open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року

Справа № 160/2036/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про стягнення заробітної плати у вигляді матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, в якому позивач просить: - стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у вигляді безпідставно та незаконно не виплаченої відповідачем матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 6000 (шість тисяч) грн.

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді начальника юридичного відділу. Відповідно до розпорядження міського голови м. Вільногірська усім працівникам виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області було надано матеріальну допомогу у розмірі їх місячного окладу. Виплата здійснювалася на підставі відповідних заяв працівників. Таку заяву позивач подала особисто 18.12.2018 року. 22 грудня 2018 року позивач отримала лист, яким повідомлялося, що фонд оплати праці виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на 2018 рік затверджено рішенням Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 21.12.2017 р. за № 940-38І (зі змінами) з урахуванням усіх обов`язкових виплат, у зв`язку з чим, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань для працівників виконавчого комітету не планувалась при затверджені фонду оплати праці на 2018 рік, тому виконком на має можливості здійснити позивачу виплату матеріальної допомоги. При цьому ОСОБА_1 вказує на те, що 26 грудня 2018 року, зазначена матеріальна допомога працівникам виконкому Вільногірської міської ради для вирішення соціально-побутових питань була виплачена у повному обсязі у розмірі, що відповідає місячному окладу працівника виконкому. При цьому, по сьогоднішній день, вона є єдиним працівником установи відповідача, якому така допомога виплачена не була без будь-яких обґрунтувань та законних підстав такої невиплати, що на думку позивача є дискримінацією по відношенню з боку керівництва виконкому з мотивів особистої неприязні. Відповідно до довідки, що була надана відповідачем 07.02.2019 р. за вих. № 280/0/2-19 розмір посадового окладу позивача з 18 травня 2018 року становить 6000 грн., згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2016 р. за № 268. Таким чином, заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати, яка виникла внаслідок незаконної невиплати відповідачем матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, складає в розмірі 6000 (шість тисяч) грн., тобто в розмірі одного посадового окладу чинного, на день прийняття рішення відповідачем про нарахування і виплату матеріальної допомоги працівникам виконкому.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 року відкрито провадження по справі №160/2036/19 за вищезазначеним позовом та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача 06 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги останнім не визнаються повністю виходячи з наступного. ОСОБА_1 в уточнюючій, позовній заяві поданій станом на 21.03.2019 року зазначає, що працює в установі відповідача. Відповідно до заяви позивача, яка надійшла до відповідача 21.01.2019р. за вхідним № 2019-3/0/12 вона ініціювала своє звільнення за угодою сторін. Заява про звільнення була задоволена. Відповідно до розпорядження від 28.02.2019 року № 21-к/тр про припинення трудового договору, ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України, свідченням того що позивач ознайомився з розпорядження є особистий підпис працівника та відповідно до розрахункового листа за лютий 2019 року при звільненні ОСОБА_1 , була ознайомлена з рахунком та згодна з даними цього рахунку про що засвідчує її особистий підпис, біля якого наведено дату ознайомлення. Отже на дату звільнення позивач на думку відповідача немала претензій та заперечень до відповідача, щодо остаточного розрахунку при звільнені. Щодо допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то її виплата залежить від наявності для цього підстав та коштів. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в кошторисах не передбачалась. Враховуючи, що надання такого виду допомоги як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язком керівника, а є його правом. Відповідачем правомірно та на законних підставах було відмовлено у ненаданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того зазначає, що стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви позивача від 20.12.2018 року належать до дискреційних повноважень відповідача.

08 травня 2019 року позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначила, що їй достовірно відомий той факт, що всім посадовим особам місцевого самоврядування згідно штатного розпису у грудні місяці 2018 р. відповідно до розпорядження міського голови надано матеріальну допомогу без будь-яких обставин. Відповідач в своєму відзиві зробив акцент на звільненні позивача за угодою сторін, але промовчав, приховав істинні свої мотиви, які стали причиною для звільнення. У відмові у виплаті матеріальної допомоги відповідач зазначає дві підстави: відсутність у фонді оплати праці на 2018 рік коштів та необов`язковість даної виплати. Але ж існує фонд економії праці в установі, який наповнюється протягом року та на кінець 2018 року по розрахункам становив саме розмір посадового окладу для кожного працівника, про що міський голова особисто і повідомив всім посадовим особам місцевого самоврядування та запропонував написати відповідні заяви про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Згідно копії з трудової книжки ОСОБА_1 16.04.2012 року призначена на посаду начальника юридичного відділу. 13.01.2016 року їй присвоєно черговий 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Згідно довідки від 07.02.2019 р. за вих. № 280/0/2-19 розмір посадового окладу позивача з 18 травня 2018 року становить 6000 грн., згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2016 р. за № 268.

18 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою на ім`я міського голови з проханням надати їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2016 р. за № 268.

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 була надана відповідь вих. №3193/0/2, якою повідомлено, що фонд оплати праці Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на 2018 рік, затверджено рішенням Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 21.12.2017р. №940-38/УІІ (зі змінами) з урахуванням всіх обов`язкових виплат. Тому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань для працівників виконавчого комітету не планувалась при затвердженні фонду оплати праці на 2018 рік. У зв`язку з вищевикладеним, не має можливості здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, позивач звернулася до суду із даним позовом про стягнення з відповідача на її користь заробітної плати у вигляді матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 6000 (шість тисяч) грн.

Трудові відносини пов`язані з оплатою праці посадових осіб органів місцевого самоврядування регулюються КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та підзаконними нормативно-правовими актами прийнятими Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств.

Відповідно до статті 2 вищезазначеного закону основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оплату праці» для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники (ч. 5 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Позивач є посадовою особою органу місцевого самоврядування, тому, в даних відносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №270/97, а не норми Закону України "Про державну службу" № 889 від 10.12.2015 року.

Слід зазначити, що проведення аналогії між посадовими особами органів місцевого самоврядування та державними службовцями (у не врегульованих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні") мало місце до 01.05.2016 року (а саме до набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889 від 10.12.2015 року).

Норма статті 3 (пункт 11 частина 3) Закону України "Про державну службу" (№ 889 від 10.12.2015 року) визначає, що дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Суд зазначає, що Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він є спеціальним Законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Таким чином, Закон України "Про Державний бюджет України ", як спеціальний Закон, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів місцевого самоврядування, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників.

Пунктом 1 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" затверджено схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Апарату Верховної Ради України, апарату Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України, Рахункової палати України, апарату Ради національної безпеки і оборони України, апарату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, апарату Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Рахункової палати Автономної Республіки Крим, виборчої комісії Автономної Республіки Крим, міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, органів прокуратури, судів та інших органів державної влади, згідно з додатками 1-47, 55, а також розміри надбавок за ранг державного службовця, дипломатичний ранг, спеціальне звання, та окладів осіб рядового і начальницького складу податкової міліції за спеціальні звання згідно з додатками 56-58. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієїпостанови (в тому числі районних у містах рад та їх виконавчих комітетів), у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

У відповідності до абзацу 2 п. 6 Постанови Кабінету міністрів України від 09.03.2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», із змінами та доповненнями преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.

Пунктами 13,20 статті 42 Закону України «Про місцевого самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова: є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Щодо посилання позивача на те, що їй достовірно відомий той факт, що всім посадовим особам місцевого самоврядування згідно штатного розпису у грудні місяці 2018 р. відповідно до розпорядження міського голови надано матеріальну допомогу без будь-яких обставин.

Суд зазначає, що позивачем не додано до матеріалів справи доказів, на підтвердження вищевказаного.

Відповідачем надано до справи штатний розпис виконавчого комітету, рішення Вільногірської міської ради від 21.12.2017р. №940-38/VII «Про міський бюджет на 2018 рік», витяг з розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №12 за грудень 2018р.

З наданих документів видатки на оплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відсутні.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що ОСОБА_1 при звільненні з посади за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) була ознайомлена з нарахуваннями згідно розрахункового листа за лютий 2019 року при звільненні та згодна з даними цього рахунку про що засвідчує її особистий підпис, біля якого наведено дату ознайомлення.

Отже на дату звільнення позивач не мала претензій та заперечень до відповідача, щодо остаточного розрахунку при звільнені.

Суд зазначає, що надання такого виду допомоги як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язком керівника, а є його правом, а тому відповідно, висновок позивача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є складовою основної заробітної плати, а, відтак, належить до гарантійних виплат, не відповідає нормам чинного законодавства та є безпідставним.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Позивач, заявляючи позовну вимогу стягнення з відповідача на її користь заробітну плату у вигляді безпідставно та незаконно не виплаченої відповідачем матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 6000 (шість тисяч) грн., фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17).

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою, тобто не має імперативного характеру та ставиться в залежність від наявності коштів на такі виплати, суд знаходить обґрунтованими посилання відповідача на відсутність відповідних обсягів видатків на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та відсутністю коштів на виплату матеріальної допомоги, а отже і безпідставністю вимог позивача.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04052614, вул. Варена, 15, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, 51700) про стягнення заробітної плати у вигляді матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2019 року.

Суддя О.М. Неклеса

Джерело: ЄДРСР 82283988
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку