open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2598/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю помічника судді Чепурної О.В. (здійснює повноваження секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді)

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 (головуючий суддя - Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І., Слободін М.М.)

за позовом Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція"

до Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради,

про усунення перешкод у користуванні ділянкою, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

особа, яка зверталася з апеляційною скаргою - Приватне акціонерне товариство Харківський науково-дослідний та проектний інститут Енергоатомтехніка,

За участю представників сторін:

від позивача: Миця Ю.В. адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від особи, яка зверталася з апеляційною скаргою: Тарасенко О.В. адвокат.

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У вересні 2018 року Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради, в якому просило суд:

- усунути перешкоди у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду, що належить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», з боку Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості»;

- скасувати повністю рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області Жбадинського О.М. про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 42787260 від 31.08.2018;

- зобов`язати Комунальне підприємство «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Жбадинського О.М. повторно розглянути заяву про реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 28.08.2018 о 15:48:11 за реєстраційним номером 29836829, яку подав гр. Мица Ю.В., що діє на підставі довіреності, виданої 17.08.2018 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», с. Черкаська Лозова;

- зобов`язати Комунальне підприємство «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Жбадинського О.М. здійснити державну реєстрацію припинення права власності на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об`єкта нерухомості.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є користувачем земель лісового фонду, на одній з ділянок якого знаходяться рештки зруйнованих будівель, що перешкоджають нормальному здійсненню лісогосподарської діяльності.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2018 (суддя Аюпова Р.М.) у позові відмовлено частково.

Вирішено усунути перешкоди у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду, що належить Державному підприємству «Харківська лісова науково-дослідна станція» (62340, Харківська обл., Дергачівський район, село Черкаська Лозова; код ЄДРПОУ 00994058), з боку Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585).

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №42787260 від 31 серпня 2018 року.

Зобов`язано Комунальне підприємство «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585) розглянути заяву про реєстрацію прав та їх обтяжень, від 28 серпня 2018 року за реєстраційним номером 29836829.

Зобов`язано Комунальне підприємство «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області здійснити державну реєстрацію припинення права власності на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об`єкта нерухомості.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 вказане вище рішення скасовано, прийнято нове рішення, в позові відмовлено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 10.04.2019 (згідно із реєстраційним номером) Державним підприємством "Харківська лісова науково-дослідна станція" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/2598/18.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2019 у справі №922/2598/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

7. 25.04.2019 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 30.05.2019, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.05.2019.

8. В судове засідання з`явився представник позивача, який просив суд задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду касаційної скарги. Представник особи, яка зверталася з апеляційною скаргою заперечував проти задоволення касаційної скарги.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

9. У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

10. Ці вимоги позивач мотивує тим, що в силу положень статті 64 Лісового кодексу України він є підприємством, на яке покладені функції лісогосподарського характеру. Будучи користувачем земельної ділянки на якій розміщене зруйноване спірне майно, позивач має законний інтерес щодо вилучення залишків зруйнованих будівель задля можливості належного виконання позивачем покладених на нього функцій.

Позивач вважає висновки місцевого суду такими, що зроблені внаслідок ретельної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а висновки апеляційної інстанції вважає протилежними позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №916/4625/15 щодо тлумачення частини 2 статті 349 Цивільного кодексу України, а саме окремої думки семи суддів у цій справі в розрізі того, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права та інтереси заявника апеляційної скарги.

Також позивач наголошує, що апеляційним судом було застосовано приписи статті 120 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України у редакції, що набула чинності значно пізніше, ніж виникли спірні правовідносини, а в силу положень статті 92 Земельного кодексу України до апелянта не могло перейти право постійного користування земельною ділянкою під знищеними будівлями, ступінь знищення яких апеляційним судом в оскаржуваній постанові оцінюється суперечливо.

11. У відзиві на касаційну скаргу апелянт просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає обставинам справи, залишити без змін, відшкодування судових витрат покласти на скаржника.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

12. Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» є постійним користувачем земель лісового фонду, розташованих на території Дергачівського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право користування землею Б № 047674, виданим Дергачівською районною Радою народних депутатів Харківської області у 1993 році та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 236.

13. Як випливає з матеріалів Проекту організації та розвитку лісового господарства Південного лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями), розробленого ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України у 2014 році, на одній з ділянок якого знаходяться рештки будівель, які згідно довідки Комунального підприємства технічної інвентаризації «ІНВЕНРОС» від 31.07.2018 за № 718 зруйновані.

14. Зазначені зруйновані будівлі за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначені обліковуються, як об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.).

15. Позивач 28.08.2018 звернувся до органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень із заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об`єкта нерухомості.

16. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Харківської області Жбадинського Олега Михайловича №42787260 від 31.08.2018 у здійсненні державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) було відмовлено з посиланням на такі підстави:

- відповідний об`єкт нерухомості зареєстровано не за заявником;

- заявником подано докази зруйнування, а не знищення об`єкта нерухомості;

- заявником не подано документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомості.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

17. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано державному реєстратору довідку Комунального підприємства технічної інвентаризації «Інвенрос» від 31.07.2018 за № 718, якою встановлено те, що відповідний об`єкт нерухомості (будівлі) є зруйнованим, тобто не існує фізично, що за змістом дорівнює знищенню такого об`єкта.

Враховуючи те, що згідно статті 346 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності припиняється, у тому числі, у разі, знищення майна, а Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та прийнятим на його виконання Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), не визначено, хто саме має право звертатись до державного реєстратора із заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на зруйнований об`єкт, позивач мав право звертатись до органів державної реєстрації прав на нерухоме майно із заявою про скасування державної реєстрації відповідного об`єкта нерухомості.

18. Скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд в оскаржуваній постанові визнав висновки місцевого суду помилковими, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу №1094 від 29.07.2005, зареєстрованому у Державному реєстрі правочинів за №742670 та витягу «Про реєстрацію права власності на нерухоме майно» КП Технічної інвентаризації «Інвенрос» №7983725 від 05.08.2005 об`єкт нерухомості, який зареєстрований як Дитячий оздоровчий табір «Вогник» за реєстраційним номером 2509367 та розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с.Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 кв. м., є власністю апелянта - ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка», попереднє найменування якого - ПрАТ «Нафтогазтехніка».

Отже на момент подання позовної заяви та винесення рішення місцевим судом власником вказаного вище нерухомого майна був ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка».

Відтак прийняте рішення у даній справі впливає на права ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка» як власника майна, а отже місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Разом з цим, частиною 2 статті 349 ЦК України передбачено виключно право власника об`єкта ініціювати внесення запису про припинення права власності на майно до державного реєстру, оскільки саме заявник апеляційної скарги є власником спірного майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а звернення інших осіб до державного реєстратора з заявою щодо припинення права власності на об`єкт, який не є їх власністю, є порушенням права власника на мирне володіння майном, належні докази остаточного знищення якого у матеріалах справи відсутні.

При цьому апеляційний суд врахував і те, що з моменту приватизації Дитячого оздоровчого табору «Вогник» до апелянта перейшло законне право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт.

VІІ. Позиція Верховного Суду

19. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

20. Як встановлено апеляційним судом в оскаржуваній постанові, відповідно до договору купівлі-продажу №1094 від 29.07.2005, зареєстрованому у Державному реєстрі правочинів за №742670 та витягу «Про реєстрацію права власності на нерухоме майно» КП Технічної інвентаризації «Інвенрос» №7983725 від 05.08.2005 об`єкт нерухомості, який зареєстрований як Дитячий оздоровчий табір «Вогник» за реєстраційним номером 2509367 та розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 кв. м., є власністю апелянта - ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка» попереднє найменування якого - ПрАТ «Нафтогазтехніка».

Отже, як вірно вказує скаржник, в силу ст.58 Конституції України для з`ясування правильного правового регулювання питання переходу прав на земельну ділянку внаслідок переходу права власності на будівлі та споруди, що знаходяться на такій земельній ділянці, необхідно застосовувати редакцію нормативно-правових актів станом саме на момент вищевказаного купівлі-продажу об`єкту нерухомості.

21. Приписами ч.ч.1,2 статті 120 Земельного кодексу України у редакції від 14.12.2004, що діяла з 11.01.2005 та була чинною на час приватизації спірного майна 29.07.2005 шляхом купівлі-продажу апелянтом:

"1. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки."

22. В свою чергу частина 2 статті 377 Цивільного кодексу України у редакції від 23.06.2005, котра була чинною на час приватизації апелянтом спірного майна 29.07.2005 і посилання на яку відсутнє в касаційній скарзі, визначала, що:

"Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування."

Враховуючи, що у скаржника спірна земельна ділянка перебувала саме на праві постійного користування, то до спірних відносин має застосуватися дана частина 2 статті 377 ЦК, а не 1, як зазначає скаржник та відповідно до якої у вказаній редакції:

«До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.»

Тобто, наведена редакції частини 1 ст.377 ЦК стосувалася ситуації, коли житловий будинок, будівля або споруда були розміщені на земельній ділянці, наданій саме у власність, а не у користування, що відсутнє у даній ситуації.

23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 викладено наступний правовий висновок:

"8.2. Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

8.3. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

8.4. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

8.5. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

8.6. Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

8.7. Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.

8.8. Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.

8.9. На час відчуження військового майна за відповідним правочином від 21 грудня 2005 року згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.

8.10. Особливості використання земель оборони (в тому числі самої процедури зміни цільового призначення земель оборони) визначаються Законом України Про використання земель оборони та відомчими нормативними актами (зокрема Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основними правилами користування наданими землями, Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483). Однак на час укладення договору купівлі-продажу військового майна положення законодавства, які встановлюють порядок відчуження земельних ділянок у випадку переходу права власності на розташовані на них військові об`єкти нерухомого майна, були відсутні.

8.11.Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

8.12. На момент укладення договору купівлі-продажу військового майна та виникнення у набувача такого майна прав на оформлення його земельних прав, відповідного звернення набувача до суду встановлення та зміна цільового призначення земельної ділянки у складі земель оборони визначалися статтями 20 і 21 ЗК України у відповідній редакції. При цьому мали враховуватися особливості правового режиму земель оборони, визначені Законом України від 27 листопада 2003 року Про використання земель оборони, та Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483.

8.13. Стаття 20 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року деталізувала положення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Загальне правило полягає в тому, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Виняток з цього правила складають землі сільськогосподарського призначення та землі оборони. Щодо останніх - частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

8.14. Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.

8.15. Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.

8.16. Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

8.17. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

8.18. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель."

24. Відтак враховуючи встановлені у справі обставини щодо приналежності спірного майна на праві власності з 27.09.2005 апелянту, висновки апеляційного суду щодо переходу до апелянта права користування на відповідну частину земельної ділянки є правомірними та такими, що відповідають обставинам справи, вищенаведеним нормам законодавства та судовій практиці Верховного Суду при розгляді судових спорів, що стосуються принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Аргументи позивача щодо застосування апеляційним судом законодавства не у відповідній редакції наведених правових висновків не спростовують та не впливають на суть прийнятого у справі рішення, тобто не можуть визнатись касаційним судом підставою для скасування законної постанови.

При цьому, суд касаційної інстанції приймає до уваги наступні факти, встановлені судом апеляційної інстанції:

"Беззаперечними є посилання позивача на встановлення постановою ВГСУ від 04.11.2013 року у справі №5023/409/11 факту того, що відповідачем за первісним позовом у тій справі, тобто апелянтом у даній справі - ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка», протягом 2005-2010рр. вчинялись заходи щодо оформлення земельної ділянки під об`єктом приватизації, проте такого оформлення не відбулось з причин ненадання згоди Данилівським дослідним держлісгоспом на її передачу в оренду ВАТ "ХНДПІ "Нафтогазтехніка" та у зв`язку з законодавчо встановленою забороною на таке.

Разом з тим, цим же судовим рішенням встановлено, що процедура оформлення права користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації відповідачем за первісним позовом у тій справі, тобто апелянтом у даній справі - ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка», не була завершена з незалежних від нього обставин.

Згідно ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом."

25. Разом з тим, стаття 349 Цивільного кодексу України визначає, що:

"1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру."

26. У постанові Верховного Суду від 17.01.2019 по справі № 708/254/18 викладено наступний правовий висновок:

«Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкту нерухомості, а також звернення співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.»

27. Відповідно до ч.ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII:

« 5. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

6. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.»

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК:

«При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.»

Отже суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не в окремих думках суддів даного суду, що повністю спростовує доводи скаржника, що окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду у справі №916/4625/15 є більш істотно вагомим документом, аніж вказана постанова Верховного Суду від 17.01.2019 по справі №708/254/18.

Крім того, в даній окремій думці було зазначено наступне:

«Вважаємо, що хоч норма частини другої статті 349 ЦК України і встановлює загальне правило про те, що в разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру, однак обставини, за яких у власника майна існує лише титул, при фактичній відсутності цього майна або ж при повній втраті властивостей таким об`єктом цивільних прав, як квартира, унеможливлюють реалізацію особою похідних від права власності прав навіть до проведення відповідної державної реєстрації припинення права власності на цей об`єкт.

На нашу думку, непридатність будинку ані для проживання, ані для використання його в інших цілях через фізичну відсутність у ньому ізольованих помешкань, призначених і придатних для постійного проживання у ньому, та інших ізольованих приміщень, придатних для використання за призначенням, відповідно до суті та мети Закону № 2866-ІІІ не дозволяє титульним власникам створювати ОСББ і віртуальну площу для його діяльності.»

Тобто, в даному випадку йшлося про те, що в разі знищення майна неможлива реалізація особою похідних від права власності прав навіть до проведення відповідної державної реєстрації припинення права власності на цей об`єкт, а саме, що непридатність будинку ані для проживання, ані для використання його в інших цілях не дозволяє титульним власникам створювати ОСББ і віртуальну площу для його діяльності.

Отже дана окрема думка стосується інших обставин справи та правових висновків, і не містить думки про можливість звернення до органів державної реєстрації з заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомості внаслідок його знищення саме не власника цього майна, що суперечило б вказаній постанові Верховного Суду від 17.01.2019 по справі № 708/254/18.

Отже позивач не мав правових підстав для звернення до органів державної реєстрації з заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомості внаслідок його знищення, оскільки не є суб`єктом, наділеним законодавством права на таке звернення, яке має лише власник такого майна.

Крім того, ні скаржником не наведено, ні у вказаній окремій думці не зазначено норми права, яка б передбачала, що знищення нерухомого майна на певній земельній ділянці автоматично припиняє право власності чи користування цією земельною ділянкою власника нерухомості на ній, та ще й автоматично повертає такі права попередньому землевласнику чи землекористувачу.

28. Також, з урахуванням встановленого вище права власності апелянта на вказаний об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір «Вогник», що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.), щодо якого позивач намагався здійснити державну реєстрацію припинення права власності шляхом подачі даного позову, апеляційний суд дійшов повністю правомірного висновку про порушення прав та обов`язків ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка» місцевим господарським судом, що є процесуальним порушенням, яке полягало в тому, що господарський суд прийняв рішення про права і обов`язки ПАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка», яке не було залучено до участі у розгляді справи.

Відтак, рішення господарського суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.4) ч.3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі.

29. Посилання позивача на суперечливість висновків апеляційного суду в частині ступеню знищення спірного майна відхиляються касаційним судом в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, з урахуванням вищевикладених обставин, дані доводи не впливають суттєвим чином на прийняте апеляційним судом судове рішення по суті позовних вимог.

30. З врахуванням викладеного, апеляційний суд на підставі власної оцінки доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

31. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

32. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін.

33. З огляду на те, що суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі №922/2598/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський

Джерело: ЄДРСР 82190970
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку