ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2019 року

Київ

справа №826/9758/17

адміністративне провадження №К/9901/9286/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі колегії суддів: Келеберди В.І., Качура І.А., Федорчук А.Б. від 18 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В., Лічевецького І.О. від 21 лютого 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПП «Райффайзен Банк Аваль», позивач) звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідача), в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у несвоєчасному, з порушенням строків, визначених частиною третьою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», розгляді та вирішенні скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 140/8/340 від 15 лютого 2017 року на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України у формі наказу від 25 травня 2017 року № 1822/7 «Про відмову у задоволенні скарги АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подано скаргу № 140/8/340 від 15 лютого 2017 року до Міністерства юстиції України на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. щодо прийняття 14 та 15 грудня 2016 року нею як державним реєстратором рішень та вчинення дій по внесенню ряду змін до Інформації про державну реєстрацію іпотек та державну реєстрацію обтяження шляхом заміни ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як Іпотекодержателя та обтяжувача заставного нерухомого майна на інших юридичних осіб на підставі підроблених від імені банку підписів та печатки на договорах відступлення права вимоги від 22-29 квітня 2010 року. Після неодноразових звернень щодо результатів розгляду скарги, лише 26 травня 2017 року позивач отримав наказ Міністерства юстиції України № 1822/7 від 25 травня 2017 року про відмову у задоволенні скарги у зв`язку з її оформленням без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: додані до скарги копії документів не засвідчені у встановленому порядку. Посилаючись на те, що Міністерством юстиції України не розглянуто подану скаргу уподовж максимально відведеного чинним законодавством 45-денного терміну, а також на те, що банк, подаючи скаргу, засвідчив усі документи, крім тих, які є у загальному доступі, позивач вважає, що Міністерство юстиції України проявило бездіяльність, а також поверховий та формальний підхід під час вирішення питання щодо відповідності поданої скарги вимогам частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Міністерством юстиції України порушено строк розгляду скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року, у зв`язку з чим, з огляду на відсутність пояснень причин порушення такого строку з боку відповідача, бездіяльність щодо своєчасного розгляду скарги визнана протиправною. При цьому відмова у задоволенні скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з підстав її оформлення без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: не засвідчення в установленому порядку копій документів, доданих до скарги, визнана судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтованою, що стало підставою для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову у задоволенні скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 02 квітня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/9758/17 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 15 лютого 2017 року АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. щодо прийняття 14 та 15 грудня 2016 року нею як державним реєстратором рішень та вчинення дій по внесенню ряду змін до Інформації про державну реєстрацію іпотек та державну реєстрацію обтяження шляхом заміни АТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержателя та обтяжувача заставного нерухомого майна на інших юридичних осіб на підставі підроблених від імені банку підписів та печатки на договорах відступлення права вимоги від 22-29 квітня 2010 року.

15 березня та 14 квітня 2017 року банк звертався до Міністерства юстиції України із заявами стосовно повідомлення інформації про рух скарги та результатів її розгляду, проте, звернення залишилися без відповіді.

26 травня 2017 року листом Міністерства юстиції України № 4231-0-33-17/19К позивача повідомлено про результати розгляду його скарги та направлено йому оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 25 травня 2017 року № 1822/7 «Про відмову у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що законодавством чітко передбачені вимоги щодо оформлення скарги, серед яких міститься норма, що прямо вказує на необхідність подання до скарги засвідчених в установленому законом порядку копій документів (частина п`ята статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), відтак, вважає, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні скарги.

Від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства юстиції України, у якому зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки судами правильно встановлено неправомірність бездіяльності та оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року відповідають, а вимоги касаційних скарг є неприйнятними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1128 (далі - Порядок № 1128).

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1128.

Так, відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Частиною четвертою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом не встановлено конкретний строк розгляду скарги. Такий строк визначений пунктом 4 Порядку № 1128, у якому визначено, що розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги.

Так, статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Разом з тим, якщо розгляд скарги потребує перевірки діяльності державного реєстратора приймається рішення про продовження строку, про що обов`язково виноситься рішення та повідомляється про це скаржника. У такому разі загальний строк розгляду скарги не може перевищувати 45 календарних днів (частина третя статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року № 140/8/340 на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. щодо прийняття 14 та 15 грудня 2016 року нею як державним реєстратором рішень та вчинення дій по внесенню ряду змін до Інформації про державну реєстрацію іпотек та державну реєстрацію обтяження шляхом заміни АТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержателя та обтяжувача заставного нерухомого майна на інших юридичних осіб на підставі підроблених від імені банку підписів та печатки на договорах відступлення права вимоги від 22-29 квітня 2010 року, отримана Міністерством юстиції України нарочно 15 лютого 2017 року та зареєстровано за вхідним номером 4231-0-33-17.

Наказ Міністерства юстиції України «Про відмову у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» № 1822/7 від 15 лютого 2017 року» прийнятий 25 травня 2017 року, тобто через 3 місяці та 10 днів, що є порушенням визначеного абзацом 3 частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» гранично допустимого строку розгляду скарги.

Будь-яких рішень щодо продовження строку розгляду скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Міністерством юстиції України не приймалося, до матеріалів справи до надано.

З огляду на такі обставини, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що порушення Міністерством юстиції України строку розгляду скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року є доведеним та підтвердженими достатніми доказами, у зв`язку з чим, з огляду на відсутність пояснень причин порушення такого строку з боку відповідача, є підстави для визнання протиправною бездіяльність щодо своєчасного розгляду скарги ПАТ «Райффайзен банк Аваль».

Стосовно доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 лютого 2017 року, зазначених в оскаржуваному наказі Міністерства юстиції України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Пунктом першим частини восьмої статті 37 цього ж Закону встановлено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо, зокрема, скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що однією з умов прийняття та розгляду скарги є її відповідність встановленим вимогам, зокрема, щодо форми, змісту, а також правильності оформлення документів, які додаються до скарги та якими скаржник підтверджує порушення його прав прийнятим державним реєстратором рішенням. Недотримання таких умов є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 25 травня 2017 року № 1822/7, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у задоволенні скарги від 15 лютого 2017 року у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України 1952- IV, а саме: додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України «Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Стандарту він поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, до скарги від 15 лютого 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» додано:

інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 78363487 від 18 січня 2017 року, що була отримана в електронній формі, в якій вказана інформація щодо зміни обтяжувача (іпотекодержателя) заставного нерухомого майна банку та підстави внесення неправомірних, на думку позивача, записів;

копії договорів відступлення права вимоги від 22-29 квітня 2010 року, які не підписувалися та не укладалися АТ «Райффайзен Банк Аваль» та його представниками, що стало також предметом звернення Банку до правоохоронних органів.

Зважаючи на те, що інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як і всі інші відомості, що є відкритими та загальнодоступними як за об`єктом нерухомого майна, так і за суб`єктом права, є інформацією відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень»), суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що така інформаційна довідка не потребує посвідчення, оскільки її справжність та достовірність можуть бути перевірені Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Колегія суддів погоджується з таким висновок.

Стосовно доданих до скарги договорів відступлення права вимоги від 22-29 квітня 2010 року, то за інформацією позивача такі договори не укладалися АТ «Райффайзен Банк Аваль» та є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, що здійснюється слідчим відділом Печерського управління поліції ГУ НП у м. Києві, про що свідчить лист Головного слідчого управління Головного управління Національної поліції України від 27 вересня 2017 року № 18203/24/3/2-2017. Оскільки посвідчення копії документу є фактично підтвердженням його справжності, відтак, документ, справжність якого оспорюється, не може бути предметом посвідчення.

Таким чином, додані документи не потребували засвідчення, оскільки частково були загальнодоступними, а в іншій частині не укладалися ним та не підписувалися, і в цій частині належна оцінка їм має бути надана з боку органів досудового слідства.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відмова у задоволенні скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з підстав її оформлення без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: не засвідчення в установленому порядку копій документів, доданих до скарги, є необґрунтованою.

Зокрема, звертаючись до суб'єкта владних повноважень із заявою (скаргою), яка спрямована на реалізацію або захист своїх прав, особа може розраховувати, що її звернення буде розглянуто без надмірного формалізму та з дотриманням встановлених строків розгляду

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87 та «Нун`єш Діаш проти Португалії» (Nunes Dias v Portugal), заяви № 2672/03 та № 69829/01).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Крім того, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко