ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2019 р. Справа№ 910/3009/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Остафійчук М.В. - адвокат

від відповідача: Бойко С.М. - представник за довіреністю № 18-0014/9184 від 18.02.2019

від третьої особи: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни

на рішення Господарського суду міста Києва, ухвалене 30.01.2019, повний текст якого складений 11.02.2019

у справі № 910/3009/18 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни

до Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»

про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позов , з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 134-142 т. 1), заявлено про:

- визнання протиправними дій Правління Національного банку України щодо прийняття постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;

- скасування Постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;

- зобов`язання Національного банку України повернути на рахунок Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що:

- відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), так як відповідно до ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних;

- відповідач в супереч нормам ст. ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження;

- відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,5% від суми реалізації, чим порушено норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна;

- перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним;

- строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився;

- п. 4 оскаржуваної постанови НБУ суперечить нормам ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів;

- за умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або є звертати стягнення в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва, ухваленим 30.01.2019, повний текст якого складений 11.02.2019, у справі № 910/3009/18 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- згідно з п. 2.2.2 спірних договорів застави державних облігацій України відповідач має право, у разі невиконання позивачем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору, тобто умовами договорів застави встановлений порядок звернення стягнення відповідачем на заставлене майно (цінні папери), а саме, шляхом переведення державних облігацій України у власність відповідача, а відтак, посилання позивача на порушення відповідачем законодавства при реалізації свого права на звернення стягнення на заставлене майно (цінні папери) є необґрунтованими, так як звернення стягнення на цінні папери відбулось в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не в порядку ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України;

- листом № 12-00020/66650 від 17.09.2015 відповідач повідомив позивача про свій намір звернути стягнення на предмет застави та просив Уповноважену особу фонду організувати проведення оцінки цінних паперів, позивачем долучено до позовної заяви копію електронного повідомлення від 04.03.2016, в якому позивач зазначає, що Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» отримало від відповідача електронне повідомлення щодо звернення стягнення на предмет застави за кредитними договорами, що свідчить про необґрунтованість тверджень позивача про недотримання відповідачем порядку звернення стягнення на предмет застави, встановленого Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;

- так як відповідач є єдиним обтяжувачем цінних паперів за спірними договорами застави державних облігацій України, він не зобов`язаний надсилати повідомлення в порядку ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» іншим обтяжувачам (з огляду на їх відсутність);

- норми ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», де зазначено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, по суті, спрямовані на захист прав інших обтяжувачів заставленого майна, які мають право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, та не порушують права заставодавця (позивача);

- відшкодування третій особі витрат на утримання та продаж такого майна здійснюється лише у разі продажу заставленого майна, однак при зверненні стягнення на заставлене майно шляхом набуття його у власність відшкодування витрат третій особі не передбачено;

- у будь-якому випадку невиконання чи неналежне виконання зобов`язання не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (скасування постанови);

- Положенням про провадження депозитарної діяльності безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери не встановлено вичерпного переліку документів, які можуть бути подані до депозитарної установи для здійснення безумовної операції, що свідчить про необґрунтованість відповідних тверджень позивача;

- пунктом 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за № 1440, передбачено, що звіт про оцінку майна, складений у повній формі, повинен містити дату оцінки та дату завершення складання звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства, отже, законодавством України не передбачений строк дії звіту про оцінку майна, складеного під час оцінки заставного майна, в той час як у Звіті про незалежну оцінку цінних паперів, що належать Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк», складеному суб`єктом оціночної діяльності станом на 01.09.2015, не встановлено строку його дії, а відтак, безпідставними є посилання позивача на те, що станом на дату реалізації відповідачем свого права на набуття у власність цінних паперів, переданих в заставу відповідачу, строк дії вказаного звіту закінчився (так як на думку позивача строк дії звіту становить 6 місяців);

- порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», жодним чином не порушується п. 4 оскаржуваної постави, де, по суті, встановлено внутрішній порядок (Національного банку України) спрямування коштів, отриманих відповідачем від реалізації права на набуття права власності на цінні папери;

- умовами п. 2.2.2 спірних договорів застави встановлено самостійне право відповідача перевести цінні папери, передані в заставу, у свою власність, так як норми вказаного пункту викладено альтернативно, тобто відповідач має право або здійснити продаж державних облігацій України третім особам або перевести державні облігацій України у свою власність і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору, водночас умова п. 2.2.4 договорів застави, де зазначено, що у разі неможливості продажу предмета застави, відповідач має право залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою вартістю, підлягає застосуванню саме в ході реалізації предмету застави, а не на етапі переведення у власність НБУ цінних паперів;

- позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути на рахунок позивача у цінних паперах спірні непогашені цінні папери, є похідними від позовних вимог про скасування постанови № 219 від 31.03.2016, а відтак, з огляду на відмову у задоволенні останніх, також не можуть бути задоволенні й похідні вимоги.

Крім того, при вирішення спору сторін по суті суд врахував наявність судових рішень у справі № 826/6316/16, предметом розгляду у якій були вимоги про визнання протиправною та скасування постанови № 219 від 31.03.2016, а також про зобов`язання вчинити дії, яка розглядалась адміністративними судами та в яких встановлено, що спір сторін має вирішуватись у порядку господарської юрисдикції.

Не погоджуючись з рішенням, 05.03.2019 Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18 повністю та задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що оспорюване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що:

- суд першої інстанції невірно розтлумачив положення ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» та положення договорів застави, оскільки при укладення вказаних договорів позивач не був неплатоспроможним банком, з огляду на що, до договорів застави правомірно було включено умови п. 2.2.2, однак після призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вказана умова суперечить ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України»; відповідач не має право вживати заходів, що передбачені ст. 73 Закону України «Про Національний банк України»; наявна не «неможливість списання», а відсутність права списувати кошти;

- відповідач в супереч нормам ст. ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження; суд першої інстанції вказані аргументи не спростував та не надав належної оцінки;

- не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що відшкодування третій особі витрат на утримання та продаж такого майна здійснюється лише у разі продажу заставленого майна, а при зверненні стягнення на заставлене майно шляхом набуття його у власність відшкодування витрат третій особі не передбачено, оскільки процедура реалізації майна була відповідачем порушена, третя особа має отримати витрати в розмірі 0,05% від суми реалізації, такий обов`язок відсутній, якщо позивачем дотримано всіх вимог законодавства щодо реалізації заставного майна;

- судом першої інстанції не зазначено, на підставі якого саме документу здійснено списання облігацій, та, відповідно, не спростовано аргумент про те, що у відповідача відсутній документ, на підставі якого здійснено безумовні операції щодо спірних цінних паперів;

- вартість, за якою відповідач погодив звернення стягнення на спірні цінні папери, зазначена в п. 1 оскаржуваної постанови, є неактуальною, оскільки з аналізу вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за № 1440 (п.п.23-26 Методики оцінки майна затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 за № 1891) можна зробити висновок про те, що висновок про вартість майна (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу) дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження;

- відповідачем в оскаржуваній постанові порушено порядок погашення заборгованості, проте судом першої інстанції проігноровано аргументи позивача та нормативно-правові акти, на які здійснено посилання;

- враховуючи договірні умови, відповідач мав прийняти постанову щодо зверненні стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу у відповідності до вимог чинного законодавства та договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або ж звертати стягнення в судовому порядку, натомість прийняв неправомірну постанову та неправомірно придбав у власність облігації позивача, проте судом першої інстанції проігноровано аргументи позивача та нормативно-правові акти, на які здійснено посилання;

- станом на 01.09.2016 відбулись певні зміни щодо цінних паперів, які були набуті відповідачем у власність, а саме: цінні папери, строк погашення яких вже настав, погашені, та було здійснено погашення частини номінальної вартості цінних паперів, строк погашення яких не настав, але передбачено поступове погашення згідно умов їх розміщення, а відтак, в результаті дій відповідача, він неправомірно набув у власність купонний дохід від державних облігацій, який не є предметом застави та належить позивачу.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2019 справа № 910/3009/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 21.03.2019 колегією суддів у складі у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 02.04.2019;

- роз`яснено учасникам процесу, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18;

- призначено справу № 910/3009/18 до розгляду на 10.04.2019 о 12:40;

- сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

27.03.2019 до суду від третьої особи надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких третя особа, з посиланням на наведені позивачем підстави для задоволення позову, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оспорюване рішення суду першої інстанції та задовольнити позов повністю.

02.04.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, які встановлені в оспорюваному рішенні, а також на те, що, з урахуванням вимог позивача, взагалі є незрозумілим, який з перелічених в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України способів захисту є предметом для звернення до суду та який підлягає застосуванню і з якою метою з точки зору ефективності, адекватності, законності, що оскаржувана постанова вичерпала свою юридичну силу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

10.05.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи.

Розпорядженням № 09.1-08/1287/19 від 15.05.2019, у зв`язку перебуванням судді Зубець Л.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3009/18.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2019 справа № 910/3009/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою від 15.05.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18 прийнято до розгляду.

В засіданні суду оголошувалась перерва.

22.05.2019 до суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, в якій відповідач просить долучити до матеріалів справи та врахувати лист позивача № 01/3874 від 20.05.2019.

В судовому засіданні 22.05.2019 відповідач вказану наяву підтримав, позивач проти її задоволення заперечив.

Щодо вказаної заяви колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що відповідач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідач в заяві посилається на те, що не міг надати вказаний доказ при подання апеляційної скарги, оскільки вказаний лист був складений після винесення судом першої інстанції рішення у цій справі.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

Колегія суддів зазначає про те, що лист позивача № 01/3874 від 20.05.2019 фактично на дату винесення оспорюваного рішення не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення.

За таких обставин, лист позивача № 01/3874 від 20.05.2019 як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Третя особа представників в жодне судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

26.02.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 33/02-14/СТ (далі Кредитний договір 1) (а.с. 51-54 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 63 180 000,00 грн. на строк з 26.02.2014 по 18.02.2015 з оплатою 19,5% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: 23.05.2014 - 15 795 000,00 грн.; 22.08.2014 - 15 795 000,00 грн.; 25.11.2014 - 15 795 000,00 грн.; 18.02.2015 - 15 795 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Кредитного договору 1, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 048,08 грн.; дата погашення - 23.08.2023) загальною вартістю 75 348 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 1 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

27.05.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 155/05-14/КТ (далі Кредитний договір 2) (а.с. 46-48 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму на суму 500 000 000,00 грн. на строк з 27.05.2014 по 21.11.2014 з оплатою 10% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Кредитного договору 2, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором відповідач надає позивачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 012,61 грн.; дата погашення - 27.04.2016) загальною вартістю 524 658 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 2 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

11.06.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 159/06-14/КТ (далі Кредитний договір 3) (а.с. 22-25 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 600 000 000,00 грн. на строк з 11.06.2014 по 16.02.2015 з оплатою 10% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Кредитного договору 3, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 019,61 грн.; дата погашення - 27.04.2016) загальною вартістю 641 261 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 3 відповідач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

20.06.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 169/06-14/КТ (далі Кредитний договір 4) (а.с. 28-34 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 900 000 000,00 грн. на строк з 20.06.2014 по 26.01.2015 з оплатою 14,25% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту здійснюється за наступним графіком: 19.09.2014 - 300 000 000,00 грн., 19.12.2014 - 300 000 000,00 грн., 26.01.2015 - 300 000 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Кредитного договору 4, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 007,46 грн.; дата погашення - 01.06.2016; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 023,82 грн.; дата погашення - 27.04.2016) загальною вартістю 977 653 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 4 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

13.08.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 194/08-14/КТ (далі Кредитний договір 5) (а.с. 17-19 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 29 200 000,00 грн. на строк з 13.08.2014 по 10.11.2014 з оплатою 17% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Кредитного договору 5 з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 004,18 грн.; дата погашення - 22.07.2019) загальною вартістю 50 515 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 5, позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

19.09.2014 відповідач як кредитор та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 214/09-14/КТ (далі Кредитний договір 6) (а.с. 39-42 т. 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 300 000 000,00 грн. на строк з 19.09.2014 по 17.12.2014 з оплатою 18,75% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту: 17.12.2014 - 300 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Кредитного договору 6, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 004,40 грн.; дата погашення - 23.08.2023; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 013,83 грн.; дата погашення - 22.07.2019; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 007,83 грн.; дата погашення - 14.08.2019; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн.; балансова вартість за 1 шт. - 1 049,91 грн.; дата погашення - 01.06.2016) загальною вартістю 353 288 000,00 грн. (предмет застави), про що укладається окремий договір застави.

Згідно з п. 1.4 Кредитного договору 6 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений позивачем та відповідачем Кредитний договір є кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Сторонами не заперечується той факт, що відповідач свої зобов`язання за вказаними вище кредитними договорами в частині надання позивачу кредитів у повному обсязі виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 572 ЦК України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про заставу» застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку.

На виконання вимог п.п. 1.2, 1.3 спірних кредитних договорів сторонами було укладено відповідні договори застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ від 26.02.2014, № 155/05-14/ДОУ від 27.05.2014, № 159/06-14/ДОУ від 11.06.2014, № 169/06-14/ДОУ від 20.06.2014, № 194/08-14/ДОУ від 13.08.2014, № 214/09-14/ДОУ від 19.09.2014, за якими в заставу були передані визначені у відповідних кредитних договорах цінні папери (а.с. 20-21, 26-27, 35-38, 43-45, 49-50, 56-57 т. 1)

За інформацією, що міститься на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua/payments/vab-bank-100.html):

- на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015;

- з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ВіЕйБі Банк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись ч. 4 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 35 від 17.02.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» до 20.03.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до 20.03.2015 включно;

- відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно;

- на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 35, ч. 5 ст. 44, ч. 3 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 22.02.2016 № 213 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» на два роки до 19 березня 2018 року включно.

Відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а редакції, яка діяла станом на дату прийнятті рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк»):

- протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються (ч. 5 ст. 45);

- з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав (п. 3 ч. 2 ст. 46).

Отже, з дня початку ліквідації позивача строк виконання зобов`язань з повернення отриманих кредитів за спірними кредитними договорами настав.

Відповідач звернувся до позивача з заявою про кредиторські вимоги від 07.04.2015 (а.с. 59-60 т. 1), в якій повідомив, що заборгованість позивача станом на 07.04.2015 становить, серед іншого, за Кредитним договором 1 - 31 930 045,40 грн., за Кредитним договором 2 - 511 303 111,27 грн., за Кредитним договором 3 - 613 563 733,53 грн., за Кредитним договором 4 - 621 511 568,96 грн., за Кредитним договором 5 - 20 164 080,37 грн., за Кредитним договором 6 - 304 906 855,63 грн., та просив внести вимоги відповідача до реєстру акцептованих вимог кредиторів позивача та письмово сповістити про це відповідача. Загальна сума кредиторських вимог відповідач за вказаною заявою становила 5 245 124 024,10 грн.

Електронним повідомленням вих. № 13/1-42 від 25.03.2016 (а.с. 61 т. 1) позивач повідомив відповідача про те, що його кредиторські вимогу на загальну суму 5 245 065 575,10 грн. (тобто й вищевикладені вимоги за спірними кредитними договорами - примітка суду) включені до Реєстрі акцептованих вимог кредиторів позивача.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з п. 1.2 договорів застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ від 26.02.2014, № 155/05-14/ДОУ від 27.05.2014, № 159/06-14/ДОУ від 11.06.2014, № 169/06-14/ДОУ від 20.06.2014, № 194/08-14/ДОУ від 13.08.2014, № 214/09-14/ДОУ від 19.09.2014, за рахунок застави вимоги відповідача задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання позивача у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 590 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 589 та ч. 2 ст. 20 Закону України «Про заставу», у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого заставою.

За приписами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»:

- обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 26);

- обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону (ч. 1 ст. 29);

- при зверненні стягнення відповідно до цієї статті на предмет забезпечувального обтяження, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, боргові цінні папери, строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу, норми статті 27 цього Закону, а також статті 28 цього Закону щодо обов`язку боржника передати предмет обтяження у володіння обтяжувачу не застосовуються, крім випадків, зазначених у частині четвертій цієї статті. Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов`язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна (ч. 1 ст. 33);

- у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є боргові цінні папери, що знаходяться у правомірному володінні обтяжувача, і строк платежу за якими настав або платіж за якими проводиться на вимогу держателя, обтяжувач може задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом пред`явлення відповідного цінного папера до оплати. Якщо сума, отримана від оплати боргового цінного папера, перевищує розмір забезпеченої обтяженням вимоги, обтяжувач зобов`язаний повернути надлишок боржнику (ч. 7 ст. 33);

- у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є пайові цінні папери, боргові цінні папери, строк платежу за якими не настав, та/або похідні цінні папери бездокументарної форми існування (права на них та права за ними), задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом списання цінних паперів (прав на цінні папери та прав за цінними паперами) з рахунка у цінних паперах боржника та зарахування цих цінних паперів (прав на цінні папери та прав за цінними паперами) на рахунок у цінних паперах обтяжувача та/або шляхом переказу цінних паперів (прав на цінні папери та прав за цінними паперами) з рахунка у цінних паперах боржника на рахунок у цінних паперах обтяжувача в кількості, достатній для повного задоволення вимоги обтяжувача, на підставі вимоги обтяжувача, та/або шляхом проведення інших аналогічних операцій відповідно до законодавства про депозитарну систему України. З цією метою у правочині, на підставі якого виникає обтяження, для задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача шляхом проведення зазначених операцій сторони повинні встановити таку можливість та погодити порядок визначення вартості цінних паперів (прав на цінні папери та прав за цінними паперами). Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов`язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна (ч. 8 ст. 33).

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

31.03.2016 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України» (а.с. 86-87 т. 1) (далі Постанова), якою постановлено погодити звернути стягнення відповідачем на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідачу відповідно до наступних договорів застави: № 33/02-14/ДОУ від 26.02.2014, № 155/05-14/ДОУ від 27.05.2014, № 159/06-14/ДОУ від 11.06.2014, № 169/06-14/ДОУ від 20.06.2014, № 194/08-14/ДОУ від 13.08.2014, № 214/09-14/ДОУ від 19.09.2014, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами шляхом набуття НБУ права власності на цінні папери.

01.04.2016 з рахунку позивача у цінних паперах відповідачем проведено безумовну операцію щодо переведення новому власнику (Національному банку України) наступних цінних паперів: UA4000186159 у кількості 153 047 шт. загальною номінальною вартістю 107 132 900,00 грн., UA4000173371 у кількості 92 038 шт. загальною номінальною вартістю 92 038 000,00 грн., UA4000185557 у кількості 23 082 шт. загальною номінальною вартістю 16 157 400,00 грн., UA4000180582 кількістю 1 060 113 шт. загальною номінальною вартістю 1 060 113 000,00 грн., UA4000181275 кількістю 743 412 шт. загальною номінальною вартістю 743 412 000,00 грн., що разом становить (номінальна вартість) 2 018 853 300,00 грн., що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку у цінних паперах (а.с. 75-85 т. 1) та сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати протиправними дій Правління Національного банку України щодо прийняття Постанови, скасувати Постанову та зобов`язати відповідача повернути на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що:

- відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), так як відповідно до ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних;

- відповідач в супереч нормам ст. ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження;

- відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,5% від суми реалізації, чим порушено норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна;

- перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним;

- строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився;

- п. 4 оскаржуваної постанови НБУ суперечить нормам ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів;

- за умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо посилань позивача на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), так як відповідно до ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних колегія суддів зазначає таке.

Статтею 73 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що:

- Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення (ч. 1);

- переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади (ч. 2);

- частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ч. 4).

Виходячи зі змісту ст. 73 Закону України «Про національний банк України», з огляду на віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач обмежений у реалізації прав, вказаних у ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України».

За приписами ч. 3 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

Представником позивача 02.07.2018 до матеріалів справи долучено копію Звіту про незалежну оцінку цінних паперів, що належать Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк», складеного станом на 01.09.2015 (а.с. 207-269 т. 1), в якому суб`єктом оціночної діяльності, який був визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановлена вартість цінних паперів, на які звертається стягнення НБУ.

В п. 2.2.2 спірних договорів застави державних облігацій сторонами погоджено, що відповідач має право у разі невиконання позивачем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Отже, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлене право заставодержателя звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому договором застави, а умовами договорів застави, які в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов`язковими для сторін, встановлено право відповідача звернути стягнення на заставлене майно (цінні папери) шляхом переведення державних облігацій України у власність відповідача.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість тверджень позивача про порушення відповідачем норм законодавства при реалізації свого права на звернення стягнення на заставлене майно (цінні папери), так як звернення стягнення на цінні папери відбулось в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не в порядку ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України».

Щодо посилань позивача на те, що суд першої інстанції невірно розтлумачив положення ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» та положення договорів застави, оскільки при укладення вказаних договорів позивач не був неплатоспроможним банком, з огляду на що до договорів застави правомірно було включено умови п. 2.2.2, однак після призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вказана умова суперечить ч. 4 ст. 73 Закону України «Про Національний банк України»; відповідач не має право вживати заходів, що передбачені ст. 73 Закону України «Про Національний банк України»; наявна не «неможливість списання», а відсутність права списувати кошти, - колегія суддів зазначає про те, що можливість звернення стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, встановлена саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто законом, який регулює правовідносини, пов`язані з ліквідацією банків.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідач в супереч нормам ст.ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Листом № 12-00020/66650 від 17.09.2015 (а.с. 196-197 т. 1) відповідач повідомив позивача про свій намір звернути стягнення на предмет застави за спірними договорами застави та просив Уповноважену особу фонду організувати проведення оцінки цінних паперів.

З наданих відповідачем електронних повідомлень № 23-381 від 13.11.2015 та № 23-396 від 14.12.2015 (а.с. 175-176 т. 1) слідує, що з огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів.

Факт отримання позивачем електронного повідомлення відповідача підтверджується доданим до позовної заяви електронним повідомленням від 04.03.2016 (а.с. 91 т. 1), де позивач зазначає, що він отримав від відповідача електронне повідомлення щодо звернення стягнення на предмет застави за кредитними договорами.

Вказані листи свідчать про необґрунтованість тверджень позивача про недотримання відповідачем порядку звернення стягнення на предмет застави, встановленого Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки відповідач є єдиним обтяжувачем цінних паперів за спірними договорами застави державних облігацій України, відповідач не зобов`язаний надсилати повідомлення в порядку ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» іншим обтяжувачам (з огляду на їх відсутність).

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Колегія суддів вважає вірним й висновок суду першої інстанції про те, що норми ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» по суті, спрямовані на захист прав саме інших обтяжувачів заставленого майна, які мають право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, та не порушують права заставодавця (позивача), а відтак, за відсутності таких, колегія суддів не вважає факт не реєстрації у державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження - спірні цінні папери підставою для задоволення вимог позивача.

Що стосується тверджень позивача, що відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,5% від суми реалізації, чим порушено норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, слід зазначити таке.

Положенням про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженим рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138 від 11.02.2016 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.03.2018 за № 353/28483 (в редакції, які діяла станом на дату винесення оскаржуваної постанови), встановлено, що:

- Положення визначає порядок здійснення розрахунку витрат Фонду (який діє безпосередньо або через уповноважену особу Фонду) від імені неплатоспроможного банку на утримання та продаж заставленого майна, що утримується Фондом як ліквідатором, відповідно до вимог частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 2 р. 1);

- рівень витрат Фонду, що відшкодовуються заставодержателем, залежить від виду заставленого майна неплатоспроможного банку або банку, що ліквідується, яке реалізується, зокрема: при реалізації заставленого майна неплатоспроможного банку або банку, що ліквідується, у вигляді цінних паперів та банківських металів рівень витрат Фонду, що відшкодовуються заставодержателем, становить: для облігацій внутрішньої державної позики - 0,05 відсотка від суми їх реалізації; для інших цінних паперів - 0,07 відсотка від суми їх реалізації; банківські метали - 0,05 відсотка від суми їх реалізації;

Додатково до розрахованої суми витрат додається сума фактично сплаченого банком судового збору щодо такого майна, у тому числі для отримання такого майна (звернення стягнення на заставу тощо) для обліку на балансі неплатоспроможного банку або банку, що ліквідується.

Зазначені рівні витрат Фонду щороку переглядаються Фондом на основі даних щодо реалізації майна Фондом за рішенням виконавчої дирекції Фонду (п.п. 2 п. 2 ч. 2).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відшкодування третій особі витрат на утримання та продаж такого майна здійснюється лише у разі продажу заставленого майна, однак при зверненні стягнення на заставлене майно шляхом набуття його у власність відшкодування витрат третій особі не передбачено.

За таких обставин, посилання позивача як на порушення вищевказаного Положення, так і на недослідження судом першої інстанції вказаних посилань, є необґрунтованими.

Щодо посилань позивача на те, що перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним, слід зазначити таке

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про депозитарну систему України» до виключної компетенції Національного банку України належить здійснення депозитарного обліку державних цінних паперів та облігацій місцевих позик. Особливості провадження Національним банком України депозитарної та клірингової діяльності з державними цінними паперами та облігаціями місцевих позик встановлюються Комісією за погодженням з Національним банком України.

Національний банк України відповідно до отриманих депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик України, цільових облігацій внутрішніх державних позик України, казначейських зобов`язань України, та облігацій місцевих позик, а також боргових цінних паперів, що посвідчують відносини позики органів місцевого самоврядування, які були розміщені за межами України, та обслуговування корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах клієнтів у порядку, встановленому Національним банком України за погодженням з Комісією (згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про депозитарну систему України).

Відповідно до п. 8 ч. 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності в редакції, яка снувала станом на дату проведення відповідної операції, безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій таких документів:

- постанови державного виконавця або інших документів виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження»;

- свідоцтва про право на спадщину та договору (правочину) про поділ спадкового майна (за наявності);

- свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

- документів, що посвідчують виконання корпоративних операцій емітента (у випадках, передбачених законодавством);

- розпорядження уповноваженої особи Комісії про скасування реєстрації випуску цінних паперів (у зв`язку з визнанням їх емісії недійсною, припиненням акціонерного товариства чи пайового інвестиційного фонду, виконанням рішення суду);

- рішення Комісії щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів щодо цінних паперів певного власника;

- копій документів, що підтверджують передачу майна юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації юридичної особи, учасникам відповідної юридичної особи;

- інших документів, визначених законодавством України.

Отже, вказаним положенням не встановлено вичерпного переліку документів, які можуть бути подані до депозитарної установи для здійснення безумовної операції, що свідчить про необґрунтованість відповідних тверджень позивача.

Водночас вказане положення визначає, що якщо зазначені вище документи не містять усіх необхідних реквізитів для виконання безумовної операції та/або їх оформлення не відповідає вимогам законодавства, Центральний депозитарій та/або депозитарна установа мають право вимагати надання необхідної інформації.

Щодо посилань позивача на те, що строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився, слід зазначити таке.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», серед іншого, встановлено, що датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»:

- звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності;

- вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна;

- акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування;

- зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за № 1440, передбачено, що звіт про оцінку майна, складений у повній формі, повинен містити дату оцінки та дату завершення складання звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що законодавством України не передбачений строк дії звіту про оцінку майна, складеного під час оцінки заставного майна як обов`язковий реквізит звіту про оцінку майна, вказаний реквізит встановлюється за домовленістю між замовником та оцінювачем.

Враховуючи, що у наданому позивачем Звіті про незалежну оцінку цінних паперів, що належать Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк», складеному суб`єктом оціночної діяльності станом на 01.09.2015, не встановлено строку його дії, посилання позивача на те, що станом на дату реалізації відповідачем свого права на набуття у власність цінних паперів, переданих в заставу НБУ, строк дії вказаного звіту закінчився (так як на думку позивача строк дії звіту становить 6 місяців) є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що Методика оцінки майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 за № 1891, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі застосовується для проведення оцінки:

- майна державних і комунальних підприємств, що вноситься до статутного капіталу акціонерного товариства під час приватизації шляхом перетворення зазначених підприємств в акціонерні товариства;

- об`єктів державної і комунальної власності, які відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» належать до об`єктів великої приватизації (за умови відсутності радника);

- об`єктів державної і комунальної власності, які відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» належать до об`єктів малої приватизації (за умови відсутності балансової вартості об`єктів державної (комунальної) власності);

- об`єктів приватизації, що повертаються у державну або комунальну власність;

- майна державних підприємств, що підлягають реорганізації шляхом їх перетворення в акціонерні товариства;

- відчуження державного (комунального) майна,

а відтак, застосування її до спірних правовідносин не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Щодо посилань позивача на те, що п. 4 оскаржуваної постанови НБУ суперечить нормам ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів, слід зазначити таке.

У п. 4 оскаржуваної Постанови Правління Національного банку України № 219 від 31.03.2016 вирішено доручити Департаменту супроводження кредитів до 11.04.2016 на підставі інформації Департаменту відкритих ринків підготувати та надати Операційному департаменту розпорядження з фінансових питань щодо спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості банку (позивача) за кредитними договорами згідно з додатком до цієї постанови, нормативно-правовими та розпорядчими актами НБУ з питань відображення в бухгалтерському обліку кредитних/депозитних операцій (у такій черговості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитом; у другу чергу - суми процентів за користування кредитом; третю - суми нарахованої пені; четверту - суми штрафів) та щодо списання з позабалансового обліку суми застави загальної кількості цінних паперів.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов`язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем в оскаржуваній постанові не було порушено порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаною постановою встановлено внутрішній порядок відповідача спрямування коштів, отриманих ним від реалізації права на набуття права власності на цінні папери.

Щодо посилань на те, що відповідач на мав права звертати стягнення в рахунок погашення сум нарахованої пені та штрафу, колегія суддів зазначає про те, що, як вірно зазначено відповідачем у відзиві на позов, суми пені та штрафів за спірними договорами були включені позивачем до акцептованого реєстру вимог кредиторів, а відтак, їх стягнення не є порушенням вимог закону.

Щодо посилань позивача на те, що за умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку, слід зазначити про те.

Відповідно до п. 2.2.5 спірних кредитних договорів відповідач має право з дня виникнення простроченої заборгованості позивача здійснити списання коштів з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення, а в разі відсутності коштів на цих рахунках через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості, вжити заходів щодо продажу третім особам цінних паперів, що надані під забезпечення, і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі вимоги відповідно до цього договору.

Водночас згідно з п. 2.2.2 спірних договорів застави відповідач має право у разі невиконання позивачем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що п. 2.2.2 договорів застави встановлено самостійне право відповідача перевести цінні папери, передані в заставу, у свою власність, так як норми вказаного пункту викладено альтернативно, тобто відповідач має право або здійснити продаж державних облігацій України третім особам або перевести державні облігацій України у свою власність і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Водночас, умова п. 2.2.4 договорів застави, де зазначено, що у разі неможливості продажу предмета застави, НБУ має право залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою вартістю, підлягає застосуванню саме в ході реалізації предмету застави, а не на етапі переведення у власність НБУ цінних паперів.

За наведених обставин, твердження позивача в частині того, що відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, є необгрунтованими.

Посилання позивача на те, станом на 01.09.2016 відбулись певні зміни щодо цінних паперів, які були набуті відповідачем у власність, а саме: цінні папери, строк погашення яких вже настав, - погашені та було здійснено погашення частини номінальної вартості цінних паперів, строк погашення яких не настав, але передбачено поступове погашення згідно умов їх розміщення, а відтак, в результаті дій відповідача, він неправомірно набув у власність купонний дохід від державних облігацій, який не є предметом застави та належить позивачу, колегією суддів не розглядаються, оскільки встановлення вказаних обставин не впливає не вирішення спору сторін по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про

- визнання протиправними дій Правління Національного банку України щодо прийняття постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;

- скасування Постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України».

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

З огляду на відмову у задоволенні вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття Постанови та скасування Постанови, задоволенню не підлягають й вимоги про зобов`язання відповідача повернути на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт.

При цьому колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що, з огляду на наявність судових рішень у справі № 826/6316/16, предметом розгляду у якій були вимоги про визнання протиправною та скасування Постанови, а також про зобов`язання вчинити дії, яка розглядалась адміністративними судами, та на їх зміст, спір сторін має вирішуватись у порядку господарської юрисдикції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва ві 30.01.2019 у справі № 910/3009/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 у справі № 910/3009/18.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3009/18.

Повний текст постанови складено: 04.06.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна