ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 травня 2019 року

м. Ужгород

№ 0740/886/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: представник - не з`явився,

відповідача: представник - Чубелка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними дій, наказів та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправними (незаконними) дії відповідача щодо звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області; 2) визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича від 20.07.2018 року №1443 в частині, що стосується звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області; 3) зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво ГУНП в Закарпатській області на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області; 4) зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво ГУНП в Закарпатській області на момент виконання судового рішення в даній справі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дати звільнення до набрання рішенням суду законної сили; 5) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його звільнено зі служби в Національній поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного за результатами проведеного службового розслідування та встановлення факту скоєння ДТП, зникнення з місця події, допущення негідної поведінки, що проявилася у не з`явленні на службу, не повідомлені завчасно безпосереднього керівника про перебування на лікарняному, запереченні причетності до скоєного ДТП. Накази відповідача щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення та звільнення вважає протиправними, оскільки висновки службового розслідування не відповідають фактичним обставинам справи. Так, зокрема, стверджує, що на момент ДТП перебував у салоні автомобіля в якості пасажира, а не водія, що підтверджується показами свідків. Залишення місця ДТП обґрунтував поганим самопочуттям, стресовим станом та забрудненим одягом. Зазначає також, що повідомити про ДТП не міг, оскільки його мобільний телефон внаслідок падіння перестав працювати. Вважає, що про ДТП було повідомлено чергового Тячівського ВП ГУНП громадянином ОСОБА_2 Він, в свою чергу, також продублював це повідомлення, коли отримав таку можливість, а тому вважає, що факт неповідомлення не знайшов свого підтвердження. Пояснення аналогічного змісту подавав під час проведення службового розслідування. Разом з тим, ця обставина не була враховано, а службове розслідування проведено поверхнево та упереджено. Окрім того, зазначає, що на час звільнення він перебував на лікарняному, що суперечить норма трудового законодавства.

10 жовтня 2018 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позовні вимоги виклав в наступній редакції:

1) визнати протиправними (незаконними) дії відповідача щодо звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області;

2) визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича від 20.07.2018 року №1443 в частині, що стосується звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області;

3) визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича від 10.09.2018 року №189 о/с щодо звільнення зі служби лейтенанта поліції ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області;

4) зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області скасувати у його трудовій книжці запис щодо звільнення, так як останній внесений всупереч п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України 29.07.1993 року під №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110 та на підставі незаконного наказу;

5) зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво ГУНП в Закарпатській області на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області;

6) зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області полковника поліції Стефанишина Романа Ігоровича (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво ГУНП в Закарпатській області на момент виконання судового рішення в даній справі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дати звільнення до набрання рішенням суду законної сили;

7) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

Необхідність уточнення позовних вимог аргументує винесенням відповідачем наказу №189 о/с від 10.09.2018 р., згідно з яким його звільнено зі служби в поліції з 11 вересня 2019 року. Однак на момент звільнення він перебував на лікарняному. Також зазначає, що всупереч п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» в його трудовій книжці не вказано підстав звільнення з посиланням на відповідну статтю Закону.

25 вересня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №448/106/11-2018 від 24.09.2018 р., відповідно до якого проти задоволення позову заперечив, мотивуючи тим, що позивач був звільнений з додержанням законодавчих норм. Так, зокрема, за результатами проведеного службового розслідування за фактом повідомлення гр. ОСОБА_2 про дорожньо-транспортну пригоду за участю поліцейського в нетверезому стані, встановлено, що 18 липня 2018 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "Шкода-Октавія", не впорався з керуванням та з`їхав за межі проїжджої частини дороги в результаті чого автомобіль перекинувся і зазнав механічних пошкоджень. Після ДТП позивач зник з місця події та з`ясувати його місце знаходження не вдалося. Також встановлено, що ОСОБА_1 під час ДТП перебував у цивільному одязі, поза службою, зі слів очевидців з ознаками алкогольного сп`яніння, що підтверджувалося запахом алкоголю із ротової порожнини та нечіткою ходою. Причетність позивача до ДТП підтвердилася здобутими під час службового розслідування доказами, а саме, записами камер відеоспостереження, записами розмов з очевидцями, які підтверджували факт керування автомобілем саме ОСОБА_1 . Проте позивач з метою уникнення відповідальності під час проведення службового розслідування проявив нещирість та категорично заперечив свою причетність до вказаного ДТП, а про факт такого своє керівництво не повідомив. В подальшому також допустив негідну поведінку, вимкнув мобільний телефон і на службу 19.07.2018 р. не заступив, свого безпосереднього керівника про перебування на лікарняному завчасно не попередив.

05 жовтня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що доводи відповідача, наведені у відзив, є безпідставними. Так, зокрема, вважає недоведеним факт перебування позивача 18 липня 2018 року в стані алкогольного сп`яніння та за кермом автомобіля марки "Шкода-Октавія", оскільки свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїх поясненнях вказали тільки, що бачили, як з перевернутого автомобіля через заднє скло ОСОБА_1 ніби-то діставали невідомі особи. В ході службового розслідування позивачем наголошувалось, що на момент ДТП він перебував у салоні автомобіля в якості пасажира, а транспортним засобом керував його батько. Окрім того, зазначає, що 19 липня 2018 року в телефонному режимі повідомив т.в.о. начальника ІТТ №5 ОСОБА_4 про свою тимчасову непрацездатність, що підтверджується рапортом останнього. Правомірність того, що він покинув місце ДТП, обґрунтовує необхідністю дотримання Правил етичної поведінки поліцейських в частині охайності зовнішнього вигляду.

17 травня 2019 року представник позивача надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, аргументоване участю в іншому судовому засіданні в Ужгородському міськрайонному суді. Разом з тим жодних підтверджуючи документів вказаного твердження до такого не долучив, інформацію щодо номера справи, в якому буде брати участь 20 травня 2019 року, не надав.

В судове засідання 20 травня 2019 року позивач та його представник не з`явився.

Ч. 1 ст. 205 КАС України передбачає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, нормами ч. 3 ст. 205 КАС України визначено, що, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, в тому числі, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зазначає, що представником позивача не було надано доказів поважності причин неявки в судове засідання. Окрім того, суд зауважує, що позивач щодо причин не з`явлення в судове засідання взагалі не повідомив.

Більше того, суд вказує на те, що в попереднє судове засідання позивач та його представник також не з`явилися, доказів щодо обґрунтованості причин неявки суду також не надали.

Відповідно до ч. 5 ст. 205 КАС України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на вищенаведене, суд не вважає поважними причини неявки позивача та його представника у судове засідання 20 травня 2019 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 20 травня 2019 року наполягала на розгляді справи по суті, мотивуючи неодноразовим відкладенням розгляду справи, тривалим її розглядом та обов`язком роботодавця у випадку задоволення позову виплатити заробітну плату за вимушений прогул, розмір якої прямо пов`язаний з тривалістю такого розгляду. Окрім того, проти задоволення позову заперечила, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у відзиві на позовну заяву №448/106/11-2018 від 24.09.2018 р.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та покази свідків, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) на момент звільнення перебував на службі в Національній поліції України на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі – Тячівський ВП ГУНП).

18 липня 2018 року о 18:19 год. до Тячівського ВП ГУНП надійшло повідомлення зі служби « 102» щодо заяви громадянина ОСОБА_2 про дорожньо-транспортну пригоду за участю працівника поліції. В такій заяві заявник повідомив про те, що, на його думку, працівник поліції – водій автомобіля з іноземною реєстрацією не впорався з керуванням, з`їхав в кювет та перекинувся на кришу. На його думку, водій перебував в стані алкогольного сп`яніння. Про вказану подію на ім`я начальника Тячівського ВП ГУНП складено рапорт від 19.07.2018 р. (арк. спр. 93 – 94, т. 1).

Також 18 липня 2018 року о 20:04 год. до Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області надійшло повідомлення зі служби « 102» про звернення анонімної особи, в якому повідомлялося про скоєну працівником поліції Мазур, що проживає в с. Угля, дорожньо-транспортну пригоду неподалік школи, в стані алкогольного сп`яніння. Проінформовано, що вказана особа втекла з місця події у невідомому напрямку. Про вказане повідомлення на ім`я начальника Тячівського ВП ГУНП складено рапорт від 19.07.2018 р. (арк. спр. 95 – 96, т. 1).

Прибувши на місце події працівники поліції відібрали пояснення від громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Згідно з такими, останні повідомили, що бачили, як з автомобіля, що перебував в кюветі, витягли працівника поліції ОСОБА_1 , який знаходився в нетверезому стані (арк. спр. 97 – 98, т. 1).

Відповідно до рапорту т.в.о. начальника ІТТ №5 ГУНП в Закарпатській області Мельника В.В. 19 липня 2018 року ОСОБА_1 був відсутній під час проведення планового етапу згідно з дорученням №538/106/29/1-2018 р. від 19.07.2018 р., однак повідомив в телефонному режимі, що знаходиться на лікарняному (арк. спр. 124, т. 1).

Наказом ГУНП в Закарпатській області від 19 липня 2018 року №1422 призначено службове розслідування за фактом повідомлення про скоєння ОСОБА_1 18 липня 2018 року дорожньо-транспортної пригоди.

За результатами проведеного службового розслідування складено Висновок, затверджений начальником ГУНП в Закарпатській області, яким підтверджено відомості, що стали підставою для проведення службового розслідування (арк. спр. 148 – 154, т. 1).

Наказом начальника ГУНП в Закарпатській області від 20 липня 2018 року №1443 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Тячівського ВП ГУНП» за грубі порушення вимог ст.ст. 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 р. №3460-ІV, ст.ст. 12, 18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 4, 5 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 р. №1377, п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, наказу ГУНП в Закарпатській області від 03.08.2016 р. №811 «Про затвердження Положення про сектори реагування патрульної поліції у відділах та відділеннях поліції ГУНП в Закарпатській області», що проявилося у скоєнні вчинку, який компрометує поліцейського та дискредитує поліцію в цілому та виразилося в недотриманні службової та транспортної дисципліни, Правил дорожнього руху України, залишенні місця пригоди, неповідомленні керівництва та органу поліції про факт ДТП, проявлену нещирість під час проведення службового розслідування, інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, лейтенанта поліції Мазура Ф.В., відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звільнено зі служби в Національній поліції (арк. спр. 157 – 158, т. 1).

Наказом ГУНП в Закарпатській області від 10 вересня 2018 року №189 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію", звільнено зі служби в поліції за п. 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 11 вересня 2018 року (арк. спр. 220, т. 1).

З метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо законності звільнення позивача з займаної посади, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 р. №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі – Закон №580).

Згідно ст. 3 Закону №580 у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Ст. 18 Закону №580 регламентує основні обов`язки поліцейських, серед яких, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

За приписами ч. 1, 2 ст. 19 Закону №580 у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до п. 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

П. 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23.12.2015 №901-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (далі – Дисциплінарний статут).

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок, згідно з дефініцією, що надається в ст. 2 Дисциплінарного статуту, - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Ст. 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За приписами ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначено ст. 14 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Так, під час проведеного службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю інспектора СРПП Тячівського ВП ГУНП ОСОБА_1 встановлено, що 18 липня 2018 року близько 18:19 год. інспектор сектору реагування патрульної поліції №1 Тячівського ВП ГУНП лейтенант поліції ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Шкода-Октавія», Чеської Республіки, номерний знак НОМЕР_2 НОМЕР_3 , рухаючись по вул. Шевченка в с. Вільхівці-Лази Тячівського району, не впорався з керуванням та з`їхав за межі проїжджої частини дороги, в результаті чого автомобіль перекинувся на дах і зазнав механічних пошкоджень. Після цього місцеві мешканці, які підійшли на допомогу, витягнули ОСОБА_1 із зазначеного транспортного засобу. Проте коли він дізнався про виклик на місце події поліції, то зник на автомобілі місцевого мешканця (громадянина ОСОБА_5 ). У подальшому по приїзду на місце події працівників Тячівського ВП ГУНП, а також ВІОС УКЗ і ЗУ ДВБ Національної поліції України місцезнаходження ОСОБА_1 встановити не вдалося, оскільки його мобільний телефон був вимкнений, а по місцю проживання він був відсутній.

Опитаний під час службового розслідування офіцер поліції Тячівського ВП ГУНП майор поліції ОСОБА_6 та інспектор СРПП №3 цього ж відділу старший лейтенант поліції ОСОБА_7 підтвердили, що місцезнаходження ОСОБА_1 при здійсненні його розшуку вони встановити не змогли (арк. спр. 114 – 115, т. 1).

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_1 перебував під час ДТП у цивільному одязі, поза службою, зі слів очевидців дорожньо-транспортної пригоди з ознаками алкогольного сп`яніння, що підтверджувалося запахом із ротової порожнини та нечіткою ходою.

Вказані обставини підтвердили допитані на місці події очевидці, а саме, громадянин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надавши відповідні письмові пояснення, що містяться в матеріалах службового розслідування (арк. спр. 97 – 98, т. 1).

В подальшому громадянин ОСОБА_5 повернувся на місце події з батьком поліцейського та його дружиною та намагалися забрати автомобіль марки «Шкода-Октавія» на евакуаторі, чому завадили працівники патрульної поліції.

Від громадянина ОСОБА_8 19 липня 2018 року під час проведення службового розслідування були повторно відібрані пояснення щодо вказаної дорожньо-транспортної пригоди, в яких очевидець вищевказані обставини підтвердив, наголосив на тому, що в автомобілі марки «Шкода-Октавія» був тільки ОСОБА_1 , що знаходився в стані алкогольного сп`яніння та підтверджувалося сильним запахом алкоголю. Батько ОСОБА_1 прибув на місце події разом з ОСОБА_5 вже після скоєння дорожньо-транспортної пригоди (арк. спр. 99 – 101, т. 1).

Жодних пояснень від громадянина ОСОБА_5 з приводу вказаної події відібрати не вдалося, оскільки останній відмовився від надання таких, посилаючись на норми ст. 63 Конституції України (арк. спр. 120 – 121, т. 1).

В подальшому 19 липня 2018 року ОСОБА_1 на службу не з`явився, повідомивши т.в.о. начальник ІТТ №5 ОСОБА_4 про перебування на лікарняному.

У своїх поясненнях, наданих в ході проведення службового розслідування, лікар травматологічного кабінету Тячівської поліклініки ОСОБА_9 , підтвердив, що 19.07.2018 р. близько 09:30 год. до нього на прийом звернувся ОСОБА_1 зі скаргами на головний біль, біль у правому плечовому та лівому променевому зап`ясті, які отримав, зі слів хворого, 18 липня 2018 року у побуті внаслідок падіння. Хворому відкрито лікарняний лист та назначено амбулаторне лікування (арк. спр. 129, т. 1).

Під час службового розслідування письмові пояснення щодо вказаної події були відібрані також від ОСОБА_1 , в яких останній заперечив факт керування автомобілем марки «Шкода-Октавія» під час дорожньо-транспортної пригоди та повідомив, що за кермом знаходився його батько – ОСОБА_10 . Залишення місця події обґрунтував тим, що він не був водієм та поїхав переодягнутися у зв`язку з забрудненим одягом. Зазначив, що після дорожньо-транспортної пригоди знаходився по місцю проживання. Також пояснив, що не доповів про вказану подію керівництву, оскільки перебував у стресовому стані. Причини виходу на роботу 19.07.2018 р. із запізненням аргументував необхідністю лікарського огляду, при чому наголошував на завчасному повідомленні керівника про вказану обставину (арк. спр. 102 – 105, т. 1).

Зазначені пояснення написані позивачем власноручно, про що зроблено відповідну відмітку та засвідчено підписом останнього.

З метою всебічного та об`єктивного розгляду справи за клопотанням позивача судом допитано в якості свідків громадян ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , працівників органів національної поліції України Лета Ярослава Івановича та ОСОБА_12 .

Так, допитаний в якості свідка громадянин ОСОБА_11 повідомив, що бачив як ОСОБА_1 витягував свого батька - ОСОБА_10 з автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди саме з переднього лівого сидіння. Однак свідок ОСОБА_10 навпаки наголошував, що позивач допомагав йому вийти з автомобіля, витягуючи з правого заднього сидіння.

Тому, враховуючи суперечливість показів свідків один одному, суд вважає за необхідне оцінити такі у їх взаємозв`язку з іншими наявними доказами, що містять інформацію про предмет спору.

Допитаний в якості свідка інспектор-черговий Тячівського ВП ГУНП ОСОБА_12 повідомив суд про те, що ОСОБА_1 про факт дорожньо-транспортної пригоди органи національної поліції України не повідомив.

Жоден з опитаних свідків не бачив, хто саме був за кермом автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з оскарженого наказу ГУНП у Закарпатській області від 20 липня 2018 року №1443, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скоєння вчинку, який компрометує поліцейського та дискредитує поліцію в цілому та виразилося в недотриманні службової та транспортної дисципліни, Правил дорожнього руху України, залишенні місця пригоди, неповідомленні керівництва та органу поліції про факт дорожньо-транспортної пригоди, проявлену нещирість під час проведення службового розслідування (арк. спр. 35 – 36, т. 1).

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд розглядає правомірність звільнення позивача, виходячи з причин такого, вказаних у відповідному наказі, та зазначає наступне.

У зв`язку з особливим статусом Національної поліції та спрямованістю її діяльності на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку, законодавством встановлено високі професійні стандарти для осіб, які перебувають на службі в таких, а держава повинна забезпечити контроль за їх відповідністю встановленим критеріям.

Так, Законом №580 регламентовано обов`язок поліцейського, в тому числі, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, який, враховуючи ненормованість робочого часу поліцейських та принципу безперервності їх діяльності, розповсюджується не тільки на час виконання ними службових обов`язків, але й на позаслужбовий час.

Вказане узгоджується також з положеннями ст. 7 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, в тому числі, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі – ПДР).

ПДР, окрім іншого, визначає порядок дій учасників дорожньо-транспортної пригоди. Так, зокрема, п. 2.10 ПДР передбачено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний, в тому числі, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських.

Аналогічні обов`язки встановлені також і для пасажирів. Зокрема, відповідно до п. 5.4 ПДР, у разі дорожньо-транспортної пригоди пасажир, причетний до пригоди транспортного засобу, повинен подати можливу допомогу потерпілим, повідомити про пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції і перебувати на місці до прибуття поліцейських.

Отже, безпосереднім обов`язком будь-якого учасника дорожньо-транспортної пригоди (незалежно від статусу такого) є повідомлення про пригоду уповноважений орган та перебування на місці події до прибуття поліцейських.

П. 1.10 ПДР надано визначення поняттю «залишення місця дорожньо-транспортної пригоди», відповідно до якого таким є дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.

Таким чином, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди забороняється не тільки водіям транспортних засобів, але й іншим учасникам такої.

Більше того, відповідно до положень п.п. 4, 5 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1377 від 06.11.2015 р., посадова особа органу поліції в разі перебування поза межами органу, в якому вона призначена, на території України в разі звернення до неї громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких зобов`язана вжити заходів щодо запобігання правопорушенням і їх припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події і повідомити про це найближчий орган поліції. Посадова особа органу поліції при виявленні чи отриманні інформації про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію негайно повідомляє про це чергову частину органу поліції.

Отже, суд вважає, що позивач, являючись учасником дорожньо-транспортної пригоди та одночасно поліцейським, був зобов`язаний залишитися на місці події та повідомити про таку в чергову частину органу поліції. Разом з тим, матеріалами службового розслідування встановлено та знайшов своє підтвердження в ході розгляду даної адміністративної справи факт неповідомлення працівником поліції ОСОБА_1 про дорожньо-транспортну пригоду, учасником якої він був, та залишення місця події. А тому суд вважає, що вказаними діями позивач порушив норми законодавства та вчинив дисциплінарний проступок.

З огляду на зазначені вище законодавчі норми суд відхиляє обґрунтування позивача факту залишення місця події поганим самопочуттям та забрудненим одягом. Суд зазначає, що ПДР не передбачають жодних виключень з обов`язку учасників дорожньо-транспортної пригоди перебувати на місці такої до прибуття поліцейських. Окрім того, суд вважає безпідставними аргументи ОСОБА_1 щодо неповідомлення чергової частини органу поліції про факт дорожньо-транспортної пригоди з огляду на інформування про таку громадянином ОСОБА_2 , оскільки таке не звільняє поліцейського та учасника пригоди від встановленого законом обов`язку.

Суд зазначає, що законодавство вимагає від поліцейського неухильного дотримання Конституції України, законів України та не передбачає жодних умовностей при виконанні такого обов`язку.

Також суд відхиляє твердження позивача про порушення порядку проведення службового розслідування у зв`язку з не відібранням від нього пояснень стосовно підстав його проведення, оскільки такі спростовуються наявною в матеріалах справи копією пояснень ОСОБА_1 від 19.08.2018 р., форма яких відповідає затвердженій формі. Суд також наголошує на тому, що такі написані позивачем власноручно, про що зроблено відповідну відмітку та засвідчено підписом останнього (арк. спр. 102 – 105, т. 1).

Враховуючи встановлені службовим розслідуванням обставини, які підтверджуються матеріалами даної адміністративної справи, суд вважає, що вони в достатній мірі доводять факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Відповідності до ст. 12 Дисциплінарного статуту, одним з видів дисциплінарного стягнення є звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно п. 6 ст. 77 Закону №580 поліцейський звільняється зі служби поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Суд також враховує, що хоча застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте вибір виду стягнення здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

У зв`язку з чим, враховуючи службу позивача в правоохоронних органах, на які законодавством покладено обов`язки щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, суд дійшов висновку, що дії позивача, які виразилися в грубому порушенні службової дисципліни, не виконанні вимог Закону України "Про Національну поліцію", Присяги поліцейського, Дисциплінарного статуту, Правил етичної поведінки поліцейських, є проступком, несумісним з перебуванням на службі в поліції.

Водночас суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядження або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту визначено, що такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Разом з тим, суд бере до уваги факт тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 на момент його звільнення, зокрема, в період з 10 вересня 2018 року по 14 вересня 2018 року включно.

Так, виходячи з положень ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту, з прийняттям наказу від 10 вересня 2018 року ГУНП в Закарпатській області реалізувало дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача зі служби з 11 вересня 2018 року.

Однак, на переконання суду, приймаючи оскаржений наказ про звільнення позивача ГУНП в Закарпатській області не було дотримано положень ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту, із правового змісту якого вбачається, що вчинити реалізацію звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності шляхом видачі відповідного наказу можливо тільки після його прибуття до місця проходження служби.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 р. №455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листка непрацездатності №651913 ОСОБА_1 у період з 10 вересня 2018 року по 14 вересня 2018 року був звільнений від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; передбачено, що позивач мав стати до роботи 15 вересня 2018 року (арк. спр. 221, т. 1).

Суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України забороняють звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Тому, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність змінити у наказі про звільнення позивача дату звільнення.

Таким чином, з метою поновлення порушеного права позивача, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до якої, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково та змінити дату звільнення позивача зі служби в поліції з 11 вересня 2018 року на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності, а саме, 15 вересня 2018 року та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію", особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час. Тобто згідно з чинним законодавством робочий час поліцейських є ненормованим.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі – Порядок) та згідно п. "з" ст. 1 Порядку цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

П. 3 ч. 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 8 ч. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до довідки ГУНП в Закарпатській області від 18 вересня 2018 року №818/106/5-18, розмір заробітної плати ОСОБА_1 за липень 2018 року складає 7107,06 грн. (31 календарний день) та серпень 2018 року (31 календарний день) – 8122,12 грн. Відтак, середньомісячний розмір заробітної плати складає 7614,59 грн. (15229,18 /2), середньоденний розмір заробітної плати складає 245,63 грн. (15229,18/62). Виходячи з наведеного, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 11 вересня 2018 року по 14 вересня 2018 року становить 4 календарних днів, а отже стягненню на його користь підлягає 982,52 грн. (245,63 Х 4 календарних днів).

Окрім того, у заявлених позовних вимогах позивач просить зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області скасувати у його трудовій книжці запис щодо звільнення, так як останній внесений всупереч п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України 29.07.1993 року під №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110 та на підставі незаконного наказу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

П. 3 розділу IV Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №377 від 12.05.2016 р. передбачено, що відомості про службу в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення записів про прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції.

Разом з тим, цей порядок розроблено відповідно до статті 79 Закону України "Про Національну поліцію" з метою забезпечення належного формування та ведення особових справ поліцейських, а також кандидатів на службу в поліції, що направляються на навчання до закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Такий встановлює тільки загальні вимоги щодо порядку зберігання і ведення трудових книжок поліцейських.

Більш деталізовано такий порядок регламентується Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 р. №110.

Згідно п. 2.3 зазначеної інструкції передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

П. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.27 зазначеної інструкції, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Разом з тим, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення не відповідає встановленим Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників вимогам. Так, зокрема, в графі 3 не зазначено причин звільнення.

Нормами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідачем доведено правомірність звільнення позивача з роботи, разом з тим ним не дотримано порядок заповнення трудової книжки працівника при звільненні.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що роботодавець зобов`язаний привести запис про звільнення ОСОБА_1 у відповідність до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

ГУНП в Закарпатській області доведено, що при звільненні позивача зі служби в поліції було враховано тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, шкоду заподіяну авторитету поліції, а також встановлено несумісність подальшого проходження позивачем служби в поліції, у зв`язку із чим застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції є законним та обґрунтованим. Тому підстави для скасування оскаржених наказів відсутні.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності та невідповідність запису про звільнення встановленим Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників вимогам, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, буд.13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправними дій, наказів та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, буд.13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРПОУ 40108913) змінити дату звільнення в наказі №189 о/с від 10 вересня 2018 року щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 11 вересня 2018 року на 15 вересня 2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, буд.13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРПОУ 40108913) належним чином оформити в трудовій книжки ОСОБА_1 запис про звільнення в частині формулювання причини звільнення, відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок від 29.07.1993 р.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, буд.13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 вересня 2018 року по 14 вересня 2018 року у розмірі 982,52 грн. (Дев`ятсот вісімдесят дві гривні 52 коп.).

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 травня 2019 року.

Суддя

Р.О. Ващилін