Постанова

Іменем України

23 травня 2019 р.

м. Київ

Справа № 463/493/16-к

Провадження № 51-5104 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140000000369 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст.332, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України.

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Федеративної Республіки Німеччина, уродженця с. Глядіно Алтайського краю Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки смт Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимої 01 квітня 2015 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 850 грн.,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2017 року:

ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 27 ч.3 ст.358 КК України, та засуджено:

за ч. 2 ст. 169 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 169, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та засуджено:

за ч. 2 ст. 169 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк4 роки;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк6 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк4 роки;

за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеженняволі на строк2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_13 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

ОСОБА_12 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України, та засуджено:

за ч. 2 ст. 169 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_12 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації транспортних засобів або інших засобів вчинення злочину, та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Вирішено питання цивільного позову, судових витрат і долю речових доказів.

Апеляційним судом Львівської області 02 лютого 2018 року вирок щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 скасовано постановлено свій вирок, яким

ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 27 ч.3 ст.358 КК України, та засуджено:

за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та засуджено:

за ч. 3 ст. 149 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк8років із конфіскацією майна;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк6 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк4 роки;

за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеженняволі на строк2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_13 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майнабез позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

ОСОБА_12 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України, та засуджено:

за ч. 3 ст. 149 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна;

за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_12 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

У невстановлений досудовим розслідуванням час через соціальну мережу «Вконтакте» із ОСОБА_6 познайомились ОСОБА_11 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв`язку із її розшуком, які попросили допомоги у ОСОБА_6 в процесі пошуку малолітньої дитини для них. В свою чергу, ОСОБА_6 , будучи зареєстрованим користувачем соціальної мережі «Вконтакте» в 2015 році (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) через зазначену мережу познайомилась із ОСОБА_12 , від якої дізналась, що остання вагітна та після пологів не має наміру залишити дитину в себе на вихованні. В цей час в ОСОБА_6 виник умисел на вчинення незаконних дій щодо усиновлення, незаконного переправлення особи через державний кордон України з використанням підроблених документів, для реалізації якого ОСОБА_6 розробила злочинний план, для виконання якого через соціальну мережу «Вконтакте» вступила в злочинну змову з ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, і залучила до вчинення злочину ОСОБА_14 .

З метою реалізації розробленого злочинного плану, ОСОБА_6 , повідомила ОСОБА_11 та особу матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, про наявність вагітної ОСОБА_12 , її анкетні дані із зазначенням можливості спілкування безпосередньо між подружжям ОСОБА_15 та ОСОБА_12 . Під час спілкування, подружжя ОСОБА_15 повідомили ОСОБА_12 про наявність спільного із ОСОБА_6 умислу на вивезення за кордон малолітньої дитини, яку народить ОСОБА_12 , на що остання погодилась.

У зв`язку із перебуванням ОСОБА_12 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_16 , з метою усунення перешкод у подальшому оформленні документів для незаконного перетину кордону України новонародженою дитиною, у зв`язку із необхідністю отримання згоди батька для вивезення дитини за кордон, виникла потреба в отриманні документів сторонніх осіб для використання їх при народженні дитини. З цією метою, ОСОБА_6 залучила до вчинення злочину ОСОБА_14 , з якою була знайома та перебувала в довірливих відносинах. При цьому, ОСОБА_6 не повідомила останню про дійсні свої наміри щодо вчинення злочину та попросила ОСОБА_14 , яка на той момент будучи вагітною не перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі, направити за місцем проживання ОСОБА_12 паспорт громадянина України на прізвище ОСОБА_14 та її «Обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні», що остання і зробила.

10 серпня 2015 року через систему міжнародних платежів подружжя Келлер надіслали ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 100 євро, які остання на виконання спільного плану мала використати на оплату передпологових аналізів, які вона здала, використовуючи паспорт ОСОБА_14 , та отримати відповідні медичні документи на прізвище останньої

12 серпня 2015 року ОСОБА_12 прибула в м. Львів, де її зустріла ОСОБА_6 з метою оформлення та госпіталізації в міський комунальний клінічний пологовий будинок №1 для народження дитини, при цьому використали паспорт громадянина України на прізвище ОСОБА_14 .

22 серпня 2015 року ОСОБА_12 , використовуючи документи ОСОБА_14 , в приміщенні вказаного пологового будинку, народила дівчинку, про що сповістила по телефону ОСОБА_6 та подружжя ОСОБА_15 .

25 серпня 2015 року ОСОБА_12 виписалась із пологового будинку, зустрілась з подружжям ОСОБА_15 , перебуваючи по вул. Мечникова, 8 в м. Львові, безоплатно передала їм новонароджену дитину.

З метою реалізації злочинного плану щодо незаконного усиновлення та усунення перешкод для подальшого незаконного вивезення дитини за кордон, ОСОБА_6 довела до відома ОСОБА_12 та ОСОБА_10 про необхідність реєстрації дитини в органах ОСОБА_17 та отриманням свідоцтва про народження дитини, із зазначенням в документах завідомо неправдивих даних про батьківство ОСОБА_10 та використання під час перебування в РАГСі документів на прізвище ОСОБА_14 .

З цією метою, враховуючи що ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не є мешканцями міста Львова, шляхом здійснення sms-повідомлень вказала необхідні для отримання документи органів державної влади, а саме ОСОБА_17 та надала всю необхідну юридичну допомогу, яку вважала достатньою для досягнення розробленого нею плану.

26 серпня 2015 року ОСОБА_12 в супроводі ОСОБА_10 та попередньо залученого ними перекладача (який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ) прибули в приміщення Личаківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, що по вул. Зелена, 77, у м. Львові.

Перебуваючи в приміщенні РАГСу ОСОБА_12 подала заяву на видачу свідоцтва про народження ОСОБА_18 та медичне свідоцтво про народження №2044 від 22 серпня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_14 22 серпня 2015 року о 09:15 год. народила дівчинку вагою 2900 г та паспорт громадянина України на прізвище ОСОБА_14 ОСОБА_19 у свою чергу, працівникам РАГСу надав паспорт громадянина Федеративної Республіки Німеччина з перекладом. ОСОБА_12 та ОСОБА_11 за допомогою перекладача заповнили заяву про визнання батьківства, в якій було зазначено завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_11 є батьком ОСОБА_18 . На підставі вказаних документів працівниками РАГСу (які не були обізнані про злочинні дії ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ) 26 серпня 2015 року видано завідомо підроблений офіційний документ, який видається установою яка має право видавати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем свідоцтво про народження ОСОБА_18 серії НОМЕР_1 .

26 серпня 2015 року після отримання вказаного свідоцтва ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , діючи повторно за попередньою змовою групою осіб, на виконання вказівок ОСОБА_6 , прибули за адресою: АДРЕСА_4 , де свою діяльність здійснює приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_20 . Перебуваючи в приміщенні вищевказаної нотаріальної контори, ОСОБА_12 , реалізуючи вищевказаний злочинний умисел, надала нотаріусу ОСОБА_20 паспорт громадянина України на прізвище ОСОБА_14 з проханням посвідчити заяву від імені ОСОБА_14 про надання згоди на тимчасові поїздки за кордон ОСОБА_18 у супроводі батька ОСОБА_10 .

Нотаріус ОСОБА_20 , будучи введеною в оману ОСОБА_12 щодо дійсних анкетних даних останньої, будучи переконаною у зовнішній схожості ОСОБА_12 із особою, яка зображена на фотокартці в наданому нотаріусу паспорті громадянина України, підготувала, посвідчила та видала на руки завідомо підроблений офіційний документ, який посвідчується приватним нотаріусом і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою - заяву від імені ОСОБА_14 про надання згоди на тимчасові поїздки за кордон ОСОБА_18 у супроводі батька ОСОБА_10 , в яку внесено завідомо неправдиві дані про батьківство ОСОБА_11 .

27 серпня 2015 року, перебуваючи в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краковець», що розташований по вул. Вербицького, 54 в смт Краковець Яворівського району Львівської області Келлер Александер надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_21 та, в подальшому, ОСОБА_22 завідомо підроблений документ свідоцтво про народження ОСОБА_18 серії НОМЕР_1 , в яке внесені завідомо неправдиві відомості щодо батьківства ОСОБА_11 , а також заяву від імені ОСОБА_14 про надання згоди на тимчасові поїздки за кордон ОСОБА_18 у супроводі батька ОСОБА_10 , в яку внесено завідомо неправдиві дані про батьківство ОСОБА_10 для перетину державного кордону України чим вчинив всі дії, спрямовані на незаконне переправлення новонародженої дитини через державний кордон України.

27 серпня 2015 року о 07:00 год. на пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краковець» ОСОБА_11 разом із ОСОБА_18 були затримані працівниками прикордонного загону у зв`язку із відсутністю в ОСОБА_18 паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Постановляючи новий вирок суд апеляційної інстанції указав, що визнаючи неправильною кваліфікацію дій ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 149 КК України, суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставно не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У вироку суду апеляційної інстанції зазначено, що колегією суддів встановлено, і це підтверджується дослідженими судом першої інстанції та перевіреними апеляційним судом доказами, що ОСОБА_6 , маючи умисел на здійснення незаконної угоди, об`єктом якої є людина, вступила в злочинну змову із ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, метою якої була безоплатна передача малолітньої дитини у фактичну власність ОСОБА_11 та особі, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, що мало місце за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин.

В іншій частині апеляційний суд погодився з прийнятим судовим рішенням щодо кваліфікації дій засуджених та доведеності їх вини.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 зазначає вимогу про скасування вироку суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_23 та призначення нового розгляду в цьому суді. На обґрунтування своїх вимог посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів, при постановленні вироку щодо ОСОБА_6 , послався на недопустимі докази у провадженні, обґрунтувавши на припущеннях свій висновок про доведеність винуватості засудженої у вчиненні злочину. Вказує на наявність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.169 КК України, а не ч. 3 ст. 149 КК України, як визнав доведеним апеляційний суд. Стверджує, що переміщення дитини за кордон охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 149 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 332 КК України не потребує. Повідомлення недостовірних відомостей про батьків при реєстрації народження дитини, на думку захисника, тягне адміністративну відповідальність і не утворює складу злочину, як і використання справжнього паспорта особою, якій він не належить. Звертає увагу, що обтяжуючою покарання обставиною за ч. 3 ст. 149 КК України було визнано кваліфікуючу ознаку злочину.

Захисник ОСОБА_9 подав касаційну скаргу в інтересах засудженого ОСОБА_10 від якої до початку судового розгляду відмовився, що було підтримано засудженим ОСОБА_24 .

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_8 касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_9 не заперечили проти задоволення скарги захисника ОСОБА_8 .

Прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 вважав необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Учасники судового провадження не заперечували проти задоволення відмови захисника ОСОБА_9 від касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог статей 403, 432 КПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого, представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою відповідно підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого.

До початку судового розгляду захисник ОСОБА_9 відмовився від своєї касаційної скарги, що було підтримано засудженим ОСОБА_24 , у зв`язку чим ця касаційна скарга не підлягає розгляду.

Відповідно до ч. 1ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Висновок суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст.332, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України, відповідає обставинам, з`ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України визначено, що злочином є торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію.

Одночасно в ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 року №3739-VI вказано, що термін «торгівля людьми» означає здійснення незаконної угоди, об`єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно доКримінального кодексу Українивизнаються злочином.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 не заперечує, що Келлер Александер не мав кровної спорідненості з дитиною, яка народилася у ОСОБА_12 , і що ця дитина була передана засудженому в результаті спільних його з ОСОБА_6 та ОСОБА_12 дій.

З оскаржуваного вироку вбачається, що ОСОБА_6 вчинила організацію угоди між ОСОБА_24 і ОСОБА_12 відповідно до якої остання передала свою новонароджену дитину ОСОБА_13 , яка мала бути вивезеною до Федеративної Республіки Німеччинни.

За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149 КК України правильно кваліфіковано судом апеляційної інстанції і підстав для їх перекваліфікації на інші статті закону України про кримінальну відповідальність не встановлено з врахуванням примітки 3 до ст. 149 КК України та Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятого резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року та ратифікований Законом України № 1433-IV від 04 лютого 2004року, а саме того, що злочин вчинено стосовно малолітньої особи.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що, оскільки переміщення людини є факультативною ознакою ч. 3 ст. 149 КК України, то дії ОСОБА_6 не підлягали кваліфікації за ст. 332 КК України, яка передбачає відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон.

Так, торгівля людьми може супроводжуватися вчиненням (або мати своїм наслідком вчинення) інших злочинів, що виходять за межі складу, передбаченого ст. 149 КК України. У разі, коли торгівля людьми пов`язана з організацією їх незаконного переправлення через державний кордон України, керівництвом такими діями або сприянням їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів чи усуненням перешкод, наявна сукупність злочинів, передбачених статтями 149 та 332 КК України. Необхідність додаткової кваліфікації зумовлена тим, що чинна редакція ст. 149 КК України не охоплює незаконне переміщення людини через державний кордон України.

Окрім того, не знайшли свого підтвердження доводи захисника ОСОБА_8 про відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст.358 КК України, оскільки з фактичних обставин провадження, встановлених судом, вбачається, що ОСОБА_6 організувала підробку документів із метою їх подальшого використання для незаконної передачі та переправлення через державний кордон малолітньої дитини, що не охоплюється статтями 149, 332 КК України і потребує самостійної кваліфікації.

Також є безпідставними посилання захисника на неправильне врахування кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, вчинення злочину щодо малолітньої особи, як обставину, що обтяжує покарання, оскільки ця ознака не є кваліфікуючою для злочинів, передбачених ч. 2 ст.332 та ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України, а у вироку апеляційний суд не посилався на неї при визначенні покарання за ч. 3 ст. 149 КК України.

Призначене засудженій ОСОБА_6 покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Про істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, які відповідно до ч. 2 ст. 412 КК України тягнуть безумовне скасування оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Та обставина, що апеляційний суд не досліджував безпосередньо всі докази, про які зазначено у вироку цього суду в даному випадку не є порушенням вимог ст. 23 КПК України, оскільки положення цієї статті не вказують на обов`язок нового дослідження доказів коли апеляційний суд надає іншу юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам судом першої інстанції.

Разом з тим, є правильними твердження захисника ОСОБА_8 про недопустимість як доказу відеоматеріалів телевізійної передачі «Один за всіх», трансляція якої відбулась 06 вересня 2015 року на телеканалі СТБ, оскільки вони є відредагованим продуктом, а ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які приймали участь у цій передачі, надали пояснення, які за своїм змістом є показаннями, що отримані без додержання вимог статей 93, 95 КПК України.

З огляду на те, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, належним чином не перевірив допустимість цього доказу, оскаржуване судове рішення необхідно змінити, виключивши з останнього посилання як на доказ зміст відеозапису телевізійної передачі «Один за всіх» на телеканалі СТБ.

Виключення цього доказу відповідає позиції Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні «Гриб проти України» від 14 грудня 2017 року (заява №65078/10) та ніяким чином не впливає на висновок про достатність обґрунтування судом апеляційної інстанції доведеності вини засуджених у вчиненні злочинів.

З огляду на викладене, касаційна скарга захисника ОСОБА_8 , подана в інтересах засудженої ОСОБА_6 , підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2018 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 змінити.

Виключити з вироку Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2018 року посилання як на доказ зміст відеозапису телевізійної передачі «Один за всіх» на телеканалі СТБ.

В решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною іоскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3