Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/245/19

Господарський суд Рівненської області в складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

до відповідача Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області

про стягнення в сумі 677 671,32 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Якимчук О.М., дов. від 02.01.2019 року,

від відповідача: Ладуба Н.Д., дов. від 11.01.2019 року,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 657 303,91 грн, 18 800,69 грн пені та 1 566,72 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 10.04.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 06.05.2019 року.

У судовому засіданні 06.05.2019 року оголошено перерву на 20.05.2019 року.

У судовому засіданні 20.05.2019 року оголошено перерву на 29.05.2019 року.

У судовому засіданні 29.05.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, ТОВ "Рівнегаз збут" (продавець, позивач) та Млинівською селищною радою Млинівського району Рівненської області" (відповідач, покупець) укладено договір №41GBRvz318-18/113 від 05.02.2018 року поставки природного газу для потреб непобутових споживачів, на виконання якого позивач передав відповідачеві природний газ на суму 657 303,91 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу, однак відповідач оплату за переданий газ не здійснив, чим порушив умови господарського договору, зокрема підп. 4.2.3. договору.

За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати переданого газу позивач нарахував пеню в розмірі 18 800, 69 грн та 3% річних у розмірі 1 566,72 грн, які просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 22, 193, 231 ГК України та ст.ст. 509, 525, 526, 611, 612, 625, 714 ЦК України.

06.05.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній із заявленими позовними вимогами не погоджується з тих підстав, що позивач усупереч умовами п. 10.1. договору, ст. 19 ГПК України, ст. 222 ГК України не вжив заходів досудового врегулювання спору. Крім того, відповідач вказує, що сума боргу в розмірі 657 303,91 грн є позадоговірною, оскільки сторонами будь-яких змін до договору щодо збільшення ціни договору, яка б дорівнювала сумі заявленого боргу, не вносилося. За таких обставин стягнення з відповідача вартості поставленого газу на суму 657 303,91 грн є безпідставним, так як відповідна поставка відбувалася з порушення вимог ч.ч. 4, 5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 48 БК України. Враховуючи викладене, на думку відповідача, безпідставними є також вимоги позивача про стягнення 3% річних та пені.

17.05.2019 року від позивача надійшли пояснення у справі, в яких останній зазначає, що сторона має право, а не обов`язок звернутися до порушника з претензією, у свою чергу, право на суд гарантується державою. Позивач також зазначає, що відповідно до умов договору, строк дії якого було продовжено до 28.02.2018 року, відповідач зобов`язаний провести розрахунки до їх повного здійснення. Факт поставки газу стверджується актом наданих послуг з розподілу природного газу у лютому 2019 року. У підтвердження позиції про те, що поставка була договірною, посилається на акт звірки, згідно з яким відповідач сплатив позивачеві на виконання умов договору не 3 108 102,00 грн, як це передбачено умовами договору, а 3 122 217,29 грн, тощо, відтак просить суд задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.

24.05.2019 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь (пояснення) на відзив, відповідно до яких вказує, що позивач, направивши претензію, через 4 дні після її отримання відповідачем звернувся до суду з відповідною позовною заявою. Відповідач також зазначає, що ним належним чином виконані зобов`язання щодо оплати вартості поставленого газу відповідно до умов договору та у розмірі, визначеними договором, у тому числі з врахуванням змін, внесених до нього, а отже вимоги позивача є безпідставними.

28.05.2019 року від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно з якими зазначає, що оскільки відповідно до умов договору відповідач прийняв поставлений газ та не надав позивачу будь-яких обґрунтованих письмових заперечень щодо кількості та ціни поставленого газу, відтак вимога про оплату такого газу є правомірною. Крім того, зазначає, що питання про оцінку договірних відносин як господарських чи бюджетних, не є предметом цього спору тощо.

Заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

17.05.2019 року, 24.05.2019 року та 29.05.2019 року від відповідача надішли клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, за якими завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, вказані клопотання задоволені, докази долучені до матеріалів справи.

20.05.2019 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у справі на строк, достатній для надання заперечень. За результатами судового засідання, яке відбулося 20.05.2019 року, у судовому засіданні оголошено перерву на 29.05.2019 року.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Згідно з річним планом закупівель відповідача на 2018 рік, затвердженим протоколом тендерного комітету № 81 від 29.12.2017 року, розмір бюджетного призначення на закупівлю природного газу або очікувана вартість предмета закупівлі становила 2 897 910,00 грн, процедура закупівлі - відкриті торги.

Відповідно до річного розпису відповідача на 2018 рік розмір витрат на оплату газу визначено в розмірі 3 150 030,00 грн (у тому числі, пов`язаних із транспортуванням газу).

В оголошенні про проведення відритих торгів зазначено, що розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі - 2 748 596,00 грн.

У ході процедури закупівлі природного газу, що проводилася відповідачем, позивачем подано тендерну пропозицію на суму 2 748 585,00 грн з ПДВ.

Крім того, позивачем разом з тендерною пропозицією надано лист-згоду з Порядком зміни умов договору про закупівлю від 18.01.2018 року, в якому, зокрема зазначено, що протягом строку виконання сторонами зобов`язань чи дії договору, одна зі сторін договору у разі необхідності може ініціювати перед іншою стороною необхідність унесення змін до договору у межах можливої зміни істотних умов, визначених ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

Протоколом засідання тендерного комітету відповідача № 7 від 22.01.2018 року позивача визнано переможцем відкритих торгів на закупівлю природного газу, прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю з переможцем відкритих торгів.

05.02.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір №41GBRvz318-18/113 від 05.02.2018 року поставки природного газу для потреб непобутових споживачів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити вартість природного газу (далі - газ) у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором (договір).

За п. 11.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 113 від 28.12.2018 року) цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання газу з 05.02.2018 року по 28.02.2019 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Умовами п. 2.8. договору передбачено, що постачання та споживання підтверджених обсягів газу протягом місяця здійснюється, як правило, в рівномірному режимі, виходячи із середньодобової норми.

За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (підп. 2.9.1. п. 2.9. договору).

Відповідно до підп. 2.9.2.-2.9.5. п. 2.9. договору на підставі отриманих від споживача даних та /або даних оператора ГРМ постачальник готує два примірники акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом двох днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання - передачі. У випадку відмови віл підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) природного газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ. Споживач у такому разі не позбавлений права звернутися до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання рішенням законної сили обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника. У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.

У п. 3.2.-3.6. договору сторони погодили, що ціна газу становить 8 750,00 грн за 1 000 куб.м., крім того ПДВ 1 750,00 грн, всього з ПДВ - 10 500,00 грн. Ціна, зазначена в п. 3.2. договору, можу змінюватися протягом дії договору. Зміна ціна узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. Сторони домовилися, що ціна газу, розрахована відповідно до п.п. 3.2., 3.3. договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим договором. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього договору. Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за цим договором, та на дату його укладення становить 2 748 585,00 грн.

Пунктами 11.2.,11.5. договору передбачено, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їхніми печатками (за наявності).

Додатковою угодою від 28.12.2018 року сторони, керуючись п. 5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внесли зміни до п. 3.6. договору, встановивши, що загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за цим договором, та на дату його укладення становить 3 108 102,00 грн.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу № ЗРВ00001511 від 31.01.2018 року на суму 368 216,15 грн, № ЗРВ00003169 від 28.02.2018 року на суму 558 894,08 грн, № ЗРВ00004877 від 31.03.2018 року на суму 554 257,08 грн, № ЗРВ00007299 від 30.04.2018 року на суму 22 414,02 грн, № ЗРВ00011861 від 30.01.2018 року на суму 1 398,32 грн, № ЗРВ00013018 від 31.10.2018 року на суму 36 544,45 грн, № ЗРВ00014485 від 30.11.2018 року на суму 389 483,32 грн, № ЗРВ00015320 від 31.12.2018 року на суму 714 302,86 грн, № ЗРВ89001020 від 31.01.2019 року на суму 476 707,01 грн позивач поставив, а відповідач прийняв 258,148 куб.м. природного газу на загальну суму 3 122 217,29 грн.

Розділом IV договору, зокрема п. 4.2. визначено, що оплата вартості газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в такому порядку: 30 % місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується на умовах попередньої оплати до 10 числа поточного звітного місяця постачання. Оплата залишку вартості спожитого газу здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника суми, визначеної двостороннім актом прийому-передачі газу, виходячи з розрахунку вартості обсягу постачання газу у звітному періоді. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідач здійснив оплату поставленого природного газу на суму 3 122 217,29 грн, що стверджується платіжними дорученнями.

Заразом , як убачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу 54,873 тис.куб.м. газу у лютому 2019 року загальною вартістю 657 303,91 грн, у тому числі ПДВ, що стверджується актом № 3РВ89002590 приймання-передачі природного газу від 28.02.2019 року.

Вказаний акт скеровувався відповідачу для підписання та оплати, однак станом на дату звернення до суду останній його не підписав, оплати не провів.

Згідно з п. 6.2.1. договору у разі порушення строків оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення 18 800,69 грн пені та 1 566,72 грн 3% річних.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою природного газу, придбання якого відбувалося за процедурою відкритих торгів, відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України "Про публічні закупівлі", Законом України “Про засади функціонування ринку природного газу”, ГК України, ЦК України, БК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Як установлено ч. 1. ст. 12 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Зобов `язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема із правочинів (ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як установлено судом, договір поставки природного газу укладено за результатами процедури відкритих торгів, яка проводилася відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

У свою чергу, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті. Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Договір про закупівлю є нікчемним, зокрема у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону (ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі")

Із фактичних обставин справи судом установлено, що ціна договору (з урахуванням її збільшення на 13,08%, тобто в межах, визначених ч. 5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі") становила 3 108 102,00 грн, при цьому відповідачем здійснено оплату в розмірі 3 122 217,29 грн.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Беручи до уваги мету, завдання та принципи публічних закупівель, вбачається, що ціна договору є істотною умовою, відтак умови договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та внесення змін до договору поза межами переліку, передбаченого ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", означатиме нікчемність таких змін до договору відповідно до ч. 1 ст. 37 вказаного Закону.

Зазначене кореспондується із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України, за якими ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Судом також установлено, що відповідач у справі, як орган місцевого самоврядування, здійснює свою діяльність на підставі плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій протягом бюджетного періоду (бюджету).

Приписами ч. 4 ст. 48 БК України унормовано, що зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Казначейство здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів у порядку, визначеному БК України та Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 року № 309.

Органи Казначейства не реєструють зобов`язання у разі відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом (п. 2.9 вказаного Порядку).

Заразом позивач просить суд стягнути з відповідача за договором поставки природного газу ще 657 303,91 грн (що складає 23,91% від початкової суми договору).

Враховуючи, що така поставка газу відбулася поза межами умов договору та всупереч вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак є нікчемною та у силу вимог ст. 216 ЦК України не породжує жодних правових наслідків.

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за договором поставки природного газу в розмірі 657 303,91 грн.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що порушення в сфері публічних закупівель у цій справі стосуються ціни договору, а не обсягів поставки чи строків виконання зобов`язань за договором.

Щодо посилання позивача на загальні норми ЦК України, ГК України, якими врегульований порядок виконання умов договору, то відповідно до судової практики (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 року № 916/1491/17) з аналізу положень Закону України "Про публічні закупівлі" слідує те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, різновидом яких є тендерні закупівлі, та повинні застосовуватися переважно щодо норм ЦК України та ГК України. Відтак, якщо спеціальною нормою права (ч. 4 ст. 36 Закону) заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного переліку таких змін, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого ч. 4 ст.36 Закону, означатиме нікчемність таких змін до договору відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі".

Суд звертає увагу, що позивач у справі був учасником процедури закупівлі, стороною договору, а відтак не міг не знати про ціну та порядок внесення змін до договору, визначених спеціальним законом.

Заразом, як установлено судом та не заперечується учасниками справи, позивачем у лютому 2019 року поставлено відповідачу природний газ на суму 657 303,91 грн, вартість якого залишається неоплаченою.

Вказана поставка відбулася поза межами договору, тобто є позадоговірною.

Покупцем природного газу є орган місцевого самоврядування, який в силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд уважає за необхідне звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за якою Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

З фактичних обставин справи вбачається, що не оплата поставленого природного газу є порушенням майнових прав позивача.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Зважаючи , що судом установлено порушення прав позивача, відтак останні, виходячи із завдань господарського судочинства, підлягають захисту судом.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України унормовано, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства в ЦК України свідчить про підтвердження законодавцем природного права як "першоджерела" цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності. Структуру природного права становлять норми і норми-принципи, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права, до складу якого, в свою чергу, входять норми цивільного законодавства і міжнародні договори України.

Норми-принципи мають загальнообов`язковий характер, і тому їх дотримання та облік при законотворчості і розгляді конкретних правових ситуацій є обов`язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема в тому, що суд повинен не лише механістично аналізувати конкретні юридичні документи, але й осмислювати принципи і цілі, що покладено в основу їх прийняття.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування. Основне призначення цього принципу вбачається в "наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, установити об`єктивну істину". Закріплений вітчизняним законодавцем принцип справедливості, добросовісності і розумності має визнаватися не сукупністю трьох принципів, а єдиним принципом, який проявляється в єдності взаємопов`язаних трьох складових, що є традиційним для європейського приватного права.

Справедливість є конкретною та універсальною за сферами використання категорією, що адекватно може бути реалізована через невичерпну багатоманітність правозастосовної діяльності і захищається судом, коли несправедливість стає нестерпною. Добросовісність має "обмежувальну" функцію, згідно з якою правило, обов`язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених законом. У цьому зв`язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів. Суди приймають рішення "contra legem" (тобто, всупереч формальному, державному закону), якщо дотримання норм закону призведе до явно несправедливого щодо сторін результату.

Отже , "концепція добросовісності може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила". При цьому сферою застосування справедливості є "виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність".

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу також на принцип «пропорційності», який передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Враховуючи викладене, суд з метою ефективного захисту судом майнових прав позивача, керуючись принципами справедливості, добросовісності, розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути на його користь з відповідача основний борг з поставленого природного газу в розмірі 657 303,91 грн.

При цьому судом також установлено, що у бюджеті відповідача на 2019 року, який затверджений рішенням № 2427 від 22.12.2018 року "Про затвердження бюджету Млинівської селищної ради", є кошти для погашення заборгованості за поставлений позивачем природний газ в розмірі 657 303,91 грн (у тому числі за рахунок зекономлених у 2019 році коштів на закупівлю природного газу).

Щодо 3% річних та пені, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Право на застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання виникає у кредитора з наступного дня, коли грошове зобов`язання мало бути виконане.

За загальним правилом, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Судом установлено, що поставка природного газу відбулася у лютому 2019 року.

Відповідно до ст. 251 та 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 253 ЦК України, ч. 3 ст. 254 ЦК України ).

Отже , беручи до уваги наведені норми матеріального права, строк, що обчислюється місяцями, закінчується в останній день місяця, у цьому випадку - 28.02.2019 року.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних (з урахуванням періоду, визначеного позивачем), встановив, що розмір останніх становить 1 566,72 грн (при заявленому - 1 566,72 грн) (розрахунок додається), отже 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Стосовно пені в розмірі 18 800,69 грн, то її може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено умовами договору або певним законодавчим актом.

Як установлено судом, поставка мала позадоговірний характер, а глава 54 ЦК України (купівля-продаж), параграф 1 глави 30 ГК України розмір пені не містять, отже вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо інших аргументів, які були наведені учасниками справи та яким не була надана оцінка судом, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Ruiz Torija v. Spain", «Серявін та інші проти України»).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: про стягнення основного боргу в розмірі 657 303,91 грн та 1 566,72 грн 3% річних..

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 10 165,07 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи , що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 9 883,50 грн покладається на відповідача, решта - на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" до Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області про стягнення в сумі 677 671,32 грн задовольнити частково.

Стягнути з Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області (35100, Рівненська область, Млинівський район, смт. Млинів, вул. Степана Бандери, буд. 1, ідентифікаційний код 04386338) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м.Рівне, вул. Івана Вишенського,4, ідентифікаційний код 39589441) 657 303,91 грн основного боргу та 1 566,72 грн 3% річних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 18 800,69 грн пені відмовити.

Стягнути з Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області (35100, Рівненська область, Млинівський район, смт. Млинів, вул. Степана Бандери, буд. 1, ідентифікаційний код 04386338) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м.Рівне, вул. Івана Вишенського,4, ідентифікаційний код 39589441) 9 883,50 грн судового збору.

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м.Рівне, вул. Івана Вишенського,4, ідентифікаційний код 39589441).

Відповідач: Млинівська селищна рада Млинівського району Рівненської області (35100, Рівненська область, Млинівський район, смт. Млинів, вул. Степана Бандери, буд. 1, ідентифікаційний код 04386338).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 29.05.2019 року.

Суддя О. Андрійчук