Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа №373/2991/14-ц

провадження № 61-30593 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Циблівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , Корпорація «Енергоімпекс-Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у складі судді Опанасюка І. О. та рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Гуля В. В.,

Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , Корпорації «Енергоімпекс-Україна» про визнання недійсним рішень, розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 09 квітня 2001 року між Київською обласною організацією Українського товариства мисливців та рибалок (продавець) та Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з відповідними надвірними спорудами, розташованого в с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області. Вказане майно знаходилось на земельній ділянці, площею 1,5 га, яка на праві постійного користування належала мисливсько-рибальському господарству «Переяславський» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії

НОМЕР_1 від 1993 року.

Рішенням Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 19 червня 2001 року № 88 за заявою Київської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок припинено право постійного користування районного мисливсько-рибальського господарства «Переяславський» земельною ділянкою, площею 1,5 га, що розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, та надано у постійне користування зазначену земельну ділянку Корпорації «Енергоімпекс-Україна».

Того ж дня, Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області прийнято рішення № 89 про надання Корпорації «Енергоімпекс-Україна» в постійне користування земельної ділянки, площею 1,56 га, для ведення мисливсько-рибальського господарства, яка межує із землями, що перебувають у користуванні корпорації.

На підставі зазначених рішень сільської ради, 14 листопада 2001 року Корпорації «Енергоімпекс-Україна» видано державний акт № НОМЕР_3 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 3,056 га, для ведення мисливського-рибальського господарства.

14 березня 2007 року розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 146 прийнято рішення про продаж Корпорації «Енергоімпекс-Україна» зазначеної земельної ділянки, площею

3,056 га.

Того ж дня, між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацію Київської області та Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого 23 березня 2007 року Корпорації «Енергоімпекс-Україна» видано державний акт на право власності на земельну ділянку рекреаційного призначення (дачне будівництво), площею 3,0545 га.

24 квітня 2007 року між Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою: с. Циблі, Переяслав-Хмельницький район, Київська область та земельної ділянки, на підставі якого 01 червня 2007 року ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку рекреаційного призначення (дачне будівництво), площею 3,0545 га.

Посилаючись на те, що прокурорською перевіркою законності набуття права власності на земельні ділянки на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області встановлено порушення вимог статті 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (в редакції

1990 року) при наданні Корпорації «Енергоімекс-Україна» спірної земельної ділянки, порушення Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією вимог частини сьомої статті 122, статті 128, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, пункту 12 частини першої Перехідних положень ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження), у зв`язку з чим спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, і була набута ОСОБА_1 від особи, яка не мала права її відчужувати, позивач просив визнати недійсним рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 19 червня 2001 року «Про переоформлення земельної ділянки в зв`язку із зміною землекористувача» № 88 та «Про надання земельної ділянки Корпорації «Енергоімпекс-Україна» №89; визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 березня 2007 року «Про продаж земельної ділянки Корпорації «Енергоімпекс-Україна» № 146; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 , виданий 01 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 3,0545 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5 , що розташована на території Переяслав-Хмельницького району Київської області вартістю 698 907,20 грн; визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 09 липня 2015 року позов задоволено частково

Визнано недійсними рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 22 сесії 23 скликання від 19 червня 2001 року «Про переоформлення земельної ділянки в зв`язку із зміною землекористувача» № 88 та рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 22 сесії 23 скликання від 19 червня 2001 року «Про надання земельної ділянки корпорації «Енергоімпекс-Україна»

№ 89.

Визнано недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 березня 2007 року «Про продаж земельної ділянки корпорації «Енергоімпекс-Україна» № 146.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 , виданий ОСОБА_1 01 червня 2007 року.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 3,0545 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5 , що розташована на території Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від

09 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 02 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 22 сесії 23 скликання від 19 червня 2001 року «Про переоформлення земельної ділянки в зв`язку зі зміною землекористувача» № 88 та «Про надання земельної ділянки корпорації «Енергоімпекс-Україна» № 89.

Визнано недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 березня 2007 року «Про продаж земельної ділянки корпорації «Енергоімпекс-Україна» № 146 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії

НОМЕР_4 , виданий ОСОБА_1 01 червня 2007 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Циблівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області не мала права надавати у користування Корпорації «Енергоімпекс-Україна» земельні ділянки, загальною площею 3,06 га, для ведення мисливсько-рибальського господарства, оскільки станом на день прийняття оскаржуваних рішень таке право належало обласним радам народних депутатів. Право розпорядження земельними ділянками державної власності рекреаційного призначення належить Кабінету Міністрів України, а тому при прийнятті оскаржуваного розпорядження від 14 березня 2007 року Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація вийшла за межі своїх повноважень, визначених Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та ЗК України. З огляду на те, що набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог земельного законодавства, суд дійшов висновку про визнання недійсним державного акта, виданого на його ім`я. Відмовляючи у задоволенні вимоги про витребування земельної ділянки та її повернення державі в особі Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано доказів про віднесення спірної земельної ділянки до повноважень щодо розпорядження нею Кабінетом Міністрів України. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку за державою в особі Кабінету Міністрів України, посилаючись на те, що порядок передачі у власність земельної ділянки передбачений чинним законодавством, при цьому держава здійснює контроль за використанням та охороною земель, ефективним використанням земельних ресурсів. З огляду на те, що Законом України від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключено із переліку вимог, на які позовна давність не поширюється, визначеного в частині першій статті 268 ЦК України, вимоги власника чи іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право та з урахуванням пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, згідно якого особа має право звернутися до суду з таким позовом протягом трьох років з дня набрання ним чинності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки позов заступником прокурора Київської області подано 05 листопада 2014 року, тобто в межах строку позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову є законними та обгрунтованими, однак суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин позовну давність. Оскаржувані рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області були прийняті

19 червня 2001 року, а тому держава Україна в особі її органів могла знати про такі рішення починаючи з дати видачі державного акта на право постійного користування Корпорації «Енергоімпекс-Україна» (14 листопада 2001 року), а відтак позовна давність за такими вимогами сплила 15 листопада 2004 року, а за вимогами про оскарження розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 березня 2007 року - 15 березня 2010 року. Оскільки прокурор звернувся з позовом лише у листопаді 2014 року, з урахуванням поданої Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» заяви про застосування позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, перший заступник прокурора Київської області просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовної вимоги про витребування земельної ділянки та рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відповідачами не доведено, що Київська обласна державна адміністрація мала можливість отримати інформацію про факт допущених порушень раніше, ніж про це стало відомо прокурору. Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин, не приймав рішення про надання у власність земельних ділянок рекреаційного призначення та не був повідомлений про наявність таких рішень, при цьому апеляційний суд не встановив, коли саме про зазначені порушення довідався або міг довідатись Кабінет Міністрів України, а тому помилково застосував положення статтей 256, 257, 261, 267 ЦК України. Заяву про застосування позовної давності заявлено лише Корпорацією «Енергоімпекс-Україна», інші відповідачі (Циблівська сільська рада Переслав-Хмельницького району Київської області, Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ) такі заяви не подавали. Спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч вимог законодавства та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для витребування її з чужого незаконного володіння на користь держави, що дозволить ефективно поновити порушені права держави на оспорювані земельні ділянки, та не буде суперечити загальним принципам і критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном, визначеного у статті 1 Першого Проколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшов відзив (заперечення) на касаційну скаргу, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про звернення прокурора з позовом до суду з пропуском позовної давності. Держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і бути відповідальною за прийняті її органами незаконні правові акти, а тому їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність. Держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Зазначав, що підготовка оскаржуваного розпорядження про відчуження спірної земельної ділянки, виготовлення відповідної технічної документації, її затвердження, реєстрація права власності відбулась за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при здійсненні районною державною адміністрацією повноважень власника землі, зокрема державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охоронною земель та її територіальні органи. Зазначений орган надавав свої висновки при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку, оформлював державний акт на право власності у 2007 році, що свідчить про обізнаність держави в особі створених нею органів про порушення її права на землю з часу виникнення цього порушення.

Відзиви від інших учасників справи не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області та витребувано справу з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

24 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судів першої судової палати касаційного цивільного суду від 17 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами установлено, що 09 квітня 2001 року між Київською обласною організацією Українського товариства мисливців та рибалок (продавець) і корпорацією «Енергоімпекс-Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з відповідними надвірними спорудами, розташованого в с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області на земельній ділянці, площею 1,5 га.

Рішенням Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 19 червня 2001 року № 88 за заявою Київської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок припинено право постійного користування земельною ділянкою, площею 1,5 га, районного мисливсько-рибальського господарства «Переяславський», що розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, та надано у постійне користування вказану земельну ділянку Корпорації «Енергоімпекс- Україна ».

Того ж дня, Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області прийнято рішення № 89 про надання Корпорації «Енергоімпекс-Україна» в постійне користування земельної ділянки, площею 1,56 га, для ведення мисливсько-рибальського господарства, яка межує із землями корпорації.

На підставі зазначених рішень сільської ради, 14 листопада 2001 року Корпорації «Енергоімпекс-Україна» видано державний акт № НОМЕР_3 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 3,056 га, для ведення мисливського-рибальського господарства.

14 березня 2007 року розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 146 прийнято рішення про продаж Корпорації «Енергоімпекс-Україна» спірної земельної ділянки, площею 3,056 га.

Того ж дня, між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацію Київської області та Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, на підставі якого 23 березня

2007 року Корпорації «Енергоімпекс-Україна» видано державний акт на право власності на земельну ділянку рекреаційного призначення (дачне будівництво), площею 3,0545 га.

24 квітня 2007 року між Корпорацією «Енергоімпекс-Україна» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою: с. Циблі, Переяслав-Хмельницький район, Київська область , та земельної ділянки, на підставі якого 01 червня 2007 року ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку рекреаційного призначення (дачне будівництво), площею 3,0545 га.

Відповідно до довідки, виданої Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 30 червня 2015 року за

№ 10-1014-03-1533/2-15, земельна ділянка, площею 3,0545 га, що розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , відноситься до земель рекреаційного призначення.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 74 ЗК України 1990 року, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.

Згідно частин першої-четвертої статті 19 ЗК України 1990 року, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

Ураховуючи наведене та те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що оскаржувані рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області прийняті поза межами повноважень, визначених земельним законодавстом, оскільки вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки, належить до компетенції обласної ради народних депутатів.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини сьомої статті 122 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтею 149, 150 цього Кодексу.

Згідно з частиною дев`ятою 149 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, Кабінет Міністрів вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків визначених статтею 150 цього Кодексу, якою передбачено види та порядок вилучення особливо цінних земель.

Таким чином, земельними ділянками державної власності рекреаційного призначення розпоряджається Кабінет Міністрів України, а тому ураховуючи встановлені судами обставини про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, докази погодження відчуження спірної земельної ділянки з Кабінетом Міністрів України в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області щодо продажу Корпорації «Енергоімпекс-Україна» спірної земельної ділянки прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконість розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації з підстав незаконності рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у користування Концерну «Енергоімпекс-Україна», однак не звернув увагу на необхідність погодження Кабінетом Міністрів України розпорядження земельною ділянкою рекреаційного призначення. Разом з тим, вказані порушення не призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття

257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України

2004 року).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органудержавної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-183 цс 18.

Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як розпорядника земельними ділянками рекреаційного призначення, а тому позовну давність належить обчислювати з моменту, коли стало відомо або могло стати відомо про порушення земельного законодавства оскаржуваними розпорядженнями саме особам, в інтересах яких подано зазначений позов.

Кабінет Міністрів України, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, тому його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності, необхідно розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належить контроль у сфері земельних відносин.

На час виникнення спірних правовідносин, державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи (частина перша статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958, Держземінспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується.

Таким чином, апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку, правильно виходив з того, що державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням земельного законодавства, з 2007 року могло бути відомо про порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у власність Корпорації «Енергоімпекс-Україна», а відтак обгрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з зазначеним позовом до суду з пропуском позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Перевіряючи твердження заявника щодо неправильного застосування апеляційним судом позовної давності, слід зазначити, що заявник не надав належного доказового та правового обгрунтування на спростування зазначеного висновку суду.

Доводи касаційної скарги про те, що заява про застосування позовної давності подана тільки Корпорацією «Енергоімпекс-Україна», а тому вона застосовується виключно до позовних вимог щодо неї є неспроможними, оскільки не відповідають положенням чинного законодавства України.

Посилання прокурора на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у неї титулу власника, а тому положення про позовну давність не застосовуються до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України є безпідставними, з огляду на наступне.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали б стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-183 цс 18.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не надав належної оцінки доведеності та обгрунтованості позовних вимог щодо витребування спірної земельної ділянки, не можуть бути підставою для скасування рішення апеляційного суду, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог прокурора стало застосування судом позовної давності за заявою Корпорації «Енергоімпекс-Україна» саме за доведенності обгрунтованості позовних вимог прокурора.

Оцінюючи доводи прокурора про відсутність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня

2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від

23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, ураховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, щонамагання виправити допущену в минулому органом виконавчої влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка за відплатним правочином придбав спірну земельну ділянку та володіє нею з 2007 року, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик