-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" травня 2019 р. Справа№ 15/175-б
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Грека Б.М.
суддів: Буравльова С.І.
Верховця А.А.
за участю секретаря судового засідання: Романова Ю.М.
розглянувши матеріали апеляційних скарг Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 (суддя Пасько М.В.)
у справі № 15/175-б
за заявою Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"
про банкрутство
за участю представників сторін:
від скаржника: Григорян О.Г.
від позивача: не з`явились;
від відповідача: Приходько В.П.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №15/175-б залишено без задоволення заяву Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва від 10.04.2018 про звернення стягнення на рухоме майно боржника; відмовлено Головному управлінню ДФС у Закарпатській області у визнанні конкурсним кредитором до боржника на суму 24479,24 грн.; задоволено клопотання розпорядника майна боржника та продовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 15/175-б та повноваження розпорядника майна Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" арбітражного керуючого Лахненка Є.М. на шість місяців, тобто до 24.07.2019; замінено кредитора у справі Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368); замінено кредитора у справі Публічне акціонерне товариство "Київенерго" його правонаступником - приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські електромережі".
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з вимогою скасувати її та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2019, для розгляду справи № 15/175-б визначено колегію суддів: Сотніков С.В. (головуючий), Грек Б.М., Верховець А.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 заяву судді Сотнікова С.В. про самовідвід у справі № 15/175-б задоволено.
Згідно із витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.03.2019 апеляційна скарга передана на розгляд суду у складі: головуючий суддя Грек Б.М., судді: Верховець А.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду на 18.04.2019.
Ухвалою Північного апеляційного суду від 11.04.2019, в зв`язку з відрядженням судді доповідача справу призначено на 16.05.2019.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нормами ч. 5 ст. 19 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно яких, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, а саме на виплату заробітної плати.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 підлягає частковому скасуванню, а апеляційні скарги - задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, від Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва надійшла заява від 10.04.18 про звернення стягнення на рухоме майно боржника.
Як вбачається з поданої заяви, заявник просить суд звернути стягнення на рухоме майно боржника для погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції враховував норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме те, що не передбачено продаж майна боржника, не інакше як в процедурі банкрутства в порядку визначеному законом.
Апеляційний господарський суд не може погодитись з доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню в разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, авторської винагороди, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, рішеннями немайнового характеру, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);
Враховуючи, що судові процедури банкрутства регулюються спеціальним законом, положення ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» слід застосовувати у нормативному поєднанні з положеннями Закону про банкрутство.
Згідно із ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суддя господарського суду, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, вводить мораторій на задоволення кредиторських вимог.
Відповідно ст. 19 Закону, мораторій на задоволення кредиторських вимог - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Таким чином, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може виконувати грошові зобов`язання та зобов`язання щодо сплати податків і зборів, що виникли до введення мораторію, а заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов`язань, не діють.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Але, згідно з ч. 5 ст. 19 Закону, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Стаття 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) передбачає, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
Законом України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця" від 19.10.2005 № 2996-ІV постановлено Ратифікувати Конвенцію Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця, прийняту на 79-й сесії Генеральної конференції Міжнародної організації праці 23 червня 1992 року, з такою заявою: "Україна бере на себе зобов`язання, які випливають із частини II цієї Конвенції, що передбачає захист вимог працівників за допомогою надання привілею".
Частиною II даної Конвенції, зокрема, статтею 5 передбачено, що у випадку неплатоспроможності роботодавця вимоги працівників, які випливають із трудових відносин, захищаються за допомогою привілею так, що їх задовольняють за рахунок активів неплатоспроможного роботодавця до того, як непривілейованим кредиторам може бути виплачена їхня частка.
Ранг привілею визначається статтею 8 даної Конвенції, яка передбачає, що "Національні закони або підзаконні акти надають вимогам працівників вищий ранг привілею порівняно з більшістю інших привілейованих вимог, зокрема з вимогами держави та системи соціального забезпечення."
Вищезазначена Конвенція передбачає, що привілеї працівників щодо виплати заробітної плати є вищими ніж привілейовані вимоги інших кредиторів (в тому числі і вимоги держави). Таким чином виплата заборгованості по заробітній платі з коштів, які надійшли від продажу заставного майна та які направляються на погашення привілейованого кредитора, є цілком законною та такою, що відповідає положенням вищезазначеної Конвенції. В даному випадку ці вимоги мають вищий ранг привілею, зокрема з вимогами держави та системи соціального забезпечення". А отже і погашення їх повинно відбуватися без будь-яких додаткових умов чи погоджень.
Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 3 статті 47 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені законодавством України про працю та про зайнятість населення.
Згідно із статтею 44 КЗпП при припиненні трудового договору, зокрема, з підстави, зазначеної у пункті 1 статті 40 КЗпП (у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників), працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Разом з тим, згідно із частиною І статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною І статті 11 Конвенції про захист заробітної плати № 95 визначено, що у разі банкрутства підприємства або ліквідації його в судовому порядку працівники, зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством, або щодо заробітної плати, сума якої не перевищує суми, продиктованої національним законодавством, а відповідно до ч.2 цієї ж статті заробітну плату, яка становить цей привілейований кредит, буде повністю виплачено до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.
Відповідно до частини 2 статті 9 ЗУ "Про міжнародні договори" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, виплата заборгованості із заробітної плати працівникам підприємства-банкрута з коштів, отриманих від продажу майна, повинна бути здійснена у повній законності та відповідності до вимог чинного законодавства України, що відповідно проігнорував суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Керуючись рішенням Європейського суду у справі «Трихліб проти України», «Семенов проти України», суд апеляційної інстанції наголошую на тому, що така процедура, що застосовується за подібних обставин, може призвести до порушення п. 1 статті 6 Конвенції. Більше того, у цій справі ситуація ускладнювалась різним тлумаченням державних органів Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Така ситуація призвела до того, що боржник міг задовольнити вимоги заявника щодо виплати заборгованості з заробітної плати, але державна виконавча служба не могла здійснити законне виконання рішення суду на користь заявника шляхом стягнення боргу з боржника.
Отже, з огляду на вищезазначене, суд першої інстанції приймаючи рішення прийшов до помилкового висновку, в наслідок чого було порушено норми матеріального права національного законодавства та п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 підлягає частковому скасуванню, а апеляційні скарги - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 136, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити.
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №15/175-б в частині залишення без задоволення заяви Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва від 10.04.2018 про звернення стягнення на рухоме майно боржника - скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва від 10.04.2018 про звернення стягнення на рухоме майно боржника.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №15/175-б повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.М. Грек
Судді С.І. Буравльов
А.А. Верховець
повний текст виготовлено 23.05.2016
скопійовано
-
скопійовано
-
