open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року Справа № 918/121/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Тимошенко О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 березня 2019 року в справі №918/121/19 (суддя - Торчинюк В.Г.), повний текст складено 20 березня 2019 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Острозького комунального підприємства "Теплоенергія"

про стягнення заборгованості в сумі 5 324 грн 60 коп..

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Острозького комунального підприємства «Теплоенергія» (надалі –Відповідач) про стягнення з Відповідача пені у розмірі 4984 грн 73 коп., трьох відсотків річних в розмірі 339 грн 87 коп..

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 3378/16-БО-28 постачання природного газу, відповідно до умов якого сторони взяли на себе зобов`язання щодо постачання природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункт 6.1 договору.

За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати переданого газу Позивач нарахував пеню у розмірі 4984 грн 73 коп., трьох відсотків річних в розмірі 339 грн 87 коп., які просить стягнути з Відповідача у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на статті 20, 173-175, 193, 216-218, 230 - 231, 264 - 265 Господарського кодексу України, статтями 11-16, 258, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 78-84).

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що з матеріалів справи слідує, що Відповідач провів з Позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ лише у жовтні 2016 році.

За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30 листопада 2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, 18 квітня 2019 року Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 91-98), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що списання заборгованості згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідно до статті 1 зазначеного закону. Водночас, дія зазначеного Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідно до статті 2 даного Закону. Окрім того, учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі – процедури списання) є підприємствами та організації, включені до реєстру.

Водночас, як зазначає апелянт матеріали справи не містять документів, які б підтверджували включення Відповідача до такого реєстру, дане на переконання Позивача і є підставою для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2019 року справу № 918/121/19 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Тимошенко О.М.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

10 травня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що законодавство не пов`язує проведення розрахунків із власним волевиявленням боржника, а виключно з моментом надходження уповноваженому банку реєстру нормативів перерахування коштів від НКРЕКП. Окрім того, Відповідач зауважив, що на дату пред`явлення позовної заяви вся заборгованість була погашена, що не заперечувалося Позивачем.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 918/121/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1921 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 192100 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 2 травня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 918/121/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 27 червня 2019 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та Відповідачем було укладено 15 грудня 2015 року Договір № 3378/16-БО-28 постачання природного газу (надалі - Договір, а.с. 18-24).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору сторони взяли на себе зобов`язання: Позивач зобов`язався передати у власність Відповідача у 2016 році природний газ (який використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам), обсягом до 213,0 тис. куб.м. з 1 січня 2016 року по 31 березня 2016 року, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що газ, який продається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємства, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Відповідно до пунктів 3.3 - 3.4 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг використання газу Позивачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Відповідача; не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем продажу газу, Відповідач зобов`язався надати Позивачу підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; Позивач не пізніше 8-го числа зобов`язався повернути Відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1 Договору було визначено, що оплата за природний газ проводиться Відповідаче виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у пункті 5.2 Договору або у відповідних додаткових угодах; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно розділу 11 умов Договору, він набуває чинності з дати його підписання і скріплення печатками і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 30 грудня 2015 року, № 2 від 19 січня 2016 року, № 3 від 22 лютого 2016 року № 4 від 28 березня 2016 року були внесені зміни до Договору, якими зокрема змінено ціну газу, а саме: 50 тис.куб.м. і більше 6 946 грн 20 коп. з ПДВ, до 50 тис.куб.м. 7 687 грн 80 коп. з ПДВ (а.с. 26); ціна за 1000 куб.м за цим договором з 1 лютого 22016 року становить 6 239 грн, крім того податок на додану вартість - 20%; до ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз", відповідно до території ліцензованої діяльності ПАТ "Рівнегаз", - 8 грн 50 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ – 10 грн 20 коп.; до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 247 грн 50 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 7 497 грн (а.с. 27), ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 1 березня 2016 року становить 6 255 грн, крім того податок на додану вартість - 20%; до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 263 грн 50 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 7 516 грн (а.с. 28), ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 1 квітня 2016 року становить 6 255 грн, крім того податок на додану вартість (20%) - 1 251 грн; до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 7 506 грн. (а.с. 30).

Колегією суддів встановлено, що на виконання умов Договору в період з січня по грудень 2016 року Позивачем передано, а Відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 504 647 грн 57 коп, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: акт приймання-передачі газу від 31 січня 2016 року на суму 239 674 грн 86 коп; акт приймання-передачі газу від 29 лютого 2015 року на суму 129 413 грн 22 коп; акт приймання-передачі газу від 31 березня 2016 року на суму 122 506 грн 55 коп; акт приймання-передачі газу від 30 квітня 2015 року на суму 13 052 грн 94 коп. (а.с. 32-35).

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 9.3 Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (а.с. 36-55).

Згідно з пунктом 7.2 Договору, в разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач, посилаючись на те, що свої зобов`язання за Договором Відповідач виконав не своєчасно нарахував та заявив до стягнення з Відповідача пені у розмірі 4984 грн 73 коп., трьох відсотків річних в розмірі 339 грн 87 коп..

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.

Як установлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» Відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З системного аналізу наведених норм матеріального права, які регулюють наслідки порушення зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування річних, пені та інфляційних за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

Колегія суддів перевіривши наявність підстав для нарахування пені та річних за Договором (а.с. 16-17), виходячи із фактичних обставин справи, встановила наступне.

Як убачається з доказів, доучених до матеріалів справи, Відповідач провів з Позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ лише у травні 2016 року.

У свою чергу, за приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (який набрав чинності 30 листопада 2016 року), на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" визначено, що заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, визнається зокрема кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Водночас, колегія суддів акцентує увагу, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

При цьому, колегія суддів констатує, що виконання вказаної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30 листопада 2016 року.

Водночас, з доказів долучених до матеріалів справи вбачається, що станом на 30 листопада 2016 року заборгованість по Договору у Відповідача була відсутня, що не заперечувалося Позивачем.

Дане повністю нівелює твердження апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі, відносно того, що Відповідач не включений до відповідного реєстру, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" наведена у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року в справі № 927/1152/16, від 14 лютого 2018 року в справі № 908/3211/16, від 29 січня 2018 року в справі № 904/10745/16 та від 23 січня 2018 року в справі № 914/3131/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 904/10736/16.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Відтак, зважаючи на усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, розглядаючи позовні вимоги в правовому полі дії частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" колегія судів приходить до висновку, що законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача пені у розмірі 4984 грн 73 коп., трьох відсотків річних в розмірі 339 грн 87 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 березня 2019 року в справі № 918/121/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 19 березня 2019 року в справі № 918/121/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 918/121/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Джерело: ЄДРСР 81938836
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку