ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/21997/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Арсірій Р.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кучми А.Ю.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Велта» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Велта» (далі - ТОВ ВК «Велта», позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач), в якому просить :

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології га надр України (03057. м. Київ вул. Антона Цедіка, буд. 16 код ЄДРПОУ: 37536031) щодо ненадання Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» (код ЄДРПОУ: 30912734: адреса: 26014. Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) Спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища, що знаходиться в Новомиргородському районі Кіровоградської області, відповідно до пп. 1 п. 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 № 615 без проведення аукціону, у зв`язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівського родовища (на підставі Спеціального дозволу № 4078 від 21 грудня 2011 року) та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом ДКЗ № 3789 - ДСК від 27 грудня 2016 року;

- зобов`язати Державну службу геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 16, код ЄДРПОУ: 37536031) надати Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» (код ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) Спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища, що знаходиться в Новомиргородському районі Кіровоградської області, відповідно до пп. 1 п. 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615, без проведення аукціону, у зв`язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівського родовища (на підставі Спеціального дозволу № 4078 від 21 грудня 2011 року) та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом ДКЗ № 3789 - ДСК від 27 грудня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання вимог пп.1 п.8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.11 №615, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» звернулося до відповідача з заявою № 346/2 від 31.05.2018 на отримання дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою видобування титанових руд на території Лікарівського родовища, яке знаходиться у Новомиргородському районі Кіровоградської області.

Проте, Державною службою геології та надр України листом № 10122/03/2-18 від 08.06.2018 повернуто заяву позивача №346/2 від 31.05.2018 разом з доданими документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України (03057, м. Київ вул. Антона Цедіка, буд. 16 код за ЄДРПОУ: 37536031) щодо ненадання Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» (код за ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) Спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища, що знаходиться в Новомиргородському районі Кіровоградської області, відповідно до пп. 1 п. 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 № 615, без проведення аукціону, у зв`язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівського родовища (на підставі Спеціального дозволу № 4078 від 21 грудня 2011 року) та підрахок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом ДКЗ № 3789 - ДСК від 27 грудня 2016 року.

Зобов`язано Державну службу геології та надр України (03057, м. Київ вул. Антона Цедіка, буд. 16 код за ЄДРПОУ: 37536031) надати Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» (код за ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) Спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища, що знаходиться в Новомиргородському районі Кіровоградської області, відповідно до пп. 1 п. 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 № 615, без проведення аукціону, у зв`язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівського родовища (на підставі Спеціального дозволу № 4078 від 21 грудня 2011 року) та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом ДКЗ № 3789 - ДСК від 27 грудня 2016 року.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Велта» 21.12.2011 отримано спеціальний дозвіл № 4078 на геологічне вивчення надр Лікарівської ділянки надр, з метою геологічного вивчення титанових руд, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями, строком дії до 21.12.2016. Джерело фінансування робіт: Недержавне.

За період з 21.12.2011 по 21.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Велта» за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівської ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом Державної комісії України по запасам корисних копалин від 27.12.2016 № 3789 - ДСК.

31.05.2018 позивач звернувся до Державної служби геології та надр України за заявою № 364/2 про надання спеціально на користування надрами Лікарівського родовища, яке розташоване у Новомиргородському районі Кіровоградської області, на підставі пп. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 № 615.

До заяви від 31.05.2018 № 364/2 ТВО ВКФ «Велта» додано наступний пакет документів:

1. Пояснювальна записка для отримання спеціального дозволу на видобування титанових руд Лікарівського родовища з характеристикою об`єкта, стану його геологічного вивчення, методу розробки, обґрунтуванням необхідності використання надр, із зазначенням потужності підприємства.

2. Каталог географічних координат кутових точок Лікарівського родовища титанових руд.

3. Оглядова карта Лікарівського родовища титанових руд М 1 : 100 000

4. Ситуаційний план Лікарівського родовища титанових руд з нанесеними межами площі видобування та географічними координатами їх кутових точок.

5. План підрахунку запасів Лікарівського родовища станом на 01.12.2016.

6. Геологічний розріз по лінії ІІІ-ІІІ.

7. Геологічний розріз по лінії IVa - IVa

8. Умовні позначки до карти і розрізів.

9. Програма робіт з видобування корисних копалин титанових руд Лікарівського родовища.

10. Копія завіреного ТОВ ВКФ «Велта» Протоколу ДКЗ № 3789-ДСК від 27.12.2016 разом з додатками до нього (у окремому конверті разом з супровідним листом)

11. Супровідний лист до копії завіреного ТОВ ВКФ «Велта» Протоколу ДКЗ № 3789-ДСК від 27.12.2016 разом з додатками до нього в 1 прим на 68 арк. вих. № 5/18-ДСК від 31.05.2018 (який є додатком до цієї заяви) (у окремому конверті разом з копією завіреного ТВО ВКФ «Велта» протоколом ДКЗ № 3789-ДСК від 27.12.2016)

12. Заява на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону (на підставі пп. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року № 615) з доданими до неї документами визначеними у цьому переліку (п. 1 - п. 11 цього переліку) у 2 примірниках.

Державною службою геології та надр України за вих. № 10112/03/12-18 від 08.06.2018 направлено на адресу ТОВ ВКФ «Велта» лист яким повернуто заяву ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 вих. 364/2 разом з доданими до неї документами.

У своєму листі від 08.06.2018 вих. № 10112/03/12-18 Державна служба геології та надр України зазначила, що «Згідно ст. 151 Кодексу України про надра якщо користування надрами пов`язане з провадженням діяльності визначеної Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», надання їх у користування здійснюється з урахуванням результатів оцінки впливу на довкілля.

Законом України «Про оцінку впливу не довкілля» встановлено правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямовані на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Сфера застосування оцінки впливу на довкілля визначена статтею 3 Закону.

Кар`єри та видобування корисних копалин відкритим способом, їх перероблення та збагачення на місці на площі понад 25 гектарів або видобування торфу на площі понад 150 гектарів віднесено до першої категорії видів планової діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до пункту 2 частини 15 статті 3 Закону

Видобування корисних копалин, крім корисних копалин місцевого значення, які видобуваються землевласниками чи землекористувачами в межах наданих їм земельних ділянок з відповідним цільовим використанням віднесено до другої категорії видів планової діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до пункту 3 частини 3 статті 3 Закону.

Враховуючи зазначене, Державна служба геології та надр України повертає Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» заяву з доданими до неї документами щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища Кіровоградської області».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що виразилася у ненаданні позивачу спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.

Щодо обґрунтування вимоги позивача про надання дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до п. 1 Положення про Держану службу геології та надр України затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1147 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 року № 615 затверджено порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Постанова № 615, положеннями п. 1 якого визначено, що цей Порядок регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Дія цього Порядку поширюється на всі види користування надрами. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до преамбули Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 2806-15 від 06.09.2005 цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону № 2806-15, дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб`єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Частини 2 та 3 ст. 2 Закону № 2806-15 містять особливості застосування положень цього Закону до окремих видів дозвільної діяльності, серед яких не зазначено

Преамбулою Постанови № 615 визначено що вона розроблена відповідно до ст. 16 Кодексу України про надра, яка передбачає що вдача спеціальних дозволів здійснюється відповідно до положень якої видача спеціальних дозволів без проведення аукціону здійснюється в порядку визначеному Кабінетом міністрів України.

Колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 2806-15 та Постанови № 615 є спеціальними нормами які регулюють надання спеціальних дозволів на користування надрами без проведення аукціону.

Згідно до ст. 3 Закону № 2806-15, основними принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; розвиток конкуренції; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб`єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; відповідальність посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб`єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону № 2806-45 визначено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Закону № 2806-15, порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вже зазначалося раніше постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 року №615 затверджено порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Згідно із ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з абз. 2 п. 2 мотивованої частини Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним сили, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Враховуючи те, що з моменту реєстрації Держгеонадрами заяви позивача № 346/2 від 31.05.2018 року до розгляду справи судом апеляційної інстанції у положення Постанови № 615 внесено зміни згідно до постановами Кабінету міністрів України від 21 червня 2017 року № 518; від 25 квітня 2018 року № 333; від 17 жовтня 2018 року № 848; від 18 грудня 2018 року № 1131, враховуючи положення ст. 58 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 суд погоджується з висновком окружного адміністративного суду м. Києва щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень законодавства, яке діяло на момент реєстрації Держгеонадрами заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 року № 346/2 тобто станом на 01.06.2018 року.

Положеннями пп. 1 п. 8 Постанови № 615 визначено, що без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку, та подав документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів; видобування корисних копалин (крім нафти і газу), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин в установленому порядку; геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробка родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти виключно в результаті геологічного вивчення ділянки надр на підставі відповідного спеціального дозволу на користування надрами здійснив апробацію за умови затвердження в установленому порядку підрахунку запасів корисних копалин після отримання спеціального дозволу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Велта» 21.12.2011 отримано спеціальний дозвіл № 4078 на геологічне вивчення надр Лікарівської ділянки надр, з метою геологічного вивчення титанових руд, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями, строком дії до 21.12.2016 року. Джерело фінансування робіт: Недержавне.

За період з 21.12.2011 по 21.12.2016 Товариством за власні кошти здійснено геологічне вивчення Лікарівської ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Протоколом Державної комісії України по запасам корисних копалин від 27 грудня 2016 року № 3789 - ДСК.

Зазначене свідчить про наявність права позивача на отримання спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища без проведення аукціону на підставі пп. 1 п.8 Постанови № 615.

Так, позивач 31.05.2018 звернувся до Державної служби геології та надр України за заявою № 364/2 про надання спеціально на користування надрами Лікарівського родовища, яке розташоване у Новомиргородському районі Кіровоградської області, на підставі пп. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 року № 615.

Державною службою геології та надр України за вих. № 10112/03/12-18 від 08.06.2018 направлено на адресу ТОВ ВКФ «Велта» лист яким повернуто Заяву ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 вих. 364/2 разом з доданими до неї документами.

Згідно до п. 8 Постанови № 615 для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.

Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку. Документи, що не відповідають вимогам цього Порядку, повертаються заявникові.

Згідно до п. 2 Переліку документів, що подаються разом із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону (Додаток № 1 до Постанови № 615) з метою видобування корисних копалин надрокористувачем разом із заявою подаються наступні документи:

пояснювальна записка з характеристикою об`єкта, стану його геологічного вивчення, методу розробки, обґрунтуванням необхідності використання надр, із зазначенням потужності підприємства;

копії протоколів, завірені заявником, Державної комісії по запасах (Української територіальної комісії по запасах корисних копалин, центральної комісії по запасах корисних копалин, науково-технічних/технічних рад) про затвердження (апробацію) запасів у повному обсязі;

каталог географічних координат кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда) із зазначенням її площі;

оглядова карта (масштаб не менш як 1:200000);

ситуаційний план з нанесеними межами площі видобування та географічними координатами її кутових точок (похибка - менш як 1 секунда) у масштабі, який дає змогу перевірити правильність визначення координат;

план підрахунку запасів корисної копалини на топографічній основі з нанесеними межами категорії запасів, межами земельного та гірничого відводів (за наявності), контуром ліцензійної площі з географічними координатами кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда), а також з лініями геологічних розрізів;

характерні геологічні розрізи з межами категорій запасів та умовними позначками;

програма робіт із введення родовища в експлуатацію із зазначенням окремих етапів та строку їх проведення, джерел фінансування до досягнення підприємством проектної потужності.

Дослідивши заяву ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 року № 346/2 з доданими до неї документами суд приходить до висновку що остання відповідає вимогам п. 8 Постанови № 615 (в редакції що діяла станом на 01.06.2018 року).

Також виходячи з листа відповідача від 08.06.2018 № 10112/03/12-18 яким повернуто позивачеві його заяву № 364/2 від 31.05.2018 підстава повернення заяви не консолідується з жодною підстав відмови в надані спеціального дозволу визначеною положеннями ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та п. 19 Постанови № 615, що свідчить про протиправність повернення Держгеонадрами заяви позивача від 31.05.2018 № 364/2.

Відповідно до ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Положеннями п. 19 Постанови № 615 визначено, що Підставами для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу є: подання заявником документів не в повному обсязі; виявлення у поданих документах недостовірних даних; невідповідність документів, поданих заявником, вимогам пункту 8 цього Порядку; наявність інформації від правоохоронних органів та суб`єктів фінансового моніторингу, що заявник здійснює фінансування тероризму в Україні; відмова органів, зазначених в абзацах другому - четвертому пункту 9 цього Порядку, у погодженні надання надр у користування.

Згідно до п. 21 Постанови № 615, у разі відмови в наданні, продовженні строку дії, переоформленні, видачі дубліката дозволу або внесенні змін до нього документи повертаються в повному обсязі заявникові.

Відповідно до п. 25 Постанови № 615 (в редакції станом на 08.06.2018) наказ Держгеонадр та розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим про зупинення, анулювання, відмову в наданні чи продовженні строку дії дозволу розміщуються протягом п`яти робочих днів на офіційному веб-сайті відповідного органу. Наказ Держгеонадр та розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим про зупинення, анулювання дозволу, рішення про відмову в наданні чи продовженні строку дії дозволу можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Виходячи з положень п. 19, п. 21 та п. 25 Постанови № 615, у разі відмови у наданні спеціального дозволу відповідача зобов`язаний видати наказ в кому вказати яких саме вимог законодавства не дотримано заявником при звернені до Держгеонадр з відповідною заявою, зазначений наказ має бути направлений на адресу заявника разом з відповідною заявою та доданими до неї документами.

На підставі вище зазначеного та положень п. 19 та п. 25 Постанови № 615, колегія суддів зазначає, що рішення про відмову у наданні дозволу має бути оформлена у вигляді наказу, який має бути оприлюднений на офіційному веб-порталі Держгеонадр протягом 5 днів з моменту прийняття такого рішення.

Також звертає увагу на те, що за матеріалами справи Держгеонадра за заявами ТОВ не прийняли відповідно до Порядку рішень ні про надання спеціальних дозволів, ні про відмову у їх видачі.

Листи Держгеонадр, якими заяви разом з доданими до них документами повернуто ТОВ для подальшого розгляду, не можуть вважатися рішеннями про відмову у видачі спеціальних дозволів.

Аналогічна правов позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 по справі № 826/6873/16.

Щодо посилання позивача на те, що відмова у наданні дозволу оформлюється у формі наказу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дане посилання не спростовано відповідачем та на сайті Державної служби геології та надр України не містяться відомості щодо видання наказу про відмову у наданні ТОВ ВКФ «Велта» спеціального дозволу на видобування корисних копалин Лікарівського родовища на підставі заяви останнього від 31.05.2018 № 364/2, також ані відповідачем ані позивачем не надано до суду такий наказ що ставить під сумнів дійсність його існування, а отже свідчить про те, що відповідачем не прийнято рішення за результатами розгляду зазначеної заяви позивача, що вказує на те, що вона станом на дату прийняття судового рішення знаходиться у відповідача на розгляді.

Щодо підстав визначених у листі Держгеонадр від 08.06.2018 року № 10112/03/12-18 яким повернуто заяву ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 року № 346/2, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно до положень ст. 4 Закону № 2806-15 законом визначається виключний перелік документів необхідних для отримання дозвільного документу.

На момент звернення позивача з заявою № 346/2 від 31.05.2018 року так само як і на момент її реєстрації відповідачем, вимоги щодо надання Держгеонадрам інформації про здійснення оцінки впливу на довкілля відповідно до вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» № 2059 - 19 від 23.05.2017 року нормативно - правовими актами які регулюють надання спеціальних дозволів на користування надрами не визначено. Зазначена вимога набрала законної сили лише 08.06.2018 року на підставі Постанови КМУ № 333 від 25 квітня 2018 року, а тому виходячи з положень ст. 58 Конституції України не може розповсюджуватись на заяву позивача яка була зареєстрована до набрання чинності.

Посилання відповідача на те що у зв`язку з доповненням Кодексу України про надра статтею 15-1 виникла правова колізія відхиляються судом у зв`язку з тим, що відповідно до ч. 6 ст. 17 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2059 - 19 визначено наступне: Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; привести свої нормативно - правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Закону № 2059 - 19 набрав чинності 18.12.2017 року, тобто до 18.06.2018 року Кабінет міністрів України мав виконати вимоги ч. 6 ст. 17 Закону № 2059 - 19 «Перехідні та прикінцеві положення».

Зважаючи на зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку щодо помилкового судження відповідача про те, що у період з дати доповнення Кодексу України про надра статтею 15-1 та до моменту набрання законної сили Постановою Кабінету міністрів України № 333 від 25 квітня 2018 року діяла правова колізія, а отже при розгляді заяв про видачу спеціального дозволу на користування надрами Держгеонадра мали застосовувати положення ст. 15-1 Кодексу України про надра.

Щодо посилання відповідача щодо того, що положеннями Постанови Кабінету міністрів України від 25 квітня 2018 року № 333 не визначено як мають діяти Держгеонадра при розгляді заяв як надійшли до набрання зазначеною постановою КМУ чинності, а також те що зазначені заяви мають розглядатись з урахуваннями норм Постанови Кабінету міністрів України від 25.04.2018 року № 333, колегія суддів зазначає наступне.

Так, уд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованими зазначені вище посилання, у зв`язку з тим, що зазначені норми чітко визначені положеннями ст. 58 Конституції України та її офіційного тлумачення Конституційним судом України у рішенні № 1-рп/99 від 09.02.99.

Щодо посилання Державної служби геології та надр України, на те, що позивач звертаючись до відповідача з заявою від 31.05.2018 року № 346/2 не додав до заяви повний пакет документі, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції вважає зазначені вище посилання не вірними, оскільки станом на дату звернення як і на дату реєстрації заяви ТОВ ВКФ «Велта» № 346/2 вимог щодо надання результатів оцінки впливу на довкілля або засвідченої своїм підписом копію поданого відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, та інформацію про його внесення до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, положеннями Постанови № 615 не вимагалося.

Зазначені вище обставини свідчать про протиправну бездіяльність Держгеонадр під час розгляду заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 року № 346/2 яка полягає у не виданні наказу про надання чи про відмову у наданні Позивачеві спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища з підстав визначених законом, ненаданні ТОВ ВКФ «Велта» спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища у строки визначені законом та не здійснення розгляду заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 31.05.2018 року № 346/2 у строки визначені законом.

Щодо звернення позивача із заявами про отримання спеціального дозволу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 8 та п. 9 Постанови № 615 Державна служба геології та надр України після надходження заяви про отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону зобов`язана:

- Протягом 3 х робочих з дня реєстрації документів розмістити інформацію про їх реєстрацію на офіційному веб-сайті Державної служби геології та надр України.

- Протягом 6 робочих днів з моменту реєстрації заяви надсилати копію заяви з доданими до неї документами на погодження до обласної ради на території якої знаходиться ділянка надр, щодо якої особа просить надати дозвіл (у разі якщо корисна копалина належить до корисних копалин загальнодержавного значення) та до Міністерства екології та природних ресурсів України.

- Направити запит до правоохоронних органів та суб`єктам фінансового моніторингу про розгляд документів заявника для виявлення суб`єктів господарювання, що здійснюють фінансування тероризму в Україні.

- Направити запит органам ДФС щодо перевірки факту наявності у заявника боргу із сплат податків та загальнообов`язкових платежів станом на останній звітний період.

У позовній заяві ТОВ ВКФ «Велта» зазначив, що останній неодноразово звертався до відповідача з заявами про надання спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища, а саме від 29.05.2017 вих. № 120 та від 22.08.2017 вих. № 234.

Зазначені заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 29.05.2017 вих. № 120 та від 22.08.2017 вих. № 234 повернуті листами від 04.08.2017 вих. № 16782/03/12-17 та вих.№ 21620/03/12-17 відповідно. Підставами для повернення заяв ТОВ ВКФ «Велта» слугувало не введення Держгеонадрами Протоколу ДКЗ № 3789-ДСК від 27.12.2016 та не передання його Державного науково-виробничого підприємства Державний інформаційний геологічний фонд України» в установленому порядку.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право та або обов`язок останнього, так само як і не передбачено права або обов`язку Позивача, вводити в дію протоколи Державної комісії України по запасах корисних копалин якими затверджено рішення ДКЗ за результатами геолого- економічної експертизи.

Також, законодавством не визначений обов`язок позивача передавати протоколи ДКЗ України до Державного науково-виробничого підприємства «Геоінформ України»

Відповідно до ст. 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку

Враховуючи положення ст. 19 та ст. 92 Конституції України ст. 4 та ст. ст. 4-1 Закону № 2806-15 та п. 19 Постанови № 615 не введення протоколу ДКЗ України Держгеонадрами в дію та не передання їх до ДНВП «Геоінформ України» не є підставою для відмови у наданні спеціального дозволу на користування надрами.

Посилання Державної служби геології та надр України на те, що відповідно до ст. 45 Кодексу України про надра, протоколи Державної комісії України по запасах корисних копалин якими затверджено рішення за результатами проведення геолого-економічної експертизи мають вводитись в дію Держгеонадрами відхиляються судом виходячи з наступного.

Положеннями ч. 4 ст. 45 Кодексу України про надра визначено що запаси корисних копалин розвіданих родовищ, а також запаси корисних копалин, додатково розвіданих у процесі розробки родовищ, підлягають експертизі та оцінюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або іншими уповноваженими підприємствами, установами чи організаціями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до преамбули до Постанови Кабінету міністрів України від 22.12.1994 р. № 865 якою затверджено положення про порядок здійснення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин (далі - Постанова № 865) Відповідно до статті 45 Кодексу України про надра Кабінет Міністрів України постановляє затвердити Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, що додається.

Положеннями п. 1 Постанови № 865 визначено, що це Положення визначає порядок і умови проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин. ^

Згідно до п. 4 Постанови № 865 Державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин проводиться Державною комісією України по запасах корисних копалин

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію України по запасах корисних копалин затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 10 листопада 2000 р. № 1689 Державна комісія України по запасах корисних копалин є установою, що діє при Держгеонадрах і провадить науково-технічну діяльність, пов`язану з проведенням на замовлення користувачів надр або за дорученням відповідних центральних органів виконавчої влади державної експертизи геологічних матеріалів з вивчення і використання надр та оцінки запасів корисних копалин.

Аналізуючи зазначені вище положення Постанови № 865 та Постанови КМУ № 1689 від 10 листопада 2000 року порівнюючи їх з ч. 4 ст. 45 Кодексу України про надра колегія суддів приходить до висновку Державна комісія України по запасах корисних копалин є органом який здійснює експертизу та оцінку корисних розвіданих родовищ, а також запаси корисних копалин, додатково розвіданих у процесі розробки родовищ, виходячи з того, що по-перше Постановою КМУ від 22.12.1994 року № 865 затверджено порядок проведення експертизи та оцінки запасів корисних копалин, по-друге Державна комісія України по запасах корисних копалин є установою при Держгеонарах що також відповідає вимогам ч. 4 ст. 45 Кодексу України про надра/

Посилання відповідача на створення ним Робочої групи та направлення Протоколу ДКЗ № 3789-ДСК судом апеляційної інстанції до уваги не беруться враховуючи, те що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи те, що підстави якими повернуто заяви позивача від 29.05.2017 року, від 22.08.2017 року та від 31.05.2018 року не відповідають виключним підставам відмови у наданні спеціального дозволу, а також враховуючи те, що відповідачем не видано жодного наказу про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами, зазначені заяви знаходяться у останнього на розгляді, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування до зазначених правовідносин принципу «мовчазної згоди» виходячи з наступного.

Окрім зазначеного вище, колегія судді звертає увагу на те, що адвокат ТОВ ВКФ «Велта» Шестіріков А .В. 20.09.2018 звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 20/09-3 від 20.06.2018 у якому просив надати інформацію щодо направлення Держгеонадрами на адреси Кіровоградської обласної ради та Міністерства екології та природних ресурсів України копій заяв ТОВ ВКФ «Велта» про отримання спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища від 29.05.2017 № 120 та від 22.08.2017 № 234, а також повідомити чи звертались Держгеонадра з відповідними запитами до правоохоронних органів, суб`єктам фінансового моніторингу та до органів ДФС.

Державна служба геології та надр України у своїй відповіді на адвокатський запит від 27.09.2018 №19402/03/12-18 повідомило, що відповідачем було направлено до Кіровоградської обласної ради та Міністерства екології та природних ресурсів України копію заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 29.05.2017 року № 120 з доданими до них документами, а також за зазначеною заявою Держгеонадра звернулись до правоохоронних органів, суб`єктам фінансового моніторингу та до органів ДФС. За заявою ТОВ ВКФ «Велта» від 22.08.2017 № 234 та заявою від 31.05.2018 № 346/2 відповідач до вищевказаних органів в порушення п. 8 та п. 9 не звертався.

Положеннями п. 9 Постанови № 615 (в редакції що діяла станом на 01.06.2018 року) встановлено що ненадання відповідною обласною радою, позитивної або негативної відповіді щодо погодження за результатами розгляду на найближчій сесії (але у будь-якому разі не пізніше ніж через 90 календарних днів з дати отримання документів від органу з питань надання дозволу) вважається, що надання дозволу ними погоджено. У разі ненадання Мінприроди погодження протягом 30-денного строку вважається, що надання дозволу ним погоджено.

Відповідно до п. 8 Постанови № 615 у разі ненадання правоохоронними органами та суб`єктами фінансового моніторингу відповіді на запит протягом 30-денного строку вважається, що за результатами розгляду документів заявника не виявлено суб`єктів господарювання, що здійснюють фінансування тероризму в Україні. У разі ненадання органами ДФС відповіді на запит протягом 30-денного строку вважається, що факту наявності у заявника боргу із сплати загальнодержавних податків та зборів станом на останній звітний період не виявлено.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне рішення Кіровоградської обласної ради від 22.08.2017 № 356, яким погоджено надання ТОВ ВКФ «Велта» спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища, яке знаходиться на території Новомиргородського району Кіровоградської області.

Враховуючи також положення п. 8 та п. 9 щодо «мовчазної згоди» Мінприроди, правоохоронних органів, суб`єктів фінансового моніторингу а також органів ДФС, та враховуючи те, що відповідачем більше не здійснювалось погоджувальної процедури, суд приходить до висновку про надання зазначеними органами відповідної згоди на надання позивачеві Спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідно до п. 8 Постанови № 615 рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.

Одночасно, відповідно до ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» У разі усунення суб`єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб`єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом. При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).

Положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Зазначене свідчить що законом не встановлено вимог до введення Держегерндрами в дію протоколів Державної комісії України по запасах корисних копалин якими затверджено результати державної експертизи, а отже усі звернення ТОВ ВКФ «Велта» після 04.08.2017 року з заявами про видачу спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища вважаються таким що подані як з виправленням зауважень визначених листом Відповідача від 04.08.2017 року № 16782/03/12-17, що відповідно до ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» не дає Відповідачеві права повторно відмовляти Позивачеві у наданні спеціального дозволу з підстав не визначених у листі від 04.08.2017 року № 16782/03/12-17.

Положеннями п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Положеннями ч. 6 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що у разі якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу. Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.

Колегія суддів зазначає, що заяви ТОВ ВКФ «Велта» від 29.05.2017 року № 120, від 22.08.2017 року № 234 та від 31.05.2018 року № 346/2 з доданими до них документами відповідали вимогам Постанови № 615 (в редакції станом на 01.06.2018 року) та Закону № 2806-15, тому враховуючи те що відповідач у строк визначений законом не надав своєї відповіді за результатами розгляду зазначених заяв позивач є таким що має право користуватись надрами Лікарівського родовища відповідно до принципу «мовчазної згоди».

Як вже зазначалося раніше положеннями ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Зазначене свідчить про необхідність отримання ТОВ ВКФ «Велта» відповідного спеціального дозволу для користування надрами вищевказаного родовища, проте у зв`язку з тривалою протиправною бездіяльністю відповідача останній не має можливості реалізувати своє право надане йому законом.

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії», Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, «законні очікування» - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань».

При цьому, в своєму рішенні у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагуз на те, що своєю бездіяльністю відповідачем створено невизначеність для позивача, який позбавлений законної можливості реалізувати своє право на отримання спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища.

При цьому, встановлено, що законодавством не визначено обов`язку позивача станом на 01.06.2018 надавати разом з заявою про видачу спеціального дозволу результатів оцінки впливу на довкілля.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність відмови відповідача у наданні позивачеві спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища у відповідях на заяви позивача (від 29.05.2017 вих. № 120 та від 22.08.2017 вих. № 234), в той час, як останнім надано увесь перелік встановлених законодавством документів для здійснення відповідачем визначених законодавством дій.

Одночасно, як вказано позивачем у позовній заяві та визначено пп. 1 п. 8 Постанови № 615, позивач має право протягом 3 років з моменту геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ звернутись до відповідача з заявою про отримання Спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища яке знаходиться на території Новомиргородського району кіровоградської області.

Враховуючи постійність відмов відповідача позивачеві у наданні спеціального дозволу на користування надрами Лікарівського родовища, колегія суддів приходить до висновку що посилання позивача про протиправну бездіяльність Держгеослужби щодо ненадання Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Велта» спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування титанових руд Лікарівського родовища, що знаходиться в Новомиргородському районі Кіровоградської області, відповідно до пп. 1 п. 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 № 615, без проведення аукціону є обґрунтованими а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З огляду на те, що надання дозволу на користування надрами законодавчо віднесено до виключної компетенції Державної служби геології та надр України, однак відповідач під час розгляду питання щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, діяв не в порядку та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, таким чином колегія суддів приходить дорисовку, що зобов`язання відповідача надати спеціальний дозвіл на користування надрами позивачу буде належним способом відновлення порушених прав та інтересів останнього та відповідає наявному у позивача праву користуватись надрами відповідних ділянок надр.

Окрім зазначеного, суд апеляційної інстанції враховує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує повного та дієвого захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, при якому подальші можливі протиправні дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень викликають необхідність повторного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Щодо посилань Держгеонадр України на порушення судом першої інстанції дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

У своїх постановах від 13.02.2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 року у справі №826/8803/15 Верховний Суд зазначив що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відтак, приймаючи рішення про зобов`язання орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд, перш за все, відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання.

При цьому, суд, приймаючи саме таке рішення на захист порушених прав суб`єктів господарювання - про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання з боку органів державної влади своїми дискреційними повноваженнями.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року), суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

У рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі «Волохи проти України» зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.»

У рішенні у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується: «Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень...».

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002 року, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000 року).

Також, Європейський Суд з прав людини рішенням у справі «Креслена» від 24.04.1990 року зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадеева проти Росії» від 09.06.2005 року, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».

Адміністративний суд наділений дієвим важелем проти незаконних дій з боку представників влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень (постанова Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 у справі №804/4335/16).

На підсаві вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, адже останній не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 25.05.2018 у справі №826/6102/16.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 22 травня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

А.Ю. Кучма