ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7058/17 Суддя першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача- Степанюка А.Г.,

суддів- Епель О.В., Шурка О.І.,

при секретарі- Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (далі Відповідач-1, в/ч НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі Відповідач-3, в/ч НОМЕР_2 ), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 включити ОСОБА_1 у списки військовослужбовців з 24.06.2014 року по 20.10.2016 року;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення в сумі: 428 250,00 грн. та одноразову грошову допомогу за два поранення в сумі 235 760,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у період з 10.08.2015 року по 20.10.2016 року Позивач був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , а тому спір щодо даної частини позовних вимог відсутній. Крім того, суд зауважив, що з 24.06.2014 року по 10.08.2015 року Позивач військову службу не проходив, до списків не зараховувався, на жодні посади не призначався, а чинним законодавством не було передбачено надання статусу військовослужбовця іноземному громадянину. Поряд з цим, підкреслив, що хоча Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, однак за відсутності звернення останнього за її отриманням заявлені позовні вимоги є передчасними. Також вказав, що невиплата грошового забезпечення пов`язана з бездіяльністю ОСОБА_1 , а саме неотримання ним в установленому порядку реєстраційного номера облікової картки платника податків, у той час як відповідачами право на отримання даних виплат не заперечується.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, попри участь ОСОБА_1 в АТО та наявність статусу в останнього учасника бойових дій, одноразова грошова допомога і грошове забезпечення не були виплачені, що суперечить принципу верховенства права.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 просить залишити її без задоволення, а рішення без змін, зазначивши, що ним здійснено нарахування грошового забезпечення Позивача з вересня по грудень 2015 року, однак, у зв`язку з відсутністю реєстраційного номера облікової картки платника податків у ОСОБА_1 , виплата даних коштів останньому здійснена не була. Крім того, підкреслив, що до міжвідомчої комісії для призначення одноразової грошової допомоги Позивач не звертався.

У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

Ухвалою суду від 08.05.2019 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Кривий Ріг УССР, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 14.03.1988 року серії НОМЕР_3 (а.с. 4а).

У правовому статусі громадянина України на момент виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи Позивач не перебуває.

З 2006 року ОСОБА_1 , як громадянину Російської Федерації, надано статус закордонного українця, що підтверджується копією виданого Міністерством закордонних справ України посвідчення закордонного українця від 27.04.2006 року серії НОМЕР_4 (перереєстровано 09.12.2016 року) (а.с. 178).

Судом першої інстанції також встановлено, що з 24.06.2014 року по 13.08.2014 року Позивач був задіяний добровольцем (волонтером) у складі сил антитерористичної операції при Військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 (окремий 24 штурмовий батальйон «Айдар»). 13.08.2014 року ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання в районі с. Хрящувате Луганської області в зоні АТО, захищаючи Батьківщину, одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин лівої гомілки, після чого був евакуйований на лікування 13.08.2014 року. Після лікування та одужання 07.03.2015 повернувся до лав 24 окремого штурмового батальйону (а.с. 97). Наведені обставини, як зазначив суд першої інстанції, підтверджуються копіями довідки від 05.07.2014 року №0624 (а.с. 91), довідки про обставини травми від 13.08.2017 року №03/68 (а.с. 92), довідки від 17.03.2015 року №922, виданої в/ч НОМЕР_1 (а.с. 94), довідки від 10.07.2015 року №2497 (а.с. 95).

27.07.2015 року Новоайдарським військовим комісаріатом Луганської області ОСОБА_1 видано військовий квиток серії НОМЕР_5 (а.с. 5).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується учасниками справи, з 10.08.2015 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10.08.2015 року №239 солдата ОСОБА_1 було призначено на посаду водія 2 відділення 1 взводу протитанкової артилерійської батареї, ВОС-837037А та зараховано до списків особового складу військової частини і на всі види забезпечення (а.с. 92).

Під час проходження військової служби у період з 19.10.2015 року по 17.03.2016 року та з 22.05.2016 року по 20.10.2016 року Позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Донецькій області, що підтверджується копією довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції від 19.10.2016 року №02/1401, виданої в/ч НОМЕР_1 (а.с. 22).

20.10.2016 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.10.2016 року №349 солдата ОСОБА_1 , номера обслуги радіотелефоніста 4 відділення 1 зенітного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини-польова пошта НОМЕР_1 , було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «є» та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 90).

За час проходження військової служби, як зазначено судом першої інстанції, жодного грошового забезпечення, ні щомісячного, ні у зв`язку зі звільненням, Позивачу виплачено не було через відсутність реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

З вересня по грудень 2015 року, що підтверджується розрахунковими листами, наявними в матеріалах справи (а.с. 68-69), на підставі роздавальних відомостей ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення у наступних розмірах: за вересень 2015 року 1706,06 грн.; за жовтень 2015 року 2964 грн.; за листопад 2015 року 3870,60 грн.; за грудень 2015 року 9969,67 грн.

За період з січня по жовтень 2016 року (по день звільнення) грошове забезпечення Позивачу не нараховувалось.

З 27.04.2017 року в/ч НОМЕР_1 перейменовано на в/ч НОМЕР_6 .

З 01.06.2017 року в/ч НОМЕР_6 знято з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 та зараховано до в/ч НОМЕР_7 (а.с. 70).

14.09.2017 року ОСОБА_1 позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 , виданим Солом`янським районним у м. Києві військовим комісаріатом, згідно якого Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 87).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.03.2018 року серії АВ № 0968350, виданою Центральною МСЕК №1, за результатом первинного огляду ОСОБА_1 з 12.03.2018 року встановлено 3 групу інвалідності з причини: захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с. 180).

Судом першої інстанції також встановлено, що з 03.04.2018 року Позивачу встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується копією тимчасової довідки (взамін посвідчення) від 03.04.2018 року №36, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, яка дає право на користування пільгами, передбаченими ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (довідка дійсна до 27.05.2018 року) (а.с. 131).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. ст. 5, 9 Закону України «Про закордонних українців», ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 4, 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст. ст. 4, 7, 13, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 4, 14, 16, 22, 63, 70, 162, 171 Податкового кодексу України, а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки законодавство, яке було чинним до 09.08.2015 року, не передбачало можливості визнання військовослужбовцем особу, яка не є громадянином України, а вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги та грошового забезпечення є безпідставними та передчасними.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон про військовий обов`язок). До вказаного закону у подальшому 05.11.2015 року були внесені зміни, якими визначено загальні засади проходження в Україні військової служби іноземцями та особами без громадянства.

Відповідно до абз. 2 ч. 6, абз. 7 ч. 9 ст. 1 Закону про військовий обов`язок у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Згідно ст. 24 Закону про військовий обов`язок початком проходження військової служби вважається, зокрема: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.06.2016 року №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства (далі Положення №248/2016).

Зі змісту приписів п.п. 7, 9, 10 згаданого Положення №248/2016 вбачається, що іноземці, які відповідно до закону проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Належність іноземців до військовослужбовців підтверджується військовими квитками рядового, сержантського і старшинського складу, форма та порядок видачі яких встановлюються Міністерством оборони України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується, зокрема, в разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

Наказом Міністра оборони України від 26.05.2014 року №333 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу Збройних Сил України (далі Інструкція №333). Згідно п. 2.7 даної Інструкції зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині. Наказ по стройовій частині на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу видається тільки після видачі наказу по особовому складу в порядку, установленому пунктом 11.3 глави 11 цього розділу.

Відповідно до п. 2.8 Інструкції №333 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зарахування особового складу, зокрема офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, до списків військової частини здійснюється у день прибуття особового складу до військової частини тільки на підставі наказу по стройовій частині.

Згідно ст. 5 Закону про військовий обов`язок військовослужбовці з військовим званням «солдат» відносяться до рядового складу.

Як було встановлено раніше та вбачається з матеріалів справи, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10.08.2015 року №239 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 і на всі види забезпечення. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 20.10.2016 року №349 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «є» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, визначені рішенням Президента України) і виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, з 10.08.2015 року по 20.10.2016 року Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України як військовослужбовець за призовом під час мобілізації, на особливий період, при в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно, як вірно встановлено судом першої інстанції, у вказаний період з 10.08.2015 року по 20.10.2016 року (по день звільнення) ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 на підставі вже згаданих наказів, у відтак позовні вимоги у даній частині є необґрунтованими у зв`язку з фактичною відсутністю спору щодо даного періоду.

При цьому суд першої інстанції вірно зауважив, що за період з 24.06.2014 року і до 10.08.2015 року накази по стройовій частині щодо Позивача не приймались. Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що до 10.08.2015 ОСОБА_1 військову службу у в/ч НОМЕР_6 ( НОМЕР_1 ) не проходив, до списків частини зарахований не був, на жодні посади не призначався.

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що за відсутності відповідних наказів по стройовій частині правові підстави для включення Позивача до списків військовослужбовців в частині обумовленого у позовній заяві періоду, а саме з 24.06.2014 року по 09.08.2015 року, відсутні.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до Закону України «Про закордонних українців» (далі Закон про закордонних українців) закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

За правилами ст. ст. 5, 9 вказаного закону посвідчення закордонного українця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює паспорт. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов`язки, як громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, яка набула статусу закордонного українця, має право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Особи, які набули статусу закордонного українця, мають право на набуття громадянства України в порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України»

Відповідно до ст. 2 Закону про військовий обов`язок у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і до внесення змін Законом України № 716-VIII від 06.10.2015 року, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає в себе, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закону про іноземців) іноземець особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи ч. 1 ст. 3 згаданого Закону визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 19 ст. 4 Закону про іноземців іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військовим квитком рядового, сержантського і старшинського складу.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що у розумінні Закону про військовий обов`язок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і до внесення змін Законом №716-VIII, військовий обов`язок, як і право бути військовослужбовцем та проходити військову службу в Україні, поширювалися виключно на громадян України.

Іноземці, в тому числі особи в статусі закордонного українця, користуватись цим правом у добровільному порядку та нести відповідний обов`язок на рівні з громадянами України до внесення відповідних змін Законом №716-VIII не могли.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Позивач з 24.06.2014 року і до 10.08.2015 року (до початку військової служби) був задіяний добровольцем (волонтером) у складі сил антитерористичної операції при військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 (окремий 24 штурмовий батальйон «Айдар»); в указаний період громадянином України не був, а перебував у правовому статусі іноземця і закордонного українця. Разом з тим, судовою колегією враховується, що жоден з цих статусів, які дозволяють користуватися такій особі правами та нести обов`язки на рівні з громадянами України, на військовий обов`язок не поширювалися.

У зв`язку з цим, суд бере до уваги доводи відповідача 2 про те, що включення позивача до списків військовослужбовців у період з 24.06.2014 до 09.08.2015, тобто до внесення відповідних змін у законодавство Законом №716-VIII і за відсутності відповідних наказів по стройовій частині, фактично свідчитиме про визнання позивача військовослужбовцем на вказаний період і суперечитиме вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

З огляду на викладене колегія суддів повністю погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позовна вимога про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 включити ОСОБА_1 у списки військовослужбовців з 24.06.2014 року по 20.10.2016 року задоволенню не підлягає з огляду на зміст правового регулювання та обставини даної справи.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо передчасності позовної вимоги про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги за два поранення, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено раніше, ОСОБА_1 13.08.2014 року під час виконання бойового завдання в районі с. Хрящувате Луганської області в зоні АТО, захищаючи Батьківщину, одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин лівої гомілки, інородне тіло м`яких тканин лівої гомілки (а.с. 92).

Відповідно ч. 6 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Згідно ст. 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особи, які беруть участь у боротьбі з тероризмом, перебувають під захистом держави. Правовому і соціальному захисту підлягають: 1) військовослужбовці, працівники і службовці центральних та місцевих органів виконавчої влади, які беруть (брали) безпосередню участь в антитерористичних операціях; 2) особи, які на постійній чи тимчасовій основі сприяють органам, що здійснюють боротьбу з тероризмом, у запобіганні, виявленні, припиненні терористичної діяльності та мінімізації її наслідків; 3) члени сімей осіб, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї частини, якщо потреба в забезпеченні їх захисту викликана участю зазначених осіб у боротьбі з тероризмом.

Соціальний захист осіб, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснюється у порядку, який визначається законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон про ветеранів війни) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 4 Закону про ветеранів війни ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Положеннями ч. 2 ст. 7 даного Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також деякі категорії осіб, інвалідність яких настала, зокрема, внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення тощо.

Як було встановлено раніше, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а також особою, якій встановлено ІІІ групу інвалідності з причин: «захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини», а відтак має право на пільги, передбачені ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Приписами ч. 7 ст. 13 Закону про ветеранів війни визначено, що особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої статті 7 цього Закону, за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням інвалідності у розмірі, визначеному підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Якщо особа у зв`язку з встановленням інвалідності одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією частиною, та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 року №336 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей» затверджено Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Порядок №336), який визначає механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, деяких категорій осіб (далі - одноразова грошова допомога).

Положеннями абз. 2-5 п. 2 Порядку №336 визначено, що одержувачами одноразової грошової допомоги є, зокрема, особи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення тощо. Визначені в абз. 2-5 п. 2 Порядку №336 категорії осіб аналогічні визначеним п.п. 11-14 ч. 2 ст. 7 Закону про ветеранів війни.

Згідно пп. 2 п. 3 Порядку №336 одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі встановлення інвалідності особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, - з дати, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

За правилами п. 6 Порядку №336 одноразова грошова допомога в разі встановлення інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання призначається та виплачується особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, залежно від групи інвалідності в таких розмірах: 400 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до п. 8 Порядку №336 особи, зазначені в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, подають міжвідомчій комісії заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності.

До заяви додаються копії таких документів: посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я, по батькові та місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів і має відповідну відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

За правилами п. 14 Порядку №336 одноразова грошова допомога виплачується на підставі рішення міжвідомчої комісії щодо призначення одноразової грошової допомоги органами соціального захисту населення за місцем реєстрації проживання або перебування осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, - у разі настання інвалідності.

Відповідно до п. 15 Порядку №336 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування органом соціального захисту населення на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем одноразової грошової допомоги, не пізніше ніж через три робочих дні після надходження коштів на рахунок органу соціального захисту населення.

Приписи п. 18 Порядку №336 визначають, що рішення міжвідомчої комісії про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги може бути оскаржене в судовому порядку.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону про ветеранів війни законодавець пов`язує зі встановленням цій особі інвалідності, що настала із зазначених в ньому причин, зокрема внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, в тому числі отриманих під час участі в антитерористичній операції.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання згідно Закону про ветеранів війни, здійснюється відповідно до Порядку №336.

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення інвалідності особам, зазначеним в абз. 2-5 п. 2 Порядку №336, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Органом, уповноваженим на прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги особам, зазначеним в абз. 2-5 п. 2 Порядку №336, є Міжвідомча комісія, утворена Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Розгляд питання і прийняття рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги здійснюється за відповідною заявою такої особи про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності, поданою до уповноваженого органу із копіями документів, перелік яких визначено п. 8 Порядку №336.

Виплата одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності здійснюється на підставі відповідного рішення міжвідомчої комісії щодо її призначення органами соціального захисту населення за місцем реєстрації проживання або перебування осіб, зазначених в абз. 2-5 п. 2 Порядку №336.

Отже, відповідно до встановленої чинним законодавством процедури розгляд питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності здійснюється уповноваженим органом за ініціативою особи, яка має право на її отримання (за відповідною заявою). За результатом розгляду відповідної заяви уповноваженим органом приймається одне з можливих рішень: про призначення одноразової грошової допомоги, яке відповідно є підставою для її виплати, чи при відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, яке може бути предметом оскарження у суді у разі незгоди з ним.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, розгляд питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги відповідно до встановленої чинним законодавством процедури ОСОБА_1 ініційовано не було. Із відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Міжвідомчої комісії Позивач не звертався та, відповідно, рішення Міжвідомчою комісією про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги щодо ОСОБА_1 не приймалось.

З урахуванням наведеного, недотримання Позивачем порядку звернення за виплатою одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності свідчить про передчасність заявлених позовних вимог щодо її стягнення.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає не у зв`язку із фактом поранення, а в зв`язку зі встановленням у визначеному чинним законодавством порядку щодо цієї особи факту настання інвалідності, спричиненої, зокрема, наслідками отриманих травм чи захворюваннями, одержаними під час участі в АТО.

Позивач звернувся до адміністративного суду із вимогою про стягнення одноразової грошової допомоги за поранення у травні 2017 року, тобто до моменту виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги (27.03.2018 року). Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про військовий обов`язок військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон про соціальний і правовий захист), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок виплати грошового забезпечення регулювався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 (далі Інструкція №260).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №260 грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Згідно п. 1.9 Інструкції №260 (у редакції станом на 20.11.2015 року) грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Починаючи з 11.08.2016 року положення п. 1.9 Інструкції №260 (у редакції, чинній на час звільнення Позивача) доповнено наступними абзацами: грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

За правилами п. 1.10 Інструкції №260 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до п. 138 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства №248/2016 (чинним на час звільнення Позивача з військової служби) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, а відтак військовослужбовець, у тому числі в статусі іноземця, має гарантоване державою право на отримання грошового забезпечення (винагороди за працю) за час проходження військової служби, як щомісячного, так у зв`язку зі звільненням. Право військовослужбовця на своєчасне одержання грошового забезпечення (винагороди за працю) захищається законом.

Праву військовослужбовця на належне грошове забезпечення (заробітну плату) кореспондує обов`язок військової частини (роботодавця), в якій він проходить службу, нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.

Пунктом 138 Положення №248/2016 регламентовано обов`язок забезпечення особи, звільненої з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

При цьому, до виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини з ним повинні бути проведені усі необхідні розрахунки.

Як було встановлено судом першої інстанції, з 10.08.2015 року по 20.10.2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України при в/ч НОМЕР_1 .

Згідно п. 18 копії витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.10.2016 року №349 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і приписано провести виплату належного йому грошового забезпечення, встановленого цим наказом.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за період з 10.08.2015 року по 20.10.2016 року Позивач має право на виплату грошового забезпечення. Водночас, всупереч вимогам чинного законодавства, жодного грошового забезпечення, ні щомісячного, ні у зв`язку зі звільненням, Позивачу за час проходження військової служби виплачено не було. Розрахунку при звільненні відповідно до вимог п. 138 Положення 248/2016 на день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 з ОСОБА_1 не проведено.

Разом з тим, перевіряючи обставини, за наявності яких відповідного обов`язку суб`єктами владних повноважень не було виконано, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, підставою для невиплати ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення стала відсутність в останнього реєстраційного номера облікової картки платника податків.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України одним із принципів податкового законодавства України є загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Згідно пп. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України.

За правилами абз. «є» пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, ст. 22, 162 ПК України заробітна плата, інші виплати та винагороди, виплачені відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору є доходом фізичної особи (з джерелом походження з України), який підлягає оподаткуванню (оподатковуваний дохід). Фізична особа, як резидент, так і нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, є платником податку на доходи фізичних осіб.

Отже, ОСОБА_1 як особа, яка отримує дохід у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати) у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, є платником податку на доходи фізичних осіб.

При цьому, судовою колегією враховується, що відповідно до п. п. 63.2, 63.5, 63.6 ст. 63 ПК України всі платники податків підлягають взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно п.70.5 ст.70 ПК України фізична особа платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 70.12 ст. 70 ПК України реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об`єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов`язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи.

За пунктом 70.13 статті 70 ПК України документи, пов`язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

Приписи пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачають, що роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Відповідно до п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Отже, разом із обов`язком виплатити військовослужбовцю належне йому грошове забезпечення (заробітну плату) у військової частини, як роботодавця, який виплачує дохід на користь цієї особи, виникає податковий обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи цієї фізичної особи.

Разом з тим, на військовослужбовця, якому виплачується дохід у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати), відповідно до пп. 70.12.1 п.70.12 ст.70 ПК України покладено обов`язок подати військовій частині, як роботодавцю, інформацію про присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків.

При цьому, виконанню вимог пп. 70.12.1 п. 70.12 ст. 70 ПК України передує виконання фізичною особою-платником податків покладеного на неї обов`язку стати на облік платників податків у контролюючих органах відповідно до вимог ст. 63 ПК України.

Натомість, недотримання наведених приписів фізичною особою-платником податків позбавляє можливості роботодавця здійснити виплату належної цій особі заробітної плати (грошового забезпечення) через неможливість утримання із цієї суми доходу передбачених чинним законодавством України податків та зборів.

Як було встановлено судом першої інстанції, Позивач не заперечує, що на обліку платників податків у контролюючих органах України не перебуває, податковий номер у нього як фізичної особи-платника податку відсутній.

Викладене, у свою чергу, дає підстави погодитися з посиланням суду першої інстанції на те, що невиплата належного грошового забезпечення (заробітної плати) Позивачу зумовлена його ж бездіяльністю. Всупереч вимогам податкового законодавства ОСОБА_1 на облік платників податків у контролюючих органах України не став, інформацію про присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків Відповідачу-1 не подав, що відповідно унеможливило виплату йому належного грошового забезпечення у встановленому чинним законодавством порядку.

Про необхідність отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 було зазначено й у листах Національного банку України від 29.03.2018 року №57-0009/17837 (а.с. 110-111) і Державної фіскальної служби України від 02.11.2017 року №14514/Л/999-99-08-02-01-14 (а.с. 112-113).

Таким чином, за відсутності податкового номера суб`єкти владних повноважень позбавлені можливості здійснити нарахування та виплату належного йому грошового забезпечення, оскільки оформлення документів про виплату Позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати) без реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта свідчитиме про порушення вимог законодавства України.

При цьому, як вірно підкреслив суд першої інстанції, а також вбачається з матеріалів справи, військова частина та військовий комісаріат не заперечують проти права ОСОБА_1 на отримання належного йому грошового забезпечення.

Посилання Апелянта на те, що невиплата грошового забезпечення та одноразової компенсації за поранення пов`язана з недосконалістю законодавства України, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було встановлено раніше, перешкодою для проведення відповідних виплат є не протиправна поведінка державних органів України, а невиконання Позивачем вимог законодавства України в частині забезпечення постановки на податковий облік і дотримання процедури звернення за виплатою одноразової грошової допомоги з відповідною заявою.

Твердження ОСОБА_1 про необхідність застосування принципу верховенства права до спірних правовідносин колегія суддів вважає помилковим, адже, як було зазначено вище, спірні правовідносини врегульовані чинним законодавством, а порушення, на думку Позивача, його прав, пов`язане з недотриманням останнім нормативно регламентованої процедури отримання одноразового грошової допомоги та грошового забезпечення.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідачА.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 22» травня 2019 року.