У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

22 травня 2019 року

справа № 927/398/19

Суддею Господарського суду Чернігівської області Демидовою М.О., розглянуто матеріали заяви фізичної особи-підприємця Оборонова Ігоря Юрійовича про видачу судового наказу від 13.05.2019

за заявою фізичної особи-підприємця Оборонова Ігоря Юрійовича, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія» «Пожмашина», вул. Миру, 100А, смт. Ладан, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580

про видачу судового наказу

встановив:

Фізичною особою-підприємцем Обороновим Ігорем Юрійовичем подано заяву про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія» «Пожмашина» заборгованості у сумі 139690 грн. 80 коп.

В обгрунтування поданої заяви заявник послався на неналежне виконання боржником укладеного сторонами договору поставки № 04/013/17 від 01.07.2017. Також заявник вказав на те, що до укладання договору між сторонами від боржника на рахунок заявника надійшли кошти загальному розмірі 982410 грн. 00 коп. та до укладання договору заявник здійснив поставку боржнику товару на суму 15114 грн. 00 коп.

Розглянувши подану заяву на предмет наявності правових підстав для видачі судового наказу, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додається інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Заявником до заяви про видачу судового наказу доданий договір поставки №04/013/17 від 01.07.2017, спеціфікацію №1, що є додатком №1 від 01.07.2017 до договору №04/013/17 від 01.07.2017, на суму 1964820 грн. 00 коп.

Також заявником додана специфікація №2 на суму 113355 грн. 00 коп., що є додатком №2, проте у вказаній специфікації не вказано, додатком до якого договору вона є.

Заявник зазначив, що боржником у період дії договору перераховано на рахунок заявника 782905 грн. 20 коп., проте з доданих витягів банківського рахунку фізичної особи-підприємця Оборонова І.Ю. кошти у сумі 392964 грн. 00 коп. були сплачені за рахунком №857 від 23.06.2017, 95218 грн. 20 коп. - за рахунком №82 від 14.09.2017, 196482 грн. 00 коп. - за рахунком №857 від 23.06.2017, 98241 грн. 00 коп. - за рахунком №857 від 23.07.2017.

Як встановлено судом, договір поставки, на який посилається заявник, укладений між сторонами 21.07.2017, а тому грошові кошти, сплачені за рахунком № 857 від 23.06.2017 ще до укладання спірного договору.

Крім того, заявник посилається на листи №498 від 15.11.2017 та №34 від 18.01.2018, відповідно до яких відповідач просить повернути певну частину коштів, що й було здійснено на загальну суму 711000 грн. 00 коп., проте вказаних листів заявником додано не було, доказів повернення грошових коштів заявником до заяви не додано.

У заяві про видачу судового наказу заявник вказав, що на сьогоднішній день ним поставлено боржнику товар на суму 1178892 грн. 00 коп. Разом з цим, додані до матеріалів справи копії накладних на поставку товару, зокрема накладні №120 від 13.11.2017, №1 від 12.01.2017, №38 від 06.02.2018, №44 від 09.02.2018 містять підписи без зазначення посади особи, яка отримала товар та їх підписала, не вказано її прізвища з ініціалами. Накладні №33 від 26.01.2018, №96 від 27.04.2018 місять підпис та надпис "Курочка". Крім того, засвідчувальні відмітки, зокрема, печатка, яка могла б дати змогу ідентифікувати особу підписанта, теж відсутні.

Відповідно до п.2.4, 2.6 договору від 01.07.2017 на підставі підписаних сторонами специфікацій, а також на підставі інших документів згідно п. 4.3 договору постачальник (фізична особа-підприємець Оборонов І.Ю.) формує для покупця (ТОВ ПК «Пожмашина») рахунок на оплату для кожної конкретної поставки товару. Рахунок на оплату, направлений постачальником покупцю є дійсним протягом 3-х банківських днів.

Рахунків на оплату відповідно до умов договору заявником до заяви додано не було.

Крім того, судом встановлено, що ані в тексті самої заяви про видачу судового наказу, ані окремим документом не визначено періоду виникнення пред?явленого до стягнення боргу.

Щодо наданого акту звірки розрахунків за період від 31.12.2017 та від 15.02.2019 судом враховано, що у розумінні ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов`язків. Тобто, чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу щодо наявності у боржника обов`язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов`язку.

Отже, надані позивачем акти звірки розрахунків за період від 31.12.2017 та від 15.02.2019 не можна вважати документами, що підтверджують наявність зобов`язання за господарським договором, оскільки ці акти не відповідають вимогам первинних бухгалтерських документів, а лише фіксують стан розрахунків між сторонами.

Крім того, акти звірки розрахунків з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія» «Пожмашина» підписані не уповноваженою на це особою.

Таким чином, позивачем не повністю зазначено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не додано доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги щодо видачі судового наказу, що є порушенням приписів п. 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувану не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ст. 150, 152, 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити фізичнїй особі-підприємцю Оборонову Ігорю Юрійовичу, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія» «Пожмашина» заборгованості у сумі 139690 грн. 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала підписана 22.05.2019.

Суддя М.О. Демидова