open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 800/4/17
Моніторити
Окрема думка судді /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Постанова /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Постанова /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /06.11.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /27.08.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /23.05.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /04.05.2018/ Касаційний адміністративний суд Рішення /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Окрема думка судді /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Рішення /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /24.01.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /21.11.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /02.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /06.06.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /10.05.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.04.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.04.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /07.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /20.01.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /18.01.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /05.01.2017/ Вищий адміністративний суд України
emblem
Справа № 800/4/17
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Окрема думка судді /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Постанова /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Постанова /09.04.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /06.11.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /27.08.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /23.05.2018/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /04.05.2018/ Касаційний адміністративний суд Рішення /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Окрема думка судді /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Рішення /17.04.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /24.01.2018/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /21.11.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /02.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /06.06.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /10.05.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.04.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.04.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /07.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /20.01.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /18.01.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /05.01.2017/ Вищий адміністративний суд України

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 800/4/17

Провадження № 11-588заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_12,

представники відповідача - Гунченко О. А., Карлаш Д. О.,

розглянула у судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (судді Желтобрюх І. Л., Бевзенко В. М., Білоус О . В ., Данилевич Н. А., Шарапа В. М.) у справі за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати протиправними дії Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, що протиправність дій відповідача полягала в порушенні процедури розгляду скарг та звернень народних депутатів України Кармазіна Ю. А., Філенка В. П., секретаря Ради національної безпеки й оборони України (далі - РНБО) Богатирьової Р. В., голови Комітету Верховної Ради України (далі - ВРУ) з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В. Д. , скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , копії яких не було направлено на його адресу, унаслідок чого він був позбавлений можливості повною мірою захистити свої права.

Позивач указував, що оскаржуване рішення Комісії прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 87 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки факти і події, які стали приводом для порушення дисциплінарної справи, мали місце 8-10 років тому.

Крім того, за позицією позивача, висновок ВККСухвалений без урахування попередньої тривалої та бездоганної роботи і його позитивної характеристики з місця роботи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 січня 2017 року відкрив провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З огляду на наведене вище позовну заяву ОСОБА_6 було передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади; у решті позовні вимоги залишив без задоволення.

Ухвалюючи таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 у частині визнання протиправними дій Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки такі дії є прямою реалізацією повноважень ВККС, вчинені в межах наданих повноважень та в порядку, визначеному Законом № 2453-VІ.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 2453-VI, а саме систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у зв?язку із чим висновки Комісії, викладені в оскаржуваному рішенні щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, є правомірними та обґрунтованими.

Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ВККС помилково визначила початок перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки всупереч положенням ч. 4 ст. 96 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) та ч. 11 ст. 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) обчислила перебіг строку з дати набуття чинності Законом

№ 192-VІІІ, мотивуючи це тим, що до 29 березня 2015 року звільнення судді за порушення присяги не відносилося до видів дисциплінарного стягнення. Так, суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що початок перебігу строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється із дня вчинення проступку, а не від дати набуття чинності тією чи іншою правовою нормою.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив позов ОСОБА_6 щодо визнання протиправним та скасування рішення ВККС.

Не погодившись із цим рішенням з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права, у травні 2018 року Комісія подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати зазначене рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги ВККС зазначила, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що припинення ОСОБА_6 громадянства Російської Федерації (далі - РФ) відбулося шляхом подання ним заяви про вихід з громадянства РФ та прийняття Генеральним консульством РФ у м. Харкові рішення про надання дозволу про вихід з громадянства РФ від 31 травня 2011 року.

Представник Комісії в апеляційній скарзі стверджує, що на час прийняття оскаржуваного рішення та ухвалення судом рішення у справі доказів щодо припинення ОСОБА_6 громадянства РФ не було.

ВККС також не погоджується з висновком суду про помилковість визначення Комісією початку перебігу строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки трирічний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення, на думку відповідача, має обчислюватися з 29 березня 2015 року - з дня набрання чинності змін до Закону № 2453-VІ. На підтвердження таких доводів ВККС посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 12 квітня та 12 липня 2016 року (справи № 800/485/15, 800/437/15 відповідно).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_12 заперечила проти вимог апеляційної скарги та зі свого боку стверджує, що скарга ВККС не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 травня 2018 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 27 серпня 2018 року призначила її до розгляду в судовому засіданні.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Верховна Рада України Постановою від 12 червня 1997 року № 383/97 обрала ОСОБА_6 на посаду судді безстроково, а Президент України Указом від 13 грудня 2006 року № 1072/2006 призначив його на посаду голови Апеляційного суду Харківської області.

Протягом 2010-2012 років до ВРЮ надійшли звернення народного депутата України Кармазіна Ю. А. від 29 червня 2010 року, 03 березня та 23 червня 2011 року, 16 січня та 27 лютого 2012 року, а також його депутатський запит, оголошений на засіданні Верховної Ради України 22 квітня 2011 року, щодо наявності підстав для звільнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 з посади за порушення присяги.

Також до ВРЮ надійшли аналогічні звернення секретаря РНБО Богатирьової Р. В. від 24 березня 2011 року, народного депутата України Філенка В. П. від 25 травня 2011 року, примірники яких надіслані на адресу ВРЮ безпосередньо народним депутатом України, Службою безпеки України та ВККС, а також звернення голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швеця В. Д. від 22 червня 2011 року та скарг ОСОБА_10 від 12 липня 2010 року і ОСОБА_11 від 02 грудня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що ВРЮ розпочала розгляд зазначених звернень та скарг щодо ОСОБА_6 , і 06 квітня 2012 року член ВРЮ ОСОБА_15 за результатами їх перевірки подав пропозицію про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.

03 грудня 2013 року секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, вивчивши матеріали перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_15 , дійшла висновку рекомендувати ВРЮ обговорити питання щодо обґрунтованості викладених у пропозиції обставин та за результатами такого обговорення встановити наявність чи відсутність підстав для внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги.

За результатами проведеної ВРЮ перевірки встановлено, що суддя Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 усупереч вимогам Конституції та законів України набув громадянство іншої держави (РФ), неправомірно укладав договори оренди нежитлових приміщень Апеляційного суду Харківської області, отримував у користування рухоме майно (автомобілі), здійснював нецільове використання бюджетних коштів і вчинив низку інших незаконних дій, чим порушив присягу судді.

Зокрема, з листа Державної міграційної служби України від 03 червня 2011 року вбачається, що 21 жовтня 2004 року суддя ОСОБА_6 набув громадянство РФ за спрощеною процедурою та 17 листопада 2004 року отримав паспорт громадянина РФ.

Факт перебування судді протягом тривалого часу в подвійному громадянстві також підтверджується довідкою Генерального консульства РФ у м. Харкові про припинення громадянства РФ від 15 червня 2011 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_6 рішенням цього консульства від 31 травня 2011 року дозволений вихід із громадянства цієї держави. Довідкою цього ж органу від 26 червня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_6 не є громадянином РФ, у зв`язку з тим, що оформив вихід із громадянства РФ.

Ці обставини позивач не тільки не заперечував, а й вважав цілком допустимими й законними, оскільки у своїх поясненнях, адресованих ВРЮ та ВККС, а також у позові зазначав про наявність у нього подвійного громадянства в період перебування у статусі судді та на момент призначення його головою Апеляційного суду Харківської області.

На підставі зазначених доказів та пояснень позивача, наданих під час засідання Комісії 14 грудня 2016 року, остання дійшла висновку, що позивач із жовтня 2004 року по червень 2011 року перебував у подвійному громадянстві, чим порушував норми ст. 126, ч. 3 127 ст. Конституції України, ч. 1 ст. 51 Закону

№ 2453-VI, здійснював правосуддя, маючи подвійне громадянство, не сповістив орган, який його обрав на посаду, про викладені обставини.

Крім того, перевіркою встановлено й інші порушення з боку позивача.

Зокрема, 28 лютого 2008 року Апеляційний суд Харківської області, в особі його голови ОСОБА_6 на порушення вимог п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2001 року № 232 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання… державними органами, а також установами, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів», згідно з якоюзазначеним установам дозволялося брати в оренду обладнання та устаткування вартістю, що не перевищує 50 тис. грн, уклав договір оренди з Харківським міським волейбольним клубом «Локомотив» про передачу в безоплатне користування суду автомобіля Lexus, 2007 року випуску, вартістю 401 тис. 700 грн.

29 грудня 2007 року Апеляційний суд Харківської області в особі голови ОСОБА_6 , порушивши вимоги статей 5, 10, 11, 19 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» у частині обов`язкового погодження з Фондом державного майна України, передав у строкове платне користування приміщення на першому поверсі Апеляційного суду Харківської області площею 32 м2 під розміщення робочого місця приватного нотаріуса. Договір оренди укладено без здійснення оцінки об`єкта оренди та розрахунку орендної плати. Договір у частині істотних умов не відповідає типовому договору оренди відповідного майна і всупереч вимогам закону не передбачає обов`язку орендаря щодо страхування взятого в оренду майна.

Зазначені факти зафіксовано в акті перевірки Державної судової адміністрації України від 22 серпня 2008 року № 16/10 щодо цільового використання бюджетних коштів.

За вказаними фактами стосовно ОСОБА_6 Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України складено протоколи:

- від 24 вересня 2008 року № 911-370 про корупційне діяння, передбачене п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону України від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією» (далі - Закон № 356/95-ВР);

- від 16 жовтня 2008 року № 911-378 про корупційне діяння, передбачене п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону № 356/95-ВР.

Оболонський районний суд м. Києва постановою від 14 жовтня 2008 року справу № 3-33257/2008 про адміністративне правопорушення, передбачене п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону № 356/95-ВР, щодо ОСОБА_6 закрив за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 17 грудня 2008 року провадження у справі № 3-49045 щодо ОСОБА_6 за п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону № 356/95-ВР закрив за відсутністю в його діях складу правопорушення.

Вирішуючи питання наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, ВРЮ (член ВРЮ ОСОБА_15 ) виходила з того, що хоч провадження в зазначених адміністративних справах і закриті за відсутністю складу інкримінованого ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, проте суди не спростували самих фактів укладання вказаних договорів оренди з порушенням вимог законодавства.

У подальшому, а саме 30 січня 2014 року, ОСОБА_6 подав до ВРЮ заяву про звільнення його у відставку на підставі п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент подання цієї заяви), і ВРЮ рішенням від 11 лютого 2014 року внесла до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв?язку з поданням заяви про відставку.

Однак 04 березня 2014 року суддя ОСОБА_6 відкликав з Верховної Ради України свою заяву про звільнення з посади судді у відставку, у зв?язку із чим 11 квітня 2014 року матеріали про його звільнення було повернуто до ВРЮ.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перевірка та розгляд скарг щодо поведінки судді ОСОБА_6 відбувалися в період триваючої судової реформи, а саме: реформування низки дотичних державних органів, зміни їх повноважень та компетенції в частині вирішення питань притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та юридичної відповідальності за порушення присяги судді.

Зокрема, на підставі п. 3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, були припинені. Новий повноважний склад ВРЮ був сформований лише 04 червня 2015 року.

Норми Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачали жодних обмежувальних строків для звільнення судді за порушення присяги.

Однак з 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 192-VIII, яким внесено зміни до Закону № 22/98-ВР та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції.

Згідно із ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За п. 6 ч. 1 ст. 97 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) до суддів могло застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді висновку про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів почала здійснювати ВККС (п. 1 ч. 1 ст. 94 зазначеного Закону).

Ураховуючи вказані законодавчі зміни та зважаючи на відсутність повноважень щодо вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги за власною ініціативою, 25 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення про направлення матеріалів перевірки стосовно судді ОСОБА_6 до ВККС, яке 28 січня 2016 року надійшло до Комісії разом зі зверненням голови ВРЮ ОСОБА_19 та матеріалами дисциплінарного провадження.

За фактами та обставинами, викладеними у зверненні та висновку члена ВККС, складеного за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності від 15 вересня 2016 року, ВККС прийняла рішення від 28 вересня 2016 року № 1870/дп-16 про відкриття дисциплінарного провадження, а 14 грудня 2016 року ухвалила оскаржуване рішення про притягнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосовала до нього дисциплінарне стягнення, визначене п. 6 ч. 1 ст. 109 Закону № 1402-VIII, а саме подання про звільнення судді з посади.

Рішення ВККС мотивовано тим, що встановлені ВРЮ під час перевірки обставини та факти свідчили про систематичні порушення суддею правил суддівської етики, вчинення ним істотних дисциплінарних проступків через нехтування чинним законодавством, що в сукупності підриває авторитет правосуддя і є несумісним зі статусом судді. Тобто Комісія виконала пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_15 від 06 квітня 2012 року про внесення подання про звільнення судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 , оскільки під час дисциплінарного провадження не досліджувала нових доказів і не встановлювала інших обставин та фактів.

Не погодившись із рішенням ВККС від 14 грудня 2016 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи ОСОБА_6 ., перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Розглядаючи цей спір, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Комісії щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Харківської області є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки такі дії є прямою реалізацією повноважень ВРЮ.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статус судді, його права та обов`язки, підстави та порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності на час вчинення дій, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, тобто до червня 2011 року, регулювалися ст. 126 Конституції України та Законом № 2453-VI.

За приписами ст. 30-32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до ВРЮ з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади могли звертатися її члени. ВРЮ за власною ініціативою вносила подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Питання про звільнення судді з підстав, передбачених п. 4-6 ч. 5 ст. 126 Конституції України ВРЮ розглядала, зокрема, за власною ініціативою.

Крім того, на час надходження до ВРЮ звернень і скарг на дії судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 ані Закон № 2453-VI, ані Закон № 22/98-ВР не передбачали жодних обмежувальних строків для звільнення судді за порушення присяги, а тому звільнення судді за порушення присяги згідно із ч. 4 ст. 87 Закону № 2453-VI не було обмежене в часі.

Разом з цим, 29 березня 2015 року набув чинності Закон № 192-VIII, відповідно до п. 8 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

На час прийняття ВККС оскаржуваного рішення набув чинності Закон № 1402-VІІІ, згідно з п. 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані ВККС до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Якщо ж на день набрання чинності цим Законом ВККС прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, ВККС застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

За ч. 1 ст. 51 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 54 зазначеного Закону суддя зобов?язаний, серед іншого, дотримуватися правил суддівської етики та додержуватися присяги судді.

Згідно зі ст. 105 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені, зокрема, ВРЮ.

Суд першої інстанції правомірно визначив, що проведення перевірки скарг і звернень на дії позивача, порушення дисциплінарного провадження та його розгляд ВККС здійснила в межах наданих повноважень та в порядку, визначеному Законом № 2453-VI. Зокрема, копія рішення про відкриття дисциплінарного провадження та висновок члена Комісії, складений за результатами перевірки, були направлені на адресу позивача, який у свою чергу був повідомлений про час та місце розгляду дисциплінарної справи.

За таких обставин дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення є законними та обґрунтованими.

Крім того, достовірність установлених перевіркою фактів та пов`язаних з ними обставин не заперечувалась учасниками справи. Позивач (представник позивача) ані в суді першої інстанції, ані в засіданні Великої Палати Верховного Суду не заявляв ніяких доводів чи аргументів на спростування висновків відповідача щодо оцінки дій та поведінки позивача, їх необ`єктивності чи упередженості.

Зокрема, у своєму позові та відзиві на апеляційну скаргу ВККС ОСОБА_6 зазначав, що дійсно у період перебування у статусі судді та на момент призначення його головою Апеляційного суду Харківської області, а саме з 2004 по 2011 роки він мав подвійне громадянство, про що не повідомляв жодні державні установи. Крім того, за позицією позивача, наявність у нього подвійного громадянства не було заборонено Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) у редакції, чинній на час набуття позивачем громадянства РФ, оскільки цим Законом не передбачалась юридична відповідальність за подвійне громадянство.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно зі ст. 19 Закону № 2235-III (у редакції, чинній на час набуття позивачем громадянства РФ) однією з підстав втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

За правилами п. 4 ч. 4 ст. 126 Основного Закону України (у редакції, чинній на час набуття позивачем громадянства РФ) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі припинення громадянства.

Відповідно до ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на сьогодні) повноваження судді припиняються у разі припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, що наявність у судді ОСОБА_6 подвійного громадянства призвела до негативних наслідків. Зокрема, мали місце численні звернення та скарги громадян та народних депутатів України до відповідних правоохоронних і державних органів, а також висвітлення такої інформації в засобах масової інформації, що беззаперечно призводило до зниження рівня довіри громадян до судової влади та дискредитації судової системи в цілому.

Статтею 1 Кодексу професійної етики судді, затвердженого V з`їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, було визначено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Подібне правило закріплено й у Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2016 року суддя повинен дбати про те, щоб його поведінка була бездоганною з точки зору стороннього спостерігача, щоб дії і поведінка були спрямовані на підтримання впевненості громадськості у чесності і непідкупності судових органів.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів зокрема питання етики, несумісності поведінки та безсторонності, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що дотримання етичних норм, високих стандартів поведінки, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час будь-якої діяльності, пов`язаної з посадою судді, є невід`ємною частиною діяльності судді незалежно від настання чи ненастання негативних наслідків такої поведінки. Суддя повинен усвідомлювати, що дії, спрямовані на приниження інших осіб не можуть вважатися бездоганними на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини. Наявність у судді, який додатково займав й посаду голови суду, подвійного громадянства, що є прямим порушенням головних конституційних принципів і засад держави, неминуче підриває авторитет правосуддя та ставить під сумнів додержання в України верховенства права.

Виходячи з викладених вище обставин та встановлених ВРЮ фактів порушення позивачем приписів законодавчих норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях судді ОСОБА_6 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 2453-VI, а саме: систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, а тому висновки ВККС, викладені в її рішенні від 14 грудня 2016 року, щодо вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення є правомірними та обґрунтованими.

Однак при постановленні оскаржуваного судового рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про помилкове визначення Комісією початку перебігу трирічного строку для застосування дисциплінарного стягнення. Зокрема, за позицією суду першої інстанції, ВККС при ухваленні рішення від 14 грудня 2016 року діяла поза межами строків давності притягнення позивача до відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє викладені висновки суду першої інстанції з огляду на такі обставини.

Як зазначалось вище, перевірку та розгляд скарг щодо поведінки судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 здійснено в період триваючої судової реформи, тобто під час реформування, зміни складу, повноважень та компетенції органів державної влади, зокрема й у частині вирішення питань притягнення судді в цій справі до дисциплінарної та юридичної відповідальності за порушення присяги судді.

Крім того, розгляд скарг та звернень стосовно судді ОСОБА_6 було зупинено на період розгляду його заяви від 30 січня 2014 року про звільнення у відставку, яку суддя відкликав у березні цього ж року і яка була явно спрямована на затягування вирішення питання про його звільнення на підставі п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

З набранням чинності Законом № 192-VIII законодавство України, направлене на регулювання професійної діяльності суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, набуло суттєвих змін.

Зокрема, за положеннями ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР та ч. 4 ст. 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, а дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Водночас згідно з п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

За таких обставин Комісія правомірно здійснювала перевірку даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності відповідно до вимог Закону № 2453-VI у редакції 2010 року.

За приписами ч. 2 ст. 105 Закону № 2453-VI (у зазначеній редакції) факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що факти допущення суддею Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 порушення присяги були в повній мірі встановлені і викладені в пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_15 від 06 квітня 2012 року.

Однак у зв?язку з наявністю об?єктивних обставин ВРЮ була позбавлена можливості ухвалити рішення за результатами розгляду скарг і звернень на дії судді ОСОБА_6

Такою обставиною було, зокрема, подання позивачем до ВРЮ заяви від 30 січня 2014 року про його звільнення у відставку на підставі п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України. ВРЮ, розглянувши таку заяву, з метою дотримання прав та інтересів ОСОБА_6 внесла до Верховної Ради України подання не про звільнення його з посади судді за порушення присяги, а у зв?язку з поданням заяви про відставку. Але ОСОБА_6 відкликав зазначену вище заяву з Верховної Ради України, маючи намір продовжувати здійснювати судочинство, унаслідок чого 11 квітня 2014 року матеріали щодо його звільнення були повернуті до ВРЮ.

Таким чином, ВРЮ була позбавлена можливості поновити зупинений розгляд питання про внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги, оскільки в період з 11 квітня 2014 року до 04 червня 2015 року не здійснювала своїх повноважень на підставі вимог Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що як на момент отримання ВРЮ скарг і звернень на дії судді ОСОБА_6, так і на час повернення матеріалів з Верховної Ради України строк притягнення судді до відповідальності за порушення присяги взагалі не застосовувався, а відтак і звільнення судді за порушення присяги згідно із ч. 4 ст. 87 Закону № 2453-VI (у редакції 2010 року) не було обмежене в часі.

Після того, як діяльність та повноваження ВРЮ було відновлено (04 червня 2015 року), ураховуючи внесені до законів № 2453-VI та № 22/98-ВР зміни, зокрема віднесення розгляду скарг та звернень на дії судді апеляційної інстанції до компетенції ВККС, ВРЮ своїм рішенням від 25 грудня 2015 року спрямувала дисциплінарні матеріали стосовно судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 до Комісії для остаточного вирішення питання про внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги.

При цьому позивач не надав суду докази того, що він коли-небудь виявляв незгоду з рішенням від 25 грудня 2015 року, пропозицією її члена від 06 квітня 2012 року та/або висновку секції ВРЮ з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад від 03 грудня 2013 року, а тому слід виходити з того, що ці рішення є чинними і на сьогодні.

З матеріалів справи вбачається, що ВККС не досліджувала нових доказів та не встановлювала нових обставин щодо наявності в діях судді ОСОБА_6 складу порушення присяги.

У такому випадку Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВККС по суті винесла процедурне рішення на підставі фактів та обставин, визначених ВРЮ, а тому встановлений Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) строк притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги судді не може перешкоджати реалізації нормативних актів ВРЮ, тим більш, що в розпорядженні ВККС не було достовірних даних щодо виходу ОСОБА_6 із громадянства РФ.

Таким чином, ВККС при ухваленні оскаржуваного рішення не допустила порушення вимог ч. 4 ст. 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) та ч. 11 ст. 109 Закону № 1402-VІІІ щодо строку давності притягнення ОСОБА_6 до відповідальності.

Ураховуючи викладене, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВККС, приймаючи рішення від 14 грудня 2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддю Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності, а тому відсутні підстави для його скасування.

Як наслідок, апеляційна скарга ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року підлягає задоволенню.

Зважаючи на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому вбачаються підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 292, 310, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 грудня 2016 року № 1918/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_6 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади - скасувати та постановити у цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

У решті рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач: О. Б Прокопенко

Судді:

Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О . Р. Кібенко О . Г. Яновська

Відповідно до ч. 3 ст. 355 КАС України постанову оформила суддя Саприкіна І. В.

Джерело: ЄДРСР 81877513
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку