ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м.Суми

Справа №592/9559/18

Номер провадження 22-ц/816/3040/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостик С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 лютого 2019 року в складі судді Хитрова Б. В., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 01 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у розмірі 44360 грн 48 коп.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог ДП «Регіональні електричні мережі» відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ДП «Регіональні електричні мережі», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач послався на те, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми права, що регулюють матеріальну відповідальність працівника у трудових відносинах. При цьому, державне підприємство вважає, що майнова шкода була завдана відповідачем не внаслідок порушення ним трудових обов`язків, а у результаті умисного та безпідставного отримання надбавки за звання «Заслужений працівник сфери послуг», що також суперечить умовам колективного договору. Ураховуючи викладене, на думку позивача, у даному випадку слід застосовувати норми ЦК України щодо відповідальності за майнову шкоду, а не норми права, що регулюють матеріальну відповідальність працівника, за завдану підприємству шкоду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Регіональні електричні мережі», працюючи на посаді заступника виконавчого директора з комерційних питань, а наказом державного підприємства від 05 липня 2017 року № 55-к його було звільнено за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10).

Підставою для звернення ДП «Регіональні електричні мережі» до суду з даним позовом стала та обставина, що під час планової виїзної ревізії фінансово - господарської діяльності підприємства за період з 13 листопада 2008 року по 31 грудня 2017 року Державною аудиторською службою України було встановлено порушення вимог ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», а саме: недотримання умов колективного договору, що є обов`язковими для підприємств.

Зокрема, відповідно до наказу ДП «Регіональні електричні мережі» від 06 квітня 2016 №109 заступнику виконавчого директора з комерційних питань ОСОБА_1 з 04 квітня 2016 року на підставі його заяви було встановлено надбавку за звання «Заслужений працівник сфери послуг України» у розмірі 15% посадового окладу (а.с. 9).

Разом з тим, як вбачається з акта Державної аудиторської служби України від 30 березня 2018 року за № 05-21/3 почесне звання «Заслужений працівник сфери послуг України» ОСОБА_1 було присвоєно Указом Президента від 03 липня 2002 року за № 611, як голові правління Роменської райспоживспілки Сумської області за вагомий особистий внесок у розвиток споживчої кооперації, поліпшення обслуговування населення. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державні нагороди» почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність. Згідно з особовим листком по обліку кадрів та біографічною довідкою ОСОБА_1 . з липня 1986 року по травень 1998 року працював на посадах заступника директора і директора підприємства «Коопзаготпром» Роменської райспоживспілки, а з травня 1998 року по березень 2005 року - Головою правління Роменської райспоживспілки. Тобто, почесне звання ОСОБА_1 отримав як працівник споживчої кооперації (а.с. 12 - 16).

У той же час, як вказав позивач, Положенням про оплату праці у ДП «Регіональні електричні мережі», що є додатком 4 до колективного договору на 2016 - 2018 роки, передбачена надбавка за звання «Заслужений працівник сфери послуг» у розмірі 15 % посадового окладу за час роботи в електроенергетичній галузі, нагороджених за квотою Мiненерговугілля.

З інформації Державної аудиторської служби України від 02 травня 2018 року за № 05-14/400 щодо усунення порушень законодавства вбачається, що по апарату управління ДП «Регіональні електричні мережі» порушені вимоги ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», через що у період з 04 квітня 2016 року по 05 липня 2017 року заступнику виконавчого директора з комерційних питань ОСОБА_1 було зайво нараховано і виплачено надбавку в розмірі 15 % на суму 27415,59 грн та премію і допомогу на оздоровлення на суму 16944,89 грн, чим заподіяно матеріальної шкоди (збитків) державному підприємству на суму 44360,48 грн (а.с. 17 - 19).

З листа ДП «Регіональні електричні мережі» від 06 червня 2018 року за № Д1-04/63, направленого на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що на прохання позивача відповідач мав добровільно повернути отримані кошти в сумі 44360,48 грн, тобто нараховану і виплачену за період з 04 квітня 2016 року по 05 липня 2017 року надбавку в розмірі 15% на суму 27415,59 грн та премію і допомогу на оздоровлення на суму 16944,89 грн (а.с. 20).

У зв`язку з тим, що відповідач вказані кошти не повернув, тому державне підприємство, посилаючись на ст. 1166 ЦК України, просило суд стягнути з відповідача на його користь заподіяну майнову шкоду у розмірі 44360,48 грн (а.с. 3 - 5).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами тих обставин, що відповідач порушив покладені нього трудові обов`язки та того, що внаслідок його винних протиправних дій (бездіяльності) ДП «Регіональні електричні мережі» була завдана матеріальна шкода. Крім того, як вказав суд, відповідач лише надав позивачу документи про наявність у нього звання «Заслужений працівник сфери послуг України» та щодо підстав отримання ним такого звання, а кошти були виплачені без будь - якого втручання відповідача.

Колегія суддів не може погодитись в повній мірі з такими висновками суду, виходячи з наступного.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України йдеться про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За умовами ст. ст. 43, 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

При цьому, цивільно-процесуальний закон, зокрема ст. 175 ЦПК України, не вимагає від позивача визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Відповідно до цієї процесуальної норми позивач зобов`язаний зазначити в позовній заяві фактичні обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження цих вимог.

Аналогічні положення містяться й у роз`ясненнях, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду".

Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, які розміщені в § 1 Глави 82 ЦК України та на які позивач послався як на правову підставу позову, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи, можна дійти висновку, що загальне правило ст. 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення спеціальних норм права, то підлягають застосуванню спеціальні норми права.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України.

Подібні висновки щодо застосування статті 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року справа № 6-151цс13 та від 02 липня 2014 року справа № 6-91цс14; постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року, справа № 517/186/17 від 28 березня 2018 року, справа № 173/166/17 від 03 травня 2018 року, справа № 473/2859/17.

У ст. 1215 ЦК України йдеться про те, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо їх виплата проведена фізичною чи юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більш того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до Положення про оплату працю у ДП «Регіональні електричні мережі», що є додатком до колективного договору підприємства на 2016 - 2018 року, працівникам за звання «Заслужений працівник сфери послуг», яке є галузевою відзнакою, нагороджених за квотою Міненерговугілля України, передбачена надбавка 15 % посадового окладу (Додаток № 4-1 до Положення про оплату праці).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надбавка за звання України «Заслужений працівник сфери послуг України» з огляду на положення ст. 2 Закону України «Про оплату праці» входить в структуру заробітної плати.

Беручи до уваги встановлені у справи обставини, можна дійти висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача спірні грошові кошти у вигляді надбавки до заробітної плати безпідставно, так як вказане звання має враховуватись при нарахуванні зарплати за галузевою ознакою, а саме за час роботи у позивача відповідач вказаного звання не отримував. При цьому, колегія суддів враховує, що виплата вказаних коштів була проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та без застосування недобросовісності з боку відповідача.

Отже, ураховуючи, що позивачем не доведено факту недобросовісного набуття ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 44360,48 грн, як заробітної плати, премій та допомоги на оздоровлення, а також те, що під час розгляду справи не встановлено наявності рахункової помилки, яка призвела до цього, тому колегія суддів вважає, що саме з вказаних підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги ДП «Регіональні електричні мережі», а не з тих, на які послався суд першої інстанції в оскарженому рішенні, а саме: на недоведеність тих обставин, що відповідач порушив покладені нього трудові обов`язки та того, що внаслідок його винних протиправних дій (бездіяльності) ДП «Регіональні електричні мережі» була завдана матеріальна шкода.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, безпідставно послався на ст.ст. 130, 132, 133, 134, 137, 138 КЗпП України, якими врегульовано інше питання, зокрема, щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, рішення суду в оскарженій частині підлягає зміні щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга, відповідно, частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, тобто справи незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 2; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 лютого 2019 року змінити в частини мотивів відмови у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 травня 2019 року.

Головуючий: С.Г. Хвостик

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина