ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
21 травня 2019 року
справа №826/28016/15
адміністративне провадження №К/9901/28478/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року у складі суддів Шулежка В.П., Іщука І.О., Погрібніченка І.М.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у складі суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.
у справі № 826/28016/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея»
до Державної фіскальної служби у м. Києві,
Головного управління ДФС у м. Києві,
Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В :
28 грудня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» (далі Товариство, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС, перший відповідач у справі), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - другий відповідач у справі), Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - третій відповідач у справі), в якому просило визнати незаконним та скасувати: рішення (лист) третього відповідача від 13 травня 2015 року, рішення другого відповідача про результати розгляду первинної скарги від 29 липня 2015 року, рішення ДФС про результати розгляду скарги від 27 жовтня 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
При прийняті рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані рішення відповідачів, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов`язкового для суб`єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у листі, а тому відсутнє порушене право Товариства.
У листопаді 2016 року Товариство подало касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення цих судів та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 січня 2015 року між Товариством та Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів № 1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.
5 травня 2015 року на підставі вказаного договору Товариством подано до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами електронного зв`язку податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року, яка зареєстрована за №9086492743.
В той же час Товариством надіслано поштовим відправленням з описом вкладення податкову декларацію з податку на додану вартість на паперовому носії за квітень 2015 року, яка отримана ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві 7 травня 2015 року.
Листом від 13 травня 2015 року № 12006/10/26-58-11-02-18 Державна податкова інспекція у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила Товариство, що отримана контролюючим органом 7 травня 2015 року засобами поштового зв`язку податкова декларація з податку на додану вартість за звітний (податковий) період «квітень 2015 року» подана всупереч пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: не передбачено подання декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді, у зв`язку з чим така декларація, згідно зі статтею 49 Податкового кодексу України, вважається не прийнятою.
В подальшому, за результатами адміністративного оскарження Товариством вказаного рішення ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 29 липня 2015 року № 11615/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, ДФС України - від 27 жовтня 2015 року № 22657/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, якими відмовлено у задоволенні скарг позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент подання податкової декларації) зазначено - податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 2 розділу 2 Договору № 1 про визнання електронних документів від 12 січня 2015 року зазначено, що договір надає Платнику податків можливість, а не зобов`язує його подавати до органу ДПС податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачене законом.
Приписами пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 46.4 статті 46 Податкового кодексу України встановлено, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов`язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.
У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід`ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.
До матеріалів справи долучено копії податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року, які надані податковому органу у паперовому вигляді (том 1 арк. с. 96-98) та в електронній формі (том 1 арк. с. 158-161). Дані зазначені в них повністю ідентичні.
За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо обґрунтованості твердження ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про те, що подання податкової декларації з податку на додану вартість на паперовому носії за квітень 2015 року суперечить вимогам пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначено у пункті 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, предметом оскарження є рішення, дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що рішення про результат розгляду скарги та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб`єкта владних повноважень, що породжує для суб`єкта господарювання певні правові наслідки. Зазначене рішення є виключно носієм інформації про правомірність чи неправомірність будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-якого іншого рішення. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в рішенні власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі №826/28016/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
