ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 травня 2019 року

справа №826/11026/15

адміністративне провадження №К/9901/25869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у складі судді Погрібніченка І.М.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Борисюк Л.П., Собківа Я.М.,

у справі №826/11026/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

08 червня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 21 січня 2015 року №0000312202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на 3 432 677 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції на 858169 грн, та №0000322202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 344 916 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 86229 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

22 грудня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, задоволені позовні вимоги Товариства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 21 січня 2015 року № 0000312202 та № 0000322202.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції позивача з його контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформовані платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

27 жовтня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

21 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 27 жовтня 2016 року, справа із суду першої інстанції не була витребувана.

25 січня 2017 року Товариством наданий відзив на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

20 лютого 2018 року матеріали касаційної скарги №К/9901/25869/18 передані до Верховного Суду.

22 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги №К/9901/25869/18 прийняті до свого провадження та витребувана справа №826/11026/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 38323318, перебуває на податковому обліку з 09 серпня 2012 року, є платником податку на додану вартість з 01 жовтня 2012 року, основним видом діяльності Товариства є оптова торгівля фармацевтичними товарами, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах, для здійснення якої ним отримано ліцензію Державної служби України з лікарських засобів серії АВ №599839 від 20 листопада 2012 року.

Податковим органом у листопаді - грудні 2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07 серпня 2012 року по 31 грудня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 23 грудня 2014 року №1412/26-54-22-02/38323318 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 21 січня 2015 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням - рішенням № 0000312202 позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на 3 432 677 грн, та застосовані штрафні (фінансові) санкції на 858 169 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням - рішенням № 0000322202 позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 344 916 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 86229 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов`язання визначені положення підпункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07 серпня 2012 року по 31 грудня 2013 року Товариством для забезпечення своєї господарської діяльності були замовлені та придбані послуги з розробки, друку та розповсюдження рекламних матеріалів фармацевтичних препаратів та біологічно активних добавок (надалі - БАДів), що реалізуються останнім, на телебаченні і радіо, друкованих засобах масової інформації та інших розповсюджувачів реклами у рамках господарських правовідносин із наступними контрагентами (Виконавцями): Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція « 361 Україна» за укладеним договором про комплексне рекламне обслуговування №361РА-00022 від 01 квітня 2013 року та Додатками №№1-10 до нього (надалі - Договір №361РА-00022) позивачу надані послуги на загальну суму 16321492,12 грн із розміщення рекламних матеріалів на телебаченні, радіо та в мережі Інтернет, фізичною особою-підприємцем за укладеним договором №15/05 від 15 травня 2013 року із відповідними додатками до нього позивачу були надані послуги на суму 470 000,00 грн із розміщення інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ, фізичною особою-підприємцем за укладеними договорами про надання послуг №20042013 від 20 квітня 2013 року та №21042013 від 21 квітня 2013 року позивачу були надані послуги на загальну суму 825 000,00 грн із організації семінарів, а за договором №22042013 від 22 квітня 2013 року - послуги на суму 120 000,00 грн із розміщення інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ, ТОВ «Моріон» за укладеними договорами №188 від 13 вересня 2013 року та №183/К від 13 вересня 2013 року із відповідними додатками до них позивачу були надані послуги на загальну суму 181 565,12 грн із розміщення інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ, ТОВ «Пергам» за укладеним договором №02/10 від 02 жовтня 2013 року позивачу надані послуги на загальну суму 53 261,10 грн із розміщення інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ.

Також на підставі акта перевірки встановлено, що Товариством у декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 року задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, на загальну суму 381 410 637,00 грн, включивши до складу інших витрат витрати на збут, які сформовані із понесених позивачем витрат у розмірі 17 971 318,00 грн, у зв`язку із придбанням рекламних послуг від зазначених вище контрагентів, а саме: від ТОВ «Рекламна агенція « 361 Україна» - на загальну суму 16 321 492,12,00 грн; від ФОП - на загальну суму 945 000,00 грн; від ФОП - на загальну суму 470 000,00 грн від ТОВ «Моріон» - на загальну суму 181 565,12 грн; від ТОВ «Пергам» - на загальну суму 53 261,10 грн.

У періоді, який перевірявся, на формування показника витрат на збут вплинули також понесені позивачем витрати у розмірі 95 401,00 грн на придбання послуг із сервісного обслуговування орендованого останнім нежитлового приміщення (офіс 4-203), розташованого на 2-ому поверсі в будівлі під літерою «Ф» за адресою: м . Київ, пр-т Московський, 9, корпус 4, вхід «В», у рамках виконання умов укладеного ТОВ «Софарма Україна» (Суборендар) із ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» (Орендар) договору суборенди №59-К від 10.12.2012 року.

Загальний розмір сформованого та задекларованого показника податкового кредиту у сумі 1 761 396,00 грн вплинуло включення до його складу суми ПДВ у розмірі 344916,00 грн, яка сплачена позивачем у період листопад-грудень 2013 року у складі вартості придбаних рекламних послуг у ТОВ «Рекламна агенція « 361 Україна» на підставі отриманих від виконавця податкових накладних за Договором №361РА-00022.

Факт отримання послуг від контрагентів позивача підтверджений актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактури та рахунками на оплату, податковими накладними, ефірними довідками та рекламними матеріалами, актами прийому-передачі сервісних послуг та рахунками на їх оплату, банківськими виписками.

Склад податкового правопорушення податковий орган вбачає в завищенні позивачем задекларованого показника витрат на збут у складі витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, на загальну суму 18 066 719,00 грн, що призвело до заниження податку на прибуток на 3 432 677,00 грн, а також завищення розміру податкового кредиту на суму 344 916,00 грн, що призвело до заниження суми ПДВ на 344 916,00 грн, оскільки такі відображені у податковій звітності дані сформовані за рахунок понесених Товариством витрат на придбання рекламних послуг у ТОВ «Рекламна агенція « 361 Україна», ФОП, ТОВ «Моріон» та ТОВ «Пергам» за укладеними договорами про надання послуг, а також на придбання сервісних послуг по обслуговуванню орендованого позивачем приміщення у ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» в рамках виконання умов договору суборенди №59-К, які за висновком податкового органу не пов`язані із веденням платником податку своєї господарської діяльності.

Також встановлено, що для здійснення своєї основної господарської діяльності з оптової (переважно) й роздрібної торгівлі фармацевтичними препаратами та БАДами Товариством були замовлені та отримані послуги, зокрема, послуги з комплексного рекламного обслуговування, від ТОВ «Рекламна агенція « 361 Україна», ФОП, ТОВ «Моріон», ТОВ «Пергам», на підставі укладених із ними договорів про надання рекламних послуг та відповідних до них додатків, в яких сторонами узгоджено кількість, обсяги реклами, а також порядок та строки надання послуг, їх вартість, тощо.

Обсяг та реальність спірних господарських операцій відповідачем не оскаржується.

Судами попередніх інстанцій встановлені всі складові господарських операцій здійснених контрагентами позивача в розрізі кожного контрагента, укладеного ним договору, різновиду послуг, способу та форми їх надання, документального та іншого здійснення (виконання) та закріплення.

За результатами дослідження здійсненого у ході судового розгляду справи наданих Товариством до перевірки договорів та документів первинного обліку (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, рахунки на оплату, податкові накладні, банківські виписки), що наявні у матеріалах справи, судом першої інстанції вірно встановлено відображення у них необхідної для цілей оподаткування інформації про зміст отриманих рекламних послуг, їх вартість, встановлена відповідність документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень частин першої, другої, третьої статті 9, частини першої статті 14, частини другої статті 21 Закону України «Про рекламу» від 03 липня 1996 року №270/96-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), який зумовив висновок про те, що під рекламними засобами слід розуміти будь-які засоби, що використовуються для реклами до її споживача в будь-якій формі та в будь-який спосіб. Законодавство не обмежує у способах проведення реклами, тобто будь-яка інформація (усна, письмова), що містить у собі дані про товариство, товар та його господарську діяльність, є рекламою.

Також в підтвердження здійснення господарських операцій в межах укладених договорів, судами попередніх інстанцій досліджені долучені до матеріалів справи фото-звіти та прінтскріни розміщених Виконавцями банерів у мережі Інтернет на визначених сторонами WEB-ресурсах; ефірні довідки телеканалів та радіостанцій із зазначенням дати, часу, програм, хронометражу та кількості виходів реклами у ефірах теле - і радіопередач; CD-диск, який містить відео - ролики, а також ксерокопії обкладинок відповідних номерів журналів, сторінок газет, примірники брошур та буклетів, які містять у собі інформацію щодо виробника препаратів, їх складу та методів дії, зображення упаковок, реалізованих позивачем препаратів «Бронхолітин», «Глаувет» та «Холосас», «Карсил», «Табекс», «Трібестан», «Темпалгін» та «Спазміл-М», за результатами дослідження яких суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про наявність у них всіх необхідних даних для ідентифікації рекламованих товарів як лікарських засобів та медичних препаратів, так і відповідної до них інформації - як реклами.

На спростування доводів податкового органу та підтвердження правомірності використання ТМ рекламованих фармацевтичних препаратів за спірними господарськими операціями позивачем надані до суду та досліджені судами попередніх інстанцій ліцензійні договори, які, у свою чергу, також подавались останнім податковому органу до перевірки та разом із запереченнями на акт перевірки, укладені Товариством (Ліцензіат) із АТ «Софарма» (Болгарія) та ПАТ «Вітаміни» (Ліцензіари), якими регулюються правовідносини у сфері інтелектуальної власності, що виникають з приводу надання Ліцензіарами за плату дозволу Ліцензіатові на використання ТМ (знаків для товарів і послуг) в порядку та на умовах, визначених у цих договорах (надалі - Ліцензійні договори).

Надані контрагентами позивача рекламні послуги передбачають виключно рекламування препаратів, які реалізуються позивачем, а не на рекламу ТМ для препаратів, виробником яких є АТ «Софарма» (Болгарія), що постачаються позивачу ПАТ «Вітаміни», на підставі укладеного договору купівлі-продажу №6 від 09 листопада 2012 року, що свідчить про пов`язаність понесених позивачем витрат на оплату таких рекламних послуг із господарською діяльністю Товариства.

Посилання податкового органу на відсутність економічного ефекту від придбання у рекламних послуг, оскільки їх здійснення не призвело до збільшення нових потенційних покупців препаратів та дохідної частини (економічної вигоди) визнано судами попередніх інстанцій не прийнятним з огляду на те, що норми податкового законодавства не ставлять визнання витрат у податковому обліку платника і залежність від факту та часу досягнення платником кінцевого результату у вигляді одержаного доходу.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом помилково ототожнений господарський характер витрат платника на оплату рекламних послуг з економічною ефективністю таких витрат, оскільки витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку. Економічна ж ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником.

Суд визнає, що здійснення господарської компетенції здійснюється позивачем, як суб`єктом господарювання на власний ризик, що означає його відповідальність за ефективність та доцільність прийнятих рішень, він самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Здійснення господарської компетенції знаходиться за межами контролю податкового органу.

В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання рекламних товарів та послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності такої реклами, її ефективності, впливу змістового наповнення такої реклами на результат діяльності платника.

Прийнятним є посилання судів попередніх інстанцій на висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 щодо застосування аналогічної норми права, який є обов`язковим для врахування судами попередніх інстанцій відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року та була чинною на час вирішення справи судами попередніх інстанцій.

Суд визнає, що надані контрагентами позивача рекламні послуги за спірними господарськими операціями фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту та стимулювання споживчого попиту виключно тих фармацевтичних препаратів, які реалізуються саме Товариством шляхом їх популяризації серед кінцевих споживачів.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується дослідженнями акта перевірки за період, що перевірявся, Товариство співпрацювало з оптовими фармацевтичними компаніями ПАТ «Альба Україна», ТОВ «Фармпланета», ПП «СЕБ-Фармація», ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД», ТОВ «Фра-М», ТОВ «Вента.ЛТД», ТОВ «БаДМ» шляхом продажу їм фармацевтичних препаратів «Бронхолітин», «Глаувет» та «Холосас», «Карсил», «Табекс», «Трібестан», «Темпалгін» та «Спазміл-М», на підставі укладених із ними договорами купівлі-продажу, щодо підтвердження виконання яких в матеріалах справи містяться реєстри видаткових накладних та видаткові накладні, акти звірки взаєморозрахунків із вказаними контрагентами-покупцями, реєстри отриманих від них грошових коштів за 2012 рік та за 2013 рік, що відображають збільшення обсягів від реалізації Позивачем рекламованих фармацевтичних препаратів імпортного виробництва АТ «Софарма» (Болгарія).

Також встановлено, що понесені позивачем витрати за господарськими операціями із ТОВ «Рекламна агенція « 361 Україна», ФОП, ТОВ «Моріон», ТОВ «Пергам», у зв`язку із придбанням рекламних послуг, були спрямовані на забезпечення ефективного збуту та споживчий попит фармацевтичних препаратів, які реалізуються Товариством, шляхом їх популяризації серед споживачів, що свідчить про господарський характер цих послуг для позивача, отже зміст придбаних позивачем у вказаних виконавців рекламних послуг відповідає основній господарській діяльності позивача.

Оцінюючи надану відповідачем податкову інформацію, а саме акті ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13 жовтня 2014 року №1492/26-59-22-09/30307880 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Пергам» (код ЄДРПОУ 30307880) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин з платником податків ТОВ «Юридично-консалтингова компанія «Зевс» (код ЄДРПОУ 37727193) за жовтень, листопад, грудень 2013 р. та січень, лютий, березень, травень 2014 р.», суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що посилання податкового органу щодо неправомірного віднесення позивачем до складу показника витрат на збут понесених останнім витрат за рахунок оплати отриманих від ТОВ «Пергам» послуг з розробки, друку та розповсюдження рекламної продукції у рамках господарських правовідносин, які сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин ТОВ «Пергам» з іншими суб`єктами господарської діяльності, не є належними доказами порушення позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «Софарма Україна».

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку, з огляду на положення принципу індивідуальної відповідальності.

Щодо включення позивачем до складу показника витрат на збут понесених витрат у розмірі 95 401,00 грн за рахунок оплати отриманих від ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» послуг із сервісного обслуговування орендованого приміщення за Договором суборенди №59-К.

Податковий орган посилається на відсутність документів, якими підтверджується зв`язок відповідних витрат на придбання сервісних послуг із веденням господарської діяльності Товариства, оскільки приміщення не обліковується на його балансі та не є його власністю.

Судами попередніх інстанцій здійснений аналіз договору суборенди №59-К, за умовами якого, ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» (Орендар) зобов`язується передати в суборенду, а ТОВ «Софарма Україна» (Суборендар) зобов`язується прийняти нежитлове приміщення (офіс 4-203), розташоване на 2-ому поверсі в будівлі за адресою: м . Київ, пр-т Московський, 9, корпус 4, вхід «В», будівля під літерою «Ф», встановлено отримання позивачем від ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» послуг із сервісного обслуговування, на підставі дослідження актів надання послуг за січень-грудень 2013 року та їх оплати, що зумовило висновок про те, що надані позивачем документи як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи є такими, що у повній мірі посвідчують правомірність відображення Товариством в податковому обліку господарських взаємовідносин із його контрагентом.

Відтак, понесені позивачем витрати на сплату наданих ТОВ «Форум-Менеджмент Груп» послуг із сервісного обслуговування орендованого позивачем приміщення за Договором суборенди №59-К підтверджені належним чином складеними первинними документами та були спрямовані на забезпечення утримання основних засобів, відтак, такі витрати безпосередньо пов`язані із господарською діяльністю позивача, що свідчить про безпідставність висновків податкового органу щодо завищення Товариством показника витрат на збут за рахунок оплати сервісних послуг.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність понесення позивачем витрат на рекламу (різновид витрат на збут) та послуги сервісного обслуговування (інші витрати операційної діяльності), як витрат пов`язаних з операційною діяльністю відповідно до пунктів 17, 19, 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства України від 31 грудня 1999 року №318 (затвердженого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248), яке є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню за правилами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, як джерело права.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаних позивачем послуг.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання послуг та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі №826/11026/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер