П О С Т А НО В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 809/407/16

Провадження № 11-1129апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Курильця А. Р., Кушнерика М. П., Мікули О. І.) у справі за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду; АТ «Дельта Банк» відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного судуз позовом до Фонду та його уповноваженої особи, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про позивачку як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта Банк».

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що уповноваженою особою Фонду протиправно прийнято рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року за № 003-08500-200115, укладеного між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк», і це послугувало підставою невключення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 рокупозов задоволено.Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115. Зобов`язав уповноважену особу Фонду включити позивачку в перелік вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115 у розмірі 193 тис. грн. В задоволенні позовних вимог до Фонду суд відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 рокускасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивачці роз`яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погодившись із таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та залишити в силі рішеннясуду першої інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивачка, серед іншого, вказала, що у спірних правовідносинах Фонд та його уповноважена особа відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) здійснюють владні управлінські функції. Тобто за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 березня 2017 рокувідкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

З установлених судами обставин справи вбачається, що 30 жовтня 2014 року Національний банк України виніс постанову № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, крім іншого, заборонив проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.

20 січня 2015 року між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 003-08500-200115 в національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив позивачці вкладний рахунок НОМЕР_1 та зобов`язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. Згідно п. 1.3 вказаного договору вклад залучено на строк до 20 квітня 2015 року включно.

Цього ж дня між позивачкою та АТ «Дельта Банк» укладено додаткову угоду № 1, якою п. 1.8 договору банківського вкладу (депозиту) № 003-08500-200115 викладено в іншій редакції, а саме: передбачена можливість зарахування вкладу на рахунок шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи.

Згідно платіжного доручення від 20 січня 2015 року № 44651323 ОСОБА_4 здійснено перерахунок грошових коштів у розмірі 193 тис. грн на вкладний рахунок ОСОБА_3

Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року № 150 віднесло АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року № 51 в АТ «Дельта Банк» запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк».

Наказом уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 визнано нікчемним договір банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року

№ 003-08500-200115 відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону 4452-VI, оскільки кошти на вкладний рахунок позивачки надійшли з вкладного рахунку іншої фізичної особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1488.

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк». Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Позивачка, вважаючи дії відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування (200 тис. грн) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, звернулася до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

При цьому ОСОБА_3 оскаржує судове рішення апеляційної інстанції ще з тих підстав, що спір стосовно невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може обмежуватися. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб`єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що уповноважена особа

Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, де з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правого висновку, викладеного нею у наведеній постанові, зазначає таке.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону № 4452-VIустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VIФонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв`язку з процедурою ліквідації банку.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме таку позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15 та від 14 листопада 2018 року у справі № 820/382/16.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 , як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року

№ 003-08500-200115, укладеного між АТ «Дельта Банк» та позивачкою, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VIФонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту його укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI незалежно від того, чи проведена АТ «Дельта Банк» перевірка правочинів, передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону, і чи видане з цього приводу рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому вимоги про визнання протиправним рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) не можуть бути розглянуті в судовому порядку адміністративним судом (в тому числі в судовому порядку будь-якої юрисдикції).

Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) є правильним саме з наведених мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції частково і передає справу частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали суду (…) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду (…) апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Беручи до уваги наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 , як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року № 003-08500-200115, укладеного між АТ «Дельта Банк» та позивачкою,слід залишити без змін, однак змінити її обґрунтування з мотивів, викладених в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивачку як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. СаприкінаСудді: Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна Д. А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Золотніков В. С Князєв Л. М. Лобойко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська