Провадження № 2/500/1648/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого - судді Баннікової Н.В.,

при секретарі - Шлєхтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з даним позовом.

Свої вимоги мотивує тим, що він є батьком ОСОБА_3 Із матір`ю дитини на даний момент фактичних шлюбних відносин не підтримує. 13.12.2012 року рішенням суду шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу син залишився проживати разом з матір`ю. З 2014 року син почав мешкати з ним. Також він з сином перевіз його речі до себе. Син почав мешкати з ним. Ходить до загальноосвітньої шкоди № 6 та знайшов друзів. Дитина фактично вже більше п`яти років постійно проживає з ним та знаходиться на його утриманні. Вважає, що перебування сина в сім`ї відповідача негативно впливає на його виховання та здоров`я. Зазначає, що за рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду № 1510/5890/12 сплачує аліменти на утримання сина, які відповідач використовує у своїх інтересах. Таким чином, порушує його права та права його сина, адже ці гроші він зміг би витратити на утримання сина. Ніякої допомоги відповідачка не надає.

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає.

Представником третьої особи надано заяву про розгляд справи у її відсутність. Просить ухвали рішення, враховуючи інтереси дитини.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2012 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина (а.с. 29-30).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини .

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 СК України, - мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, рішення ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, рішення ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Системний аналіз зазначених норм Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що у разі зміни місця проживання дитини, коли дитина стає проживати із одним із батьків, з якого стягувалися аліменти на користь другого з батьків, то в даному випадку боржник у виконавчому провадженні про стягнення аліментів має право на звільнення від обов`язку сплати аліментів на утримання дитини.

Суд, при вирішенні спору виходить з того, що інтереси дитини у вирішенні даного спору є першочерговими і в сукупності доказів, обставин справи, ставлення батька до своїх батьківських обов`язків, інтереси дитини, його турбота, житлові умови, розвиток дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний чинники, дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком.

Крім того, визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з ним, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що проживання дитини з батьком і перебування дитини на його повному утриманні свідчить про суттєву зміну обставин, що були підставою стягнення аліментів з позивача і має тягнути за собою звільнення від них.

Керуючись ст.ст. 150, 160, 161, 179, 273 СК України, ст.ст. 12, 13, 77-80, 81, 82, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитинита припинення стягнення аліментів - задовольнити.

Змінити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт НОМЕР_1 , орган, що видав 5119, виданий 03.07.2018 року, ІПН НОМЕР_2 ), та визначити його місце проживання разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_3 , місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ).

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_3 , місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ) від сплати аліментів за заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області № 1510/5890/12 від 13 грудня 2012 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.

Суддя : /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя:

Н.В.Баннікова