Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 193/2092/16-ц

провадження № 61-23762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача - Бродько Анатолій Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивовано тим, що 09 липня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 17 355,64 доларів США.

Вказувала на те, що пункт 8.1. указаного кредитного договору в частині винагороди у розмірі 3 % від суми кредиту за надання фінансового інструменту, винагороди у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів та сам кредитний договір мають бути визнані судом недійсними на підставі пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначала, що відповідно до пункту 8.1. указаного кредитного договору

ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язувалось надати їй кредит на строк з 09 липня 2008 року по 09 липня 2018 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 17 355,64 доларів США на наступні цілі: у розмірі 15 623,24 доларів США на споживчі цілі, з них 15 000,00 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу, а також у розмірі 450,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструмента у момент надання кредиту, 94,49 доларів США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 1 732,40 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. указаного кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2. указаного кредитного договору.

Зміст пункту 8.1. указаного кредитного договору щодо обов`язку по сплаті процентів у розмірі 1,25 % на місяць, винагороди у розмірі 3 % від суми кредиту за надання фінансового інструменту, винагороди у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів є незрозумілим, природу цієї винагороди викладено у нечіткій формі, інформація надана у двозначний спосіб, що ввело її в оману та позбавило свідомого вибору.

Посилалась на те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою зі сторони позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає оплаті позичальником.

Вважала, що у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав їй у повному обсязі інформацію, визначену частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має надаватись перед укладенням кредитного договору, внаслідок чого їй була надана нечітка, незрозуміла та подана у двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Зазначала про те, що указаний кредитний договір не дає чіткої відповіді на питання, що таке резервування ресурсів, які ресурси ПАТ КБ «ПриватБанк» резервує, як банк це робить і навіщо, чому за це вона має додатково платити, а при укладанні кредитного договору працівниками банківської установи такі особливі умови їй не були роз`яснені, а тому вказувала на те, що відповідач включив до умов указаного кредитного договору несправедливі умови.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати пункт 8.1. кредитного договору від 09 липня 2008 року в частині сплати нею на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, а також кредитний договір від 09 липня 2008 року, укладений між нею та банком, у цілому недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у складі судді Кащука Д. А. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано пункт 8.1 кредитного договору від 09 липня 2008 року недійсним у частині сплати ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що згідно з пунктом 8.1. указаного кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» надав кредитні кошти позивачу саме на споживчі цілі, тому укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту. У порушення вимог пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також графіку погашення кредиту, який надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Пункт 8.1. указаного кредитного договору в частині зобов`язань позивача щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршання становища споживача, по своїй природі є дискримінаційними та такими, що суперечить моральним засадам суспільства, тому обґрунтованими є висновки районного суду щодо визнання такого пункту договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання кредитного договору від 09 липня 2008 року недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення указаного кредитного договору усі його істотні умови було передбачені, вільну волю сторін з`ясовано та перевірено, позичальник погодились з усіма істотними умовами договору, укладений кредитний договір був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про вільне волевиявлення на укладення такого договору, було роз`яснено усі наслідки підписання такого договору, вказаний договір відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності в тій його частині, які не порушують права позивача, як споживача банківських послуг відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а також не суперечить моральним засадам суспільства, тому відсутні підстави для застосування нікчемності правочину у зв`язку з визнанням окремих положень кредитного договору недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у частині визнання пункту 8.1 кредитного договору від 09 липня 2008 року недійсним у частині сплати ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з пунктами 4.1 і 4.2 указаного кредитного договору для виконання зобов`язань за цим договором банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту, і надає позичальнику право на їх використання. За надане право позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному у пункті 8.1 указаного кредитного договору.

Згідно з пунктом 8.1 указаного кредитного договору винагорода за надання фінансового інструменту становить 3 % від суми виданого кредиту та винагорода за резервування ресурсів становить 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Отже, у спірному кредитному договорі винагорода визначена сталим процентним показником і сторонами договору обраний порядок розрахунку винагороди шляхом встановлення її через значення проценту від суми кредиту. Укладаючи кредитний договір, ОСОБА_3 була ознайомлена з його умовами, свідомо погодилась з ними та виконувала їх, зокрема й пункт 8.1 указаного кредитного договору.

Умови пункту 8.1 указаного кредитного договору не є несправедливими та не несуть за собою істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, так як є оплатою за резервування банком ресурсів, а саме коштів для забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань. Указані у пункті 8.1 кредитного договору платежі не є платежами на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що пункт 8.1 указаного кредитного договору у частині винагороди за надання фінансового інструменту та у частині винагороди за резервування ресурсів є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршання становища споживача, по своїй природі є дискримінаційними та такими, що суперечить моральним засадам суспільства. Тому рішення районного суду скасовано у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволені вказаних позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 сторонами не оскаржено, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не перевірялось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Посилалась на те, що надання фінансового інструменту та резервування ресурсів не є послугами у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, встановлення винагороди, передбаченої пунктом 8.1. указаного кредитного договору, суперечить пункту 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, а, отже, не відповідає вимогам законодавства. Послугою за надання споживчого кредиту є діяльність банку чи іншої фінансової установи щодо передачі споживачеві коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а відповідно встановлення кредитором будь-яких інших зборів, платежів, комісій за інші дії банку, крім надання таких коштів є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання їх недійсними.

У частині відмови в позові судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження

у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року та витребувано з Шевченківського районного суду м. Чернівці вказану цивільну справу. Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено про те, що, укладаючи спірний кредитний договір ОСОБА_3 не мала сумнівів щодо його справедливості та розумності. Підпис позичальника на кредитному договорі, а також та обставина, що позичальником виконувались всі умови кредитного договору свідчить про те, що банк та позичальник досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Крім того, перед укладенням указаного кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими. Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, обґрунтованою, прийнятою з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 09 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір.

Відповідно до пункту 1.1 указаного кредитного договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункту 8.1 цього договору. Строк, вид, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення за цим договором, зазначені у пункті 8 кредитного договору.

Згідно з пунктом 8.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 09 липня 2008 року по 09 липня 2018 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 15 623,24 доларів США на споживчі цілі, з них: 15 000,00 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу банку, а також у розмірі 450,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструмента у момент надання кредиту 94,49 доларів США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 78,75 доларів США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 1 732,40 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 указаного кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2. указаного кредитного договору. Період сплати з 09 по 13 число кожного місяця.

Порядок погашення заборгованості за кредитом здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 295,17 доларів США згідно графіка погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагороди та комісії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_3 , подана представником - ОСОБА_2 , підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в реакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Пунктом 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила), затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов`язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Указана постанова Національного банку України прийнята 10 травня 2007 року, а спірний кредитний договір укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 09 липня 2008 року, тому при його укладенні повинні були бути враховані Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до пункту 3.2. розділу 3 Правил кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Указані вимоги закону ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі не виконано, у кредитному договорі не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які згідно з пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов`язковими. Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 надавався окремий письмовий документ з детальним розписом суми платежів по винагороді за надання фінансового інструмента від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за резервування ресурсів. Також у матеріалах справи відсутні графіки погашення кредиту, де б докладно була розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом за кредитним договором від 09 липня 2008 року.

У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Згідно з частиною п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договорів, укладених із споживачами, про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Продавець не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідки є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Таким чином суд дійшов висновку, що пункт 8.1 кредитного договору є дискримінаційним та таким, що суперечить інтересам споживачів та порушує їх права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

У постанові Верховного Суд України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12 зазначено, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пункті 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що згідно з пунктом 8.1. указаного кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав кредитні кошти позивачу саме на споживчі цілі, тому укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту. У порушення вимог пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також графіку погашення кредиту, який надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Пункт 8.1. указаного кредитного договору в частині зобов`язань позивача щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршання становища споживача, по своїй природі є дискримінаційними та такими, що суперечить моральним засадам суспільства.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що умовами договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є незаконним.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - ОСОБА_2 , задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання пункту 8.1 кредитного договору від 09 липня 2008 року недійсним скасувати.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання пункту 8.1 кредитного договору від 09 липня 2008 року недійсним у частині сплати ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта