КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/5970/2019

Справа № 756/13325/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 травня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2, на рішення Оболонського районного суду м. Києвав складі судді Тітова М.Ю., ухвалене в м. Київ 04 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом,мотивуючи тим, що з відповідачем ОСОБА_3 зареєстрував шлюб 05 серпня 2003 року у відділі РАГС Оболонського районного управління юстиції в м. Києві, з ними проживають двоє неповнолітніх дітей.

Подружні стосунки з відповідачем вкрай погіршились, йому стало відомо, що у ОСОБА_3 є інший чоловік, з яким вона підтримує стосунки і перебуває у шлюбі, що був зареєстрований 06 квітня 2001 року. Тобто відповідач, порушуючи вимоги закону, приховала від державних органів та від нього факт перебування в іншому шлюбі та вступила в шлюб з ним. 14 січня 2014 року реєстратором відділу РАГС Оболонського районного управління юстиції в м. Києві анульований запис № 967 від 05 серпня 2003 року, шлюб визнано недійсним.

Вказував, що після одруження з відповідачем вона стала проживати в належній йому на праві власності квартиру в АДРЕСА_1 , яка була отримана ним в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 листопада 2000 року. Отже, відповідач через визнання шлюбу недійсним, не набула права на проживання в належній йому квартирі, при цьому постійно порушує правила співжиття, що робить неможливим для нього проживання з відповідачем в одній квартирі.

Просив визнати ОСОБА_3 , яка в зв`язку з реєстрацією недійсного шлюбу з ним вселилась в квартиру АДРЕСА_2 , що є його приватною власністю, такою, що не набула права на проживання в ній і підлягає виселенню.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києвавід 04 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в рішенні суду не надано оцінки поясненням сторін та свідків з обох сторін, які надали суду протилежні свідчення, і з мотивувальної частини рішення суду не вбачається, яким свідченням суд надав перевагу і вважав їх належними, і які факти суд встановив на їх підставі.

Під час розгляду справи суд керувався не доказами, а припущеннями, мотивуючи відмову в задоволенні позову тим, що виселення лише може мати наслідок виселення неповнолітніх дітей.

Вказував, що судом безпідставно застосовано ст. ст. 150, 64, 156 ЖК України, ст. ст. 152, 153 СК України, оскільки він не заявляв позовні вимоги з цих підстав та не порушував питання про виселення неповнолітніх дітей, суд вийшов за межі позовних вимог.

Судом не прийнято до уваги та не надано належної оцінки обставинам та підставам вселення відповідача у належну йому квартиру, обставинам укладення між сторонами шлюбу 05 серпня 2003 року та підставам анулювання шлюбу під час дії СК України. Вказував, що з анулюванням шлюбу припинилось право відповідача на проживання в квартирі, оскільки відпала підстава для її реєстрації та проживання в якості дружини.

Зазначав, що суд, застосовуючи з власної ініціативи ст. ст. 64, 150, 156 ЖК України, не вирішив питання, чи є вселення відповідача в квартиру законним з огляду на анулювання шлюбу сторін, чи є проживання законним, чи не підлягає виселенню особа, яка поселилась до квартири без належних на те підстав.

Вважав, що суд прийшов до хибного висновку про наявність ознак сім?ї між сторонами з 2002 року, разом з тим не надав оцінку ознакам недійсності шлюбу та його анулювання - відсутність взаємних прав і обов`язків. Таким чином, висновки суду про те, що відповідач є колишнім членом сім?ї позивача як власника житла, суперечать визначеним як КпШС України, так і СК України правовим наслідкам недійсності шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні позову, судом не вирішено питання про визнання відповідача особою, яка не набула права на проживання в квартирі.

Враховуючи, що шлюб сторін анульований, а отже є недійсним з часу його укладання, відповідач не може мати статус колишнього члена сім?ї власника і законного права на проживання в квартирі в якості дружини не набула.

26 березня 2019 року відповідач ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу засобами поштового зв`язку, який надійшов до суду 01 квітня 2019 року, вказувала, що апеляційна скарга ОСОБА_1 повинна бути залишена без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, серія та номер б/н, виданий 02 грудня 1994 року, видавник Фонд комунального майна Мінського району м. Києва; свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 3с-1848, видане 07 листопада 2000 року, видавник Одинадцята Київська державна нотаріальна контора (а. с. 12).

Судом також було встановлено, що 06 квітня 2001 року ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 (тепер ОСОБА_7 ) уклали шлюб, свідоцтво про одруження НОМЕР_1 (а. с. 6).

В матеріалах справи на а. с. 141 знаходиться видана архімандритом Києво-Печерської лаври грамота про здійснення таїнства шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 06 вересня 2002 року.

05 серпня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали шлюб, свідоцтво про одруження НОМЕР_2 , актовий запис відділу державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського РУЮ міста Києва № 967 (а. с. 7).

Згідно даних ВАДР ГУ ДМС України в м. Києві та довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 січня 2018 року, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , із 20 січня 2004 року (а. с. 16, 70). Крім того, за даною адресою зареєстровані неповнолітні ОСОБА_9 , із ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , із ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 71 - 72, 90 - 91).

25 лютого 2016 року заступником начальника Оболонського районного управління юстиції у місті Києві складено позитивний висновок про анулювання актового запису про шлюб № 967 від 05 серпня 2003 року, який є недійсним, в зв`язку з тим, що зазначений шлюб зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (а. с. 9 - 10), на підставі даного висновку 25 лютого 2016 року внесено відомості про анулювання актового запису (а. с. 7 - 8).

В подальшому рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у справі № 756/4959/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним позов задоволено. Визнано недійсним шлюб між сторонами, зареєстрований 06 квітня 2001 року відділом РАЦС Солом?янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 172 (а. с. 43).

В матеріалах справи на а. с. 13 - 14 знаходяться витяги з кримінальних проваджень щодо внесення записів 10 червня 2016 року та 30 серпня 2016 року за заявами ОСОБА_1 про нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та таємне викрадення 5000 грн. Відомості щодо осіб, яких повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї відсутні.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач набула права проживання у квартирі саме у зв`язку з реєстрацією шлюбу з позивачем, який є недійсним. При цьому судом було враховано, що виселення відповідача може мати наслідком виселення і неповнолітніх дітей зі спірного приміщення або ж обмеження їх особистих немайнових прав і обов`язків, передбачених ст. ст. 150 - 153 СК України.

Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 17 КпШС України, який був дійсним станом на час реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 05 серпня 2003 року, не допускається укладення шлюбу: між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами й сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Відповідно до ст. 48 КпШС України шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладення.

Частиною 1 ст. 39, ст. 44 СК України також встановлено, що недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. У випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 39 СК України за заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 СК України недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов`язків подружжя, а також прав та обов`язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 СК України особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв`язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 2002 року проживали разом, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, мають спільних дітей, відтак суд вважав, що доводи позивача про вселення відповідача у квартиру внаслідок реєстрації недійсного шлюбу спростовуються встановленими під час судового розгляду обставинами.

Разом із тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що в спірну квартиру відповідач вселилася як дружина позивача, а місце проживання ОСОБА_3 зареєстроване за адресою належної ОСОБА_1 квартири лише із 20 січня 2004 року після реєстрації шлюбу 05 серпня 2003 року.

Станом на час реєстрації місця проживання ОСОБА_3 . набрали законної сили Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та ЦК України.

Так, згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Отже, закон пов`язує місце проживання фізичної особи із фактом реєстрації у такому житлі.

Крім того, час реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у житловому приміщенні ОСОБА_1 , а саме 20 січня 2004 року, дає підстави для висновку, що причиною такої реєстрації було саме попереднє укладення між ними шлюбу 05 серпня 2003 року.

На вищенаведене суд першої інстанції уваги не звернув.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції також вважав, що виселення відповідача може мати наслідком і виселення неповнолітніх дітей зі спірного приміщення або ж обмеження їх особистих немайнових прав і обов`язків, передбачених ст. ст. 150 - 153 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач ОСОБА_1 зазначений їх батьком, що надає дітям право користуватися спірною квартирою нарівні з ним.

Враховуючи , що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд не може забезпечувати охорону будь-чиїх прав на майбутнє, оскільки до його компетенції належить захист фактично порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод, інтересів, а не таких, що можуть бути порушені на перспективу в майбутньому.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не залучав неповнолітніх ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, до участі в справі як відповідачів або третіх осіб і будь-яких вимог до них не заявляв, а отже суд першої інстанції, відмовляючи в позові також із підстав можливого порушення їх прав, виходив із припущень, що прямо забороняється ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Посилаючись на потенційне порушення прав неповнолітніх дітей як на підставу для відмови від реалізації передбаченої ч. 4 ст. 45 СК України можливості виселення особи у зв`язку з реєстрацією недійсного шлюбу, суд першої інстанції не врахував, що така можливість виселення залежить лише від обставин, визначених ч. 6 ст. 45 ЦПК України, які судом встановлені не були.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є помилковими, передчасними, такими, що не відповідають обставинам справи, а рішення суду - ухваленим в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи підставність позову ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 СК України правові наслідки, встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Враховуючи, що ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_5 , не могла не знати про перешкоди до реєстрації шлюбу 05 серпня 2003 року одночасно з іншою особою, і реєстраційний запис про даний шлюб як недійсний було анульовано в порядку ч. 3 ст. 39 СК України, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач як особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв`язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому та може бути виселена.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_3 оскаржувала анулювання актового запису № 967 про шлюб із ОСОБА_1 , проте рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 04 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Оцінюючи доводи відзиву, що виселення відповідача примусить її неповнолітніх синів, один з яких ще є малолітнім, до виселення разом із матір`ю, яка не має іншого житла, або призведе до порушення права дітей на проживання з матір`ю, апеляційний суд приймає до уваги наступне.

Згідно принципу, закріпленого в ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Разом із тим, судом не визначалося місце проживання дітей, а за умов принципу рівності прав та обов`язків батька і матері щодо дитини і можливості визначення проживання дитини будь з ким із батьків немає підстав вважати, що саме по собі проживання дитини з батьком порушує Декларацію прав дитини.

Та обставина, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_3 визнано недійсним їх шлюб, що був зареєстрований 06 квітня 2001 року, доводів позивача не спростовує, оскільки судом беззаперечно було встановлено, що шлюб між сторонами по даній справі було зареєстровано за наявності у відповідача іншого зареєстрованого шлюбу, що веде до правових наслідків недійсності шлюбу, зокрема і до застосування ч. 4 ст. 45 СК України.

Таким чином, позов ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, звертаючись до суду із даним позовом, просив визнати відповідача такою, що не набула права на проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , оскільки поселилася у житлове приміщення позивача у зв`язку з реєстрацією з ним недійсного шлюбу, і підлягає виселенню, апеляційний суд, враховуючи межі заявлених вимог, задовольняє позов та визнає відповідача такою, що не набула права на проживання в квартирі і підлягає виселенню.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1378 грн. за подання позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_13 ,задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що не набула права на проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , оскільки поселилася у житлове приміщення ОСОБА_1 у зв`язку з реєстрацією з ним недійсного шлюбу, і підлягає виселенню.

Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 1378 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 травня 2019 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.