ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 814/779/17

Провадження № 11-1379апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - управління ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги,

за касаційною скаргою управління ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (суддя Лісовська Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (судді Романішин В. Л., Запорожан Д. В., Шляхтицький О. І.),

УСТАНОВИЛА:

19 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС від 8 лютого 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI, єдиний внесок відповідно).

Обґрунтовуючи протиправність вимоги податкового органу, ОСОБА_3 зазначила, що звільнена від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 зазначеного Закону як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, позов задовольнив.

У ході розгляду справи суди встановили такі обставини.

З 1 травня 2005 року ОСОБА_3 після досягнення нею 55-річного віку призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року.

У 2007 році ОСОБА_3 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), як член сім'ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30% пенсії чоловіка.

ОСОБА_3 до 24 травня 2016 року мала статус фізичної особи - підприємця та була платником єдиного податку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також копією Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2.

8 лютого 2017 року управлінням ДФС у Миколаївській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу № Ф-196-17 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 13 тис. 991 грн.

Скасовуючи зазначену вимогу податкового органу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач є пенсіонером за віком та отримує пенсію за законом, що є підставою для звільнення фізичної особи - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску.

Управління ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування ухвалених цими судами рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позову.

Скаргу мотивовано тим, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону№ 2262-ХІІ, отже, не поширюються і на ОСОБА_3, яка отримує не пенсію за віком.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила відмовити в її задоволенні, оскільки фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI.

27 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таке рішення касаційного суду мотивоване необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15). Згідно з цим висновком положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VIустановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Зазначеною нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Єдиною вимогою є те, що ця пенсія повинна виплачуватися відповідно до закону, без будь-якої конкретизації назви закону.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, дослідивши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги управління ДФС, вважаючи при цьому за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15), з огляду на таке.

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом(абзац 22 статті 1).

Дослідження змісту Закону № 1058-IV вказує на те, що члени сім'ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону № 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.

Серед непрацездатних членів сім'ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.

Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»

В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Оскільки з 1 травня 2005 року позивачу призначена пенсія за віком, а з 2007 року - пенсія по втраті годувальника, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок.

Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про скасування оскаржуваної вимоги податкового органу про сплату ОСОБА_3 єдиного внеску ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

Тому за правилами частини першої статті 350 КАС касаційну скаргу управління ДФС слід залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській областізалишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. БакулінаН.П. Лященко В.В. БританчукЛ.І. Рогач Д.А. ГудимаІ.В. Саприкіна В.І. ДанішевськаО.М. Ситнік О.С. ЗолотніковО.С. Ткачук О.Р. КібенкоВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська