Справа № 525/1244/18

Провадження №2/525/37/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.04.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Хоролець В.В., при секретарі Гавриш О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в селищі Велика Багачка Полтавської області цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про захист прав споживача, визнання кредитного договору нікчемним та визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу, -

в с т а н о в и в:

З позовної заяви ОСОБА_1 (по якій судом відкрито цивільне провадження і яка названа позивачем як уточнена позовна заява) вбачається, що 05.04.2018 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений онлайн мікро-займ на підставі типової форми договору №216490014, запропонованою цією фінансовою компанією. На сайті було зазначено, що перший кредит надають під 0,01 %, але потім, коли він отримав кредит та гроші 3500 грн. перевели на його кредитну картку, йому зателефонував спеціаліст даного товариства і повідомив, що процентна ставка буде вища, а інформація на сайті застаріла, на що він, ОСОБА_1, погодився. Однак, на сайті цієї компанії для споживача не надані і не роз’яснені усі пункти договору, на сайті, як вказує позичав, ця інформація прихована. Вважає, що відповідач у справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не роз’яснив йому всіх умов договору (як вказує позивач, в подальшому можливо, він би й не брав цього споживчого кредиту). ОСОБА_1 вказує, що кошти він брав на лікування матері, якій терміново була потрібна медична допомога, однак коли прийшов термін сплати по даному договору, у нього почалися проблеми з роботою та систематичні затримки по зарплаті, тому він зателефонував на гарячу лінію даного товариства і розповів ситуацію з роботою, просив відстрочити сплату та надати йому кредитні канікули, однак товариство на цю пропозицію не пристало, з вересня 2018 року працівники ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» почали телефонувати йому та його матері, вимагаючи повернення грошових коштів, ображали їх, погрожували відібрати майно та стягнення коштів у більшому розмірі, ніж він повинен був заплатити по вищевказаному кредитному договору. Він намагався врегулювати питання з фінансовою установою по «мировому», однак в нього це не вийшло. 05.11.2018 року він отримав смс-повідомлення про те, що його борг переуступлено іншій фінансовій компанії ТОВ «Росвен інвест Україна». Позивач ОСОБА_1 посилається на ряд положень ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» та вказує, що підписання договору про надання кредиту стало наслідком порушення ряду норм законодавства та прав споживача з боку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства (позивач перелічує ряд статей ЦК та Закону України «Про захист прав споживачів») та просив суд визнати нікчемним кредитний договір №216490014 між ним, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та визнати недійсною переуступку згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна» (а.с.а.с.18-24).

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 19.11.2018 року було відкрито загальне позовне провадження за вищевказаним цивільним позовом (за уточненою позовною заявою від 15.11.2018 року), відповідачам у справі надано строк для подання можливого відзиву на позов (а.с.30).

11.12.2018 року відповідачем у справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подано відзив на позовну заяву про захист прав споживача та визнання кредитного договору нікчемним, з якого вбачається, що кредитним договір між ним та ОСОБА_1 був укладений відповідно до вимог законодавства України, договір містить всі необхідні умови, цей договір був укладений у формі електронного документу; відповідач наводить у відзиві відповідні мотиви та вважає, що підстав для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 не вбачається (а.с.а.с.36-39).

15.01.2019 року позивачем у справі ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач посилається на порушення зі сторони першого відповідача у справі ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норм Закону України «Про захист прав споживачів», ст.61 Конституції України та ст.8 Закону України «Про захист персональних даних»; позивач у справі свої позовні вимоги підтримав повністю (а.с.а.с.86-88).

23.01.2019 року відповідачем у справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подано заперечення на відповідь, зі змісту яких вбачається, що даний відповідач наводить відповідні мотиви своїх заперечень, просить розглядати справу за відсутності його представника та відмовити у задоволенні заявленого позову (а.с.а.с.96-98).

Відзив на позов від другого відповідача у справі ТОВ «Росвен інвест Україна» до суду не надходив.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, від нього до суду надійшла заява з додатками, з якої вбачається, що він підтримує заявлені позовні вимоги та просить розгляд справи проводити у його відсутність (а.с.а.с.139-142); також, у заяві наведені додаткові мотиви щодо обгрунтування заявлених позовних вимог.

Представник відповідача у справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в судове засідання не з’явився, від представника даного відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представників даного відповідача (а.с.а.с.147-148).

Представник відповідача ТОВ «Росвен інвест Україна» в судове засідання не з’явився, даний відповідач належним чином сповіщений про день і час розгляду справи (а.с.138).

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, заяви по суті справи, що надійшли до суду, і давши їм належну оцінку приходить до висновку, що уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про захист прав споживача, визнання нікчемним кредитного договору від 05.04.2018 року №216490014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна» задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні – це певна річ (об’єкт), щодо якої виник спір.

Судом встановлено, що на офіційному сайті товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» в мережі «Інтернет» розміщено «Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними (а.с.а.с.46-47).

05.04.2018 року громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (яке є фінансовою установою) (а.с.а.с.48-49) із заявкою на отримання кредиту в сумі 3500 грн., що, відповідно до Правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», є акцептом на укладення кредитного договору (а.с.45). З даної заявки вбачається, що позичальник громадянин України ОСОБА_1 вказав свої персональні дані, номери засобів зв’язку, інші відомості, необхідні для отримання відповідного кредиту, який зазначений в розмірі 3500 грн.; також вказана мета кредиту, строк, а також зазначено, що він підтвердив, що діє в своїх інтересах та те, що він повністю ознайомлений з умовами кредиту (вказаний номер кредитного договору 216490014) (а.с.45).

05 квітня 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з однієї сторони та громадянином ОСОБА_1 у формі електронного документу укладено договір про надання кредиту №216490014 на суму 3500 грн. зі сплатою процентів строком на дванадцять календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивальника (ОСОБА_1В.) – банківська картка №5168757311875779 (а.с.а.с.40-41).

Відповідно до п.1.1. даного договору, за цим договором ОСОБА_2 зобов’язується надати позичальникові кредит в сумі 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4 договору. Згідно п.1.2. даного договору, строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 12 днів; кредит надається строком на 12 днів (п.1.3. договору).

Згідно п.1.4 цього договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (процентна ставка), починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3 цього договору. Позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 620,50 відсотків річних (п.1.5 договору). Також, згідно п.1.6 договору, розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені у Графіку розрахунків, який є невід’ємною частиною цього Договору. Згідно графіку розрахунків, який є додатком №1 до вищевказаного договору, сторони погодили наступний графік розрахунків: термін платежу – 17.04.2018 року, сума кредиту 3500 грн., нарахований процент 714 грн., до сплати (разом) 4214 грн. (а.с.41 зворот).

З доводів уточненої позовної заяви вбачається і це учасниками справи не заперечується, що суму кредиту в розмірі 3500 грн. позивач у справі ОСОБА_1 отримав шляхом перерахування на особистий рахунок (а.с.19).

Також, відповідно до п.4.1 договору №216490014, невід’ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у кредит товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога»; вказано, що уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов’язується дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneуveo.ua. У п.4.2 цього договору зазначається, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством (заснованих як на першому договорі, так і на всіх наступних договорах, інших договорах і угодах, які будуть укладені між позичальником та товариством у майбутньому) в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись Логін Особистого кабінету та пароль Особистого кабінету.

«Правила надання грошових коштів у кредит товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» містять розділ 1 (загальні положення); розділ 2 – терміни та визначення, що використовуються у цих Правилах; розділ 3 – порядок надання грошових коштів у Кредит; розділ 4 – сплата Кредиту та процентів за користування кредитом; розділ 5 – захист персональних даних; розділ 6 - звільнення від відповідальності. форс-мажор; розділ 7 – порядок вирішення спорів; розділ 8 – внесення змін та доповнень у Правила та Договір; розділ 9 – порядок доступу заявників/позичальників до договорів, додаткових угод, додатків до договорів та іншої інформації; розділ 10 – заключні положення (а.с.а.с.46-47).

З доводів позовної заяви вбачається, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна» укладено договір факторингу (а.с.а.с.18-24); дана обставина відповідачем у справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не заперечувалася (а.с.а.с.36-39). Проте, з приводу даного договору учасниками справи будь-які документи не надавалися, відповідно, суд виходить з факту визнання відповідачем обставини того, що такий договір про переуступку права вимоги між даними товариствами було укладено.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Позивач у справі ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві у пункті 2 прохальної частини оспорює двосторонній правочин – кредитний договір №216490014 від 05 квітня 2018 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з однієї сторони та громадянином ОСОБА_1 у формі електронного документу, вважаючи його нікчемним. В обґрунтування визнання даного договору нікчемним, у позовній заяві наведені доводи і підстави, згідно яких позивач ОСОБА_1 вважає вищевказаний договір нікчемним, також посилається на ряд положень чинного законодавства, які вказані в уточнюючій позовній заяві та в його заявах по суті справі, які приєднані до матеріалів справи та були оголошені в судовому засіданні. В цьому контексті, а також виходячи з предмету спору, належить врахувати, що незалежно від посилання сторін на певні положення законодавства, суд при вирішенні конкретного спору зобов’язаний застосувати ту норму права, яка стосується спірних правовідносин, що виникли між сторонами, і це не буде виходом за межі позовних вимог згідно ст.13 ЦПК України (принцип диспозитивності). Крім цього, це прямо випливає аналізу правозастосування норм ст.5 та пп.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України про те, що суд повинен визначити, яку вимогу по суті, а не за формою пред’являє позивач, і, відповідно, застосувати належні положення законодавства, керуючись при цьому вищевказаними положеннями Цивільного процесуального кодексу (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 року).

Згідно з роз’ясненнями, що викладені в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК та іншим нормативно-правовим актам. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Також, відповідно до роз’яснень, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Положення ч.2 ст.215 ЦК України щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.202 ЦК України). По своїй суті правочин – це вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно даної статті ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлені законом (частини 3,4 ст.203 ЦК України).

Згідно положень ст.204 ЦК України (презумпція правомірності правочину), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Нормами статті 627 ЦК України закріплено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст.638 ЦК України, дійсним є договір, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначається, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»)

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору №216490014 слідує, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.45).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). При цьому, оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ч.3 ст.215 ЦК).

Стаття 230 ЦК України визначає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Стаття 19 вищевказаного Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи вище встановлені обставини укладення кредитного договору №216490014, в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору №216490014 від 05.04.2018 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, а доводи позивача грунтуються на його поясненнях і спростовуються самим змістом договору, тому суд повинен дійти висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним (в межах заявлених позовних вимог) з підстав, передбачених ст.ст.203,215,230 ЦК України та ст.ст.11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи позивача про те, що кредитний договір №216490014 було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає безпідставними, з огляду на наступне. Так, в пункті 4.7 зазначається, що позичальник підтверджує отримання від Фінансової установи до укладення договору, інформації, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України, інформація надана товариством з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.

Крім того, суд також звертає увагу, що згідно п. 4.1 даного договору, невід'ємною частиною є «Правила надання грошових коштів у кредит ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті Позичальника: moneyveo.ua.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті. Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що перед укладенням договору він не був ознайомлений з усією інформацією про умови кредитування, як того вимагає ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, звернувшись до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» з заявкою на отримання кредиту та підписавши договір в порядку Закону України «Про електронну комерцію», позивач у справі засвідчив той факт, що він обізнаний з Правилами, які включають в себе і умови кредитування. Доводи позивача про те, що умови кредитного договору №216490014 є несправедливими суд також повинен відхилити, оскільки кредит надавався позивачу на строк дванадцять днів та проценти за користування кредитом становили 20,40 % від суми кредиту (у процентному вираженні) або 714 грн. (у грошовому виразі), що підтверджується графіком розрахунків, який є додатком №1 до даного кредитного договору і є його невід’ємною частиною (а.с.а.с.40-41). Інших переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору №216490014, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов'язками сторін на шкоду споживачеві, а також щодо положень ст.228 ЦК України (з огляду на зазначені положення статей 641,644 ЦК України), позивачем не наведено.

Посилання позивача на те, що договір містить умову про подвійну відповідальність за невиконання зобов'язання, що суперечить ст.61 Конституції України, судом оцінюються критично та не приймаються до уваги з огляду на наступне. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

За нормами ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Пункт п.1.4 кредитного договору №216490014 від 05.04.2018 року містить відомості про нарахування процентів за користування позикою, що не є відповідальністю за невиконання умов договору, а є платою за кредит, та п.3.5 договору містить відомості про цивільно-правову відповідальність позичальника при порушенні виконання зобов'язання, не є подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Щодо доводів про порушення норм Закону України «Про захист персональних даних», суд зазначає наступне. Пунктом 11 ч. 2 ст.8 Закону України «Про захист персональних даних» визначено право суб'єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних. Пунктами 3, 5 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено два випадки, за яких персональні дані можуть оброблятись навіть без згоди суб'єкта персональних даних: укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних: необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

Згідно розділу 5 Правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (які є невід’ємною частиною кредитного договору згідно п.4.1 кредитного договору №216490014 від 05.04.2018 року), позивач надав згоду на передачу товариством своїх персональних даних та їх обробку. Отже, з огляду на зазначене, твердження позивача про порушення законодавства про захист персональних даних є недоведеними. Посилання позивача про встановлені відповідачем положеннями договору безвідкличність і необмеженість строком дії згоди клієнта на обробку персональних даних не знайшли свого підтвердження, з огляду на відсутність вказаних умов в оспорюваному правочині.

З урахуванням характеру спірних правовідносин та меж заявлених позовних вимог позивачем в уточнюючій позовній заяві, стороною позивача у справі суду не надавалися докази укладення оспорюваного кредитного договору в порядку ст.233 ЦК України, відповідно, позивачем укладення відповідного кредитного договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах не доведено. Наданий позивачем у справі ОСОБА_1 до заяви від 15.04.2019 року лист директора департаменту регулювання та нагляду за кредитними установами Нацкомфінпослуг від 06.03.2019 року суд повинен оцінити критично, оскільки він підготовлений на ім’я ОСОБА_3 (а не на ім’я ОСОБА_1В.), при цьому, зміст цього листа вказує на суб’єктивний аналіз відповідної посадової особи ряду положень чинного законодавства, не враховуючи конкретних правовідносин, що виникли в конкретній ситуації, яка є предметом розгляду даної цивільної справи.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1, заявлених у пункті 3 уточнюючої позовної заяви, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Згідно ч.2 цієї статті, зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За нормою ч.1 ст.1080 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно ч.2 цієї статті, майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Згідно п.2.1.1.6 кредитного договору №216490014 від 05.04.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1, товариство має право укласти договір відступлення права вимоги за Договором або договорів факторингу з будь-якою третьою особою.

З урахуванням системних положень ст.ст.1077,1080 ЦК України та п.2.1.1.6 кредитного договору №216490014 від 05.04.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1, а також того, що дана позовна вимоги (про визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна») позивачем ОСОБА_1 пред’явлена на майбутнє (оскільки в матеріалах справи відсутні докази пред’явлення будь-яких вимог до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу між даними товариствами, а також невідома дата укладення такого договору факторингу) і належних доказів на підтвердження заявленої позовної вимоги позивачем не надано, тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Отже, виходячи з вищевикладеного та сукупності досліджених по справі доказів, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог (які зазначені в уточненій позовній заяві), суд приходить до висновку, що позивач у справі не надав суду достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо захисту прав споживача та визнання нікчемним кредитного договору від 05.04.2018 року №216490014 між ним, ОСОБА_1, та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також про визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна».

Відповідно, враховуючи досліджені докази по справі в сукупності з висновками, до яких дійшов суд при системному і детальному аналізі матеріалів справи, в сукупності також і з проаналізованими положеннями законодавчих актів, з урахуванням положень ст.ст.76,77,80,81,89 ЦПК України суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено тих обставин нікчемності кредитного договору від 05.04.2018 року №216490014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на які позивач посилався у обґрунтуванні пред’явленого цивільного позову (у позовній заяві) про визнання даного кредитного договору нікчемним, а також не доведено і обставин недійсності переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна», на які також посилався позивач у справі в обґрунтуванні заявлених позовних вимог. Отже, з цих підстав у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про захист прав споживача, визнання нікчемним кредитного договору від 05.04.2018 року №216490014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна» необхідно відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Поряд з цим, згідно частини 3 цієї статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог щодо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивач у справі ОСОБА_1 в силу закону, пред’явивши позов про захист прав споживача, звільнений від сплати судового збору.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням даної процесуальної норми, дати подання позову (01.10.2018 року) та того, що позивач за позовом про захист прав споживача звільнений від сплати судового збору, а суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, судовий збір в розмірі 704,80 грн. належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.15,16,202,203,204,207,215,626,627,638,1077,1080 ЦК України, роз’ясненнями, що викладені в пунктах 2,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.4,5,11,12,13,76-80,81,83,141,247,259,263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про захист прав споживача, визнання нікчемним кредитного договору від 05.04.2018 року №216490014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та визнання недійсною переуступки згідно договору факторингу по кредитному договору №216490014 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Росвен інвест Україна» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; відповідач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», місцезнаходження м. Київ, вулиця Лейпцизька, 15 Б, 1-й поверх, код ЄДРПОУ 38569246; відповідач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна», місцезнаходження м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6, код ЄДРПОУ 37616221.

Повний текст рішення складений 02.05.2019 року.

Суддя В.В. Хоролець