open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 420/6266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

за участю секретаряЗахарчук О.В.

сторін:

представника позивачаХажинського Р.М.

представника відповідачаПеріної А.Д.

представника відповідачаСосніна О.С.

представника відповідачане з`явився

третьої особиКіріца О.Ю.

третя особане з`явилась

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, Голови Одеської обласної ради, Управління обласної ради з майнових відносин, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, переведення на іншу посаду та стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, Голови Одеської обласної ради, Управління обласної ради з майнових відносин, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 в якому позивач просить:

визнати протиправним розпорядження Одеської обласної ради від 06.11.2018 року № 58/2018-КР;

скасувати розпорядження Одеської обласної ради від 06.11.2018 року № 58/2018-КР;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин;

зобов`язати голову Одеської обласної ради перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в виконавчому апараті Одеської обласної ради;

стягнути з управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

стягнути з управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 3980 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 25 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

06.11.2018 року розпорядженням Одеської обласної ради №58/2018-ЮР ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з перериванням декретної відпустки та виходом на роботу основного працівника.

На думку позивача, вказане розпорядження є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з наступних підстав.

По-перше: ч.ч. 1-3 ст.119 Кодексу законів про працю України встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

23.06.2017 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на вісімнадцять місяців. Строк служби повинен був тривати до 23.12.2018 року.

14.11.2018 року позивач підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Жодний роботодавець будь-якої форми власності не має законного права звільнити військовослужбовця на час проходження військової служби в особливий період, який діяв на момент незаконного звільнення ОСОБА_1 і діє до цього часу.

По-друге: ОСОБА_1 має диплом спеціаліста від 31.05.2014 року серія НОМЕР_1 за кваліфікацією «юрист», диплом магістра від 04.03.2016 серія НОМЕР_2 за кваліфікацією «професіонал з управління фінансово-економічною безпекою», диплом бакалавра від 28.03.2014 року за кваліфікацією «фінанси і кредит».

Позивач займав посади головного спеціаліста юридичного відділу, заступника начальника відділу бухгалтерського обліку, фінансової звітності та господарського забезпечення - головного бухгалтера, головного спеціаліста підвідділу приватизації відділу орендних відносин та приватизації та йому присвоєно 10-й ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.

У 2016 року Одеською обласною радою позивача направлено на навчання до Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, як посадову особу органу місцевого самоврядування, де відбувалось навчання на заочній формі, на факультеті державного управління та адміністрування.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст.10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом).

У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору (абз.6 ч.1 ст.10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Враховуючи кваліфікацію ОСОБА_1 , професійний досвід у Одеської обласної ради були всі можливості щодо збереження за ОСОБА_1 робочого місця, або переведення на рівнозначну посаду в виконавчому апараті Одеської обласної ради.

По-третє: Щодо матеріальної шкоди, яка була спричинена позивачу, слід зазначити, що після направлення листа 11.12.2018 року начальником управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_4 директору інституту, з повідомленням, що позивач не є посадовою особою місцевого самоврядування з 06.11.2018 року у зв`язку з його звільненням, ОСОБА_1 вимушений був перейти на контрактну форму навчання і сплатити за навчання в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України у розмірі 3980 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 25 коп.

З огляду на наведене вище, ОСОБА_1 було звільнено незаконно і він підлягає поновленню, та відшкодуванню матеріальної шкоди, яку поніс, коли вимушений був перейти на контрактну форму навчання.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 06.12.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі та копію адміністративного позову направлено на електронну адресу відповідача (Управління обласної ради з майнових відносин (mino@odessa.gov.ua) 10.12.2018 року, які доставлені в цей же день (а/с. 36-37).

19.12.2018 року за вх. №39828/18 через канцелярію суду представником Управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_4 (начальник правління відповідно до Розпорядження №83/2017-КР від 13.07.2017 року) надано відзив на адміністративний позов (а/с. 42-51).

Відзив обґрунтовано наступним.

Щодо підстав звільнення позивача. На підставі розпорядження голови обласної ради від 01.03.2016 року № 34/2016-КР ОСОБА_1 займав посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин до фактичного виходу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 - головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин.

За ОСОБА_1 зберігалося місце роботи та кожного місяця здійснювалися виплати його середнього заробітку на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, оскільки, розпорядження голови обласної ради від 27.06.2016 року №66/2017-КР «Про увільнення від роботи головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_1 » з 23.06.2017 року позивача увільнено від роботи, що займає посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, у зв`язку з призовом для проходження військової служби осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 місяців.

Особи, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, мають певні права та гарантії відповідно до законодавства України, зокрема, такі як: збереження за ними місця роботи, переважне право на таке місце та заборона звільнення таких осіб на цей період.

У зв`язку із перериванням декретної відпустки та виходом з 07 листопада 2018 року на роботу основного працівника - головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_2 , враховуючи відсутність інших вакантних посад в управлінні, підстав для збереження місця роботи та здійснення будь-яких майбутніх виплат ОСОБА_1 , розпорядженням першого заступника голови обласної ради від 06 листопада 2018 року №58/2018-КР ОСОБА_1 звільнено 06 листопада 2018 року з посади головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин відповідно до пункту 2

статті 36 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 звільнено через закінчення строку трудового договору, що передбачено пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку перериванням декретної відпустки та виходом на роботу основного працівника.

Проте, слід зазначити, що з дати призову позивача на військову службу до дати звільнення за ОСОБА_1 зберігалось місце роботи та кожного місяця здійснювалися виплати його середнього заробітку на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.

Щодо твердження позивача про виведення ОСОБА_1 поза штат установи, після виходу основного працівника.

Позаштатний працівник це особа, посада якої не передбачена внутрішніми документами підприємства і правовідносини з якою взагалі не є трудовими (відповідно до позиції управління Державної служби України з питань праці).

Пункт 13 Положення про управління обласної ради з майнових відносин, затвердженого рішенням обласної ради від 26 травня 2016 року 118-УІІ, передбачає, що структура, гранична чисельність та витрати на утримання управління затверджуються рішенням обласної ради.

Штатний розпис в виконавчому апараті обласної ради (апарату обласної ради та управління обласної ради з майнових відносин) затверджується розпорядженням обласної ради відповідно до законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеве самоврядування в Україні», постанов Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 року № 1441 «Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад», від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», рішення обласної ради, яким затверджено структуру, граничну чисельності виконавчого апарату обласної ради та видатків на його утримання.

Постанова Кабінету Міністрів України №268 не передбачає позаштатного працівника у структурі органу місцевого самоврядування та умови оплати праці для таких працівників.

Керуючись положеннями статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» призначення, зокрема, працівників органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно головою обласної ради на конкурсній основі.

На дату виходу 07.11.2018 року на роботу основного працівника головного спеціаліста юридичного відділу управління Обласної ради з майнових відносин ОСОБА_2 в управлінні обласної ради з майнових відносин були відсутні інші вакантні посади, на які б можна було перевести ОСОБА_1 .

Щодо гарантій основного працівника ОСОБА_2 , передбачених законодавством України, як працівника, яка перебувала у декретній відпустці.

Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років, роботодавцем заборонено. Ця норма стосується як працюючих жінок, так і тих, що знаходяться в декреті. На їх місце можуть прийняти лише тимчасового працівника, щоб не зупинявся робочий процес (ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України).

Законодавством передбачено право працівника достроково вийти з декретної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Так, згідно з ч.3 ст.179 Кодексу України про працю України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, надається за бажанням.

ОСОБА_2 приступила до виконання обов`язків головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин у зв`язку із перериванням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.11.2018 року (Наказ начальника управління обласної ради з майнових відносин від 05.11.2018 року № 70-ВП).

Тимчасового працівника, який займає «декретне» місце ( ОСОБА_1 в даній справі), приймають на роботу за строковим трудовим договором. Укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами строк. Тому звільнення працівника за цим пунктом не є звільненням за ініціативою роботодавця.

Днем звільнення і останнім робочим днем буде день напередодні виходу основаного працівника на роботу.

У разі дострокового виходу на роботу основної працівниці, він підлягає звільненню на підставі частини 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Ані Управління обласної ради з майнових відносин, ані Обласна рада не могли передбачити волевиявлення основного працівника на дострокове переривання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та виходу на роботу, що, в свою чергу, унеможливлює збільшення структури виконавчого апарату Обласної ради (апарату обласної ради та управління обласної ради з майнових відносин) відповідно до чинного законодавства на одну штатну одиницю для подальшого збереження місця роботи та виплат середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.16 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», за рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради.

З 2017 року ОСОБА_1 не перебуває у кадровому резерві апарату Обласної ради.

А відтак, звільнення позивача з посади головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин є законним та обґрунтованим.

Одеська обласна рада та Голова Одеської обласної ради (відповідачі у справі) ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.12.2018 року та позов з додатками отримали 19.12.2018 року за підписом ОСОБА_5 відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення за трек номерами: ДКД Одеса 6550106220320 (Одеська обласна рада) та ДКД Одеса 6550106220303 (Голова Одеської обласної ради) (а/с.127-128).

20.12.2018 року за вх. №39996/18 через канцелярію суду представником відповідача Одеської обласної ради Сосніним О.С. надано відзив (за підписом Голови Одеської обласної ради Урбанського А.І.) на адміністративний позов (а/с.96-103).

В обґрунтування відзиву зазначено наступне.

Щодо строкового трудового договору.

Строкові трудові договори підлягають припиненню по закінченні строку. Однак самого лише факту закінчення строку договору все одно замало для припинення його дії для цього необхідно волевиявлення хоча б однієї зі сторін договору. Так, роботодавець, що бажає розірвати трудові відносини, повинен не пізніше, ніж в останній день роботи працівника за строковим договором, видати наказ про його звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП (закінчення строку договору), що і було зроблено.

У разі не звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінчення строку трудового договору та не надавши основному законному працівнику можливість вийти на роботу на підставі його законного та гарантованого законодавством України права, будуть порушені права основного працівника ОСОБА_2 і знехтувані основні принципи Конституції України та КЗпП України щодо гарантованості права на працю.

Щодо твердження позивача про можливість виведення працівника поза штат установи.

Законодавством України не встановлено такого поняття як позаштатний працівник.

Частина 3 статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачає, що у разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору, проте, слід зауважити, що при звільненні працівника на підставі п. 2 ч. 1 статті 36 КЗпП України (підстава звільнення позивача) роботодавець взагалі не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, у тому числі вирішувати питання щодо його переведення.

Також відповідач зазначає, що прямої заборони щодо звільнення працівника, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у зв`язку з закінченням строкового трудового договору діючим законодавством України не передбачено, що зазначено у роз`ясненнях Державної інспекції України з питань праці.

10.01.2019 року за вх. №823/19 третьою особою ОСОБА_2 надано пояснення по суті спору, в яких зазначила, що до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, займала посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, на яку була призначена відповідно розпорядження голови обласної ради від 01.04.2011 року за конкурсом, тобто була основним працівником.

Керуючись частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років, роботодавцем заборонено.

Так, згідно з частиною 3 статті 179 Кодексу законів про працю України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, надається за бажанням.

Відповідно до наказу начальника управління обласної ради з майнових відносин від 05.11.2018 року № 70-ВП (відповідно до особистої заява від 05.11.2018 року) ОСОБА_2 приступила до виконання обов`язків головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин у зв`язку із перериванням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.11.2018 року, а тому поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, на яку його було переведено до фактичного виходу з декретної відпустки, є незаконним так, як впливає безпосередньо на права основного працівника.

Відповідно до ст. 163 КАС України 21.01.2019 року за вх.№2240/19 представником позивача ОСОБА_6 надано відповідь на відзив управління обласної ради з майнових відносин, в якій зазначено наступне.

По-перше: З 06.10.2017 року ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_3 Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

14.11.2018 року ОСОБА_1 підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу (ще під час проходження військової служби за призовом).

Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

ОСОБА_1 на день звільнення 06.11.2018 року проходив військову службу за призовом.

Припинення строкового трудового договору у зв`язку з нібито виходом ОСОБА_2 з декретної відпустки і звільнення ОСОБА_1 є незаконним.

По-друге: позивач жоднім чином не посягає на посаду ОСОБА_2 її права та інтереси, а лише хоче захистити свої законні права та інтереси, порушення яких відбулось через незаконне звільнення під час проходження ОСОБА_1 військової служби в особливий період.

ОСОБА_1 не заперечує проти переведення на рівнозначну посаду в виконавчому апараті Одеської обласної ради, проте позивача необхідно спочатку понови на тій посаді з якої особу було незаконно звільнено відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України.

Аналогічна позиція щодо відзиву на адміністративний позов викладена представником позивача у відповіді на відзив Одеської обласної ради, який надано через канцелярію суду 21.01.2019 року за №2242/19.

22.01.2019 року судом прийнято рішення розгляд справи №420/6266/18 проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 164 КАС України, відповідач може надати заперечення, у яких викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Так, 30.01.2019 року за вх.№3452/19 за підписом начальника Управління обласної ради з майнових відносин надано заперечення на відповідь на відзив від 21.01.2019 року, в обґрунтування яких зазначено наступне.

Позивач просить перевести його на рівнозначну посаду в виконавчому апараті обласної ради шляхом виведення на сесії обласної ради окремої штатної одиниці та призначити ОСОБА_1 на зазначену посаду та жодним чином не посягає на позивач не посягає на посаду ОСОБА_2 , однак це суперечить позовним вимогам позивача, оскільки поновлення на роботі передбачає поновлення на посаді, з якої його було звільнено, відтак, порушує права основного працівника - ОСОБА_2 .

Призначення, зокрема, працівників органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно головою обласної ради на конкурсній основі (статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Виведення штатної одиниці у виконавчому апараті обласної ради та призначення у майбутньому ОСОБА_1 на нову посаду свідчить про погодження позивача із звільненням з займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із виходом основного працівника - ОСОБА_2 , та, відтак, унеможливлює його поновлення на посаді, що є його позовною вимогою у справі.

21.01.2019 року за вх. №2238/19 представником позивача надано уточнений адміністративний позов, підстави та предмет якого є тотожними відносно першочергового позову, але позивачем додатково заявлена вимога щодо стягнення з Управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 3980 грн. 25 коп., оскільки, позивач навчався в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України на факультеті державного управління та адміністрування як посадова особа органу місцевого самоврядування і після його незаконного звільнення 06.11.2018 року вимушений був перейти на контрактну форму навчання і сплатити кошти за навчання у розмірі 3980 грн. 25 коп.

Управлінням обласної ради з майнових відносин (за підписом начальника управління ОСОБА_4 ) 30.01.2019 року за вх. №3455/19 надано відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначено наступне.

У відзиві наведено аргументи щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 3980 грн. 25 коп., оскільки, підстави на яких ґрунтувалась позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву від 03.12.2018 року, залишились незмінними.

Так, управлінням обласної ради з майнових відносин листом від 11.12.2018 року №0300/3091 повідомлено Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, у якому навчався позивач, що ОСОБА_1 припинена діяльність, пов`язана з виконанням функцій місцевого самоврядування у зв`язку із його звільненням. Зазначений навчальний заклад вирішує питання щодо рахування у подальшому студента у закладі та обрання для нього форми навчання.

На думку відповідача, відсутні обґрунтовані та законні підстави стягнення з управління обласної ради з майнових відносин матеріальної шкоди, у зв`язку із переведенням позивача на контрактну форму навчання та сплату за навчання.

Крім того, 06.11.2018 року, на дату звільнення, ОСОБА_1 подано та оприлюднено декларацію про доходи на виконання статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», як особою, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій місцевого самоврядування, а також 19.11.2018 року позивачем, під особистий підпис, отримано трудову книжку, що засвідчено у книзі обліку руху трудових книжок, а також отримано розпорядження про звільнення, а відтак, вказані дії ОСОБА_1 можливо вважати підтверджуючими його згоду на його звільнення.

01.02.2019 року за вх. №3715/19 представником Одеської обласної ради О.С. Сосніним надано відзив на уточнену позовну заяву.

Підстави на яких ґрунтується правова позиція Одеської обласної ради щодо уточненого адміністративного позову є незмінними відносно до підстав викладених у відзиві на позов від 20.12.2018 року, проте, стосовно вимог про стягнення матеріальної шкоди слід зазначити, що шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними відповідно до положень п.10 ч.2 ст. 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

12.03.2019 року за вх.№8799/19 представником Управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_4 надані письмові пояснення, в яких зокрема зазначено, що звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України не є звільненням з ініціативи роботодавця. Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений (Постанова Верховного Суду від 26.12.2018 року у справі № 640/498/17-ц).

Представником позивача ОСОБА_6 15.03.2019 року за вх. №9440/19 надані письмові пояснення, в яких акцентовано увагу, що ОСОБА_1 проходив службу не на виборній посаді, а на вакантній посаді на час відпустки основного працівника за строковим трудовим договором. На момент набуття статусу посадової особи місцевого самоврядування 25.07.2014 року позивач складав присягу посадової особи місцевого самоврядування відповідно до вимог ст. 11 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» та в цей же день позивачу присвоєно 11 -й ранг посадової особи місцевого самоврядування.

В судовому засіданні 04.04.2019 року до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3

11.04.2019 року за вх. №13153/19 третьою особою ОСОБА_3 надані заперечення по суті спору, в обґрунтування яких зазначено наступне.

23.11.2018 року між ОСОБА_3 та начальником Управлінням обласної ради з майнових відносин укладено контракт (строковий трудовий договір та 26.11 2018 року до 25.11.2019 року) на виконання функціональних обов`язків головного спеціаліста юридичного відділу Управління обласної ради з майнових відносин, який затверджений наказом начальника управління обласної ради з майнових відносин від 23.11.2018 року25-К.

Однією з вимог позивача є поновлення його на роботі на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, проте, при задоволенні судом таких позивних вимог, це може вплинути безпосередньо на права третьої особи ОСОБА_3 , яка на даний час займає зазначену посаду відповідно до укладеного контракту та є основним працівником.

18.04.2019 року представником Управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_4 надані додаткові письмові пояснення по справі за вх. №14150/19, в яких зокрема, зазначено, якщо не звільнити працівника останнього дня строку трудового договору, він вважається продовженим на невизначений строк (частина 1 статті 39-1 Кодексу законів про працю України). Надалі звільнити працівника можна буде з інших підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (угода сторін, власне бажання, скорочення штату тощо), за винятком пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України. На момент виходу основного працівника з декретної відпустки, у Управління обласної ради з майнових відносин були відсутні підстави продовження строку трудового договору, збереження місця роботи та нарахування виплат ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю вакантних посад.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 .

24.07.2014 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття його на посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 з 25.07.2014 року за переведенням з Департаменту економічного розвитку і торгівлі Одеської обласної державної адміністрації.

На підставі розпорядження Одеської обласної ради від 25.07.2014 року №59/2014-КР ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста юридичного відділу Управління обласної ради з майнових відносин на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин (а/с. 106).

25.07.2014 року відповідно до розпорядження Одеської обласної ради від 25.07.2014 року №59/2014-КР ОСОБА_1 присвоєно одинадцятий ранг посадової особи місцевого самоврядування.

03.07.2015 року розпорядженням Одеської обласної ради №75/2015-КР головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника відділу бухгалтерського обліку, фінансової звітності та господарського забезпечення головного бухгалтера управління обласної ради з майнових відносин. Присвоєно ОСОБА_1 10-й ранг посадової особи місцевого самоврядування (а/с. 107).

З 11.08.2015 року заступника начальника відділу бухгалтерського обліку, фінансової звітності та господарського забезпечення головного бухгалтера управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста підвідділу приватизації відділу орендних відносин та приватизації управління обласної ради з майнових відносин відповідно до розпорядженням Одеської обласної ради від 10.08.2015 року №75/2015-КР (а/с.108).

01.03.2016 року на підставі розпорядження Одеської обласної ради №34/2016-КР головного спеціаліста підвідділу приватизації відділу орендних відносин та приватизації управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_1 , посадову особу 10-го рангу, на посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин до фактичного виходу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 головного спеціаліста юридичного відділу (а/с. 63).

Відповідно до витягу з наказу Начальника 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації (по строковій частині) від 26.06.2017 року №17 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , через Одеський обласний військовий комісаріат призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України наказом Міністра оборони України від 15.06.2017 року №400 для оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », призначено слухачем 5 курсу перепідготовки та підвищення кваліфікації м. Київ, з 24 червня 2017 року зараховано до списків особового складу курсів.

27.06.2017 року розпорядження Одеської обласної ради №66/20167-КР ОСОБА_1 , що займає посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, увільнено від роботи, у зв`язку із призовом для проходження військової служби осіб офіцерського складу до Збройних сил України строком на 18 місяців із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України та частини 5 статті 11, частини 7 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а/с. 64).

05.11.2018 року Управлінням обласної ради з майнових відносин прийнято наказ №70-ВП, яким визначено, що ОСОБА_2 приступає до виконання обов`язків з 07.11.2018 року.

06.11.2018 року Розпорядженням Одеської обласної ради №58/2018-КР ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, у зв`язку із перериванням декретної відпустки та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 (а/с.17).

12.11.2018 року розпорядженням №61/2018-КР ОСОБА_2 звільнена за угодою сторін.

14.11.2018 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, адміралом ОСОБА_7 укладено контракт, строком на 5 років, про проходження служби в Збройних Силах України (а/с.170-172).

Відповідно Довідки від 19.11.2018 року №200, форми №5 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_3 з 06.10.2017 року.

23.11.2018 року наказом Управління обласної ради з майнових відносин затверджено контракт на виконання функціональних обов`язків головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин (на строк з 26.11.2018 року по 25.11.2019 року) з ОСОБА_3

11.12.2018 року за вих. №0300/3091 Директору Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України направлено лист за підписом начальника управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_4 , наступного змісту: « ОСОБА_1 , який навчається в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України на заочній формі навчання на факультеті державного управління та адміністрування як посадова особа, яка зарахована до кадрового резерву апарата Одеської обласної ради, розпорядженням першого заступника голови Обласної ради від 06.11.2018 року №58/2018-КР звільнено 06.11.2018 року відповідно до пункту 2 статті36 Кодексу законів про працю України» (а/с. 203).

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Стаття 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.

В даній справі підставою юридичного спору стало винесення розпорядження яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин, у зв`язку з перериванням декретної відпустки та виходом на роботу основного працівника за наявності імперативної норми ст. 119 КЗпП про заборону звільнення працівників, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п.18. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Кодекс законів про працю України (КЗпП далі) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Частина 2 ст. 23 КЗпП, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частина 2,3 ст. 119 КЗпП, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частина 1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно ст.2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється:

на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору (ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Стаття 16 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» закріплює, що за рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради.

До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти посаду в органах місцевого самоврядування і мають відповідну кваліфікацію та освіту або здобувають її.

ВИСНОВКИ СУДУ

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 2 ст. 39 цього Закону встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Юридичні гарантії законодавчо закріплені засоби охорони суб`єктивних прав громадян і організацій, способи їх реалізації, а також засоби забезпечення законності і охорони правопорядку, інтересів особистості, суспільства і держави.

Зобов`язання держави в галузі прав людини - це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, а також вживання державою усіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та належна компенсація особам, які постраждали. Так само, вони є невід' ємною складовою міжнародних стандартів прав людини, а їх виконання стає предметом розгляду міжнародних судових чи «квазісудових» установ(таких як Європейський суд з прав людини).

Зобов`язання поважати права людини - утримання державних органів, підприємств, установ від порушень прав людини при виконанні своїх повноважень.

Зобов`язання захищати права людини - захист носіїв прав людини від протиправного втручання третіх осіб під час їх реалізації, а також застосування санкцій щодо правопорушників.

Зобов`язання забезпечувати здійснення прав людини - активні дії з боку держави метою яких є сприяння реалізацій прав людини в повному обсязі, досягнення їх кінцевого результату.

Судом встановлено, що позивач був призваний на військову службу відповідно до Наказу Міністерства оборони України №400 від 15.06.2017 року.

З 27.06.2017 року ОСОБА_1 увільнено від роботи в управління обласної ради з майнових відносин, у зв`язку із призовом для проходження військової служби осіб офіцерського складу до Збройних сил України строком на 18 місяців із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України та частини 5 статті 11, частини 7 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відтак, з моменту призову на військову службу під час дії особливого періоду, на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що свідчить про наявність позитивних зобов`язань держави щодо позивача.

Як було зазначено Європейським Судом з прав людини, в якості однієї з найважливіших цілей багатьох положень Конвенції, які мають на меті захист особистості від свавільного втручання з боку органів державної влади, можуть виникати «позитивні» зобов`язання (positive obligations), необхідні для забезпечення відповідних прав. По суті, ефективне здійснення прав та свобод залежить не тільки від виконання державою своїх зобов`язань з невтручання, але може також вимагати прийняття ряду позитивних заходів щодо захисту навіть в області міжособистісних відносин (Рішення у справі «Гаскін проти Сполученого Королівства» та «Організація «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії»).

З огляду на наявність позитивних зобов`язань держави, які закріплені на рівні національного законодавства, у позивача цілком правомірно виникли легітимні (законні) очікування щодо збереження за ним місця роботи.

У більшості випадків поняття «легітимні (законні) очікування» розглядається як елемент верховенства права та як елемент юридичної визначеності. Водночас легітимні очікування розглядаються і як об`єкт правового захисту (охорони), що не є тотожним суб`єктивному праву або законному інтересу. Розуміння «законних очікувань» саме як елемента юридичної визначеності втілилося в практиці Суду ЄС, який у справі Salumi наголосив, що дія (наслідки) права Співтовариства має бути чіткою і передбачуваною для тих, на кого воно поширюється. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справах Racke н Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979), в яких він неодноразово підкреслював важливість принципів правової визначеності і законних очікувань, а також вказав, що «принцип правової визначеності покликаний запобігати випадкам набрання чинності положеннями законодавства Співтовариства до моменту їх публікації і що така можливість є винятковою, коли це обумовлено цілями відповідного законодавства та у випадку, якщо законні очікування тих, на кого воно поширюється, належним чином забезпечені».

Надаючи правову оцінку доводам відповідачів, суд виходить з наступного.

З 27.06.2017 року ОСОБА_1 увільнено від роботи в управління обласної ради з майнових відносин, у зв`язку із призовом для проходження військової служби осіб офіцерського складу до Збройних сил України строком на 18 місяців із збереженням місця роботи.

05.11.2018 року головний спеціаліст юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_2 подала заяву про переривання відпустки по догляду за дитиною.

Наказом №70-ВП від 05.11.2018 року визнано ОСОБА_2 такою, що приступила до виконання обов`язків.

06.11.2018 року розпорядженням №58/2018-КР ОСОБА_1 звільнено з посади.

12.11.2018 року розпорядженням №61/2018-КР ОСОБА_2 звільнена з посади (за угодою сторін).

23.06.2017 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на вісімнадцять місяців. Строк служби повинен був тривати до 23.12.2018 року.

Встановлене судом свідчить про звільнення позивача під час проходження служби за призовом з порушенням державних гарантій щодо заборони звільнення.

При цьому, доводи відповідачів суд вважає необгрунтованими та такими, що не грунтуються на нормах національного законодавства.

Судом не враховуються посилання Одеської обласної ради на лист Державної інспекції України з питань праці від 07.04.2015 року «Про гарантії для працівників, призваних на військову службу», в якому, зокрема, зазначено: «…відповідно до ст.119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада, і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності».

Тобто, на думку відповідача, якщо особа була призвана до проходження військової служби, то відповідно до вище зазначеного, гарантії передбачені трудовим законодавством (збереження місця роботи, посади, середнього заробітку) можуть зберігатись для такої особи лише один рік.

Дійсно, така норма була закріплена КЗпП України в редакції від 15.04.2015 року, проте в подальшому до ст.119 КЗпП були внесені чисельні зміни, так Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII, внесені зміни до ст.119 КЗпП, яку викладено в наступній редакції:

«За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з цим, у вказаному листі також зазначено: «Таким чином, останнім днем строкового трудового договору буде день закінчення проходження військової служби, про що працівник повинен бути повідомлений письмово.»

Саме до таких висновків і прийшов суд при розгляді справи.

Щодо гарантій основного працівника ОСОБА_2 , передбачених законодавством України, як працівника, яка перебувала у декретній відпустці.

Так, дійсно, ч.3 ст. 184 КЗпП передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Разом з цим, ч. 3 ст.119 КЗпП визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Принцип пропорційності, який був названий в Угодах про утворення ЄС (зокрема, у ст. 5 Договору про заснування Європейського співтовариства), а також закріплений в міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, орієнтує на те, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов`язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.

У Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Як встановлено судом і не заперечувалось учасниками справи, позивач працював за строковим трудовим договором (до виходу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною). Разом з цим, обидва працівники мали державні гарантії щодо заборони звільнення.

При практичному застосуванні, найчастіше потреба в укладенні строкового трудового договору виникає в разі перебування постійної працівниці у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (які часто називають «декретними» відпустками). Іноді ситуація ускладнюється тим, що працівниця, прийнята за строковим трудовим договором на «декретну» посаду, також іде у відпустку для догляду за дитиною, таким чином утворюються «подвійні декретні посади» або навіть «потрійні декретні посади». Зазвичай при цьому створюється плутанина із строками, і стає незрозуміло, хто ж має залишитись на цій посаді після закінчення строкових трудових договорів з усіма особами, які її обіймають.

Щоб уникнути плутанини, слід чітко зазначати строк трудового договору в наказі про прийняття на роботу. При цьому строк може бути обумовлений не тільки відпусткою працівниці, яка була прийнята на цю посаду першою, а й відпустками інших працівників, прийнятих після неї.

У листі Мінпраці та соцполітики України від 1 березня 2010 р. №39/06/186-10 містяться роз`яснення щодо звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП. Зокрема, в ньому зазначено, що розрив у часі між звільненням за пунктом 2 статті 36 КЗпП та працевлаштуванням в даному випадку не допускається. Однак відносини між роботодавцем та працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають суттєву специфіку. Передбачено збереження за жінкою на час працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше ніж на три місяці «з дня закінчення строку трудового договору», а не з дня звільнення. Отже, на думку фахівців Мінпраці та соцполітики, формулювання «з дня закінчення строку трудового договору» не дає роботодавцю права звільнити жінку. Він має тільки її попередити, що після закінчення строку трудового договору вона не буде допущена до роботи і що на період пошуку підходящої роботи вона може перебувати вдома й має з`явитися на підприємство, коли буде можливість її працевлаштувати для продовження роботи (в разі працевлаштування на цьому підприємстві) або для отримання трудової книжки та розрахунку по заробітній платі (в разі працевлаштування на іншому підприємстві).

Окремо також слід зазначити, що позивач був звільнений 06.11.2018 року.

ОСОБА_2 приступила до виконання обов`язків 07.11.2018 року, а звільнена за угодою сторін 12.11.2018 року, тобто через 6 днів.

Виходячи принципу пропорційності відповідачі по справі, на думку суду, мали можливість відновити право позивача, зважаючи на те, що основний працівник ОСОБА_2 звільнилась, задля дотримання принципу пропорційності та позитивних обов`язків держави.

Крім іншого, судом встановлено, що наказом Управління обласної ради з майнових відносин №25-к від 23.11.2018 року затверджено контракт, укладений з ОСОБА_3 , на виконання функціональних обов`язків головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин на строк з 26.11.2018 року по 25.11.2019 року.

Також, при доведенні своєї правової позиції учасники справи посилались на рішення Верховного Суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАСУ).

Так, представник позивача наголошував на необхідності застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду по справі №813/782/17, яка зводиться до наступного.

«Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені у ст.119 КЗпП України відповідно до пункту 3 цієї статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

21. Тобто, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

22. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст.119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором».

Разом з цим, представники відповідачів посилались на рішення Верховного Суду у справах №753/16193/16-ц від 12.09.2018 року, №761/27037/17-ц від 31.10.2018 року, №757/26016/17-ц від 06.12.2018 року.

Вказані рішення містять спільний висновок , що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Суд, визначаючись який правовий висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин виходить з наступного.

Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач, не є тотожними спірним правовідносинам, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Постанова у справі №753/16193/16-ц від 12.09.2018 року стосується звільнення з посаді доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка у зв`язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

В даній справі надається правова оцінка звільненню у зв`язку із закінчення строку трудового договору, однак без поєднання зі статтею 119 КЗпП.

Постанова у справі №761/27037/17-ц стосується поновлення на роботі голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» через звільнення у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.

В даній справі надається правова оцінка звільненню у зв`язку із закінчення строку трудового договору, однак без поєднання зі статтею 119 КЗпП.

Постанова у справі №757/26016/17-ц від 06.12.2018 року стосується позивачів, які звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариство «Готель «Дніпро» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що у зв`язку із внесенням змін до штатного розпису змінено назву відділу в якому працювали позивачі, у зв`язку з чим їх переведено на інші посади, проте позивачі вважають такі переведення незаконними. Також вважають, що їх було незаконно звільнено, оскільки позивачі працювали на умовах безстрокового договору.

В даній справі також надається правова оцінка звільненню у зв`язку із закінчення строку трудового договору, однак без поєднання зі статтею 119 КЗпП.

Крім того, до пояснень відповідача надана постанова по справі №760/11151/16-ц, яка також стосується спору особи із державним підприємством « 38 відділ інженерно-технічних частин» щодо поновлення на роботі (строковий трудовий договір).

Однак, і у цій постанові відсутні тотожні критерії юридичного спору щодо припинення строкового трудового договору за наявності заборони на звільнення згідно ст.119 КЗпП.

Відтак, постановою, яка містить ознаки тотожності із справою, яка розглядається, є постанова Верховного Суду по справі №813/782/17, а тому саме цей правовий висновок підлягає застосуванню.

Також до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Верховного Суду по справі №127/10017/18.

«Оскільки позивачка уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то вона як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Зі змісту статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме під час мобілізації, на особливий період.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що законних підстав для звільнення позивачки з посади не було, у зв`язку з цим ОСОБА_3 підлягає поновленню на попередній роботі.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, про те, що оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Та з висновками, що оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу».

Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки проведене відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, а тому розпорядження Одеської обласної ради №582018-КР від 06.11.2018 року «Про звільнення головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

В рішенні у справі «П`єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Таким чином, скасувавши розпорядження від 06.11.2018 року про звільнення ОСОБА_1 , суд доходить висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2018 року по 19.04.2019 року.

Положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак зазначене положення не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні ОСОБА_1 .

Як визначено постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку №100).

При цьому суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-11цс16 та Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Оскільки позивача звільнено з роботи з 06.11.2018 року, відповідно 06.11.2018 року є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу заробітну плату при проведенні розрахунку при звільненні.

Тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_1 , який утворився внаслідок винесення протиправного Розпорядження відповідача, суд вважає необхідним обраховувати з 07.11.2018 року по 19.04.2019 рік.

Щодо позовних вимог, в задоволенні яких судом прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 .

По-перше: щодо стягнення з Управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 3980, 25 грн.

Так, позивачем зазначено, що у зв`язку з звільненням та направленням листа до Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, де ОСОБА_1 навчався на факультеті державного управління та адміністрування як посадова особа органу місцевого самоврядування (тобто за державним замовленням), після його незаконного звільнення 06.11.2018 року вимушений був перейти на контрактну форму навчання і сплатити кошти за навчання у розмірі 3980 грн. 25 коп.

Відповідно до ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Так позивач вважає, що йому повинна бути відшкодована саме матеріальна (майнова) шкода, через переведення його на контрактну форму навчання у зв`язку з незаконним звільненням.

Відповідно до п.2 ч.6 Закону України «Про вищу освіту», за погодженням з органом студентського самоврядування закладу вищої освіти приймаються рішення про: переведення осіб, які навчаються у закладі вищої освіти за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб.

Станом на 06.11.2017 ОСОБА_1 був звільнений з Управління обласної ради з майнових відноси та відповідно втратив статус посадової особи органу місцевого самоврядування, який надавав йому право на навчання за державним замовленням.

Тобто, відповідно до Закону України «Про вищу освіту» у компетенції саме вищого навчального закладу знаходяться питання щодо навчання (переведення) осіб з навчання за контрактом до навчання за кошти державного бюджету і навпаки.

Крім того, Наказом Міністерства освіти України від 15.07.1996 року №245 затверджено положення «Про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.1996 року за №427/1452) передбачено, що Особи, які навчаються в державному вищому закладі освіти на договірній основі з оплатою за рахунок коштів місцевого бюджету, галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ та фізичних осіб можуть бути переведені на навчання на таких же умовах до інших державних вищих закладів освіти. Такі переведення можуть бути здійснені за умови наявності вакантних місць ліцензованого обсягу та згоди замовників, що фінансують підготовку.

Вищезгадані особи можуть бути переведені і на вакантні місця державного замовлення в даному чи іншому вищому закладі освіти на конкурсній основі і за умови згоди замовників (пунктом 5 Положення).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його прийняття.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, Голови Одеської обласної ради, Управління обласної ради з майнових відносин, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, переведення на іншу посаду та стягнення матеріальної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Одеської обласної ради від 06.11.2018 року № 58/2018-КР.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління обласної ради з майнових відносин.

Стягнути з управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2018 року по 19.04.2019 року.

В задоволенні вимог щодо:

зобов`язання голови Одеської обласної ради перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в виконавчому апараті Одеської обласної ради;

стягнення з управління обласної ради з майнових відносин на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 3980, 25 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 , телефон: НОМЕР_5

Одеської обласної ради - адреса: 65032, м. Одеса, проспект Шевченко, 4, ЄДРПОУ25042882, телефон: НОМЕР_6 , електронна пошта: orada_kanc@odessa.gov.ua

Голова Одеської обласної ради - адреса: 65032, м. Одеса, проспект Шевченко, 4, телефон: (048) 718 94 59, електронна пошта: orada_kanc@odessa.gov.ua

Управління обласної ради з майнових відносин - адреса: 65032, м. Одеса, проспект Шевченко, 4, телефон: НОМЕР_6 , код ЄДРПОУ 23212638

Головуючий суддяПотоцька Н.В.

.

Джерело: ЄДРСР 81475335
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку