Справа № 760/408/19
Провадження № 2/760/3736/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі :
головуючого - судді Кушнір С.І.,
при секретарі - Гаєвській С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
В січні 2019 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить:
визнати недійсною умову трудового договору № 215 від 01.12.2017 р., що укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 про встановлення строку дії трудового договору з 05.12.2017 р. до 04.12.2018 р., яка закріплена в п. 8.1 трудового договору № 215 від 01.12.2018 р. з моменту укладання трудового договору № 215 від 01.12.2017 р.;
визнати трудовий договір № 215 від 01.12.2017 р., що укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 безстроковим, що укладений на невизначений строк від дати його укладення, - з 01.12.2017 р.;
визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 40075815) № 2378/ос від 26.11.2018 р. про звільнення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер ОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 21.07.2000 р.);
поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер ОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 21.07.2000 р.) на посаді заступника директора філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 40075815), перейменованого Кабінетом Міністрів України в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 40075815);
стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 40075815), перейменованого Кабінетом Міністрів України в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер ОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 21.07.2000 р.) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.12.2018 р. по день поновлення на роботі;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
Так, наказом №353/ос від 09.09.2016 р., позивач був призначений на посаду заступника начальника виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Наказом №159/ос від 06.03.2017 р. позивач був призначений на посаду начальника виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.01.2017 - 01.02.2017 року (протокол Ц-57/8 Ком.т., наказ №001 від 31.03.2017 р.) виробничий підрозділ вилучено зі складу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та приєднано до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця».
Наказом №229/ос від 04.12.2017 р. позивач звільнений з посади начальника виробничого підрозділу філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» у зв'язку із переведенням на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі наказу № 231/ос від 04.12.2017 р. відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 01.12.2017 р. № 2856/ос.
За змістом ч. 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір може оформлюватися наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, видання відповідачем наказу №353/ос від 09.09.2016 р. (та усіх інших, у тому числі №231/ос від 04.12.2017 р.) є оформленням трудового договору з позивачем згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Позивач зазначає, що за загальним правилом, передбаченим у ст. 23 КЗпП України, трудовий договір укладається на невизначений строк. Строковий трудовий договір може бути укладений лише коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2 ст. 23 КЗпП України).
Верховний Суд України роз'яснив: строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин (Постанова ВСУ №6-254цс17 від 13.09.2017 р.).
Так, в наказі відповідача №231/ос від 04.12.2017 р. вказано тип договру - безстроковий.
Таким чином, 04.12.2017 р., позивач був прийнятий відповідачем на роботу на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк.
Як вказує позивач, він належним чином виконував свої трудові обов'язки, незважаючи на те, що його посадові обов'язки на останній посаді змінювалися відповідачем тричі протягом року (наказ №21 від 26.01.2018 р., наказ №069 від 14.03.2018 р., наказ №234 від 31.07.2018 р.).
Протягом цього ж періоду, відповідачем було без пояснення будь-яких причин відсторонено позивача на два місяці від виконання обов'язків на період проведення службової перевірки відповідно до наказу №467 від 25.07.2018 р. та наказу №526 від 17.08.2018 р., за результатами якої жодних суттєвих порушень у діях позивача виявлено не було.
Таким чином, наказ №234 від 31.07.2018 р. було видано під час відсторонення позивача від посади та не ознаймлено з ним. Після завершення службової перевірки, позивач продовжив виконувати свої обов'язки в межах вказівок і розпоряджень директора філії.
Під час призначення на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі наказу № 231/ос від 04.12.2017 р. між позивачем і відповідачем було укладено трудовий договір №215 від 01.12. 2017 р.
У п.1.2. ст.1 трудового договору вказано, що на підставі цього Договору продовжуються трудові відносини між позивачем та відповідачем, що також підтверджує, що позивач не знав і не міг знати, що умови існуючого безстрокового трудового договору будуть у подальшому істотно змінені і обмежені строком.
Крім того, п.8.5 трудового договору передбачено, що «припинення договору тягне за собою припинення трудових відносин з працівником на займаній посаді», а не взагалі звільнення з роботи.
За змістом ч. 3 ст. 32 КЗпП України, про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
В порушення прямої норми законодавства, відповідач не повідомив позивача про зміну істотних умов праці, а, розуміючи й усвідомлюючи своє владне становище як роботодавця, знехтував правом позивача бути повідомленим завчасно та розмірено спланувати свою подальшу трудову діяльність й прийняти виважене рішення: прийняти нові умови чи знайти нове місце роботи та звільнитися.
Оскільки інформацію про зміну істотних умов праці (спочатку назви посади, потім строку трудового договору та посадових обов'язків) позивач отримав з істотним порушенням строку (рішення про переведення прийнято відповідачем 01.12.2017 р. - за чотири робочі дні до дня призначення на іншу посаду на умовах строкового трудового договору замість двох місяців) не завчасно, як того вимагає ч. 3 ст. 32 КЗпП України, позивач не мав гарантованого законом часу, щоб прийняти зважене рішення щодо своєї подальшої трудової діяльності. При цьому, як вказує позивач, незадовільний стан ринку праці, який характеризується низьким попитом роботодавця на працівників; загальновідомий високий рівень безробіття в країні; відсутність часу на пошук іншої роботи, що б забезпечило безперебійний заробіток для утримання сім'ї; наявність на утриманні малолітньої дитини, у своїй сукупності змусили позивача підписати трудовий договір на спірних умовах.
Щодо протиправності та недійсності умови договору про строк, позивач посилається на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням: характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Таким чином, строковий трудовий договір може бути укладений як виняток із загального правила, у випадку, коли неможливо встановити трудові відносини на невизначений строк.
Позивач, до моменту переведення його на умови строкового договору, був прийнятий на роботу безстроково, що свідчить про визнання відповідачем наступних юридично значимих обставин: характер та/або умови виконуваної роботи не є сезонним; характер та/або умови виконуваної роботи не є тимчасовим; характер та/або умови виконуваної роботи не є такими, що вичерпуються своїм виконанням без подальшої потреби у такому виконанні.
Отже, як вважає позивач, не існувало, не існує та не може існувати жодних об'єктивних обставин та юридичних підстав, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, які б дозволяли відповідачеві встановлювати строкові трудові відносини з позивачем та, які б унеможливлювали існування між позивачем та відповідачем трудових відносин, встановлених на невизначений строк.
Згідно ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір може встановлюватися з урахуванням інтересів працівника.
Строковий трудовий договір не відповідав інтересам позивача, а був нав'язаний роботодавцем, як владним суб'єктом у відносинах влади та підпорядкування, якими є, за своєю сутністю, трудові відносини.
Дане твердження підтверджується наступним.
Позивач в своїй заяві про прийом на роботу не просив встановити строкові трудові відносини на визначений строк.
Одночасно з письмовим трудовим договором №215 від 01.12.2017 р., позивача було змушено підписати додаткову угоду, в якій позивач відмовляється від доплат та надбавок, передбачених Колективним договором.
Такі умови Додаткової угоди, які суперечили ст. 18 КЗпП України та очевидно не відповідали інтересам позивача (позивач позбавлявся фінансових виплат), в комплексі з строковим письмовим трудовим договором №215 однозначно свідчать, що підписання трудового договору №215 було наслідком тиску на позивача зі сторони відповідача. Позивач з власної ініціативи, керуючись своїми інтересами, не мав наміру змінювати умови праці в бік погіршення, але вимушений був під загрозою звільнення прийняти нав'язані відповідачем умови.
Як батько малолітньої дитини, позивач несе відповідальність за її матеріальне забезпечення та зацікавлений в стабільному доході протягом максимально тривалого можливого часу, що прямо підтверджує відсутність його інтересу в строкових трудових відносинах.
Ст. 38 КЗпП України дозволяє працівникові припинити трудові відносини, укладені на невизначений строк, просто повідомивши про свій намір роботодавця за 2 тижні. Тобто, позивач, при бажанні, міг би звільнитися в будь-який момент і не потребував заздалегідь домовленого строку припинення трудових відносин, а отже, трудові відносини на невизначений строк мають більший пріоритет для працівника в порівнянні зі строковими трудовими відносинами.
Таким чином, оскільки строковий трудовий договір не відповідав інтересам позивача, його заява та жоден інший документ не містять вказівки на обставини чи причини, які б свідчили, що позивач з власної волі та в своїх інтересах підписав строковий трудовий договір № 215 від 01.12.2017 р.
Отже, спірний строковий трудовий договір, в частині встановлення строку, укладено всупереч ч. 2 ст. 23 КЗпП України.
Таким чином, умова про строковість трудового договору була впроваджена з численними порушеннями як прав та інтересів позивача, так і чинного законодавства про працю.
Відповідно до 4.3-4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.
Обмеження трудових відносин строком було зміною істотних умов праці, що вимагало завчасного (не пізніше, ніж за два місяці) попередження позивача, надання йому часу обдумати своє рішення та оцінити законність нових умов, запроваджених відповідачем.
При цьому, закон (ст. 32 КЗпП України) дозволяє змінити істотні умови праці тільки за одночасної наявності наступних умов: відбулася зміна в організації виробництва та праці; колишні істотні умови не може бути збережено; існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між зміною в організації виробництва/праці та неможливістю зберегти колишні істотні умови.
У відповідача не відбулося жодних змін в організації виробництва і праці, які б унеможливлювали збереження безстрокових трудових відносин з позивачем.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Оскільки зміна умови трудового договору із укладеного на невизначений строк на строковий не відповідає вимогам ст. 23 КЗпП України (характер та умови виконуваної роботи дозволяли укладення безстрокового трудового договору та умова про строковість не відповідала інтересам позивача) така умова є недійсною.
Отже, п. 8.1 письмового трудового договору №215 від 01.12.2017 р., яким визначено строк договору, є недійсним з моменту укладення трудового договору №215 - з 01.12.2017 р., та не породжує жодних правових наслідків, окрім тих що пов'язані з його недійсністю.
Як вказує позивач, йому не відомо яким нормативно - правовим актом чи розпорядчим документом встановлено форму Трудового договору, та чи введено в дію, а отже, впроваджено в ПАТ «Укрзалізниця».
За наявною інформацією, наказ ПАТ «Укрзалізниці» про введення в дію форми строкового трудового договору не приймався (на момент його підписання позивачем), а отже, строковий трудовий договір за формою (затвердженою рішенням правління) не впроваджено, що виключає можливість його застосування в ПАТ «Укрзалізниця».
Щодо звільнення позивача з порушенням чинного законодавства, позивач посилається на наступне.
Так, ввечері 07.11.2018 р. (після завершення робочого дня) позивача телефоном було викликано до кадрового підрозділу ПАТ «Укрзалізниця» за адресою вул. Тверська, 7, на 9:00 ранку 08.11.2018 р., де було вручено повідомлення про закінчення строку дії трудового договору та припинення з ним трудових відносин з 04.12.2018 р., про що позивачем було здійснено письмову відмітку на примірнику відповідача шляхом проставлення дати ознайомлення (08.11.2018 р.). В кадровому підрозділі ПАТ «Укрзалізниця» та в розмові із директором філії ПАТ «Укрзалізниця» позивачу було повідомлено, що дана процедура є формальною і контракт буде продовжено. Після чого, позивач продовжив виконання своїх обов'язків.
29 чи 30.11.2018 р., позивача було ознайомлено із наказом ПАТ «Укрзалізниця» №2378/ос від 26.11.2018 р. про його звільнення 04.12.2018 р. у зв'язку із закінченням строку, на який було укладеного трудовий договір. Знову ж таки, директор філії ПАТ «Укрзалізниця» запевнив позивача, що контракт буде продовжено. Після чого, позивач продовжив виконання своїх обов'язків.
04.12.2018 р. позивачу було видано трудову книжку та нараховано на картку грошові кошти. Частина грошових коштів надійшла на картку 05.12.2018 р.
Відповідно до п.2.3.5 письмового трудового договору № 215 від 01.12.2017 р., відповідач зобов'язаний повідомляти позивача про закінчення дії Договору не пізніше ніж за 1 (один) місяць до закінчення строку дії.
Тобто, відповідач добровільно взяв на себе обов'язок завчасно повідомити позивача про своє небажання продовжувати трудовий договір на новий строк.
Відповідач не виконав взятого на себе обов'язку, оскільки повідомив позивача про непродовження трудового договору на новий термін та головне - звільнення його з роботи - із порушенням ним же визначених термінів, а також норм чиного законодавства.
Таким чином, відповідач звільнив позивача з власної ініціативи без законних для цього підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідач звільнив позивача 04.12.2018 р.
Встановити чи провів відповідач остаточний розрахунок із позивачем не можливо, оскільки частина коштів отримана 04.12 та частина 05.12.2018 р. Водночас, за змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Всупереч ч. 1 ст. 116 КЗпП України, позивач не був повідомлений письмово про нараховані йому суми, що належні йому при звільненні, у зв'язку з чим об'єктивно оцінити правильність їх нарахування неможливо.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач в порушення законодавства в примусовому односторонньому порядку встановив строк трудових відносин, а потім, без зазначення причин та мотивів відмовив позивачу в продовжені трудових відносин, чим порушив конституційне право позивача на працю.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, позивач вважає, що він має право на поновлення його на займаній посаді та на відшкодування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 11.01.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник відповідача у встановлений законом строк подав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами, викладеними в позовній заяві позивача, у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Так, 20.02.2019 р. до суду від представника відповідача АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
У поданому відзиві представник відповідача посилається на те, що 09.09.2016 р. ОСОБА_1 власноруч написано заяву про прийняття його на роботу на посаду заступника начальника вокзалу.
На підставі особистої заяви позивача керівником регіональної філії «Південно-західна залізниця» було видано наказ від 09.09.2016 р. № 353/ос про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 09.09.2016 р.
На підставі особистої заяви позивача та подання від 27.02.2017 р., керівником регіональної філії «Південно-західна залізниця» було видано наказ від 06.03.2017 р. № 159/ос про призначення позивача начальником виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський регіональної філії «Південно-західна залізниця».
Крім того, позивачем було подано особисту заяву про призначення його на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» AT «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на один рік за переведенням.
На підставі такої заяви позивача AT «Укрзалізниця» було видано наказ № 2856/ос від 01.12.2017 р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» AT «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору строком на 1 рік. Позивач ознайомився з вказаним наказом під підпис та 05.12.2017 р. приступив до виконання своїх посадових обов'язків.
На підставі заяви ОСОБА_1 та Наказу AT «Укрзалізниця» від 01.12.2017 р. №2856/ос було видано накази Філії «Пасажирська компанія» від 04.12.2017 р. № 229/ос та №231/ос, якими позивача звільнено з посади начальника виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський за переведенням та призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на умовах укладання строкового трудового договору строком на 1 рік.
Крім того, 01.12.2017 р. з позивачем було укладено Трудовий договір № 215 строком дії з 05.12.2017 по 04.12.2018 включно, з яким він ознайомився та погодився без будь-яких заперечень, про що свідчить власноруч проставлений підпис на кожному аркуші договору. Додаткова угода від 05.12.2017 р. укладена в двох примірниках є невід'ємною частиною Трудового договору. Під додатковою угодою від 05.12.2017 р. також позивачем проставлено особистий підпис.
Відповідно до відомостей із Журналу реєстрації договорів, угод з начальниками філій ПАТ «Укрзалізниця» та іншими працівниками ПАТ «Укрзалізниця» другий примірник трудового договору позивач отримав під особистий підпис 04.12.2017 р.
Представник відповідача звернув увагу суду на те, що ініціатором укладення строкового трудового строком на 1 рік був саме позивач, про що свідчить особисто ним написана заява.
Як вбачається із заяви, позивач власноручно зафіксував та виявив своє бажання укласти строковий трудовий договір.
Відповідно до п. 5.1.1 Трудового договору ОСОБА_1 було встановлено місячний посадовий оклад у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. Таким чином, посадовий оклад позивача збільшився майже у 10 разів, що спростовує твердження ОСОБА_1 про «значне погіршення» умов його праці.
Тобто, позивач фактично за його заявою був переведений на іншу керівну посаду з більш високою оплатою праці.
Ніяких зауважень до вказаного наказу позивач не висловлював, а приймаючи до уваги власноруч написану заяву позивача про переведення його на посаду на умовах саме Трудового договору строком в один рік, можна зробити висновок, що позивач перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем на підставі безстрокового трудового договору проявив власне волевиявлення на укладення саме строкового трудового договору.
Будь-яких заяв з боку позивача на адресу АТ «Укрзалізниця» про бажання укласти новий договір чи продовжити термін вищезазначеного договору не надходило.
У трудовому договорі №215 є п. 8.1., яким передбачена умова про строк дії договору.
Саме при укладенні трудового договору №215 від 01.12.2017 р. з ОСОБА_1, сторонами було узгоджено, про те що, строк дії трудового договору з 05.12.2017 р. по 04.12.2018 р. і про те що договір припиняє свою дію у зв'язку із закінченням строку його дії. Правовідносини між Товариством та працівником існують виключно у межах трудового договору, тому регулюються трудовим законодавством.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того факту, що пункт 8.1 Трудового договору погіршував його становище порівняно з чинним законодавством.
Тому, зважаючи на виявлений позивачем інтерес в укладенні строкового трудового договору, підстав для визнання недійсним п. 8.1 Трудового договору та визнання договору безстроковим немає.
Звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням усіх вимог трудового законодавства України, а наказ про звільнення позивача з роботи є законним і обґрунтованим, та таким, що відповідає характеру трудових правовідносин між сторонами у справі.
Позивача до моменту звільнення було попереджено про бажання роботодавця припинити трудові відносини. Тому трудовий договір з ним не міг перетворитися на безстроковий, адже трудові відносини фактично не продовжилися і вимога про їх припинення була заявлена заздалегідь. Тобто частина перша статті 39-1 КЗпП України не може застосовуватися до даного випадку.
Крім того, звільнення позивача відбулося не за ініціативою роботодавця, оскільки строк дії трудового договору був встановлений за погодженням сторін, а отже звільнення відбувалося у погоджений сторонами строк.
Окрім зазначеного, представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав, для визнання трудового договору безстроковим та недійсним у частині строку його дії, та будь-яких доказів з боку позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду не надано.
Так, ОСОБА_1 ознайомився з наказом про звільнення та отримав трудову книжку із записом про звільнення 04.12.2018 р., тому саме з 04.12.2018 р. у ОСОБА_1 виникло право на звернення до суду з вказаним позовом. Проте, позивач звернувся до суду з позовною заявою 08.01.2019 р., що підтверджується відбитком штампу вхідної реєстрації суду на титульному аркуші позовної заяви, а отже позов подано з пропуском місячного строку.
Крім того, позивачем також пропущено тримісячний строк на звернення до суду в частині вимоги про визнання пункту договору недійсним та визнання трудового договору таким, що укладений сторонами на невизначений строк.
Так, про укладення з відповідачем трудового договору, позивач дізнався саме в день його укладення, тобто 01.12.2017 р. Даний факт визнається ОСОБА_1 у позові, а також додатково підтверджується витягом з Журналу реєстрації договорів, угод з начальниками філій ПАТ «Укрзалізниця» та іншими працівниками ПАТ «Укрзалізниця», у якому позивач під особистий підпис отримав свій примірник трудового договору від 01.12.2017 р. № 215.
Також зазначене підтверджується копією наказу № 2856/ос від 01.12.2017 р., в якому було зазначено строк дії трудового договору - 1 рік, з яким ОСОБА_1 також ознайомився під особистий підпис.
Проте, позивач виконуючи трудові обов'язки за строковим трудовим договором, достовірно знаючи дату його закінчення, не звернувся до суду в тримісячний строк з вимогами про визнання договору таким, що не відповідає вимогам КЗпП України, у передбачений ст. 233 КЗпП України строк та не надав до суду доказів поважності пропуску строку щодо захисту своїх прав у судовому порядку.
Таким чином, представник відповідача вважає, що судом повинно бути відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України.
06.03.2019 р. до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач повністю підтримує заявлені позовні вимоги та просить задовольнити, а доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає необґрунтованими.
01.04.2019 р. до суду від представника АТ «Українська залізниця» надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, та надані докази.
Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Повністю підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, наданих суду.
Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, врахувавши їх доводи, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з таких підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що на підставі особистої заяви позивача ОСОБА_1, керівником регіональної філії «Південно-західна залізниця» було видано наказ від 09.09.2016 р. № 353/ос про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 09.09.2016 р. на посаду заступника начальника вокзалу.
На підставі особистої заяви позивача та подання від 27.02.2017 р., керівником регіональної філії «Південно-західна залізниця» було видано наказ від 06.03.2017 р. № 159/ос про призначення ОСОБА_1 начальником виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 06.03.2017 р. на умовах контракту, з перевденням з посади заступника начальника цього ж підрозділу.
ОСОБА_1 було подано заяву про призначення його на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПAT «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на один рік за переведенням.
На підставі заяви позивача ПAT «Укрзалізниця» було видано наказ № 2856/ос від 01.12.2017 р. про призначення ОСОБА_1 05.12.2017 р. на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПAT «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору строком на 1 рік, звільнивши його з посади начальника виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за переведенням відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.
Позивач ознайомився з вказаним наказом 05.12.2017 р., про що свідчить підпис позивача.
На підставі заяви ОСОБА_1 та Наказу ПAT «Укрзалізниця» від 01.12.2017 р. №2856/ос було видано накази Філії «Пасажирська компанія» від 04.12.2017 р. № 229/ос та №231/ос, якими ОСОБА_1 звільнено з посади начальника виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський за переведенням та призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на умовах укладання строкового трудового договору строком на 1 рік.
Так, як вбачається з наказу директора філії «Пасажирська компанія» від 04.12.2017 р. № 231/ос, наказом виконуючого обов'язки Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» від 01.12.2017 р. № 2856/ос ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового догвоору строком на 1 рік за переведенням з виробничого підрозділу «Вокзал станції Київ-Пасажирський», з 05.12.2017 р.
01.12.2017 р. між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено Трудовий договір № 215 строком дії з 05.12.2017 по 04.12.2018 р. включно (п. 8.1 договору), з яким він ознайомився та погодився без будь-яких заперечень, про що свідчить власноруч проставлений підпис на кожному аркуші договору.
Крім того, 05.12.2017 р. між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до трудового договору від 01.12.2017 р. № 215, укладеного із заступником директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 Додаткова угода від 05.12.2017 р. укладена в двох примірниках є невід'ємною частиною Трудового договору від 01.12.2017 р. № 215. Під додатковою угодою від 05.12.2017 р. також позивачем проставлено особистий підпис.
Відповідно до відомостей із Журналу реєстрації договорів, угод з начальниками філій ПАТ «Укрзалізниця» та іншими працівниками ПАТ «Укрзалізниця» другий примірник трудового договору ОСОБА_1 отримав 04.12.2017 р.
У Трудовому договорі сторонами поміж іншим визначено строк його дії.
Так, пунктом 8.1. встановлено, що договір діє з 05.12.2017 р. до 04.12.2018 р. включно.
Крім того, пунктом 7.3. встановлено, що цей договір припиняється у зв'язку із закінченням строку дії договору; за угодою сторін; з ініціативи Товариства (у конкретних випадках).
Окрім цього, пунктом 2.3.5. договору до обов'язків роботодавця віднесено обов'язок повідомлення працівника про закінчення дії договору не пізніше ніж 1 (одного) місяця до закінчення строку дії.
З матеріалів справи встановлено, що з метою належного виконання умов договору відповідачем ОСОБА_2 було повідомлено листом від 22.10.2018 р. №ЦПК-2011, про те, що відповідно до підпунтку 2.3.5 пункту 2.3 розділу 2 трудового договору від 01.12.2017 р. №215, строк дії трудового договору закінчується 04.12.2018 р., що передбачено пунктом 8.1. Договору та трудові відносини будуть припинені згідно з чинним законодавством України. Вказане повідомлення було надіслано на офіційну адресу позивача 02.11.2018 р., про що свідчить сформована відомість, опис вкладення та чек.
Відповідно до умов укладеного Трудового договору між сторонами, ПАТ «Укрзалізниця» видано наказ від 26.11.2018 р. № 2378/ос про припинення трудового договору з позивачем 04.12.2018 р., яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за пунктом 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору, та відповідний наказ Філії «Пасажирська компанія» про припинення трудового договору № 547/ос від 03.12.2018 р., про що ОСОБА_1 був ознайомлений 04.12.2018 р., про що свідчить його власноручний напис та підпис на наказі.
Належно оформлену трудову книжку позивачу було вручено у день звільнення, що підтверджується витягом з книги руху трудових книжок та вкладишів до них та не спростовано ОСОБА_1
Крім того, у день звільнення відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем, що підтверджується копією платіжної відомості № 231, платіжним дорученням №7696 від 04.12.2018 р.
Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує дійсність п. 8.1 трудового договору № 215 від 01.12.2018 р. в частині визначення строку його дії, оскільки вважає, що вказана умова суперечить законодавству України та погіршує його становище.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Трудовий договір може бути, зокрема, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України). Такий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної робота, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Термін дії строкового трудового договору встановлюють за згодою сторін. Він може бути визначений: 1) часом настання певної події; 2) конкретним строком; 3) виконанням певного обсягу робіт (абз. 2 п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9).
Відповідно до абз. 3 п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9, трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Строк дії трудового договору належить до його істотних умов, без досягнення взаємної згоди щодо яких, трудовий договір не може вважатися укладеним, тому у разі відсутності згоди позивача на строковість даних відносин трудовий договір взагалі не був би укладеним.
Встановлено, що у трудовому договорі №215 пунктом 8.1 передбачена умова про строк дії договору.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, вказав, що під час укладення трудового договору на визначений строк цей строк установлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівника з відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною). Такий договір укладається за взаємною згодою сторін (працівник та роботодавця) на будь-який строк, протягом якого працівник бере на себе зобов'язання працювати на підприємстві, в установі, організації. При цьому, правовий статус працівника, з яким укладено строковий договір, не відрізняється від правового статусу працівника, з яким укладено трудовий договір на невизначений строк.
Відповідно до висновку науково-правової експертизи, проведеної у відповідності до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» на запит ПАТ «Укрзалізниця» від 27.06.2018 р. № 126/144-е, порядок оформлення трудових відноси за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Однак при цьому інтерес працівника, спрямований на укладення саме строкового трудового договору повинен бути певним чином відображений або у заяві працівника про прийняття на роботу - у випадку укладення трудового договору в усній формі, або, у випадку його укладення у письмовій формі - підтверджувати особистим підписом працівника на самому трудовому договорі.
Наявність підписів сторін на договорі, за загальним правилом, презюмує їх згоду на дотримання та виконання його положень. Отже, особистий підпис працівника на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи, строк дії трудового договору тощо є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами та його згоди на виконання трудових обов'язків у встановлених за погодженням сторін умовах.
Укладення трудового договору є підставою для винесення відповідного наказу роботодавцем. При цьому, строк, на який працівник наймається на роботу обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу. Ознайомлення працівника з наказом на практиці може, зокрема, підтверджуватися його особистим підписом на цьому наказі або складенням окремого документа, в якому працівник розписується про ознайомлення його з наказом.
Крім того, позивач особисто підписав додаткову угоду до трудового договору та наказ відповідача.
Також, як вбачається з матеріалів справи, протягом строку своєї роботи позивач не заявляв про те, що підписуючи строковий трудовий договір, він не усвідомлював його значення чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії.
Таким чином, зазначене підтверджує наявність добровільного волевиявлення позивача в укладенні саме такого трудового договору, з усіма його істотними умовами, зокрема, щодо строку його дії з 05.12.2017 р. по 04.12.2018 р. включно.
Отже, волевиявлення працівника на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою від 31.11.2017 р., його особистими підписами на трудовому договорі, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії.
Строк дії трудового договору з 05.12.2017 р. по 04.12.2018 р. також зазначено в журналі реєстрації Трудових договорів, про що позивач був належним чином ознайомлений під особистий підпис при отриманні свого примірника строкового трудового договору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Саме при укладенні трудового договору №215 від 01.12.2017 р. з ОСОБА_1, сторонами було узгоджено, про те що, строк дії трудового договору з 05.12.2017 р. по 04.12.2018 р. і про те що договір припиняє свою дію у зв'язку із закінченням строку його дії. Правовідносини між Товариством та працівником існують виключно у межах трудового договору, тому регулюються трудовим законодавством.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до заяви від 31.11.2017 р. ОСОБА_1, вже працюючи у ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вищевказаних обставин, виявив бажання щодо переведення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору.
Виявляючи таке бажання та ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, ОСОБА_1 фактично погодився, що його умови відповідають волі позивача.
Така аналогічна правова позиція міститься і у висновках Верховного суду від 26.12.2018 року по справі № 640/498/17.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями позивача, у період дії вищезазначеного договору, він оскаржений не був, що означає те, що ОСОБА_1 погодився з його умовами, і, зокрема, зі строковістю, та виконувати його.
Також, судом не приймаються і доводи про те, що умова про строк дії трудового договору суперечить вимогам закону та погіршує становище позивача, на підставі наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
В даному випадку, з однієї сторони ОСОБА_1 виявив бажання на укладення строкового трудового договору, а відповідно з другої сторони ПАТ «Укрзалізниця» уклала з ним трудовий договор, що і вважається погодженням сторін, а отже не може погіршувати становище позивача і прямо передбачається нормами трудового законодавства.
Факт підписання позивачем трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність такої волі та згоди з усіма умовами такого договору.
Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про те, що трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця», за своєю правовою природою є строковим трудовим договором, з яким він був ознайомлений, підписав його та усвідомлював настання можливих наслідків.
Крім того, трудовий договір на визначений строк (на 1 рік ) було укладено за наявності волевиявлення позивача, яке він висловив у поданій до ПАТ «Укрзалізниця» заяві від 31.11.2017 р. та його погодження з такою формою працевлаштування, а також обізнаністю про те, що у разі закінчення строку дії трудового договору трудові відносини припиняються, про що свідчить його підпис на трудовому договорі.
ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем на підставі безстрокового трудового договору шляхом написання власноруч відповідних заяв, проставлення особистих підписів на строковому Трудовому договорі, додаткових угодах до нього та відповідних наказах відповідача, неодноразово проявив власне волевиявлення щодо укладення з відповідачем саме строкового трудового договору, а отже недійсність Трудового договору в частині, що стосується строку його дії, є необгрунтованою та недоведеною позивачем, а відповідно немає підстав для визнання судом даного Трудового договору укладеним сторонами на невизначений строк (безстроковим).
Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких заяв з боку позивача на адресу АТ «Укрзалізниця» про бажання укласти новий договір чи продовжити термін зазначеного договору не надходило. Зазначена обставина вказує на те, що позивач не бажав продовження чи укладення нового трудового договору, оскільки будь-яких дій з його боку вжито не було.
Звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням усіх вимог трудового законодавства України, а наказ про звільнення позивача з роботи є законним і обґрунтованим, та таким, що відповідає характеру трудових правовідносин між сторонами у справі.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає, що заявлені вимоги позивача недоведені та не підтверджені належними доказами, оскільки ОСОБА_1 свідомо уклав з ПАТ «Українська залізниця» саме строковий договір, терміном дії один рік, по закінченню якого з ним правомірно було припинено трудові правовідносини шляхом звільнення та проведено відповідний розрахунок.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, є такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом справи, а тому суд вважає позов необґрунтованим, безпідставним та недоведеним, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 21, 23, 36 КЗпП України, ст.ст. 11, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26 квітня 2019 року.
СУДДЯ: Кушнір С.І.
