ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
27 березня 2019 року № 826/15230/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., суддів Вєкуа Н.Г., Федорчук А.Б., за участю секретаря судових засідань Ксендзов А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Громадської організації «Платформа громадський контроль»
до Кабінету Міністрів України,
Державної аудиторської служби України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: Павелко С.М.,
від відповідача 1: Шокун О.В.,
від відповідача 2: Аладаренко А.В.,
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 березня 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
ВСТАНОВИВ:
Громадська організація «Платформа Громадський контроль» (далі-позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1/КМУ), Державної аудиторської служби України (далі-відповідач 2/Держаудитслужба), в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної аудиторської служби України щодо не проведення моніторингу закупівель у період з 27 січня 2018 року по 27 квітня 2018 року у порядку визначеному п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 грудня 2017 року №2265-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель» шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті органу державного фінансового контролю дати початку та завершення моніторингу закупівлі, висновок про результати моніторингу закупівлі, а обмін інформацією між замовником та органом державного фінансового контролю здійснюється в офіційному порядку шляхом листування;
- визнати протиправною бездіяльність Державної аудиторської служби України та Кабінету Міністрів України щодо не приведення нормативно-правових актів необхідних для реалізації Закону України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель».
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель» щодо:
• приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законами України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель»;
• забезпечення приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із Законом України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель»;
• забезпечення прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень Закону України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель»;
• вжиття заходів щодо фінансового забезпечення центрального органу виконавчої влади, що реалізує держану політики у сфері державного фінансового контролю, для оновлення і модернізації матеріально-технічної бази та достатньої штатної чисельності для здійснення моніторингу закупівель.
- визнати протиправною бездіяльність Державної аудиторської служби України щодо не проведення моніторингу закупівель починаючи з 27 квітня 2018 року у порядку визначеному у ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі»;
- зобов'язати Державну аудиторську службу України негайно, але не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням по цій справі законної сили розпочати моніторинг закупівель у відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.08.2016 року відкрито провадження по справі №826/11881/16 та призначено до колегіального судового розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2017 р., з метою пришвидшення розгляду даної справи, керівником апарату Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято розпорядження № 6922 від 10.10.2017 р., яким відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу дану справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті колегією у складі трьох суддів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері державного фінансового контролю не прийнято нормативно-правових актів необхідних для реалізації змін внесених до Закону України «Про публічні закупівлі» у строки визначені п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 грудня 2017 року №2265-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель», а також не забезпечено технічну можливість фіксації в систему електронних закупівель дати початку та завершення моніторингу закупівлі, висновку про результати моніторингу закупівлі необхідної для практичної реалізації статті 7№ Закону України «Про публічні закупівлі» з приводу проведення моніторингу закупівель, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог у частині протиправною бездіяльності Держаудитслужби.
В свою чергу, Кабінетом Міністрів України, який координує та спрямовує роботу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю не вчинено належних заходів контролю за приведенням таким органом нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства та надання можливості практичної реалізації Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», що підтверджує обґрунтованість позовних вимог у частині бездіяльності Кабінету Міністрів України.
Така бездіяльність відповідачів змусила Громадську організацію «Платформа громадський контроль» звернутися із заявленим позовом до суду.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав викладених у письмових відзивах на позовну заяву.
Зокрема, представник Кабінету Міністрів України в обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що ним було здійснено усі необхідні дії щодо забезпечення приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідності із Законом України «Про публічні закупівлі». Також, зазначає, що позивачем не надано до суду доказів щодо наявності у нього повноважень на звернення до суду з даним позовними вимогами в інтересах інших осіб, а самі права позивача не є порушеними.
Державна аудиторська служба зазначає, що на виконання положень Закону №2265 нею було розроблено проект наказу «Про затвердження форми висновку про результати моніторингу закупівлі та порядку його заповнення», що був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01.06.2018 за №654/32106 та набрав чинності 15.06.2018. Також, Держаудитслужбою було розроблено та затверджено наказ №196 від 11.09.2018, яким було визначено перелік індикаторів ризиків та порядок застосування автоматичних індикаторів ризиків. Таким чином, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для запровадження процесу моніторингу та перевірки закупівель.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 лютого 2016 року набрав чинності Закон України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922- VІІI (надалі Закон №922-VІІI), яким встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Законом України від 21 грудня 2017 року №2265- VІІI «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель» (надалі - Закон №2265- VІІI) вирішено питання щодо повноважень контролюючого органу, а саме внесено зміни до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» з приводу можливості перевіряти органами фінансового контролю дотримання замовниками вимог законодавства у сфері публічних закупівель.
Статтею 7№ Закону №2265- VІІI було визначено порядок здійснення моніторингу публічних закупівель:
1. Моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).
Моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладання договору про закупівлю та його виконання.
Моніторинг закупівлі не проводиться на відповідність тендерної документації вимогам частини четвертої статті 22 цього Закону.
2. Рішення про початок моніторингу закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник за наявності однієї або декількох із таких підстав:
1) дані автоматичних індикаторів ризиків;
2) інформація, отримана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель;
3) повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель;
4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель;
5) інформація, отримана від громадських об'єднань, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявлених за результатами громадського контролю у сфері публічних закупівель відповідно до статті 9 цього Закону.
Для аналізу даних, що свідчать про ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, можуть використовуватися:
інформація, оприлюднена в електронній системі закупівель;
інформація, що міститься в єдиних державних реєстрах;
інформація в базах даних, відкритих для доступу центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю;
дані органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, замовників та учасників процедур закупівель, що можуть бути отримані органами державного фінансового контролю у порядку, встановленому законом.
3. Рішення про початок моніторингу закупівлі оприлюднюється протягом двох робочих днів з дня його прийняття в електронній системі закупівель органом державного фінансового контролю із зазначенням унікального номера оголошення про проведення процедури закупівлі, присвоєного електронною системою закупівель, та дати його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу та/або унікального номера повідомлення про намір укласти договір та дати його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу, а також опису підстав для здійснення моніторингу закупівлі. Рішення про початок моніторингу закупівлі не зупиняє проведення процедур закупівель, визначених цим Законом.
4. Строк здійснення моніторингу закупівлі не може перевищувати 15 робочих днів з дати оприлюднення рішення про початок моніторингу закупівлі в електронній системі закупівель.
5. Протягом строку проведення моніторингу закупівлі орган державного фінансового контролю має право через електронну систему закупівель запитувати у замовника пояснення щодо прийняття рішень та/або вчинення дій чи бездіяльності, які є предметом дослідження в рамках моніторингу закупівлі. Усі такі запити про надання пояснень автоматично оприлюднюються електронною системою закупівель. Замовник протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення запиту про надання пояснень щодо прийняття рішень та/або вчинення дій чи бездіяльності, які є предметом дослідження в рамках моніторингу закупівлі, повинен надати відповідні пояснення через електронну систему закупівель.
Замовник у межах строку здійснення моніторингу закупівлі має право з власної ініціативи надавати пояснення щодо прийняття рішень та/або вчинення дій чи бездіяльності, які є предметом дослідження в рамках моніторингу закупівлі.
6. За результатами моніторингу закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу закупівлі (далі - висновок), що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання.
7. У висновку обов'язково зазначаються:
1) найменування замовника, щодо якого здійснювався моніторинг закупівлі, його ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження;
2) найменування предмета закупівлі та його очікувана вартість;
3) унікальний номер оголошення про проведення процедури закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, та дата його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу та/або унікальний номер повідомлення про намір укласти договір та дата його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу;
4) опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого за результатами моніторингу закупівлі;
5) зобов'язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.
У висновку може зазначатися додаткова інформація, визначена органом державного фінансового контролю необхідною для більш детального опису результатів моніторингу закупівлі.
Якщо за результатами моніторингу закупівлі не виявлено порушень законодавства у сфері публічних закупівель, у висновку зазначається інформація про відсутність порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.
8. Замовник має право протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення висновку одноразово звернутися до органу державного фінансового контролю за роз'ясненням змісту висновку та його зобов'язань, визначених у висновку.
Протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення органом державного фінансового контролю висновку замовник оприлюднює через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявлених порушень.
9. У разі підтвердження органом державного фінансового контролю факту усунення замовником порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, про що цей орган зазначає в електронній системі закупівель протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення замовником відповідної інформації в електронній системі закупівель, службова (посадова) особа замовника, уповноважена особа замовником не притягається до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері закупівель з порушень, що були усунуті замовником відповідно до висновку.
10. У разі незгоди замовника з інформацією, викладеною у висновку, він має право оскаржити висновок до суду протягом 10 робочих днів з дня його оприлюднення, про що зазначається в електронній системі закупівель протягом наступного робочого дня з дня оскарження висновку до суду.
11. Якщо замовник не усунув порушення, визначене у висновку, і таке порушення матиме негативний вплив для бюджетів, а також висновок не оскаржено до суду, орган державного фінансового контролю проводить перевірку закупівлі відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні". Керівник органу державного фінансового контролю або його заступник приймає рішення про призначення перевірки закупівлі, яке оприлюднюється протягом двох робочих днів з дня його прийняття. При цьому процедура закупівлі на період проведення перевірки закупівлі не зупиняється.
12. У разі виявлення під час моніторингу закупівлі порушень щодо невідповідності опублікованих в електронній системі закупівель умов договору про закупівлю від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару), переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури орган державного фінансового контролю може проводити перевірку закупівлі відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні". Керівник органу державного фінансового контролю або його заступник приймає рішення про призначення перевірки закупівлі, яке оприлюднюється протягом двох робочих днів з дня його прийняття. При цьому дія договору про закупівлю на період проведення перевірки закупівлі не зупиняється.
13. Якщо органом оскарження прийнято до розгляду скаргу від суб'єкта оскарження у порядку, встановленому цим Законом, орган державного фінансового контролю не приймає рішення про початок моніторингу закупівлі щодо тих порушень, обставин, підстав, які були або є предметом розгляду органом оскарження незалежно від прийнятого органом оскарження рішення щодо таких порушень, обставин, підстав.
14. Якщо органом оскарження прийнято до розгляду скаргу від суб'єкта оскарження у порядку, встановленому цим Законом, після прийняття рішення про початок моніторингу закупівлі чи після опублікування висновку, протягом наступного робочого дня з дня розміщення скарги суб'єктом оскарження в електронній системі закупівель керівник органу державного фінансового контролю або його заступник до моменту опублікування рішення органу оскарження зупиняє рішення органу державного фінансового контролю, а замовник до моменту опублікування рішення органу оскарження зупиняє виконання зобов'язань щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, щодо тих порушень, обставин, підстав, які стали предметом розгляду органом оскарження, з відповідним повідомленням в електронній системі закупівель.
15. Після оприлюднення рішення органу оскарження замовником у порядку, встановленому цією статтею, виконання зобов'язань щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, зазначених у висновку, здійснюється в частині, що не були предметом розгляду органом оскарження.
16. У разі оскарження в судовому порядку рішення органу оскарження рішення про початок моніторингу закупівлі не приймається щодо тих порушень, обставин, підстав, які були або є предметом судового розгляду.
17. У разі наявності підстав, визначених частиною другою цієї статті, що містять ознаки порушень та які не були предметом розгляду органом оскарження та/або оскарження у судовому порядку рішення органу оскарження, рішення про початок моніторингу закупівлі щодо інших ознак порушень приймається після оприлюднення рішення органу оскарження на веб-порталі Уповноваженого органу у порядку, встановленому статтею 18 цього Закону, або після набрання рішенням суду законної сили.
18. Обмін інформацією між органом державного фінансового контролю та замовником, встановлений цією статтею, здійснюється в електронному вигляді через електронну систему закупівель.
19. Узагальнена інформація, зазначена в пункті 3 частини першої статті 8 цього Закону, подається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, Уповноваженому органу до 1 березня року, наступного за звітним бюджетним роком.
20. Форма висновку та порядок його заповнення визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
21. Методика визначення автоматичних індикаторів ризиків, їх перелік та порядок застосування затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, за погодженням з Уповноваженим органом".
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2265-VІІI зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону;
вжити заходів щодо фінансового забезпечення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, для оновлення і модернізації матеріально-технічної бази та достатньої штатної чисельності для здійснення моніторингу закупівель.
Вважаючи, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність, яка виразилася у неприведені нормативно-правових актів до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту свої прав та інтересів.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки закупівель, моніторингу закупівель (підпункт 3 пункту 4 Положення); здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі (абзац восьмий підпункту 4 пункту 4 Положення) та має право перевіряти в ході державного фінансового контролю документи щодо проведення процедур закупівель (підпункт 6 пункту 6 Положення).
На виконання зазначених вище повноважень та у відповідності з положеннями частини двадцятої статті 7 і Закону України «Про публічні закупівлі», Держаудитслужба наказом від 23.04.2018 № 86 затвердила форму висновку про результати моніторингу закупівлі та Порядок заповнення форми висновку про результати моніторингу закупівлі. Зазначений наказ зареєстрований в Мін'юсті 01.06.2018 за № 654/32106, опублікований в «Офіційному віснику України», 2018, №46 (15.06.2018), ст. 1636, та набрав чинності з дня опублікування.
Наказом Держаудитслужби від 11.09.2018 № 196, відповідно до частини двадцять першої статті 7№ Закону України «Про публічні закупівлі», затверджені Методика визначення автоматичних індикаторів ризиків; Перелік автоматичних індикаторів ризиків; Порядок застосування автоматичних індикаторів ризиків. Зазначений наказ зареєстрований в Мін'юсті 27.09.2018 за № 1113/32565, опублікований в «Офіційному віснику України», 2018, № 75 (02.10.2018), ст. 2521, та набрав чинності з дня опублікування.
Таким чином, твердження позивача про відсутність нормативно-правової бази необхідної для здійснення моніторингу закупівель, як підстави для визнання протиправної бездіяльності Уряду, що пов'язана з вимогами абзацу третього пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2017 «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель», відповідно до якого Кабінет Міністрів України забезпечує приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, є помилковим.
Отже, колегія суддів доходить до висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень на яких відповідно покладено обов'язок щодо приведення приведення нормативно-правових актів необхідних для реалізації Закону України від 21 грудня 2017 року №2265- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель» діяли на підставах, в межах та у спосіб наданих їм повноважень.
Водночас , виходячи з меж заявлених позовних вимог та одночасно досліджуючи питання порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, як громадської організації, на участь у громадському контролі у сфері публічних закупівель, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що громадський контроль забезпечується через вільний доступ до всієї інформації щодо публічних закупівель, яка підлягає оприлюдненню відповідно до цього Закону, до аналізу та моніторингу інформації, розміщеної в електронній системі закупівель, а також шляхом інформування через електронну систему закупівель або письмово органів, уповноважених на здійснення контролю, про виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель та недоліки роботи електронної системи закупівель.
Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. А правильніше - те право, яке особа вважає порушеним.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: "Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові".
З вказаних правових норм вбачається, що особа може звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень лише в тому випадку, якщо останні безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Тобто, особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.
Позивачем є громадська організація «Платформа Громадський Контроль».
Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій, визначені у Законі України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012.
Відповідно до положень даного Закону, громадська організація це добровільне об'єднання фізичних осіб для здійснення захисту прав і свобод, задоволення суспільних потреб та інших інтересів. Засновниками та членами (учасниками) громадської організації є фізичні особи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про громадські об'єднання» громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Проте, позивачем також не надано доказу того, щодо наявності у нього повноважень на звернення до суду з даними позовними вимогами в інтересах інших осіб.
Оскільки, відповідачами в рамках досліджуваних правовідносин не було допущено протиправною бездіяльності, не приймалися рішення та не вчинялося дій, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивачем обставин порушеного права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідачів не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Громадської організації «Платформа громадський контроль» (49000, м. Дніпро, вул. Ульянова, буд. 24, оф. 9, ЄДРПОУ 39689459) відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.П. Васильченко
Судді Н.Г. Вєкуа
А.Б. Федорчук
Повний текс рішення складено та підписано 23.04.2019 р.
