ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3312/17

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого,

суддів: Берднік І. С., Дроботової Т. Б., Краснова Є. В., Кушніра І. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Сухового В. Г., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Жураховська Т. О.,

за участю представників:

позивача - Любич В.О., адвокат,

відповідача - не з'явився,

третьої особи - Мартиненко А.М., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_4 і Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 (судді: Слободін М. М., Сіверін В. І., Терещенко О. І.) у справі № 922/3312/17

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Відродження"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4,

про визнання права користування та визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2017 року Селянське (фермерське) господарство "Відродження" (далі - СФГ "Відродження") звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про:

- визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою".

1.2. Позовну заяву із посиланням, зокрема, на положення статей 92, 141, 142 Земельного кодексу України і Закону України "Про фермерське господарство", обґрунтовано тим, що згідно з рішенням Дергачівської районної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області від 12.04.2000 ОСОБА_4 передано у постійне користування земельну ділянку площею 100,00 га на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства і видано державний акт на право постійного користування землею від 17.07.2000 серії НОМЕР_3.

ОСОБА_4 після отримання державного акта на право постійного користування землею створив і зареєстрував СФГ "Відродження", яке із дати свого заснування користувалося земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що СФГ "Відродження" стало відомо, що 06.04.2017 згідно з оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ право постійного користування земельною ділянкою припинено у зв'язку із добровільною відмовою від такого права на підставі письмової заяви ОСОБА_4, а 16.05.2017 державним реєстратором здійснено реєстрацію припинення права користування землею.

Проте СФГ "Відродження" наголошує, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ прийнято за відсутності правових підстав, порушено право СФГ "Відродження", оскільки за змістом пункту "а" частини 1 статті 141 та статті 142 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є заява саме землекористувача, яким є юридична особа - СФГ "Відродження", а не ОСОБА_4

Позивач зауважує, що за змістом чинного на час створення СФГ "Відродження" законодавства, хоча державний акт на право постійного користування землею і видано фізичній особі - засновнику фермерського господарства, земельна ділянка була безпосередньо пов'язана із конкретним фермерським господарством, для створення якого цю земельну ділянку було надано, юридична особа - фермерське господарство використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), сільська рада, відділ земельних ресурсів та податковий орган обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою. Оформлення правовстановлюючого документа на землю фермерському господарству було неможливим, оскільки саме отримання державного акта на землю засновником фермерського господарства є необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Проте після створення, державної реєстрації фермерського господарства саме таке фермерське господарство є фактичним землекористувачем земельної ділянки.

1.3. У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просило відмовити у її задоволенні зазначаючи, що оспорюваний наказ від 06.04.2017 № 5383-СГ прийнято з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, Положення про Головне управління (затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308), на підставі письмової заяви землекористувача згідно з державним актом на право постійного користування землею, у межах повноважень Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у спосіб, передбачений чинним законодавством, тому підстав для визнання цього наказу недійсним немає.

Відповідач наголосив, що СФГ "Відродження" не є законним користувачем земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, оскільки не отримало державного акт на право постійного користування на цю земельну ділянку та не зареєструвало речового права відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернуло увагу, що на час звернення з позовом до суду відомостей про земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, у Державному земельному кадастрі немає, цю інформацію вилучено у зв'язку з державною реєстрацією інших земельних ділянок, сформовано 50 нових земельних ділянок, які передано у власність фізичних осіб. Отже, на час подання позову немає такого об'єкта цивільних прав як земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, право постійного користування на яку просить визнати СФГ "Відродження".

1.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4

1.5. У поясненнях на позовну заяву ОСОБА_4 підтвердив, що 17.07.2000 на підставі відповідного рішення уповноваженої особи отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, для ведення фермерського господарства, яке ОСОБА_4 створив і зареєстрував 07.09.2000.

ОСОБА_4 зазначив, що 11.04.2008 одночасно з ним новим членом і новим головою СФГ "Відродження" став ОСОБА_5, який не є ані родичем, ані членом сім'ї ОСОБА_4 і який фактично усунув його від справ фермерського господарства, користуючись земельною ділянкою на власний розсуд.

07.04.2017 приватним нотаріусом зареєстровано вибуття ОСОБА_4 з СФГ "Відродження".

Так, єдиним членом і головою СФГ "Відродження" залишився ОСОБА_5, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань.

Отже, з квітня 2017 року СФГ "Відродження" не має жодних прав на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, оскільки ОСОБА_4, якому земельну ділянку було надано на праві постійного користування вийшов зі складу СФГ "Відродження", яке, у свою чергу, втратило право користуватися земельною ділянкою, оскільки діяльність СФГ "Відродження" була формою підприємництва саме ОСОБА_4, якому як громадянину надано землю для ведення фермерського господарства.

ОСОБА_4 також зазначає, що оскільки він як законний землекористувач згідно з державним актом на землю на підставі положень статей 141, 142 Земельного кодексу України звернувся до уповноваженого органу із письмовою заявою про добровільну відмову від земельної ділянки, підстав для визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ немає.

Крім того, ОСОБА_4 акцентував, що твердження позивача про наявність у СФГ "Відродження" законних сподівань/очікувань стосовно спірної земельної ділянки не ґрунтується на положеннях чинного національного законодавства, адже СФГ "Відродження" ніколи не було постійним користувачем цієї земельної ділянки.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, виходячи із положень чинного законодавства, зокрема статей 92, 125, 126 Земельного кодексу України, зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов'язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. Отже, суд дійшов висновку, що оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надано ОСОБА_4, СФГ "Відродження" не має права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, тому позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права є необґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що згідно з чинним як на час створення СФГ "Відродження" законодавством України, так і на час звернення до суду фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, установивши, що станом на час звернення до суду немає такого об'єкта цивільних прав як земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці обставини унеможливлюють задоволення позову про визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування цією земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ прийнято із дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений чинним законодавством, на підставі письмової заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки.

2.2. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ, у цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою". У решті рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що положення законодавства, які визначають зміст права постійного користування, зумовили законні очікування позивача, що земельною ділянкою, наданою у постійне користування з метою створення фермерського господарства та здійснення ним господарської діяльності, користуватимуться саме для цієї мети упродовж усього часу існування СФГ "Відродження", тому суд дійшов висновку, що право СФГ "Відродження" на безстрокове користування земельною ділянкою, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності цього господарства, є законними очікуваннями, які підлягають захисту як майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (діл - Конвенція).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку вільне волевиявлення третьої особи (засновника фермерського господарства) на припинення права користування не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, оскільки обсяг цього речового права і цільове призначення земельної ділянки, визначені законом, з огляду на гарантії, встановлені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, унеможливлюють прийняття такої відмови відповідачем без згоди позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, ОСОБА_4 у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 залишити в силі, наголошуючи на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального права та істотному порушенні норм процесуального права, оскільки судами не спростовано висновків суду першої інстанції, зроблено суперечливі висновки про приналежність речового права на спірну земельну ділянку засновникові СФГ "Відродження" ОСОБА_4 і одночасно зазначено про наявність цього ж речового права у СФГ "Відродження".

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував (розтлумачив) положення Закону України "Про фермерське (селянське) господарство", Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) та інших правових актів, які були чинними на час отримання ОСОБА_4 державного акта на землю і які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, за змістом законодавства, як чинного на час створення і реєстрації СФГ "Відродження", так і на час звернення до суду, право отримати у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства було надано фізичній особі - громадянину України, на ім'я якого і видано державний акт на землю. Фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції, на переконання заявника касаційної скарги, дійшов помилкового висновку про пріоритетність діяльності СФГ "Відродження", оскільки зазначене СФГ "Відродження" було формою підприємницької діяльності саме ОСОБА_4, а не будь - якої іншої особи. Тобто пріоритетними є права саме ОСОБА_4, якому земельну ділянку надано для ведення фермерського господарства.

На час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру оспорюваного наказу постійним землекористувачем був саме ОСОБА_4, якого виключили із фермерського господарства і який мав право відмовитися від земельної ділянки.

Проте суд апеляційної інстанції аргументів на спростування цих обставин не навів.

ОСОБА_4 зауважує, що СФГ "Відродження" не вчиняло дій, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою, що виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу прав на земельні ділянки, а вимагає оформлення прав на них за певною процедурою, яку неможливо підмінити судовим рішенням. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував і перебрав на себе функції інших органів державної влади.

Крім того, скаржник зазначає, що вирішуючи питання дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" наголосив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, а тому неухильне дотримання норм національного законодавства щодо приналежності земельної ділянки саме громадянину, а не фермерському господарству, відповідає практиці ЄСПЛ".

3.2. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області також подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 залишити в силі, наголошуючи на залишенні судом апеляційної інстанції, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 06.04.2017 № 5383-СГ Головне управління Держгеокадастру у Харківській області керувалося нормами статті 19 Конституції України, статей 151, 22, 92, 121, 122, 142 Земельного кодексу України, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженим наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308 за заявою громадянина ОСОБА_4, на ім'я якого було видано та зареєстровано державний акт від 07.07.2000 серії НОМЕР_3 на право постійного користування землею.

Скаржник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції, що у цьому випадку вільне волевиявлення третьої особи (засновника фермерського господарства) на припинення права користування не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, оскільки обсяг речового права і цільове призначення земельної ділянки визначено законом з огляду на гарантії, встановлені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, унеможливлюють прийняття такої відмови Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області без згоди СФГ "Відродження", є хибним, оскільки норма статті 142 Земельного кодексу України передбачає наявність добровільної відмови саме землекористувача від права користування земельною ділянкою та наявність відповідної заяви саме від такого землекористувача. Право постійного користування ОСОБА_4 земельною ділянкою посвідчувалося державним актом на право постійного користування землею, виданого саме на ім'я цієї особи.

За змістом пункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Натомість доказів, що СФГ "Відродження" відповідно до закону було надано земельну ділянку площею 100,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, немає.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважає, що позовні вимоги СФГ "Відродження" не відповідають вимогам земельного законодавства, а твердження суду апеляційної інстанції про те, що безстрокове право позивача користуватися спірною земельною ділянкою визнано державними фіскальними органами і відповідачем, що, як зазначив суд апеляційної інстанції, підтверджено довідкою відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 23.01.2017 про склад земель, які обліковуються за СФГ "Відродження", на думку скаржника, є помилковими, оскільки така довідка не є документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Надані позивачем документи податкової звітності підтверджують лише факт сплати грошових коштів і не свідчать про наявність у позивача законного права користування земельною ділянкою, оформленого відповідно до вимог земельного законодавства.

Скаржник також наголосив, що на цей час земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, як об'єкта цивільних прав немає у зв'язку із виключенням її з Державного земельного кадастру і реєстрацією натомість 50 нових земельних ділянок, які передано у власність фізичним особам.

3.3. У відзиві на касаційні скарги СФГ "Відродження" просить відмовити у їх задоволенні та залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, зазначаючи про здійснення судом апеляційної інстанції всебічного і повного розгляду, а також наголошуючи, зокрема, що після створення і державної реєстрації фермерського господарства саме воно є фактичним землекористувачем земельної ділянки.

Норми законодавства, які регулюють діяльність фермерських господарств, апеляційний суд застосував правильно, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 348/992/16-ц.

3.4. У запереченнях щодо можливості врахування у справі висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 348/992/16-ц, третя особа - ОСОБА_4 зазначає, що у цій постанові наведено висновок про застосування норм процесуального права (суб'єктна юрисдикція), а не матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому предмет спору і характер правовідносин у справі, що розглядається, та у цивільній справі № 348/992/16-ц, відрізняються. Висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються виключно питання обов'язків щодо земельної ділянки, а не права на відмову від права на землю та суб'єкта такої відмови, що є предметом розгляду у справі № 922/3312/17.

Натомість, як зазначає ОСОБА_4, наявні висновки Верховного Суду, які свідчать про обґрунтованість касаційних скарг, зокрема, у справі № 911/436/17, та постановах Верховного Суду України у справах № 3-157гс14, № 21-551а16 зазначено, що системний аналіз Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" в аспекті цього спору свідчить про таке: 1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; 2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства воно набуває земельні ділянки у користування або у власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України.

Висновок про відсутність правових підстав для визнання права постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством викладено у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 926/590/17.

Отже, згідно з висновками Верховного Суду право розпорядження земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, належить саме цій фізичній особі, а не фермерському господарству як юридичній особі, тому оспорюваний у справі № 922/3312/17 наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" є правомірним, адже добровільну відмову від земельної ділянки здійснив належний суб'єкт - фізична особа, якій було надано таке право користування земельною ділянкою.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 і Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а відповідно до ухвали від 22.05.2018 справу передано на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка прийняла справу до розгляду (ухвала від 04.06.2018).

Ухвалою від 18.06.2018 зупинено провадження у справі № 922/3312/17 до отримання висновку Науково-консультативної ради при Верховному Суді, яке було поновлено згідно з ухвалою від 20.11.2018.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах і запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова палата вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- на підставі рішення IX сесії XXIII скликання Дергачівської районної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області від 12.04.2000 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 100,00 га, розташовану на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства. На підставі цього рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 100,00 га, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області для ведення фермерського господарства;

- 07.09.2000 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано створення СФГ "Відродження", єдиним засновником та керівником якого став ОСОБА_4, що підтверджується витягом із зазначеного реєстру станом на 09.04.2008;

- земельній ділянці, отриманій ОСОБА_4 на підставі державного акта серії НОМЕР_3 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 100,00 га присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2.

- 11.04.2008 до складу членів СФГ "Відродження" увійшов ОСОБА_5, який став новим головою фермерського господарства та підписантом юридичної особи, про що свідчить долучений до матеріалів витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (реєстраційна дія від 11.04.2008 № 14561070006001608);

- 07.04.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну складу або інформації про засновників, а саме про вибуття ОСОБА_4 зі складу членів СФГ "Відродження", внаслідок чого єдиним членом і головою господарства залишився ОСОБА_5

Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 100,00 га, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області на підставі державного акта на право постійного користування землею від 17.07.2000 серії НОМЕР_3 на підставі заяви громадянина ОСОБА_4 як землекористувача про відмову від користування спірною земельною ділянкою.

Суди установили, що як убачається із матеріалів справи, відомості про земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, виключено на підставі заяв громадян, яким згідно з чинними наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.05.2017 № 7700-7749-СГ надано дозволи на розробку документації із землеустрою. Із земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2 сформовано 50 нових земельних ділянок, кадастрові номери НОМЕР_4-НОМЕР_5, які передано у власність громадян - фізичних осіб на підставі відповідних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

4.4. Предметом спору у цій справі є вимога СФГ "Відродження" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства та про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" з підстав порушення права позивача на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_4 державного акта на землю) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_4 земельної ділянки у постійне користування на підставі відповідного рішення від 12.02.2000) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції від 17.03.1999, яка діяла на час надання ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції від 17.03.1999, яка діяла на час надання ОСОБА_4 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_4 фермерського господарства 07.09.2000) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

5.2. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 28.09.2017) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

5.3. За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об'єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

5.4. Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За змістом пункту "а" статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття відповідачем оспорюваного наказу від 06.04.2017 № 5383-СГ) підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Частинами 3, 4 статті 142 цього Кодексу передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

5.5. Суд першої інстанції зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Проте, як установив суд першої інстанції і не спростував суд апеляційної інстанції, СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, підтверджено державним актом серії НОМЕР_6.

Ураховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про виключення можливості приналежності СФГ "Відродження" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_4 у 2000 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

5.6. Крім того, за змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Проте за СФГ "Відродження" права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

При цьому згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ "Відродження" до суду із вимогою про визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

5.7. Суди попередніх інстанцій також установили, що відомостей про земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, у Державному земельному кадастрі немає, оскільки відповідну інформацію вилучено на підставі державної реєстрації інших 50 земельних ділянок, кадастрові номери НОМЕР_4 - НОМЕР_5, які Головним управлінням Держгеокадастру передано у власність громадян - фізичних осіб на підставі відповідних наказів.

За змістом статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (стаття 791 зазначеного Кодексу).

Суд першої інстанції установив, що станом на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом такого об'єкта цивільних прав як земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 немає, що, у свою чергу, також свідчить і про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2.

5.8. Щодо вимоги СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", суд першої інстанції установив, а суд апеляційної інстанції не спростував, що Головне управління Держгеокадастру прийняло оспорюваний наказ від 06.04.2017 № 5383-СГ у межах наданих йому повноважень, згідно з положеннями чинного законодавства припинило право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею від 07.07.2000 серії НОМЕР_3 у зв'язку із добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою відповідно до статей 141, 142 Земельного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", установивши, що СФГ "Відродження" не є постійним користувачем земельної ділянки, визначеної у державному акті серії НОМЕР_6, доказів незаконності оспорюваного наказу позивачем не надано, порушення його права та інтересів не доведено.

5.9. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право СФГ "Відродження" на безстрокове користування земельною ділянкою, наданою для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законним очікуванням і підлягає захисту як майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ "Відродження" не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", який, у свою чергу, як установлено судом першої інстанції, і не спростовано апеляційним судом, прийнято на підставі письмової заяви землекористувача (згідно з державним актом на право постійного користування землею), поданої у порядку статей 141, 142 Земельного кодексу кодексу України, у межах наданих відповідачеві повноважень, згідно з процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Водночас, СФГ "Відродження", як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

5.10. Щодо посилань суду апеляційної інстанції на довідку відділу Держгеокадастру від 23.01.2017 про склад земель, які обліковуються за фермерським господарством, касаційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначена довідка не є правовстановлюючим документом і доказом наявності права постійного користування землею згідно з чинним законодавством, як і не є доказом наявності такого права і надані позивачем документи про сплату земельного податку за користування цією земельною ділянкою і відомості про податкові зобов'язання фермерського господарства.

5.11. На підтвердження переходу до нього права постійного користування земельною ділянкою СФГ "Відродження" посилається на постанову Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/922/16-ц, за змістом якої аналіз статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" дає підстави для висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи, і з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому її було надано.

З цього приводу касаційний суд зазначає таке.

Предмет спору у справі № 348/992/16-ц, в якій встановлено правову позицію, застосування якої вимагає позивач, є розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки державної власності у зв'язку із використанням цієї землі не за цільовим призначенням. Верховний Суд зазначив також, що у правовідносинах щодо користування земельною ділянкою (саме на правах оренди) відбулася фактична зміна орендаря та обов'язки землекористування перейшли до фермерського господарства.

Отже, у зазначеній справі предметом розгляду були правовідносини щодо оренди земельної ділянки на підставі відповідного договору, а висновок суду щодо переходу обов'язків землекористувача до фермерського господарства зроблено у зв'язку із суб'єктною юрисдикцією спору щодо розірвання договору оренди землі, наданої для ведення фермерського господарства у зв'язку із порушенням умов договору (цільове використання землі) саме фермерським господарством, яке здійснює фактичне користування земельною ділянкою.

Натомість у справі № 922/3312/17, що розглядається, предметом спору є визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою і визнання недійсним наказу уповноваженого органу щодо припинення права постійного користування цією ділянкою за заявою особи, якій таке право було надано.

Зазначене свідчить про різне законодавче регулювання спірних правовідносин у справі № 348/992/16-ц, на рішення у в якій посилається позивач, і у справі № 922/3312/17, яка розглядається.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.2. Ураховуючи положення закону, а також зважаючи на викладене, касаційний суд зазначає, що оскаржене у справі рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 відповідає чинному законодавству, водночас постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у частині скасування частково рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ ухвалено із порушенням норм матеріального і процесуального права, отже постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв'язку із задоволенням касаційних скарг судові витрати, пов'язані з їх розглядом, Суд покладає на Позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 304, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги ОСОБА_4 і Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 922/3312/17 скасувати в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою".

В цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" залишити в силі.

3. У решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/3312/17 і залишити в силі.

4. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Лопатіна, 2-а, код ЄДРПОУ 31010087) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61022, Харківська область, м. Харків. Майдан Свободи, 1-й під'їзд, 6,7 поверхи, код ЄДРПОУ 39792822) 6400,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Лопатіна, 2-а, код ЄДРПОУ 31010087) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1) 6400,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова

Є. В. Краснов

І. В. Кушнір

Г. М. Мачульський

І. С. Міщенко

В. Г. Суховий

Ю. Я. Чумак