П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 800/336/17

Провадження № 11-509асі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (судді Смокович М. І., Бевзенко В. М., Білоус О. В., Шарапа В. М., Стрелець Т. Г.) у справі № 800/336/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

15 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 липня 2017 року № 190/вс-17, яким його визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. Крім того позивач просив стягнути на його користь із Державного бюджету України судовий збір у сумі 640 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що з листопада 2016 року по липень 2017 року він приймав участь у конкурсі на зайняття посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Рішенням ВККС від 14 липня 2017 року № 190/вс-17 його визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

На думку позивача, вказане рішення ВККС є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач порушив Регламент Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затверджений рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент); оскаржуване рішення відповідача не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 серпня 2017 року відкрив провадження в цій справі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 листопада 2017 року зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/8290/17 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) про визнання незаконними та скасування наказів.

До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_3 цим судом не закінчено.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності вказаною редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 лютого 2018 року поновив провадження в цій справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 березня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю.

Не погодившись із постановленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначив, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки судді, які входили до складу колегії суддів, що розглядала цю справу, як і позивач приймали участь у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, та в тій чи іншій мірі були залежні від ВККС при прийнятті рішення по їх кандидатурам. Суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо повноважності складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання позивача, ураховуючи те, що жоден із членів Комісії не пройшов кваліфікаційного оцінювання на предмет можливості здійснювати правосуддя у Верховному Суді і цей факт викликає у позивача сумніви щодо об'єктивності та спроможності членів ВККС виконувати свої функції та вирішувати питання кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду.

Скаржник також зазначив, що суд першої інстанції: не дослідив доводи позивача щодо порушення Комісією положень Регламенту під час засідання ВККС 14 липня 2017 року, чим порушив принципи законності та обґрунтованості судового рішення; не перевірив обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача; не витребував і не дослідив матеріали суддівського досьє позивача та висновок і інформацію ГРД, на які послався у рішенні; не звернув уваги на те, що позивач подав документи на конкурс до Верховного Суду як суддя, а не науковець, тому для прийняття рішення щодо його доброчесності наукова робота не мала вирішального значення, а за таких умов у Комісії не було підстав вважати дії ОСОБА_3 такими, що не відповідають критеріям професійної етики та доброчесності.

ОСОБА_3 також вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки його доводам щодо отримання ГРД використаної у висновку про недоброчесність позивача інформації в незаконний спосіб та відсутності у ВККС повноважень надавати оцінку невідповідності витрат кандидата на посаду судді та членів його сім'ї отриманим доходам. При цьому висновки Комісії за результатами співбесіди з позивачем та дослідження його суддівського досьє є безпідставними.

Ураховуючи викладене, скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та постановити нове - про задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Комісії зазначив, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав правильну юридичну оцінку цим обставинам, прийнявши законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення. На спростування доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, представник ВККС зазначив, що: під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 було оголошено склад суду, який здійснює розгляд його справи та роз'яснено право заявити відводи, однак позивач не заявив відвід жодному із членів колегії суддів, а тому його твердження про те, що справу було розглянуто неповноважним складом суду, є необґрунтованим та безпідставним; Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не передбачено необхідність проходження членами ВККС кваліфікаційного оцінювання; доводи ОСОБА_3 про те, що Комісією не дотримано вимог розділу IV «Розгляд питань на засіданнях Комісії» Регламенту ВККС є такими, що не знайшли свого підтвердження; Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи оскаржуване рішення, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3

У зв'язку з викладеним, представник ВККС просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - без змін.

Позивач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи, в судові засідання 02 жовтня 2018 року, 22 січня та 26 березня 2019 року не з'явився. При цьому розгляд справи 02 жовтня 2018 року та 22 січня 2019 року було відкладено у зв'язку з відповідними клопотаннями позивача, обґрунтованими його перебуванням на стаціонарному лікуванні. Про причину неявки в судове засідання 26 березня 2019 року позивач суд не повідомив.

Представник відповідача 26 березня 2019 року подав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи, в судові засідання 02 жовтня 2018 року, 22 січня та 26 березня 2019 року не з'явився.

За таких обставини на підставі пункту 2 частини першої статті 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи відповідача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

Суд першої інстанції установив, що рішенням від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16 ВККС оголосила конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а також затвердила Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

24 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення як суддя.

Рішенням від 05 грудня 2016 року ВККС допустила ОСОБА_3 до участі у цьому конкурсі.

За рішенням Комісії від 11 січня 2017 року № 2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, з-поміж них - ОСОБА_3

16 лютого 2017 року ОСОБА_3 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 72 бали і за рішенням Комісії від 17 лютого 2017 року № 12/зп-17 допущений до виконання практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання в межах процедури конкурсу до Верховного Суду.

За результатами виконаного 21 лютого 2017 року практичного завдання ОСОБА_3 набрав 76,5 бала.

Згідно з рішенням Комісії від 29 березня 2017 року № 23/зп-17 у першому етапі кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту ОСОБА_3 отримав 148,5 бала та був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

ГРД надала Комісії затверджений на її засіданні 12 квітня 2017 року висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_3. (далі - Кандидат) критеріям доброчесності та професійної етики (далі - Висновок), який доповнила додатковою інформацією, викладеною у її рішенні, затвердженому 20 квітня 2017 року (далі - Рішення ГРД).

Проаналізувавши інформацію щодо Кандидата, ГРД виявила обставини, які дають підстави для висновку про його невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Так, у Висновку зазначено про те, що Кандидат у 1994-2016 роках перебував на різних суддівських посадах, зокрема, протягом 2010-2016 років - на посаді судді Вищого адміністративного суду України. У 2014 році Кандидат підготував дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Правовий статус позивача в адміністративному судочинстві».

Згідно з рішенням спеціалізованої вченої ради К17.051.07 від 25 червня 2014 року (протокол № 12) державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» (далі - ДВНЗ) Кандидат отримав науковий ступінь кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».

Однак 22 грудня 2014 року Атестаційна колегія МОН України (далі - Атестаційна колегія) скасувала рішення про присвоєння Кандидату наукового ступеня кандидата юридичних наук та відмовила йому у видачі диплома. Це рішення підтверджено наказом МОН України від 30 червня 2015 року № 690.

ГРД зазначила, що на її інформаційний портал надійшло повідомлення, з якого стало відомо, що підставою для скасування рішення про присвоєння Кандидату наукового ступеня став висновок Експертної ради Державного департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації МОН України (далі - Експертна рада), яка виявила у роботі значний обсяг текстуальних запозичень (плагіату), що було підтверджено голосуванням всіх членів Експертної ради.

ГРД вказала, що має усі підстави довіряти цій інформації, оскільки вона надійшла від члена Експертної ради професора ОСОБА_5, який особисто брав участь у перевірці дисертації Кандидата і в телефонній розмові з членами ГРД підтвердив її вірогідність.

Відтак ГРД у своєму Висновку констатувала, що Кандидат при підготовці власної наукової роботи допустив значний обсяг плагіату, що встановлено рішенням компетентного органу. З посиланням на положення статті 1 Кодексу суддівської етики ГРД зазначила, що неправомірне присвоєння Кандидатом плодів чужої інтелектуальної праці при підготовці власної наукової роботи є грубим порушенням загальноприйнятих стандартів поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. З'ясованих обставин, на думку ГРД, цілком достатньо для висновку про невідповідність Кандидата критеріям доброчесності і професійної етики.

У Рішенні від 20 квітня 2017 року ГРД звернула увагу на те, що на її сайт надійшли повідомлення про факти, які, на її думку, теж потрібно з'ясувати при оцінці відповідності доходів Кандидата та членів його сім'ї їхнім витратам та вартості придбаного майна. Зокрема йдеться про будинок, який належить сину Кандидата і розташований за адресою: АДРЕСА_1. Фотографію цього будинку долучено до Рішення ГРД на підтвердження (візуалізації) повідомленої інформації. На одній із фотографій зафіксовано й самого Кандидата, а це, на думку ГРД, свідчить про те, що йому достеменно відомо про факт наявності у сина вказаного вище будинку, а також про те, що Кандидат ймовірно користується ним або долучився до придбання чи утримання цього майна.

За даними досьє Кандидата, згаданий вище будинок його син набув у власність у віці 21 року. У 2012 році, коли було придбано будинок, його доходи за рік становили 14 тис. 697 грн. Водночас будинок знаходиться у районі, де розміщується нерухомість вищого цінового сегмента. Такі будинки коштують від 150 тис. доларів США, й на думку, ГРД малоймовірно, що син Кандидата мав можливість придбати таку нерухомість самостійно, а відтак допускає, що її придбано за рахунок коштів Кандидата. У зв'язку із цим ГРД зазначила про те, що у неї немає відомостей про доходи Кандидата до 2012 року, відтак пропонує Комісії з'ясувати питання участі Кандидата у придбанні будинку та відповідності його доходів таким витратам.

Також у Рішенні ГРД йдеться про те, що у 2013 році Кандидат, будучи суддею Вищого адміністративного суду України, у складі колегії суддів постановляв рішення про залишення в силі рішень судів щодо заборони мирних зібрань, які стосувались відповідачів та невизначеної кількості осіб, і які були винесені вже після рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Веренцов проти України».

21 квітня 2017 року відбулася співбесіда із кандидатом ОСОБА_3, за участю уповноваженого представника ГРД, під час якої обговорювалися обставини, зазначені у Висновку та Рішенні ГРД, а також поясненнях позивача.

За результатами співбесіди Комісія прийняла рішення щодо винесення питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 здійснювати правосуддя у відповідному суді на розгляд у пленарному складі Комісії.

12 травня 2017 року на адресу Комісії надійшло звернення члена Експертної ради професора ОСОБА_5 разом із копіями документів.

06 червня 2017 року ОСОБА_3 подав до ВККС додаткові пояснення.

Під час засідання Комісії у пленарному складі 09 червня 2017 року із кандидатом ОСОБА_3 та за участі уповноваженого представника ГРД предметом обговорення були обставини, зазначені у Висновку та Рішенні ГРД, а також у зверненні професора ОСОБА_5, однак у зв'язку з суперечливою ситуацією, яка потребувала додаткового вивчення, Комісія оголосила перерву у проведенні кваліфікаційного оцінювання стосовно кандидата ОСОБА_3 у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду.

Для з'ясування суперечностей у наявних матеріалах Комісія направила запити до МОН України, на які отримала відповіді з підтверджуючими документами стосовно обставин захисту дисертаційної роботи кандидата ОСОБА_3

14 липня 2017 року ВККС у пленарному складі, розглянувши питання про підтвердження здатності ОСОБА_3 здійснювати правосуддя у відповідному суді, тринадцятьма голосами (одноголосно) ухвалила рішення про непідтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновків про те, що: склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання позивача, був повноважним для його проведення; рішення підписано усім складом членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідного висновку; оскаржуване рішення відповідача відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на такі міркування.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено утворення Верховного Суду, судді якого призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується ВККС (частина друга статті 79 Закону № 1402-VIII).

Частиною дев'ятою статті 79 Закону № 1402-VIII передбачено, що Комісія проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 81 Закону № 1402-VIII спеціальною процедурою призначення на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній з вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно.

На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону.

За змістом пункту 3 частини п'ятої статті 81 Закону № 1402-VIII у межах цієї спеціальної процедури Комісія, окрім іншого, проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду, який успішно пройшов спеціальну перевірку.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС (частина п'ята статті 83 Закону № 1402-VІІІ).

На виконання вимог Закону№ 1402-VІІІ рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення).

Рішенням ВККС від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання.

07 листопада 2016 року ВККС прийняла рішення № 145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затвердила Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

24 листопада 2016 року позивач подав до ВККС заяву про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення.

Рішенням від 05 грудня 2016 року Комісія допустила ОСОБА_3 до участі у цьому конкурсі.

Згідно з рішенням Комісії від 11 січня 2017 року № 2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема, ОСОБА_3

На підставі частини першої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

За загальним результатом першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит» ОСОБА_3 отримав 148,5 бала, позивач також пройшов тестування особистих морально - психологічних якостей та загальних здібностей.

Рішенням ВККС від 29 березня 2017 року № 23/зп-17 позивач був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Відповідно до абзацу третього пункту 20 розділу ІІІ Положення під час співбесіди обов'язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.

Частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII визначено, що ГРД:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Матеріалами справи встановлено, що ГРД надала Комісії затверджений на її засіданні 12 квітня 2017 року Висновок, в якому, зокрема, зазначила про неправомірне присвоєння кандидатом плодів чужої інтелектуальної власності у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Вказаний Висновок ГРД доповнила додатковою інформацією, викладеною у її Рішенні, затвердженому 20 квітня 2017 року, в якому зазначено, що на сайт ГРД надійшли повідомлення про факти, які повинні бути з'ясовані при оцінці відповідності доходів кандидата та членів його сім'ї їх витратам та майну. Крім того, у цьому Рішенні вказується, що ГРД було виявлено факти винесення у 2013 році колегією Вищого адміністративного суду України, де кандидат був головуючим та членом колегії, рішень щодо залишення в силі рішень судів щодо заборони мирних зібрань, які стосувались відповідачів та невизначеної кількості осіб, і які були винесені вже після рішення ЄСПЛ у справі «Веренцов проти України».

Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише в разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Відповідно до пункту 32 розділу ІІІ Положення за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне із таких рішень: у випадку визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді:

- рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді;

- рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Таким чином, рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає Комісія. Між тим, наявність негативного висновку ГРД стосовно кандидата на посаду судді обов'язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди з кандидатом на посаду судді (у формі засідання) з метою з'ясувати викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого кандидата на посаду судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 квітня 2017 року відбулася співбесіда із кандидатом на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3, за участю уповноваженого представника ГРД, під час якої обговорювалися обставини, зазначені у Висновку та Рішенні ГРД, а також поясненнях позивача.

За результатами співбесіди Комісія прийняла рішення щодо винесення питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 здійснювати правосуддя у відповідному суді на розгляд у пленарному складі Комісії.

12 травня 2017 року на адресу Комісії надійшло звернення члена Експертної ради професора ОСОБА_5 разом із копіями документів.

Під час засідання Комісії у пленарному складі 09 червня 2017 року із кандидатом на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 та за участі уповноваженого представника ГРД предметом обговорення були обставини, зазначені у Висновку та Рішенні ГРД, а також у зверненні професора ОСОБА_5, однак у зв'язку з суперечливою ситуацією, яка потребувала додаткового вивчення, Комісія оголосила перерву у проведенні кваліфікаційного оцінювання стосовно кандидата ОСОБА_3 у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду.

Для з'ясування суперечностей у наявних матеріалах Комісія направила запити до МОН України, на які отримала відповіді з підтверджуючими документами стосовно обставин захисту дисертаційної роботи кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3

14 липня 2017 року ВККС у пленарному складі, розглянувши питання про підтвердження здатності ОСОБА_3 здійснювати правосуддя у відповідному суді, тринадцятьма голосами (одноголосно) ухвалила рішення про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

На обґрунтування цього рішення ВККС зазначила, що: доводи ГРД, викладені у Висновку, стосовно неправомірного присвоєння ОСОБА_3 плодів чужої інтелектуальної власності у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук знайшли своє підтвердження, що дає підстави для обґрунтованого сумніву у сприйнятті й утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики і доброчесності суддів; кандидат не підтвердив наявності у його сина достатніх доходів для придбання у жовтні 2012 року у власність домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у серпні 2012 року - машиномісця, розташованого в АДРЕСА_2, у березні 2011 року - квартири площею 95,1 кв. м, розташованої за тією ж адресою, а також достатніх доходів у його дружини для придбання автомобіля Subaru Forester та квартири в м. Києві, а тому доводи ГРД у частині надання інформації, що стосується відповідності доходів кандидата та членів його сім'ї витратам, знайшли своє підтвердження.

У той же час, Комісія відхилила інформацію ГРД про невідповідність ОСОБА_3 критеріям професійної етики та доброчесності в частині винесення у 2013 році колегією суддів Вищого адміністративного суду України, де кандидат був головуючим та членом колегії, рішень щодо залишення у силі рішень судів щодо заборони мирних зібрань, які стосувались відповідачів та невизначеної кількості осіб, і які були винесені після рішення ЄСПЛ у справі «Веренцов проти України», як таку, що ґрунтується на правовій оцінці законності рішення суду, яке набрало законної сили, тобто наданій із перевищенням повноважень ГРД.

Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Як убачається з позовної заяви ОСОБА_3, однією з підстав оскарження позивачем рішення Комісії від 14 липня 2017 року № 190/вс-17 є те, що склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити.

Згідно із частиною третьою статті 94 Закону № 1402-VIII організаційними формами діяльності Комісії є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії.

На підставі наведених вище положень частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, ураховуючи надання ГРД Висновку, оскаржуване позивачем рішення Комісії прийнято у пленарному складі ВККС.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача стосовно наявності сумнівів щодо об'єктивності та спроможності членів ВККС виконувати свої функції та вирішувати питання кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду у зв'язку з непроходженням членами Комісії кваліфікаційного оцінювання, оскільки норми глави 3 Закону № 1402-VIII, якими визначені статус, повноваження, склад, порядок формування, організація роботи ВККС, не передбачають необхідності проходження членами Комісії кваліфікаційного оцінювання.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 100 Закону № 1402-VIII член ВККС не має права брати участь у розгляді питання та ухваленні рішення і підлягає відводу (самовідводу), якщо наявні дані про конфлікт інтересів або обставини, що викликають сумнів у його безсторонності. За наявності таких обставин член ВККС повинен заявити самовідвід. Із тих самих підстав відвід члену Комісії можуть заявити особи, щодо яких або за поданням яких розглядається питання.

Відвід має бути вмотивованим і поданим до початку розгляду питання у формі письмової заяви. Головуючий на засіданні зобов'язаний ознайомити із заявою про відвід члена Комісії, якому заявлено відвід.

У статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII) наведено визначення конфлікту інтересів, який проявляється у потенційному та реальному конфлікті інтересів.

Згідно із частиною другою статті 35 Закону № 1700-VII у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом. Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу. У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.

Матеріалами справи установлено, що ОСОБА_3 не скористався гарантованим статтею 100 Закону № 1402-VIII та статтею 35 Закону № 1700-VII правом заявити відвід членам Комісії або подати заяву про конфлікт інтересів до початку проведення засідання ВККС, за результатами якого було прийнято оскаржуване рішення.

Ураховуючи викладене, за відсутності об'єктивних та достатніх доказів про наявність потенційного чи реального конфлікту інтересів у членів Комісії, які не заявляли про наявність такого перед проведенням пленарного засідання за участю позивача, як не зробив цього і сам ОСОБА_3, немає підстав стверджувати, що вони припустились порушень Закону № 1700-VII щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Отже, є безпідставними та необґрунтованими твердження позивача про те, що склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити.

Крім того, не ґрунтуються на матеріалах справи і посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення ВККС пункту 4.9.1 Регламенту під час засідання Комісії у пленарному складі 14 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 4.9.1 Регламенту головуючий на засіданні Комісії перед початком розгляду кожного питання оголошує учасникам засідання склад присутніх на засіданні членів Комісії або з'ясовує їх думку про необхідність такого оголошення, роз'яснює учасникам засідання їх права та обов'язки, з'ясовує питання щодо відводів (самовідводів), називає доповідача з кожного питання порядку денного засідання та надає йому слово.

Як правильно встановив суд першої інстанції, 09 червня 2017 року на засіданні ВККС у пленарному складі під час розгляду питання про підтвердження кандидатом на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді головуючий на засіданні Комісії ОСОБА_7 з'ясував думку позивача про оголошення йому складу присутніх членів Комісії, роз'яснив відповідно до пункту 4.4 розділу IV Регламенту ВККС його права та обов'язки, оголосив про самовідводи членів Комісії ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з'ясував питання щодо відводів членів Комісії, що підтверджується відеотрансляцією засідання.

При цьому, як зазначено вище, кандидат ОСОБА_3 не заявив відвід жодному із членів Комісії.

Під час засідання ВККС, у зв'язку з суперечливою ситуацією, яка потребувала додаткового вивчення, Комісія оголосила перерву у проведенні кваліфікаційного оцінювання стосовно кандидата ОСОБА_3 у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду.

Для з'ясування суперечностей у наявних матеріалах Комісія направила запити до МОН України, на які отримала відповіді з підтверджуючими документами стосовно обставин захисту дисертаційної роботи кандидата ОСОБА_3

Засідання Комісії у пленарному складі було продовжено після перерви 14 липня 2017 року. Положеннями Регламенту не передбачено необхідності повторного роз'яснення після поновлення засідання ВККС під час продовження розгляду питання учасникам засідання їх прав та обов'язків, з'ясування питань щодо відводів (самовідводів) тощо. При цьому позивачу було надано можливість заявити відповідні клопотання, на що ОСОБА_3 на початку засідання заявив клопотання та подав заяву стосовно відкликання його заяви від 14 липня 2017 року щодо припинення його участі в конкурсі на посаду судді Верховного Суду.

З установлених у справі обставин убачається, що 14 липня 2017 року Комісія у пленарному складі розглянула питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 здійснювати правосуддя у відповідному суді та прийняла оскаржуване рішення з дотриманням вимог Закону № 1402-VIII та Положення. Рішення підписано всім складом членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання.

З огляду на наведене порушень процедури прийняття оскаржуваного рішення Комісії не встановлено.

Відповідно до пунктів 1 та 2 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

З положень Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

З огляду на наведене повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Таким чином, жоден інший суб'єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема, компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення ВККС, підставою для його ухвалення слугували встановлені відповідачем обставини неправомірного присвоєння ОСОБА_3 плодів чужої інтелектуальної власності у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, що дало підстави для обґрунтованого сумніву у сприйнятті й утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики і доброчесності суддів, а також невідповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

Це рішення прийнято Комісією у пленарному складі за внутрішнім переконанням її членів з дотриманням конкурсної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Положення.

Комісія у спірному рішенні зазначила законодавчі підстави його прийняття, а саме норми статей 83-85, 88, 93, 101 Закону № 1402-VІІІ.

Здійснюючи судовий контроль за правомірністю рішення Комісії, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що факти, наведені в оскаржуваному рішенні, мали місце, і навіть з урахуванням пояснень позивача вони могли мати неоднозначну оцінку.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов'язком (повноваженням) ВККС є з'ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, то Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики.

Відповідно до цього Кодексу суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї.

За загальними правилами Кодексу суддівської етики судді зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв'язку з чим беруть на себе більш істотні обмеження, пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

ВеликаПалата Верховного Суду також зважає на те, що посада судді покладає певні обмеження й обов'язки, зумовлені необхідністю неупередженого здійснення правосуддя. Зокрема, запорукою і необхідною умовою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка судді не лише при виконанні професійних обов'язків, але й у повсякденному житті.

Тому суд не вважає, що Комісія, здійснюючи покладений на неї законом обов'язок кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності, що включає з'ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата, не лише професійного характеру, але й морально-етичного, допустила втручання у приватне життя кандидата на посаду судді Верховного Суду та членів його сім'ї.

При цьому суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в пункті 3.3 Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 зазначив, що, вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, суд виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) зазначила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Посилання позивача на те, що фактично єдиною підставою для прийняття Комісією оскаржуваного рішення був Висновок ГРД без урахування його пояснень під час співбесіди та результатів складених іспитів, не можна визнати обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції встановив, що під час проведення співбесіди та засідання в пленарному складі ВККС заслухала пояснення ОСОБА_3 щодо невмотивованості та необґрунтованості Висновку ГРД, а також, оголосивши перерву в засіданні, за своїми запитами отримала додаткову інформацію для усунення суперечностей, що містилися в матеріалах, наданих Комісії ГРД, та у суддівському досьє.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про прийняття Комісією оскаржуваного рішення без зазначення правових підстав та про неналежне дослідження судом доказів і відображених у рішенні фактів, та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що це рішення прийнято Комісією у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо розгляду справи неповноважним складом суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Згідно із частиною третьою статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Як установлено матеріалами справи, під час розгляду справи судом першої інстанції учасникам справи були роз'яснені їх процесуальні права, в тому числі й право заявити відвід складу суду.

Проте позивач ОСОБА_3 не скористався правом на заявлення відводу суддям, які входили до складу колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, чим фактично визнав правомочність складу суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в контексті доводів позивача, викладених у його апеляційній скарзі, звертає увагу на те, що Верховний Суд створено на підставі Конституції України, суддів визначено за конкурсом за процедурою, яка визначена Законом № 1402-VIII, та призначено відповідним Указом Президента України. Відповідач як визначений законом орган здійснював процедуру відбору шляхом проведення конкурсу на посаду суддів Верховного Суду. У вказаній процедурі за власним бажанням брали участь, зокрема, позивач та інші конкурсанти. Конкурс на зайняття посади судді Верховного Суду закінчився, результати його оголошені та імплементовані, на час розгляду справи ні позивач, ні судді, які входили до складу колегії суддів, не є конкурентами у вказаній процедурі. Крім того, наявність правовідносин між суддею та органом суддівського врядування (Вища рада правосуддя, ВККС), якщо він розглядає справу про аналогічні правовідносини іншого судді з таким органом, не породжує конфлікту інтересів. Під час розгляду конкретної справи такий приватний інтерес, який мають усі інші судді, не утворює конфлікту інтересів.

Отже, як убачається з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко