Справа № 645/1234/19

Провадження № 2/645/1059/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді - Шарка О.П

секретаря судових засідань - Ятлової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту звільнення з посади,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _2 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд встановити факт його звільнення за власним бажанням згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій в Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області без відпрацювання двох тижнів, у зв'язку з поважною причиною - переїздом на нове місце проживання з листопада 2018 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 09 лютого 2006 року її було прийнято на роботу до управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області на посаду спеціаліста 1 категорії відділу пенсійного забезпечення, з 30.11.2006року призначена провідним спеціалістом відділу пенсійного забезпечення, з 09.03.2010 року призначена головним спеціалістом відділу пенсійного забезпечення, з 20.10.2011 року призначена на посаду головного спеціаліста відділу з призначення пенсій. З 08 вересня 2014 року по 11 січня 2015 року їй було відкрито листок непрацездатності у зв'язку із вагітністю та пологами. У вересні 2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області їй було видано на руки трудову книжку. 19 листопада 2014 року в неї народилася дитина, з початку проведення на території м. Макіївки антитерористичної операції вона з сім'єю тимчасово виїхала до мирної території, де стала на облік, як внутрішньо переміщена особа. На даний час планує влаштуватися на роботу, однак, при зверненні до потенційних роботодавців вона постійно отримує відмови через те, що відповідно до трудової книжки вона не звільнена, на своє звернення відповіді від роботодавця вона не отримала. Крім того, вона зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо надання роз'яснень про отримання виплати по листку непрацездатності, оформлення відпустки по догляду за дитиною до трьох років та поновлення (або звільнення) на роботі, однак, дізналася, що управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області здійснило перереєстрацію свого місцезнаходження за адресою: 85400, м.Селидове Донецької області, вул. П.Морозова, 6, але діяльність управління не відновлена з причин відсутності організаційних та технічних умов необхідних для його функціонування, а також відсутності його керівного складу. Після відновлення діяльності територіального управління вона буде мати можливість пред'явити лікарняний лист до виплати. Для вирішення питання припинення трудових відносин з роботодавцем в односторонньому порядку вона має право звернутися до суду. 30 листопада 2018 року державний нотаріус посвідчив заяву, адресовану начальнику управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області в якій вона просила звільнити мене за власним бажанням згідно зі ст.38 Кодексу законів про працю України, з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій в Управлінні Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області, без відпрацювання двох тижнів, у зв'язку з поважною причиною - переїздом на нове місце проживання з 30 листопада 2018 року. Надіслати цю заяву роботодавцю до м.Макіївки Донецької області не має можливості, оскільки приймання поштових відправлень припинено з 27 листопада 2014 року. 03 грудня 2018 року вищевказану заяву мною було надіслано до управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м.Макіївка Донецької області на адресу перереєстрації підприємства: м.Селидове, вул.П.Морозова, 6.6 рекомендованим листом з описом вкладання. Вказаного листа було отримано 06.12.2018р. Через деякий час на її адресу надіслано листа від Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за №16976/09 від 16.12.2018 року в якому повідомлено що вони не є стороною трудового договору. Ніяких пояснень на якій підставі отримано її листа, який адресований начальнику іншої юридичної особи і надана відповідь в цьому листі не зазначалося.

У судове засіданні позивач не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь і належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином, представник Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області причини неявки суду не повідомив.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що враховуючи те, що позивач не бажає продовжувати працювати, не має можливості припинити трудові відносини з незалежних від неї підстав, в порядку передбаченому зазначеними вище законодавчими актами, що позбавляє її права набути статус безробітного чи влаштуватися на інше місце роботи, вважають заявлені вимоги обґрунтованими. Просили вирішити справу на розсуд суду за наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 09 лютого 2006 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була прийнятк на роботу до управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області на посаду спеціаліста 1 категорії відділу пенсійного забезпечення, з 30.11.2006року призначена провідним спеціалістом відділу пенсійного забезпечення, з 09.03.2010 року призначена головним спеціалістом відділу пенсійного забезпечення, з 20.10.2011 року призначена на посаду головного спеціаліста відділу з призначення пенсій. (копія трудової книжки НОМЕР_2)

З 08 вересня 2014 року по 11 січня 2015 року їй було відкрито листок непрацездатності у зв'язку із вагітністю та пологами.

З початку проведення на території м. Макіївки антитерористичної операції вона з сім'єю тимчасово виїхала до мирної території, де стала на облік, як внутрішньо переміщена особа (довідка №9950 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи)

У ході судового розгляду встановлено, що для вирішення питання щодо поновлення на роботі або звільнення, позивач зверталася з відповідними заявами до роботодавця, а також до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо надання роз'яснень про отримання виплати по листку непрацездатності, оформлення відпустки по догляду за дитиною до трьох років та поновлення (або звільнення) на роботі, однак, дізналася, що управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області здійснило перереєстрацію свого місцезнаходження за адресою: 85400, м.Селидове Донецької області, вул. П.Морозова, 6, але діяльність управління не відновлена з причин відсутності організаційних та технічних умов необхідних для його функціонування, а також відсутності його керівного складу. Після відновлення діяльності територіального управління вона буде мати можливість пред'явити лікарняний лист до виплати. Роз'яснено, що для вирішення питання припинення трудових відносин з роботодавцем в односторонньому порядку вона має право звернутися до суду.

30 листопада 2018 року державний нотаріус Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори Стрельников А.С. посвідчив заяву (зареєстровано в реєстрі №2-242), адресовану начальнику управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області в якій ОСОБА_2 просила звільнити її за власним бажанням згідно зі ст.38 Кодексу законів про працю України, з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій в Управлінні Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області, без відпрацювання двох тижнів, у зв'язку з поважною причиною - переїздом на нове місце проживання з 30 листопада 2018 року.

Надіслати цю заяву роботодавцю до м.Макіївки Донецької області не має можливості, оскільки приймання поштових відправлень на тимчасово окуповану територію припинено з 27 листопада 2014 року.

03 грудня 2018 року вищевказану заяву мною було надіслано до управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м.Макіївка Донецької області на адресу перереєстрації підприємства: м.Селидове, вул.П.Морозова, 6.6

Також на адресу позивача надіслано листа від Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за №16976/09 від 16.12.2018 року в якому повідомлено що вони не письмову відповідь №6100-111-01 від 11.12.2018 року, відповідно до якої вказано, що на даний час управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області не функціонує. Керівний склад працівників означеного управління відсутній. Жодних документів, печаток, іншої документації (зокрема щодо нарахування та виплати лікарняних працівникам) на підконтрольну територію посадовими особами управління передано не було. Відповідно до діючого законодавства делегування повноважень зі звільнення працівників та проведення пов'язаних із цим розрахунків іншій особі, яка не є стороною у договорі, законом не допускається. Припинити трудові відносини можливо шляхом звернення до суду з позовом про розірвання трудових відносин в односторонньому порядку.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. №14-рп/2004 від 16.10.2007 р. №8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. №2-рп/2008 зазначив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природу потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору якими, крім іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо).

У законодавстві про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст.36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи:

- припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку);

- розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.).

Отже, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 р. № 1706. Відповідно до ст. 1 цього закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими й такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй із прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста й Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Відповідно до абз. 2 ч.4 ст. 7 Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-УІІ від 20.10.2014 року внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що трудові відносини між ОСОБА_2 та управлінням Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області було фактично припинено згідно заяви позивача про звільнення з посади в управлінні Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області з 30 листопада 2018 року, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту звільнення з посади - задовольнити.

Встановити факт звільнення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1, за власним бажанням згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій в Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі міста Макіївка Донецької області без відпрацювання двох тижнів, у зв'язку з поважною причиною - переїздом на нове місце проживання з 30 листопада 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03.04.2019 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Головуючий -суддя: