Справа № 642/2368/17

2/642/217/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.

за участю секретаря Канаєвої К.М.

представника позивача та 3-ї особи ОСОБА_1 ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про захист прав споживачів, повернення грошової суми, сплаченої за послуги, -

ВСТАНОВИВ :

Представник позивачки 16.05.2017р. звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача 22000,00 грн., на користь позивачки, які були сплачені за договором про надання інформаційних послуг від 14.10.2013р., а також 44000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що 14.10.2013р. між позивачкою, ОСОБА_8 (замовниками) та відповідачем (виконавцем) було укладено договір інформаційних послуг. Предметом договору згідно п.1.1. є підготовка виконавцем за індивідуальним проханням замовника інформації осіб, які виявили своє вільне бажання виконати на прохання 3-х осіб дозволену законодавством України послуг (сурогатної матері) відповідно до ст.121-140 СК України та ст.24,48 Закону України «Про охорону здоров'я». Позивач виконав всі умови договору, а відповідач в порушення п.2.2.2 договору не надав інформацію про трьох осіб, що надають послугу сурогатного материнства, а лише надав одну особу, що позбавило позивача права вибору. Також в порушення п.2.2.5 договору відповідачем не було надано замовнику відомостей про кандидатуру сурогатної матері медичного висновку спеціалізованого медичного закладу про придатність сурогатної матері для подальшої участі у програмі сурогатного материнства, висновок психолога, довідок від психіатра та терапевта, результати кардіограми і флюорографії.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017р. у ФОП ОСОБА_7 були витребувані письмові докази, зокрема письмової заяви сурогатної матері ОСОБА_9, згоди її чоловіка на участь у програмі сурогатного материнства, медичних висновків щодо протипоказань, результатів кардіограми і флюорографії, довідок психіатра та терапевта, висновок психолога щодо стану здоров'я ОСОБА_9

Ухвалами Ленінського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2017р. та від 12 січня 2018р. у ТОВ «САНА- ЛАЙТ» витребувані аналогічні докази, угоди (доповнення до неї) щодо взаємовідносин між ФОП ОСОБА_7 та ТОВ «САНА - ЛАЙТ», актів прийому передачі послуг, а також підтвердження їх сплати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який також є представником 3-ї особи ОСОБА_8 позов підтримав в повному обсязі та показав, що 14.10.2013р. між позивачкою її чоловіком і відповідачем було укладено договір інформаційних послуг, щодо пошуку не менш 3-х кандидатів послуг сурогатного материнства, які не мають медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дітей. Позивачем сплачено всю суму послуг, однак відповідачкою в порушення п.2.2.2 договору не надано інформацію про 3-х кандидатів, а також по кожній особі медичну документацію. Відповідачем повідомлено лише про одну особу, яка є 3-ю особою по справі для сурогатного материнства, тобто позивача позбавлено альтернативного вибору. Відповідач не повідомила про те, що у кандидата у 2008р. тричі було примусово перервано вагітність. Також відповідачем не дотримано п.2.2.5 договору і не надано замовнику під розпис відомості про сурогатну мати: медичний висновок про придатність даної сурогатної матері для подальшої участі у програмі сурогатного материнства, висновок психолога, довідки від психіатра та терапевта, результати кардіограм і флюорографії. Крім того, відсутні акти про прийняття послуг. Зазначення в п.4.2 договору що договір є виконаним і припиняється у зв'язку з підписанням договору «Про виношування дитини» не засновано на законі, оскільки припинення договору не може бути у зв'язку з укладенням іншого договору. Тобто укладання договору про сурогатне материнство не свідчить про виконання ОСОБА_7 умов договору. 3-я особа ОСОБА_9 не відповідала критеріям сурогатної матері. Раніше позивачка зверталася з позовом до медичної установи, але в позові було відмовлено. Оскільки з боку відповідача має місце неналежне виконання власних обов'язків то на користь позивача підлягає поверненню сплачена позивачем сума в розмірі 22000грн., а також спричинена моральна шкода в розмірі 44 000грн., яка полягає у моральних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, порушені стосунків з оточуючими людьми. Характер послуг, що стосуються материнства, що для позивачки є важливим та вразливим та зневажливе виконання відповідачем своїх зобов'язань привели до моральних переживань, позивачка перебувала у стані постійного стресу, виникло почуття постійного страждання, що травмує психіку та фізичне здоров'я особи. Позивачка постійно перебуває у стані глибокого емоційного стресу, який привів до зниження загального фізичного тонусу, почуття самотності, ізольованості, втрати до певних життєвих цінностей. Позивач є громадянкою іншої держави, неодноразово зверталась до різних інстанцій, в т.ч. Міністерства охорони здоров'я, була обмежена в постійних поїздках до України, а тому строк позовною давності для звернення іноземного суб'єкта повинен бути поновлений.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала вважала його безпідставним та пояснила, що між позивачкою її чоловіком та відповідачем було укладено договір інформаційних послуг, предметом якого є надання за проханням замовника інформації щодо осіб, які виявили своє вільне бажання послуг сурогатного материнства. В п.2.2.2 визначено, що виконавець зобов'язаний надати замовнику в усній формі інформацію про осіб (не менше 3-х), що і було зроблено в усній формі , в т.ч. і про двох інших кандидатів, відомості про яких є конфіденційними. Також позивач в формі діалогу була ознайомлена і з медичною документацією щодо кандидатів сурогатного материнства. Вибір замовника між запропонованими кандидатурами випав на ОСОБА_9, внаслідок чого відповідачем згідно положень п.2.2.4 договору було надано інформацію про одну кандидатуру сурогатної матері, яка є здоровою, не має медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дитини, яка попередньо, пройшла курс обстеження і не мала протипоказань для участі в програмі сурогатного материнства. Згідно п.4.2 договору підтвердженням факту повного виконання обов'язків виконавцем за даним договором є підписання договору про виношування дитини між замовником та сурогатною матір'ю, що було зроблено та посвідчено нотаріально 21.02.2014р. між ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Як щоб ОСОБА_6 відповідно до п.2.2.2 та п.2.2.5 не отримала б такої інформації, то позивач не укладала б договір про виношування дитини. Крім того в договорі відсутнє посилання на передання такої інформації в письмовій формі під розпис. 20575 грн. це вартість усіх послуг з якими погодилася та сплатила позивач. За розділом п'ятим договору виконавець не несе відповідальності за не запліднення, протікання вагітності, народження мертвої дитини чи дитини з вадами. Відповідач надає лише інформативні послуги, а саме анкетні дані про особу та після обстеження - чи відповідає ця особа медичним показникам. За договором про надання інформаційних послуг стягнення моральної шкоди не передбачено. Позивачем та його представником не надано жодного доказу на підтвердження наявності шкоди, причинно наслідкового зв'язку, про лікування позивача, знаходження його на лікуванні, висновків психологічної експертизи, тощо, що завдало ОСОБА_6 моральної шкоди. Позовна заява не містить обґрунтування розміру моральної шкоди та чим вона підтверджується і в чому полягає. Досудового врегулювання спору не було. Позивач пропустив строк позовної давності, звернувшись до суду після спливу 5 років, після відмови у позові до медичної установи ТОВ «САНА - МЕД», оскільки були встановлені вади для запліднення у чоловіка позивачки.

Представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала, зазначила, що 14.10.2013р. між позивачкою і відповідачем було укладено договір про надання інформації, щодо пошуку сурогатної матері. Згідно п.2.2.2 позивачу було в усній формі повідомлено про 3-х кандидатів послуг і ОСОБА_6 було вибрано в якості кандидата ОСОБА_9, яка не мала медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дітей. Відповідно до п.4.2 договору підтвердженням факту його виконання є підписання сторонами договору про виношування дитини. Документальних доказів щодо заподіяння ОСОБА_6 збитків та його розміру не надано і не аргументовано, також позивачу також було відмовлено в позові до ТОВ «САНА - МЕД». Договір, в якому не передбачено складання актів про виконані роботи, був укладений належним чином, і під час виконання договору і до постановлення судом ухвали про відкриття провадження по справі будь яких скарг чи претензій від позивача не надходило. Посилання представника позивача на переривання вагітності у ОСОБА_9 є необґрунтованим, оскільки такі переривання були за власною ініціативою ОСОБА_9 Крім того, позивач порушив процесуальні строки на звернення до суду.

3-я особа ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилась, письмових пояснень не подала, була повідомлена належним чином про дату та час слухання справи.

Заслухавши представника позивача та 3-ї особи, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.1,3 ст.13, ч.1 ст.49 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонни користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ст. 76, ч.1,2,3 ст.77,79,80 ЦПК України:

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.1,5,6 ст.81, ст.89 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.2, п.5) ч.1 ст.4, ч.1 ст.5,ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право зокрема на: 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Абзацом першим п.20, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996р. (з відповідними змінами) «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз'яснено, що при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, заподіяних споживачеві у зв'язку з недоліками товару (робіт, послуг), суду належить виходити як із загальних положень Законуп або статей 203-206 ЦК ( 1540-06 ), так і зі спеціальних норм законодавства (статей 263, 271, 326, 337, 341, 347, 403, 410, 412, 419, 420, 422 ЦК ( 1540-06 ), а також з умов укладеного сторонами договору.

При вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст.24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.

Якщо вимоги про відшкодування моральної шкоди не вирішувались разом з вимогами про застосування інших заходів захисту прав споживача, пред'явлення їх у подальшому окремо не суперечить правилам ст. 24 Закону.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 ЦК України).

Зобов'язання припиняються на підставах встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України), ці підстави зазначені в ст.ст.598, 599, 901, ч.1 ст.902, ч.1 ст.905, 907 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (ст.598 ЦК України).

Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права і обов'язки сторін зобов'язання(ст.526, ч.1 ст.530, ч.1,2 ст.631, ст.905 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.626, ст.ст.627,628,629 ЦК України:

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За ч.1,2 ст.631, ст.638, ч.1 ст. 640, ст.654 ЦК України:

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Глава 63 ЦК України містить приписи щодо змісту, обов'язковості, строку, плати, розірвання, відповідальності за порушення договору про надання послуг, зокрема ст.ст.901,905 ЦК України, передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до договору про надання інформаційних послуг від 14.10.2013р. між подружжям ОСОБА_6, ОСОБА_8 (замовниками) та відповідачем ФОП ОСОБА_7 (виконавцем) було укладено договір інформаційних послуг. Предметом договору, згідно п.1.1. є підготовка виконавцем за індивідуальним проханням замовника інформації про осіб, які виявили своє вільне бажання виконати на прохання 3-х осіб дозволену законодавством України послуг (сурогатної матері) відповідно до ст.121-140 СК України та ст.24,48 Закону України «Про охорону здоров'я».

Згідно зазначеного договору передбачено:

п.2.2 права та обов'язки сторін: 2.2.2. виконавець зобов'язаний надати замовнику в усній формі інформацію про осіб (не менше трьох) що надають таку послугу на підставі відповідної письмової угоди із замовником і свого вільного волевиявлення. Інформація включає прізвище, ім'я, по батькові сурогатної матері, вік, місце проживання, наявність шлюбних - сімейних стосунків з іншими особами, попередніх вагітностей, дітей, матеріальних умов, етнічну приналежність, професійну діяльність, фотографію. Такого роду інформація оформляється у вигляді відповідної інформаційної карти, до якої додається письмова заява сурогатної матері про свою згоду на надання інформації і зведення третім особам, що містяться в інформаційній карті, замовникові про те, що такі відомості є достовірними;

2.2.4 надати замовнику інформацію одну кандидатуру сурогатної матері, яка є здоровою та не має медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дитини (дітей), грунтуючись на медичному висновку, отриманому виконавцем від спеціалізованих медичних установ;

2.2.6 надати замовнику зразок договору між замовником і сурогатною матір'ю для подальшого його підписання сторонами;

2.3 замовник має право:

2.3.1 визначити круг вимог до передбачуваної особи, що виконує послугу сурогатної матері (вік, стан здоров'я, наявність шлюбних - сімейних стосунків, відомості про попередні вагітності, дітях, етнічної приналежності);

2.3.2 вибирати конкретну особу, що виконує послугу сурогатної матері, із інформаційного банку даних, наданих виконавцем;

2.4 замовник зобов'язаний:

2.4.1 надати виконавцю всі необхідні йому документи для належного виконання вказаного договору у зазначений ним строк, в т.ч. паспорт.

3.1. замовник сплачує послуги в розмірі 20575,00 грн., еквівалент 2540,00 доларів США,

4.2 договір є виконаним належним чином якщо виконавець надав замовникові інформаційні послуги на одну кандидатуру сурогатної матері, яка є здоровою та не має медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дитини (дітей), ґрунтуючись на медичному висновку, отриманому виконавцем від спеціалізованих медичних установ, а замовник сплатив роботу виконавця своєчасно в повному об'ємі, згідно п.п. 3.1, 3.2 цього договору. Підтвердження факту повного виконання перейнятих на себе зобов'язань за цим договором виконавцем є підписання договору "Про виношування дитини" між замовником і сурогатною матір'ю;

4.4. Виконавець та замовник самостійно визначають умови конкретних договорів (угод) з третіми особами (сурогатними матерями) і несуть самостійну відповідальність за їх виконання в установленому порядку;

7.1. зазначений договір укладено на строк з 14.10.2013р. по 15.10.2014р.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно договору про надання інформаційних послуг від 14.10.2013р. між подружжям ОСОБА_6, ОСОБА_8 (замовниками) та відповідачем ФОП ОСОБА_7 (виконавцем) було укладено договір інформаційних послуг. Предметом договору згідно п.1.1. є підготовка виконавцем за індивідуальним проханням замовника інформації про осіб, які виявили своє вільне бажання виконати на прохання 3-х осіб дозволену законодавством України послуг (сурогатної матері) відповідно до ст.121-140 СК України та ст.24,48 Закону України «Про охорону здоров'я».

За договором про надання інформаційних послуг від 14.10.2013р. відповідно до рахунку №1 від 14.10.2013р. ОСОБА_6 за квитанцією №2 від 17.10.2013р. сплачено 22 000 грн.

Відповідно до договору про виношування дитини від 21.02.2013р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жиляєвою Н.В. в р.№1738 генетичні батьки, подружжя чоловік ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_6 від імені яких діяла ОСОБА_12 (Замовник) та сурогатна матір ОСОБА_9 (Виконавець) діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладеним між ними правочин уклали договір такого змісту. За п.п.1.1,1.2 Предметом Договору є надання послуг, пов'язаних із застосуванням штучного запліднення та імплантації ембріона, в порядку та на умовах передбачених ст.ст.121-140 СК України та ст.ст.24,38,48 «Основ законодавства України про охорону здоров'я». Договір передбачає сурогатне материнство, тобто виконавець бере на себе зобов'язання з виношування вагітності, яка настала в результаті перенесення їй в порожнину матки ембріонів, отриманих шляхом екстракорпорального запліднення, з використанням яйцеклітини і сперми, що належать Генетичним батькам. За п.п.6.1, 6.2, 6.3 Договору загальна сума складає 87000грн., що відповідає еквіваленту 10000 доларів США. Генетичні батьки оплачують виконавцю 10% від суми договору частинами: 1-а частина в розмірі 2610 грн., що складає 300 доларів США в строк 3 тижні після перенесення ембріона Виконавцю, 6090 грн., що складає 700 доларів США у термін не більше п'яти робочих днів з моменту настання 12 тижнів вагітності та не більше одного дня з моменту виписки Виконавця з пологового будинку Генетичні батьки зобов'язані сплатити решту 90% за договором на розрахунковий рахунок Виконавця. (а.с.56-61)

Згідно п.2.2.2. договору про надання інформаційних послуг від 14.10.2013р. визначено, що виконавець зобов'язаний надати замовнику в усній формі інформацію про осіб (не менше трьох). З огляду на викладені обставини відповідачем в усній формі, у відповідності до положень договору було надано інформацію щодо кандидатур, які надають послугу сурогатної матері. Із запропонованих в усній формі кандидатур, вибір замовника пав на кандидатуру сурогатної матері ОСОБА_9 Внаслідок чого, відповідно до положень п.2.2.4. договору було надано інформацію про одну кандидатуру сурогатної матері, яка є здоровою та не має медичних протипоказань до виношування вагітності та народження дитини. Тобто були надані відомості, щодо ОСОБА_9, яка попередньо пройшла курс обстежень та відповідно немала протипоказань для участі у програмі сурогатного материнства. З п.4.2. договору вбачається, що підтвердження факту повного виконання взятих на себе обов'язків за даним договором виконавцем є підписання договору про виношування дитини між замовником та сурогатною матір'ю.

З огляду на те, що між ОСОБА_8, ОСОБА_6 та сурогатною матір'ю ОСОБА_9 21.02.2014р. було укладено нотаріально посвідчений договір про виношування дитини, копія якого долучена до матеріалів справи, в якому зазначено, що сторони діючи добровільно та перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, уклали цей договір.

Суд вважає що спірний договір від 14.10.2013р. про надання інформаційних послуг виконаний відповідачем в повному обсязі, належним чином і 21.02.2014р. зобов'язання за даним договором припинено його виконанням у відповідності до п.4.2. договору та вимог ст.ст.599,901,905 ЦК України.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони були вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а також обов'язковість договору для виконання сторонами і відсутність даних про невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання з боку відповідача.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, а саме документи про хід надання інформаційних послуг, договір від 14.10.2013р., договір від 21.02.2014р., рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23.01.2018р. справа №642/2366/17, провадження №2/642/162/18 вбачається, що посилання позивача на невиконання умов договору від 14.10.2013р., з боку відповідача спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно вимог щодо відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Поняття моральної (немайнової) шкоди й порядок її відшкодування визначаються ст.23 ЦК України. Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових (ст.ст.386, 396 ЦК України), особистих немайнових (ст.280 ЦК України) прав особи, а також зобов'язань у випадках передбачених договором або законом (ст.611 ЦК України), прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади (ст. 1167 ЦК України).

Таким чином, спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що правовідносини, які виникли між сторонами в зазначеній справі є договірними, а згідно з договором від 14.10.2013р. та положень п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» право на відшкодування моральної шкоди в наслідок порушення зобов'язань не передбачено - в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди належить відмовити, оскільки моральна шкода відшкодовується лише в разі якщо вона передбачена законом чи договором.

Що стосується доводів відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності суд виходить із такого.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність-це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.(ст.257 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст.ст.257,267 ЦК України їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Оскільки на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право позивача, про захист якого він просить не порушено, суд вважає за необхідне ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись 4, 12, 13, 141, 211, 247, 259, 263, 264, 273 ЦПК України, ст.ст.23, 256, 509, 526, 530, 598, 599, 611, 626-629, 631, 638, 640, 654, 901, 902, 905, 907 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про захист прав споживачів, повернення грошової суми, сплаченої за послуги - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2019р.

Суддя Л.Г. Проценко