Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 525/1385/16-ц
провадження № 61-27443св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: Рокитянська сільська рада Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанська районна рада Полтавської області,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Відділ Держгеокадастру у Великобагачанському районі Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанської районної ради Полтавської області, про визнання права постійного користування майном (земельною ділянкою) у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивачів - ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, яка належала померлому на праві постійного користування відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.
Ця земельна ділянка була надана ОСОБА_5 у 1997 році для ведення фермерського господарства. У подальшому ОСОБА_5 створив Селянське (фермерське) господарство «С.Г.М.» (далі - СФГ «С.Г.М.»), яке зареєстроване розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 23 грудня 1997 року, ОСОБА_5 був його єдиним засновником та головою цього господарства.
Позивачі вказують, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 як спадкоємці першої черги за законом та отримали свідоцтва про право на спадщину на частину майна, яке належало батьку на час смерті. Так, 19 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на майнове право - право постійного користування спірною земельною ділянкою, однак нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування на земельну ділянку їм було відмовлено у зв'язку з тим, що право постійного користування землею (без укладення договору оренди) не входить до складу спадщини.
Позивачі вважають, що нотаріус безпідставно відмовив у задоволенні їхньої заяви, тому звернулися до суду.
На підставі викладеного ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати за кожним з них у порядку спадкування за законом право постійного користування у рівних частках земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, наданої ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів 03 вересня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39, перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2017 року (в складі судді Хоролець В. В.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право користування земельною ділянкою, що виникло в ОСОБА_5, який був засновником і директором СФГ «С.Г.М.» (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року), лише на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припинилося з його смертю і не входить до складу спадщини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом право постійного користування (по одній другій частині за кожним з позивачів) земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що була надана ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року, та яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області 03 вересня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39, перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Стягнуто з Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області на користь ОСОБА_2 по 627,60 грн сплаченого судового збору, з кожної особи.
Стягнуто з Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області на користь ОСОБА_3 по 627,60 грн сплаченого судового збору, з кожної особи.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право постійного користування землею є власністю особи, тому держава (державні органи) не вправі позбавляти особу права власності (чи права користування). Право постійного користування земельною ділянкою, яке особи набули до набрання чинності ЗК України, в разі смерті особи підлягає успадкуванню. Визнання за спадкоємцями померлого права успадкування права на постійне землекористування забезпечує їм реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає їм можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою та є належним правовим заходом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 19 травня 2017 року оформив право власності на земельну ділянку площею 2 га, яка входить до земельної ділянки, право постійного користування якою рішенням суду надано позивачам. Отже оскаржуване рішення апеляційного суду порушує прав власності скаржника.
На час ухвалення апеляційним судом рішення про задоволення позову частина спірної земельної ділянки була передана іншим громадянам у приватну власність.
Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена. Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
18 травня 2018 справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_5 (батькові позивачів по справі) згідно з рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року надано земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Рокитянської сільської ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03 вересня 1997 року, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39, ОСОБА_5 належало право постійного користування земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та призначена для ведення селянського (фермерського) господарства.
На підставі розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 23 грудня 1997 року № 335 зареєстровано СФГ «С.Г.М.», головою господарства був ОСОБА_5, який проживав у с. РокитаВеликобагачанського району Полтавської області. Вказаним розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області зареєстровано статут СФГ «С.Г.М.», який підписаний головою цього господарства ОСОБА_5
Встановлено, що з 09 січня 1998 року ОСОБА_5 приступив до виконання обов'язків голови СФГ «С.Г.М.».
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Рокитянською сільською радою Великобагачанського району Полтавської області.
Державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавської області ОСОБА_6 постановою від 19 грудня 2016 року відмовила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у видачі їм свідоцтва про право на спадщину на майнове право - право постійного користування земельною ділянкою після померлого ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що право постійного користування землею (без укладення договору про право користування земельною ділянкою) припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Суди також встановили, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, останнє місце проживання якого було у с. Рокита Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанською державною нотаріальною конторою Полтавської області була заведена спадкова справа за 2009 рік.
Відповідно до матеріалів спадкової справи спадщину за законом як спадкоємці першої черги прийняли сини померлого: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дружина померлого - ОСОБА_7 від прийняття спадщини відмовилася.
На ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04 липня 2009 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частці кожному на земельні ділянки площею 3,83 га та 4,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Також на ім'я позивачів 29 липня 2011 року були видані свідоцтва про право на спадщину - по 1/2 частці автомобіля кожному. Інші заяви та претензії кредиторів не надходили, заповіт ОСОБА_5 не посвідчувався.
Встановлено, що сини померлого ОСОБА_5 - позивачі по справі як спадкоємці першої черги за законом згідно зі статтею 1261 ЦК України у встановленому порядку прийняли спадщину після смерті батька та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на певне майно.
Відповідно до нової редакції Статуту СФГ «С.Г.М.» за 2014 рік та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26 вересня 2016 року вказане господарство розташоване у с. Рокита Великобагачанського району Полтавської області, його засновниками є ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_3; головою цього господарства є ОСОБА_2
Спірна земельна ділянка площею 49,1 га розташована за межами населених пунктів на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Суди також встановили, що будь-яких договорів про право користування спірною земельною ділянкою або оренди з власником землі на час смерті спадкодавця не укладалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно з частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.
Разом з тим, у статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Відповідний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 05 жовтня 2016 року № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.
Разом з тим, вирішуючи спір, суди обох інстанцій на зазначені вище вимоги законів уваги не звернули.
У матеріалах справи наявні пояснення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про те, що за життя ОСОБА_5, зі спірної земельної ділянки було виділено частину земельної ділянки та передано у власність спадкодавцю, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, які отримали державні акти про право власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Доводи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про те, що частину спірної земельної ділянки передано у власність громадян знайшли своє підтвердження у матеріалах справи (державні акти серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3, серії НОМЕР_4).
Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернули, вирішуючи питання про визнання за позивачами права постійного користування на земельну ділянку площею 49,1 га, не спростували належними та допустимими доказами доводи третьої особи, що станом на час реалізації позивачами права на спадкування після смерті ОСОБА_5 між сторонами міг виникнути спір лише щодо земельної ділянки площею 37,55 га, яка залишилася у користуванні СФГ «С.Г.М.», оскільки інша частина цієї земельної ділянки передана у власність громадянам.
Таким чином, ухвалюючи протилежні за змістом судові рішення, суди обох інстанцій не встановили в повному обсязі обставини справи, з'ясування яких є обов'язковим для правильного вирішення спору.
Отже, судам необхідно перевірити, яка площа земельної ділянки може входити до спадкового майна після смерті ОСОБА_5
Крім того, при новому розгляді справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно перевірити доводи ОСОБА_4, який подав касаційну скаргу, що він 19 травня 2017 року оформив право власності на земельну ділянку площею 2 га, яка також входить до складу спірної земельної ділянки, тому оскаржуваним судовим рішенням його позбавлено права власності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Частиною третьою статті 400 ЦП України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, судові рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2017 року та ршення Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В.М. Сімоненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик
