КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М

№22-ц/824/4723/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №761/29995/17

11 квітня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Макаренко І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

22 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02 березня 2017 року його було госпіталізовано на стаціонарне лікування в Клінічну лікарню «Феофанія» Державного управління справами до Діагностичного центру внутрішньої медицини, відділення інтенсивної терапії (кардіологічне) для надання вторинної медичної допомоги у стаціонарних умовах. При госпіталізації йому було встановлено діагноз - гіпертонічний криз. Проведення лікування та вибір лікарів за його власним волевиявленням було доручено саме лікарям даної медичної установи.

В ніч з 2 на 3 березня 2017 року, коли він перебував у непритомну стані через введення йому лікарських препаратів, детективом Національного антикорупційного бюро України Клименком О.В. було повідомлено його про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. 04 березня 2017 року його було доставлено до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», де медичним персоналом даної установи, без його згоди, було проведено медичне діагностування та обстеження, у ході якого здійснено досліди за допомогою медичної апаратури, а також проведені ін'єкції в руки, під'єднання до апаратів та відібрано біологічні зразки для проведення невідомих йому лабораторних досліджень. При цьому, будь-яких медичних документів щодо нього з Клінічної лікарні «Феофанія» лікарі Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» під час проведення обстеження не мали. Як наслідок, не знаючи достовірно, які саме ліки ним приймалися під час лікування, які у нього медичні показники, тощо, відповідачі своїми діями і дослідами поставили під загрозу його здоров'я і життя. При проведенні медичного обстеження були присутні його дружина - ОСОБА_8 та її батько - ОСОБА_9, які, як його близькі родичі, згоду на проведення зазначених дій не надавали.

У зв'язку з чим стверджує, що працівниками Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» 04 березня 2017 року, під час проведення медичного обстеження ОСОБА_2, було порушено цілу низку норм національного законодавства, а саме: Порядок організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України №646 від 05.10.2011 року, в частині прийняття його на обстеження на підставі супровідного листа Національного антикорупційного бюро України за №041-22618175-3 від 04.03.2017 року, який не є належно оформленим направленням для проведення медичного обстеження ОСОБА_2; статтю 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в частині ненадання позивачу чи його близьким родичам в доступній формі інформації про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я; статтю 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенції про права людини та біомедицину від 04.04.1997 року; ч.3 ст.284 ЦК України; ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я; п. 3.5. Етичного кодексу лікаря України, прийнятого і підписаного на Всеукраїнському з'їзді лікарських організацій та X З'їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 року; ст.ст. 241-245 КПК України в частині проведення медичного обстеження без його згоди чи згоди близьких, без ухвали слідчого судді щодо примусової судово-медичної експертизи.

Крім того, посилається на те, що 07.03.2017 року провідний науковий співробітник відділу інтервенційної кардіології Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» ОСОБА_4 (як голова комісії, яка проводила його огляд 04 березня 2017 року), перебуваючи у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва, надав показання, в ході дачі яких повідомив відомості, що становлять лікарську таємницю відносно ОСОБА_2, без його дозволу на те. Зазначені відомості лікарем ОСОБА_4 розголошено невизначеному колу осіб, оскільки у залі судових засідань знаходилися представники ЗМІ, а також, здійснювалася онлайн трансляція судового засідання, за якою спостерігало безліч осіб, як в Україні, так і за її межами. Такі дії лікаря ОСОБА_4 порушили його права на життя, охорону здоров'я та медичну таємницю, завдавши неправомірної шкоди його діловій репутації, честі і гідності. Таким чином, розголосивши лікарську таємницю щодо нього, лікар ОСОБА_4 порушив ст.ст. 32, 34 Конституції України, ч.1 ст.286 ЦК України, ст. 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров'я, ст.11 Закону України «Про інформацію».

У зв'язку з чим, просив суд визнати незаконним рішення Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про створення комісії фахівців для обстеження пацієнта ОСОБА_2 від 04.03.2017 року; визнати незаконними дії ОСОБА_4 та Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», які полягають у безпідставному, без належного оформленого направлення, у протиправному, без згоди ОСОБА_2, медичному обстеженні його 04.03.2017 року; визнати незаконними дії ОСОБА_4, що полягають у розголошенні лікарської і медичної таємниці відносно ОСОБА_2, 07.03.2017 року під час надання показань в якості свідка у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва, за адресою: м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, 10-б; стягнути з Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» на користь ОСОБА_2 1 000 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок проведення працівниками цієї установи незаконного медичного обстеження; стягнути з провідного наукового співробітника відділу інтервенційної кардіології Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 000 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розголошення лікарської таємниці; стягнути витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 адвокат Лещенко Олександр Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконним рішення про створення комісії фахівців для обстеження пацієнта ОСОБА_2, суд 1-ї інстанції посилається на те, що, враховуючи серйозність попереднього діагнозу, з яким поступив ОСОБА_2головним лікарем було запрошено фахівців в галузі кардіології, з метою забезпечення надання кваліфікованої допомоги та об'єктивних висновків про стан здоров'я пацієнта, що також не заборонено законом, належить до повноважень керівника відповідного закладу, і жодним чином не впливає на права та інтереси пацієнта. Стверджує, що такий висновок суду першої інстанції є безпідставним, оскільки зроблений за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували такі обставини, а норми права, які суд застосував до спірних правовідносин, застосуванню у вказаній справі не підлягають. Вказує на те, що з медичних документів, які знаходяться в матеріалах справи, чітко вбачається, що 02 березня 2017 року ОСОБА_2 було госпіталізовано на стаціонарне лікування в Клінічну лікарню «Феофанія» з діагнозом гіпертонічний криз. Дану лікарню та вибір лікарів позивач здійснив за власним волевиявленням, що повністю узгоджується з приписами Основ законодавства про охорону здоров'я. З щоденника медичної картки стаціонарного пацієнта №42/6 вбачається, що 04.03.2017 року, о 10:25 «під час транспортування позивача на рекомендоване МРТ дослідження серця каталка з пацієнтом була зупинена детективом НАБУ КлименкоО.В. О 10:45, цього ж дня, «бригадою МВС із лікарем ОСОБА_10, в супроводі детективів НАБУ, без узгодження із адміністрацією Клінічної лікарні «Феофанія» та черговим медичним персоналом, позивача було забрано до іншого лікувального закладу. Персоналом відділення не проводились будь-які дії, які б перешкоджали вивезенню пацієнта. Лікарю ОСОБА_10, в присутності детектива Клименко О.В. та адвокатів пацієнта, надана інформація про стан здоров'я пацієнта, дані об'єктивних методів обстеження». Отже, з наведеного вбачається, що в порушення вимог чинного законодавства України, ОСОБА_2 фактично було позбавлено вільного вибору закладу охорони здоров'я для визначення стану його здоров'я та без його передньої згоди було доставлено до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» для медичного огляду. Проте, замість того,щоб оцінити чи мав місце вільний вибір позивачем закладу охорони здоров'я для визначення стану його здоров'я у контексті прийнятого рішення про створення комісії, суд першої інстанції вдався до аналізу загальних положень Клятви лікаря, Основ законодавства про охорону здоров'я, знехтувавши доводами, які викладені в позові і застосувавши норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконними дій ОСОБА_4 та Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України», які полягають у безпідставному, без належного оформленого направлення, у протиправному, без згоди позивача, медичному обстеженні 04.03.2017 року ОСОБА_2, суд 1-ї інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 було доставлено до лікарні каретою швидкої допомоги з підозрою про наявність у пацієнта гострого коронарного синдрому, то, в силу вимог ч. 1 ст. 37 Основ законодавства про охорону здоров'я та локального протоколу надання допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегменту SТ, на основі уніфікованого клінічного протоколу, який затверджений наказом МОЗ № 164 від 03.03.016 року по спеціалізації кардіологія, надання такої допомоги не залежить від належно оформленого направлення, наявності (відсутності) будь-якої документації, способу транспортування особи, письмової згоди пацієнта на надання такої допомоги, у зв'язку з підозрою на загрозу життю. Проте, ухвалюючи таке рішення, суд 1-ї інстанції не взяв до уваги, що приписи ст.6 Основ законодавства про охорону здоров'я щодо права пацієнта чи його близького родича самостійно обирати відповідний вид медичної допомоги (первинну, вторинну чи третинну), лікаря для визначення обраним лікарем діагнозу та застосування визначених саме обраним лікарем відповідних методів і способів лікування, обрання закладу охорони здоров'я та проходження в ньому лікування. Отже, сама по собі наявність підозри у будь-якої особи на «гострий коронарний синдром без елевації сегменту SТ» - не може свідчити про перебування особи у невідкладному стані та не надає права лікарям нехтувати правами пацієнта на вільний вибір лікаря та закладу охорони здоров'я, права на інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, право на проведення медичного обстеження за його згодою. Також, судом 1-ї інстанції не взято до уваги пункт 3.4. Порядку організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України №646 від 05.10.2011 року, згідно якого транспортування пацієнта до закладу ТМД для госпіталізації (консультації) в екстреному порядку здійснюється санітарним транспортом закладу ВМД чи службою швидкої медичної допомоги.В свою чергу, транспортування позивача до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» не здійснювалось санітарним транспортом закладу охорони здоров'я вторинної медичної допомоги. Також, суд першої інстанції, зробивши висновок про надання відповідачами невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2, не дав жодної правової оцінки відсутності відповідних форм первинної облікової документації, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 року №110, а саме: 025/о або ООЗ/о та журналу ООІ/о. Не виконання вимог щодо заповнення вказаних форм первинної документації свідчить про ненадання будь-якої третинної медичної допомоги, пов'язаної із перебуванням особи у невідкладному стані, а лише зводиться до визначення відповідачами стану здоров'я позивача на підставі постанови детектива Національного антикорупційного бюро України про проведення медичного обстеження підозрюваного від 04.03.2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконними дій ОСОБА_4, що полягають у розголошенні лікарської і медичної таємниці відносно ОСОБА_2, 07.03.2017 року під час надання показань в якості свідка, у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва, за адресою: м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, 10-б, суд 1-ї інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 законно та правомірно, перебуваючи під присягою та, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, надавав покази, як свідок, про обставини, які були йому відомі, та які вже були розповсюджені в засобах масової інформації, як в Інтернеті так і в друкованих виданнях. Стверджує, що такі висновки суду 1-ї інстанції суперечать ч. 1 ст. 391 Основ законодавства України про охорону здоров'я; ч. 1 ст.10 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини; Конвенція про права людини та біомедицину; ч.1 ст.286 ЦК України, якими закріплено право пацієнта на таємницю щодо стану свого здоров'я, факту звернення за медичною допомогою, діагнозу, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Набуття статусу свідка у кримінальному чи будь-якому іншому процесі, не звільняє медичного працівника від обов'язку не розголошувати відомості, які становлять лікарську таємницю. Крім того, факт розповсюдження у засобах масової інформації висновку інституту, не може розцінюватись як обставина, що виключає цивільну відповідальність ОСОБА_4 чи звільняє його від цивільної відповідальності за розголошення відомостей, які становлять лікарську таємницю, оскільки у судових засіданнях він допитувався не як фахівець, що читав новини по телевізору чи в мережі Інтернет, а як лікар, що брав безпосередню участь у відповідних обстеженнях. Розголошення результатів в засобах масової інформації, в тому числі в мережі Інтернет, не стосується предмету позову, адже можливі протиправні дії третіх осіб, не звільняють від виконання чітко визначеного обов'язку лікаря зберігати інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 000 000 грн., з кожного, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок проведення працівниками цієї установи незаконного медичного обстеження, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано належних доказів того, що дії відповідачів є незаконними, протиправними та такими, що завдали моральної шкоди ОСОБА_2. Вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим і безпідставним, заснований виключно на правовій позиції відповідачів у справі, без врахування того, що відповідачами порушене право позивача на охорону здоров'я в частині вільного вибору лікаря та закладу охорони здоров'я; відповідачі порушили право на приватне життя, що виразилось у фактичному примусовому (без згоди позивача) медичному обстеженні, результати якого стали відомі необмеженому колу осіб; відповідач ОСОБА_4 розголосив лікарську таємницю без згоди на це пацієнта; розголошення лікарської таємниці ОСОБА_4 та протиправні дії Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» порушили ділову репутацію, честь та гідність позивача, що спричинило моральні страждання останнього та спровокувало погіршення стану його здоров'я, в тому числі, загострення в нього тяжкої хвороби, що підтверджується випискою Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України №1093 від 12.06.2017 року.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат з позивача на користь відповідача, представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Дичка Анжеліка Русланівна подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року, виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо не підтвердження розміру витрат на правову допомогу, ненадання суду документів на підставі яких суд може перевірити суми, які підлягали сплаті за надання послуг та в цій частині прийняти нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34 200,00 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим що, відмовляючи у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, суд 1-ї інстанції виходив з того, що всупереч п.п. 4.1. п. 4. договору про надання правової допомоги, який був укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Секелик Лілією Володимирівною та п.п. 4.1. п. 4. договору про надання правової допомоги, який був укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною, суду не надано додатків до вищезазначених договорів, що позбавляє суд можливості перевірити суми, які підлягали сплаті за надані послуги адвокатів. Вважає, що дані висновки суду 1-ї інстанції не відповідають фактичним обставинам та наявним в матеріалах справи доказам. Вказує на те, що 06 грудня 2018 року представником ОСОБА_4 було подане клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до якого додана копія договору про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, який був укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною. Даним договором про внесення змін був змінений п.п. 4.1. п. 4 договору та встановлена вартість (гонорар) однієї години адвоката, протягом якої надається правова допомога, у розмірі 900,00 грн. 07 грудня 2018 року представником ОСОБА_4 було подане клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 05 грудня 2018 року, до якого було долучено копію договору про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, який був укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Секелик ЛілієюВолодимирівною. Даним договором про внесення змін був змінений п.п. 4.1. п. 4 договору та встановлена вартість (гонорар) однієї години адвоката, протягом якої надається правова допомога, у розмірі 900,00 грн.

Отже, позивачем для визначення розміру витрат на правничу (правову) допомогу в порядку статті 137 ЦПК були надані наступні документи: договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Секелик Лілією Володимирівною та договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, яким визначено розмір витрат на правничу допомогу та перелік послуг з яких складається правнича допомога; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом Секелик Лілією Володимирівною; квитанція до прибуткового касового ордера № 1/12 від 05 грудня 2018 року на суму 22500,00 грн., що підтверджує понесені витрати ОСОБА_4; договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною та договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, яким визначено розмір витрат на правничу допомогу та перелік послуг з яких складається правнича допомога; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною; квитанція до прибуткового касового ордера № 2/12 від 05 грудня 2018 року на суму 11700,00 грн., що підтверджує понесені витрати ОСОБА_4.

У зв'язку з чим вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні понесених ОСОБА_4 витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме - витрат на професійну правничу допомогу.

07 березня 2019 року надійшов відзив від представника ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року, в якому вона просила апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що всі аргументи позивача щодо порушення його права на вільний вибір закладу охорони здоров'я зводяться до тверджень про те, що він був доставлений до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» працівниками Національного антикорупційного бюро України в незаконний спосіб та поза його волею, адже він не обирав зазначений заклад охорони здоров'я. Проте будь-які дії працівників Національного антикорупційного бюро України щодо перевезення позивача до Інституту не є предметом спору по даній цивільній справі, не вивчалися та не досліджувалися судом першої інстанції, а тому не можуть обґрунтовувати доводи позивача про незаконність дій щодо створенню комісії. Вказує на те, що відповідачі по справі не мають жодного відношення до прийняття рішення щодо перевезення позивача з Клінічної лікарні «Феофанія» до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» та не вчиняли ніяких пов'язаних з цим дій, що не заперечується позивачем. В той же час, факт створення комісії в межах Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» жодним чином не може порушувати права позивача на вибір закладу охорони здоров'я, адже не стосується визначення місця надання медичної допомоги. Така комісія була створена вже після прибуття ОСОБА_2 до Інституту і виключно для вирішення питання наявності чи відсутності підстав для надання позивачу невідкладної медичної допомоги. Вказує на те, що ОСОБА_2 поступив до реанімаційного відділення Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» з підозрою на наявність гострого коронарного синдрому (інфаркту міокарда) на реанімобілі, закріпленому за бригадою лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги. При цьому, як зазначив у своїх показаннях свідок по справі ОСОБА_12, ОСОБА_2 скаржився на слабкість і дискомфорт у грудній клітині. Такий стан в сукупності з попереднім діагнозом, відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я є невідкладним станом людини, який створює реальну загрозу життю та здоров'ю та, відповідно до ч. 1 ст. 37 Основ законодавства України про охорону здоров'я та ст. 5 Закону України «Про екстрену медичну допомогу», зобов'язує медичних працівників невідкладно надавати необхідну медичну допомогу. Відповідно до ст.ст. 139 та 140 КК України лікарі несуть кримінальну відповідальність за ненадання без поважної причини допомоги хворому. Враховуючи невідкладність стану, в якому перебував позивач, в силу вимог ч. 2 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я, ч.5 ст.284 ЦК України, положень Конвенції про права людини та біомедицину, працівники Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» зобов'язані були надати медичну допомогу ОСОБА_2 без попереднього отримання його згоди або згоди його законних представників. При цьому, як вбачається з пояснень ОСОБА_2 та показань свідків зі сторони позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_8, під час проведення огляду ОСОБА_2 перебував у стані в якому він не міг об'єктивно оцінювати обстановку, що відповідно до норм законодавства є однією з підстав проведення невідкладних медичних дій без отримання на це згоди особи.

Також зазначає, що твердження позивача щодо розголошення ОСОБА_4 медичної таємниці є необґрунтованими, оскільки на момент допиту ОСОБА_4 в судовому засіданні інформація щодо стану здоров'я позивача втратила статус лікарської таємниці; повідомлення суду відомостей про стан здоров'я ОСОБА_2 здійснено в особливих умовах правового регулювання - в рамках кримінального провадження, де відповідний процесуальний статус особи пов'язаний з виконанням певних дій уповноваженими суб'єктами; відомості про стан здоров'я притягнутого до кримінальної відповідальності політичного діяча, становлять значний суспільний інтерес, отже навіть за наявності у них статусу лікарської таємниці, їх розголошення в таких умовах не може вважатися протиправним. Акцентує увагу на тому, що під час розгляду Солом'янським районним судом м. Києва кримінальної справи в процесі обговорення клопотання про приєднання висновку до матеріалів справи під час судового засідання, що мало місце 05.03.2017 року, захисник підозрюваного ОСОБА_2 ОСОБА_41, діючи в інтересах останнього, вголос зачитав повний текст з усіма даними щодо діагнозу ОСОБА_2. Оскільки інформацію про стан здоров'я і діагноз позивача було розголошено в судовому процесі саме стороною захисту, а також те, що сторона захисту не заперечувала проти допиту лікаря ОСОБА_4 як свідка, а після допиту сам позивач ставив йому питання про свій стан здоров'я, то твердження про розголошення саме ОСОБА_4 таємної інформації щодо медичного обстеження ОСОБА_2 без його згоди є нелогічними і неправдивими.

Цього ж дня, 07 березня 2019 року надійшов відзив представника ОСОБА_2 адвоката КарплюкЛідії Романівни на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни, в якому вона просила апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката ДичкиАнжеліки Русланівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року залишити без задоволення, а рішення суду в частині відмови ОСОБА_4 у стягненні з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Дички АнжелікиРусланівни є необґрунтованою, оскільки у відзиві ОСОБА_4 на позовну заяву від 27.03.2018 року не містилося попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, здійсненого у відповідності до вимог чинного законодавства України. В обґрунтування апеляційної скарги, представник відповідача посилається на подані ним до суду 1-ї інстанції докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, зокрема, на договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Секелик Лілією Володимирівною та договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, яким визначено розмір витрат на правничу допомогу та перелік послуг з яких складається правнича допомога; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом Секелик Лілією Володимирівною; квитанціє до прибуткового касового ордера № 1/12 від 05 грудня 2018 року на суму 22500,00 грн., що підтверджує понесені витрати ОСОБА_4; договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною та договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, яким визначено розмір витрат на правничу допомогу та перелік послуг з яких складається правнича допомога; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною; квитанція до прибуткового касового ордера № 2/12 від 05 грудня 2018 року на суму 11700,00 грн., що підтверджує понесені витрати ОСОБА_4.

Проте, як вбачається з матеріалів справи договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною до Шевченківського районного суду м. Києва відповідачем взагалі не подавався. До клопотання адвоката Дички АнжелікиРусланівни про ознайомлення з матеріалами справи від 12.03.2018 року було додано оригінал витягу з договору про надання правової допомоги, укладеного 19 лютого 2018 року на 1 арк., а не сам договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року. Крім того, з усього переліку вказаних представником ОСОБА_4 адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною документів на обґрунтування розміру витрат на правничу (правову) допомогу іншим учасникам справи було надіслано лише договір про надання правової допомоги, укладений 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Секелик Лілією Володимирівною, який було додано до відзиву відповідача на позовну заяву від 27.03.2018 року. При цьому, договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року до відзиву не додано, не дивлячись на те, що станом на 27.03.2018 року (день подання відзиву) примірник вказаного договору вже мав бути у ОСОБА_4. Про наявність договору про внесення змін до договору про надання правової допомоги ОСОБА_4 не повідомляв суд та сторони у справі. Про неможливість його подання разом із відзивом сторона відповідача жодного доводу не заявляла.

Також, керуючись ст. 137 ЦПК України, рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 31.01.2019 року по справі №185/1718/18, стверджує, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката заявлений відповідачем ОСОБА_4 є необґрунтованим, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, а також відповідачем не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими.

07.03.2019 року представник Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» Сорокопуд Оксана Петрівна поштою направила відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року, в якому вона просила апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилається на те, що апелянт на обгрунтування доводів скарги зазначає, що у справі відсутній локальний нормативно-правовий акт, який би визначав повноваження керівника Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» створювати будь-які комісії на підставі постанови детектива НАБУ. Але в даному випадку такий локальний акт не потрібний, так як комісію фахівців заздалегідь ніхто не створював, установа була поставлена перед фактом прибуття до неї ОСОБА_2 із підозрою на гострий коронарний синдром, без медичної документації, а тому фахівцями реанімаційного відділення інституту було проведено обстеження пацієнта, який перебував у невідкладному стані для встановлення існування прямої чи невідворотної загрози його життю та здоров"ю. Зазначає, що установа належить до закладу охорони здоров"я третинного рівня, який надає високоспеціалізовану медичну допомогу та має вузьку спеціалізацію - кардіологія, на відміну від КЛ «Феофанія» ДСУ. Установа та відповідач ОСОБА_4 не мають ніякого відношення до «примусового» транспортування пацієнта ОСОБА_2 бригадою МНС у супроводі детективів НАБУ. Лікарі лише перевірили стан пацієнта з підозрою на гострий коронарний синдром. ОСОБА_2 не був доставлений до приймального відділення та не був прийнятий на лікування в стаціонар. Члени комісії не проводили обстеження стану здоров"я ОСОБА_2, а лише дали комісійний висновок по спеціалізації «кардіологія», виходячи з даних, які отримали при наданні невідкладної медичної допомоги та з медичної документації, яка була доставлена через певний час. Установа жодним чином не порушила права позивача та не вчинила дій, які б заподіяли йому моральну шкоду, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представники адвокати Лещенко Олександр Вікторович та Карплюк Лідія Романівна повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити. Проти апеляційної скарги представника ОСОБА_4 адвоката ДичкиАнжеліки Русланівни заперечували в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 та його представники адвокати Секелик Лілія Володимирівна, ОСОБА_17, ОСОБА_18 повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича заперечували в повному обсязі.

Представник Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» адвокат СорокопудОксана Петрівна проти доводів апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича заперечувала в повному обсязі. Підтримала доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича не підлягає задоволенню , а апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 березня 2017 року ОСОБА_2 було госпіталізовано на стаціонарне лікування в Клінічну лікарню «Феофанія» Державного управління справами до Діагностичного центру внутрішньої медицини, відділення інтенсивної терапії (кардіологічне) для надання медичної допомоги у стаціонарних умовах. При госпіталізації встановлено діагноз - гіпертонічний криз. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: медичною карткою стаціонарного пацієнта №42/6, актом само звернення, добровільною згодою пацієнта на проведення діагностики, лікування, картами пацієнта.

Судом також встановлено, що 04 березня 2017 року детектив Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ГуменнийОлександр Вікторович, розглянувши матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015110000000121 від 19.03.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 28 ч.4 - 191 ч.5, 209 ч.3, 28 ч.4 - 205 ч.2, 255 ч.1, 28 ч.4 - 209 ч.3, 28 ч.4 - 366 ч.2, 28 ч.4 - 364-1 ч.2, 388 ч.І, 28 ч.4 - 205-1 ч.2,28 ч.2 - 364 ч.2 КК України, виніс постанову про проведення медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проведення медичного обстеження ОСОБА_2 доручено спеціалістам (лікарям) Національного наукового центру «Інституту кардіології імені Академіка М.Д. Стражеска».

Цього ж дня, 04 березня 2017 року постанову детектива Національного антикорупційного бюро України від 04.03.2017 про проведення у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015110000000121 медичного обстеження затриманого у даному кримінальному провадженні підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було направлено до Національного наукового центру «Інституту кардіології імені Академіка М.Д. Стражеска», що підтверджується наявним в матеріалах справи супровідним листом №041- 22618175-3 від 04.03.2017 року.

04.03.2017 року реанімобілем на базі автомобіля РеиgеоtВохег, який перебуває на балансі Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» та на підставі договору позички від 18.01.2017 №2 переданий у безоплатне користування Центральній поліклініці Міністерства внутрішніх справ України на строк до 31 грудня 2017 року, в супроводі детективів Національного антикорупційного бюро України та бригади лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 було доставлено до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» з підозрою в пацієнта гострого коронарного синдрому.

Для обстеження пацієнта ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, заступником директора з науково-клінічної роботи проф. ОСОБА_21 створено комісію фахівців у складі: голова комісії - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Кардіологія» проф. ОСОБА_4, члени комісії - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Хірургія серця та магістральних судин у дорослих» д.м.н. ОСОБА_22, зав. відділення реанімації та інтенсивної терапії інституту кардіології к.м.н. ОСОБА_12 Для проведення обстеження залучені співробітники відділення реанімації та інтенсивної терапії інституту кардіології к.м.н. ОСОБА_23, ОСОБА_24, а також співробітники Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова НАМНУ ст.н.с. відділу хірургічного лікування ІХС к.м.н. ОСОБА_25, к.м.н. ОСОБА_26, к.м.н. ОСОБА_27

За результатами обстеження пацієнта ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, комісією лікарів було складено консультативне заключення, згідно якого, врезультаті проведеного обстеження встановлено: контакт продуктивний. Зі слів пацієнта стан погіршився 01.03. 2017 рокуна фоні підвищеного артеріального тиску (185/95мм.рт.ст.) після емоційного перенавантаження. У пацієнта обтяжений сімейний анамнез (батько страждає цукровим діабетом, порушення вінцевого та мозкового кровообігу у найближчих родичів). На момент огляду артеріальний тиск 150/90 мм.рт.ст., ЧСС 106 за хв., турбують болі в грудній клітині, слабкість, глюкоза 9,4 ммоль/л. Зі слів пацієнта відмічає підвищення артеріального тиску останні 10 років, у зв'язку з чим постійно приймає ексфорж, дозування якого не пам'ятає. За останні 2 місяці відмічає різку втрату ваги (близько 12 кг). Внаслідок проведених дообстежень (ЕКГ, Ехо-КГ, моніторування артеріального тиску, біохімічного обстеження крові) даних за гостру невідкладну кардіологічну патологію немає. Враховуючи обтяжену спадковість, наявність у пацієнта значної кількості факторів ризику ІХС та відсутність цифрового носія з коронаровентрикулографією, що булапроведена в лікарні Феофанія 03.03.2017 року, про що свідчить тиснуча пов'язка на правому зап'ясті, остаточне заключення про стан вінцевого русла надати не можуть. Враховуючи відсутність результатів проведеної раніше КВГ та інших об'єктивних даних уточнення діагнозу не вбачається за можливе, в зв'язку з чим рекомендоване дообстеження в багатопрофільному стаціонарі. Можливість чи неможливість приймати участь особи у слідчих діях не відноситься до компетенції лікарів комісії.

Цього ж дня, 04.03.2017 року після отримання з Клінічної лікарні «Феофанія» медичної картки стаціонарного пацієнта №42/6 ОСОБА_2, комісією лікарів Національного наукового центру «Інституту кардіології імені Академіка М.Д. Стражеска» було встановлено діагноз ОСОБА_2: гіпертонічна хвороба 2 стадії, 3 ступеню, високого ризику. Гіпертонічний криз від 02.03.2017 року. Серцева недостатність І стадії КІН (від 03.03.2017 року). Метаболічний синдром. Порушення толерантності до вуглеводів. При стабілізації артеріального тиску пацієнт може продовжувати лікування в амбулаторних умовах. На час обстеження невідкладної допомоги не потребує.

З матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що 06.03.2017 року провідного наукового співробітника відділу інтервенційної кардіології Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» ОСОБА_4, у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва, під присягою було допитано в якості свідка за фактом проведення 04 березня 2017 року медичного обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» НАМН України».

В подальшому, 13 березня 2017 року представник ОСОБА_4 адвокат Секелик Лілія Володимирівна звернулася до Міністерства охорони здоров'я України з адвокатський запитом про проведення виїзної клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, за результатами якої надати висновок клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_2 в умовах Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами та Клініки державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д.Стражеска» Національної академії медичних наук України».

За результатами розгляду даного адвокатського запиту, Міністерством охорони здоров'я України було видано наказ № 267від 13.03.2017 року про проведення виїзної клініко-екпертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування. Даним наказом затверджено склад виїзної клініко-експертної комісії МОЗ України, якій доручено провести клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування гр.ОСОБА_2 в умовах Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами та Клініки державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д.Стражеска» Національної академії медичних наук України».

За результатами проведення виїзної клініко-екпертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, клініко-експертною комісією МОЗ України надано висновок від 27.03.207 року, яким встановлено, що гр. ОСОБА_2 був госпіталізований до КЛ «Феофанія» 02.03.2017 року, о 14:15. Звернувся до лікувального закладу самостійно зі скаргами на головний біль у потилиці, відчуття «тиску на очі», серцебиття та печія при порушенні дієти, у задовільному стані.

Проте, має місце розбіжність даних медичної карти стаціонарного пацієнта №42/6 та листа КЛ «Феофанія» від 03.03.2017 року №1.6-12/21/320, в останньому зазначено, що хворого госпіталізовано по швидкій допомозі, а в медичній карті стаціонарного хворого №42/6 - зазначено само звернення. Також слід зазначити, що станом на 03.03.2017 року на основі даних клініко-лабораторних та інструментальних досліджень (данні ангіографії, рівень тропоніну в динаміці, КФК, ЕКГ) немає підстав для підтвердження/встановлення діагнозу гострого коронарного синдрому, який винесено в діагноз та зазначено в листках лікарських призначень 02, 03 та 04 березня 2017 року. Звертає увагу необґрунтоване призначення високих доз бензодіазепінів (діазепаму (Діазепекс), протягом часу з 14:30 02.03.2017 року по 24:00 03.03.2017 року - 7 ампул (14 мл 0,5% розчину діазепаму), в тому числі, 4,0 мл під час проведення коронарографії. Порушено порядок виписки пацієнта із закладу охорони здоров'я КЛ «Феофанія».

Проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_2у в умовах клініки Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д.Стражеска» Національної академії медичних наук України» неможливо, оскільки відсутні форми первинної облікової документації, що стосуються зазначеного пацієнта. Адміністрацією клініки надано консультативні заключення.

З матеріалів справи також вбачається, що 13 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до президента Національної академії медичних наук України ОСОБА_28 зі скаргою, в якій просив провести перевірку відносно лікаря Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» ОСОБА_4 та персоналу лікарні за фактом проведення 04 березня 2017 року його медичного обстеження без його згоди на те, та за фактом розголошення лікарем ОСОБА_4 невизначеному колу осіб лікарської таємниці під час надання показань в якості свідка у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва.

За результатами розгляду даної скарги, 11 квітня 2017 року віце-президентом Національної академії медичних наук України ОСОБА_15 на адресу представника ОСОБА_2 ОСОБА_29 ОСОБА_30 було надіслано листа, яким повідомлено: 1) обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» були проведені відповідно до локального протоколу надання допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегменту SТ на основі уніфікованого клінічного протоколу (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 03.03.2016 №164) виключно для вирішення питання необхідності забезпечення пацієнта невідкладною медичною допомогою; 2) в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» на момент обстеження ОСОБА_2 не були представлені медичні документи досліджень з Клінічної лікарні «Феофанія» ДУС, в тому числі коронарографія, яку було проведено з метою діагностики гострого коронарного синдрому (інфаркту міокарда); 3) 04.03.2017 о 22.00 годині були представлені медичні документи досліджень з Клінічної лікарні «Феофанія» ДУС (медична карта стаціонарного пацієнта № 42/6 з даними коронарографії). Комісією було встановлено остаточний діагноз на момент обстеження: гіпертонічна хвороба II стадії, 3 ступеня, високого ризику. Гіпертензивний криз від 02.03.2017 року. Серцева недостатність І стадії. КВГ (від 03.03.2017 р.). Метаболічний синдром. Порушення толерантності до вуглеводів; 4) на час обстеження пацієнт невідкладної допомоги не потребував, тому ніякі лікарські засоби не були застосовані; 5) оцінка процесуальних питань, пов'язаних із судовим засіданням, не входять до компетенції комісії.

25 квітня 2017 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_29 ОСОБА_30 звернувся до президента Національної академії медичних наук України ОСОБА_28 зі скаргою на рішення віце-президента Національної академії медичних наук України ОСОБА_15 В даній скарзі просив провести ґрунтовну перевірку щодо лікаря ОСОБА_4 та медичного персоналу Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» за фактами викладеними у даній скарзі та у скарзі ОСОБА_2 від 13.03.2017 року щодо незаконних дій, які полягали у безпідставному (без належного оформленого направлення), незаконному (без згоди ОСОБА_2) медичному обстеженні, в ході якого лікарями вчинялися медичні досліди без його волі, а також розголошенні лікарської (медичної) таємниці. Також просив вжити, в межах повноважень, найсуворіших заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», а щодо лікаря ОСОБА_4 порушити питання про звільнення.

За результатами розгляду даної скарги, 12 травня 2017 року віце-президентом Національної академії медичних наук України ОСОБА_15 на адресу представника ОСОБА_2ОСОБА_42 було надіслано листа, яким повідомлено, що відповідь на скаргу ОСОБА_2, викладена у листі Національної академії медичних наук №5-03/804 від 11.04.2017 року, не є одноосібним рішенням віце-президента НАМН. Це є висновки комісії, яка перевіряла інформацію, що містилась у скарзі заявника. Нових фактів щодо проведення обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» Національна академія медичних наук не має.

16 травня 2017 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_42 звернувся до президента Національної академії медичних наук України ОСОБА_28 з повторною скаргою на рішення віце-президента Національної академії медичних наук України ОСОБА_15 В даній скарзі просив провести грунтовну перевірку щодо лікарів та медичного персоналу Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» за фактами викладеними у скаргах ОСОБА_2 від 13.03.2017 року та адвоката ОСОБА_31 від 25.04.2017 року №149-к/00109/2017- 542 щодо незаконних дій, які полягали у безпідставному (без належного оформленого направлення), незаконному (без згоди ОСОБА_2) медичному обстеженні, в ході якого лікарями вчинялися медичні досліди без волі ОСОБА_2, а також у розголошенні лікарської таємниці. Просив вжити, в межах повноважень, найсуворіших заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

За результатами розгляду даної скарги, 07.06.2017 року віце-президентом Національної академії медичних наук України ОСОБА_15 на адресу представника ОСОБА_2 ОСОБА_42 було надіслано листа, яким повідомлено, що скарга ОСОБА_2 розглядалась комісією, яка перевірила викладені факти, про що двічі була надана відповідь. Нових фактів щодо проведення обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» Національна академія медичних наук не має. Також проінформовано заявника, що, відповідно до п.2 ст.8 Закону України «Про звернення громадян», рішенням Президента Національної академії медичних наук розгляд Ваших заяв може бути припинено.

В подальшому ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення 04 березня 2017 року медичного обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» працівники даної медичної установи діяли в межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством України. Під час допиту під присягою в якості свідка ОСОБА_4 жодним чином не порушив права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.

Статтями 1, 2 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до приписів статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Згідно зі ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що зокрема передбачає: кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Статтею 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію.

Відповідно до ст.35 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Згідно зі ст.352 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вторинна (спеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров'я: в стаціонарних умовах - багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри; в амбулаторних умовах - консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Статтею 353 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» третинна (високоспеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров'я, який забезпечує надання первинної, вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, у тому числі й іншої спеціалізації.

Без направлення третинна (високоспеціалізована) медична допомога також надається безоплатно відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Також, статтею 8 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини ( Конвенції про права людини та біомедицину)від 04.04.1997 року встановлено, що якщо через надзвичайну ситуацію відповідна згода не може бути отримана, будь-яке необхідне з медичної точки зору втручання може негайно здійснюватися в інтересах здоров'я відповідної особи.

Приписами ст.37 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

З системного аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що гіпертонічний криз - раптове значне підвищення артеріального тиску від нормального або підвищеного рівня, яке майже завжди супроводжується появою чи посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи;

гострий коронарний синдром - сукупність клінічних симптомів, які проявляються гострою ішемією міокарду (серцевого м'яза) при порушенні його кровопостачання внаслідок зменшення кровотоку у коронарних артеріях. Найчастіше гострий коронарний синдром викликається такими захворюваннями: гострий інфаркт міокарду (з підйомом сегменту ST або без підйому, з наявністю чи відсутністю зубця Q) та нестабільну стенокардію. Провідним симптомом при гострому коронарному синдромі є ангінозний біль - відчуття сильного стиснення та важкості за грудиною та/або в епігастральній ділянці. Біль зазвичай іррадіює (віддає) в ліву руку, ліве плече, лопатку, шию, рідше в обидві руки та плечі, міжлопатковий простір, нижню щелепу, епігастральну ділянку. Рідко біль може іррадіювати тільки в праву руку та плече, іноді в ліву ногу. Біль буває інтенсивний - «кінжальний», роздираючий, пекучий. Больові відчуття протікають хвилеподібно періодично зменшуючись, але не припиняються повністю, тривають 20 хвилин та більше. Часто біль супроводжується відчуттям неспокою, збудження, страхом смерті.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що 02 березня 2017 року ОСОБА_2 було госпіталізовано на стаціонарне лікування в Клінічну лікарню «Феофанія» Державного управління справами до Діагностичного центру внутрішньої медицини, відділення інтенсивної терапії (кардіологічне) для надання медичної допомоги у стаціонарних умовах, з діагнозом - гіпертонічний криз.

04 березня 2017 року, на підставі постанови детектива Національного антикорупційного бюро України від 04.03.2017 про проведення у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015110000000121 медичного обстеження затриманого у даному кримінальному провадженні, детективами Національного антикорупційного бюро України та бригадою лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 було забрано з Клінічної лікарні «Феофанія» для транспортування до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України».

Персоналом Клінічної лікарні «Феофанія» завідуючому відділенням швидкої та невідкладної медичної допомоги Центральної поліклініки МВС України лікарю ОСОБА_10, який супроводжував ОСОБА_2 до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», в присутності детектива Клименко О.В. та адвокатів пацієнта була надана інформація про стан здоров'я ОСОБА_2, дані об'єктивних методів обстеження. Були надані відповіді на всі запитання лікаря ОСОБА_10 стосовно пацієнта ОСОБА_2.

З показань свідка лікаря ОСОБА_12, які він надавав під присягою в судовому засіданні, вбачається, що на час прибуття ОСОБА_2 до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» позивач скаржився на слабкість та дискомфорт у грудній клітці.

У зв'язку з попереднім діагнозом, встановленим в Клінічній лікарні «Феофанія», гіпертонічний криз та слабкість і дискомфорт у грудній клітці, бригадою лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги Центральної поліклініки МВС України ОСОБА_2 було доставлено до реанімаційного відділення Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України».

Уніфікованим клінічним протоколом екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації «Гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України №164 від 03 березня 2016 року та Локальним протоколом надання медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска», затвердженим 26 вересня 2016 року директором ОСОБА_33, визначено алгоритм дій лікарів реанімаційного відділення та відділення інтенсивної кардіології або терапії лікарні, при надходженні пацієнта з ознаками на гострий коронарний синдром.

Так, лікарі в межах відділення реанімації та інтенсивної терапії,у разі надходження пацієнта з ознаками на гострий коронарний синдром, зобов'язані провести діагностичне обстеження (ЕКГ, ЕХО-КГ) для діагностики, диференційної діагностики ПМ, його ускладнень та супутньої патології серця; провести диференційну діагностику, моніторинг показників серцевої діяльності; забезпечити виконання реперфузійної терапії в групі пацієнтів високого ризику (із залученням до лікувального процесу відділу інтервенційної кардіології та рентген-хірургії); провести лікування ускладнень, які виникли внаслідок основного захворювання; стабілізувати пацієнта, провести вибір подальшої тривалої терапії.

З матеріалів справи вбачається, що після доставлення ОСОБА_2 до реанімаційного відділення Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» комісією лікарів було проведено діагностичне обстеження, зокрема, зібрано анамез захворювання, а саме: зі слів пацієнта встановлено, що його стан погіршився 01.03.2017 року на фоні підвищеного артеріального тиску (185/95мм.рт.ст.) після емоційного перенавантаження; у пацієнта обтяжений сімейний анамнез (батько страждає цукровим діабетом, порушення вінцевого та мозкового кровообігу у найближчих родичів)); встановлено характер болю, його локалізацію та іррадіацію (турбують болі в грудній клітині, слабкість); оцінено медикаментозне лікування до госпітального періоду, включаючи самостійні спроби пацієнта зняти біль (зі слів пацієнта відмічає підвищення артеріального тиску останні 10 років, у зв'язку з чим постійно приймає ексфорж, дозування якого не пам'ятає); визначено артеріальний тиск 150/90 мм.рт.ст., ЧСС 106 за хв.; визначено глюкозу 9,4 ммоль/л; проведено ЕКГ, Ехо-КГ, моніторування артеріального тиску, біохімічного обстеження крові.

Внаслідок проведеного обстеження комісією лікарів прийнято консультативний висновок, яким встановлено, що даних на гостру невідкладну кардіологічну патологію немає. Враховуючи обтяжену спадковість, наявність у пацієнта значної кількості факторів ризику ІХС та відсутність цифрового носія з коронаровентрикулографією, що було проведена в лікарні Феофанія 03.03.2017 року, про що свідчить тиснуча пов'язка на правому зап'ясті, остаточне заключення про стан вінцевого русла надати не можуть. Враховуючи відсутність результатів проведеної раніше КВГ та інших об'єктивних даних уточнення діагнозу не вбачається за можливе, в зв'язку з чим рекомендоване до обстеження в багатопрофільному стаціонарі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, в період перебування в Клінічній лікарні «Феофанія» ОСОБА_2 постійно скаржився на підвищення артеріального тиску, а в період транспортування до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» почав скаржився на слабкість та дискомфорт у грудній клітці, що є симптомами інфаркту міокарда, то колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що лікарі реанімаційного відділення Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України», під час проведення 04.03.2017 року медичного огляду для з'ясування стану ОСОБА_2 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Їхні дії повністю узгоджуються з положеннями Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», з Уніфікованим клінічним протоколом екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації «Гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України №164 від 03 березня 2016 року та Локальним протоколом надання медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска», затвердженим 26 вересня 2016 року директором ОСОБА_33

Статтею 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що медичні та фармацевтичні працівники зобов'язані надавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.

Відповідно до п. 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників випуск 78 «Охорона здоров'я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року №117, погодженого з Міністерством праці та соціальної політики України, до основних посадових обов'язків головного лікаря, зокрема, відноситься керівництво лікувально-профілактичним закладом відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів, що визначають діяльність підприємств, установ і організацій охорони здоров'я; співпраця з органами управління, місцевою владою, суміжними медичними закладами та забезпечення взаємодії підрозділів лікувального закладу; забезпечення надання якісної медичної та фармацевтичної допомоги населенню та ін.

З матеріалів справ вбачається, що з урахуванням наявності у ОСОБА_2 скарг на слабкість та дискомфорт у грудній клітці, що є симптомами інфаркту міокарда, для його обстеження було створено комісію фахівців у складі: голова комісії - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Кардіологія» проф. ОСОБА_4, члени комісії - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Хірургія серця та магістральних судин у дорослих» д.м.н. ОСОБА_22, зав. відділення реанімації та інтенсивної терапії інституту кардіології к.м.н. ОСОБА_12 Для проведення обстеження залучені також співробітники відділення реанімації та інтенсивної терапії інституту кардіології к.м.н. ОСОБА_23, ОСОБА_24, а також співробітники Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова НАМНУ ст.н.с. відділу хірургічного лікування ІХС к.м.н. ОСОБА_25, к.м.н. ОСОБА_26, к.м.н. ОСОБА_27

Даною комісією лікарів було проведено обстеження ОСОБА_2 у відповідності до положень Уніфікованого клінічного протоколу екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації «Гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №164 від 03 березня 2016 року та Локального протоколу надання медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска», затвердженого 26 вересня 2016 року директором ОСОБА_33, та лише з метою формулювання діагнозу позивача та відповідно підтвердження чи спростування підозри на гострий коронарний сидром.

За результатами обстеження, комісія лікарів будь-яких методів лікування та/або рекомендацій щодо вибору методів лікування позивачу не визначала та не надавала.

Отже, норми чинного законодавства України визначають обов'язок медичних працівників надавати консультативну допомогу своїм колегам, а головному лікарю лікувально-профілактичного закладу надають повноваження організовувати взаємодію такого закладу з іншими спеціалістами. Питання створення комісії в межах закладу охорони здоров'я, зокрема, шляхом залучення спеціалістів з інших закладів охорони здоров'я, відноситься до виключної компетенції головного лікаря, є внутрішньою організацією діяльності закладу охорони здоров'я.

Таким чином, вирішення питань доцільності, обґрунтованості та необхідності залучення лікарів з інших закладів охорони здоров'я та створення комісії для надання консультативної допомоги є прерогативою керівництва медичного закладу і в площині судової оцінки не потребує.

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, про факт звернення за медичною допомогою, про діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст.39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).

Згідно змісту ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

В пункті 3.6 Етичного кодексу лікаря України зазначено, що медична інформація про пацієнта може бути розголошена: у разі письмової згоди самого пацієнта; у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду, санепідемслужби; якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров'ю і життю пацієнта і/або/інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання); у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для яких ця інформація є професійно необхідною.

Згідно з ч.2 ст.21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Отже, з системного аналізу вказаних норм права вбачається, що обов'язком лікаря є необхідність дотримання лікарської таємниці, предметом якої є відомості про стан здоров'я пацієнта, про його хвороби і діагноз, огляд і результати, методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя, інші відомості, отримані при медичному обстеженні. Розповсюдження таких відомостей можливе лише за умови отримання згоди відповідної особи.

З матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2017 року, о 10 год. 36 хв., на веб-сайті інтернет-холдингу «Українська правда» було опубліковано статтю під назвою «Інститут кардіології: ОСОБА_2 невідкладної допомоги не потребує», в якій розкривається зміст уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2.

05 березня 2017 року, о 10 год. 51 хв., на веб-сайті ТСН.uа було опубліковано статтю під назвою «У ОСОБА_2 гіпертонічна хвороба, невідкладної допомоги не потребує - Інститут кардіології» з фотографією уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2.

05 березня 2017 року, о 10 год. 56 хв. , на веб-сайті 112.uа було опубліковано копію статті під назвою «У ОСОБА_2 гіпертонічна хвороба, невідкладної допомоги не потребує, - Інститут кардіології» з фотографією уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2.

05 березня 2017 року, о 11 год. 47 хв., на веб-сайті «Подробности» опубліковано статтю під назвою «У Насирова диагностировали гипертоническую болезнь - Институт кардиологии» з фотографією уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2.

05 березня 2017 року, о 11 год. 55 хв., на веб-сайті Гордон було опубліковано копію статті під назвою «Інститут кардіології зробив висновок, що у ОСОБА_2 гіпертонічна хвороба, невідкладної допомоги він не потребує» з фотографією уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2.

05.03.2018 року на YouTube було розміщено відео під назвою «Детектив «ОСОБА_2»: чим закінчиться новий виток боротьби з корупцією». На відео зафіксовано судове засідання, пов'язане з обранням запобіжного заходу ОСОБА_2, в тому числі на 4:56 хв. відображається фотографія довідки Державної установи «Національний науковий центр» Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» ОСОБА_24 медичних наук України, адресованої детективу Національного антикорупційного бюро України. Вказана довідка містить медичний діагноз ОСОБА_2 (обведено червоним контуром), проведений медичний огляд та його результати.

З наявних в матеріалах справи листів, зокрема, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Факти», Товариства з обмеженою відповідальністю «Т0ЛДБЕРРІ» вбачається, що уточнений висновок Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2 редакція Інтернет ресурсу від ОСОБА_4 та від Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» не отримувала.

Судом також встановлено, що в період часу з 03.03.2017 року по 07.03.2017 року слідчим суддею Солом'янського районного суду міста Києва Бобровником О.В. здійснювався розгляд клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Клименка О.В., погоджене прокурором у кримінальному провадженні - начальником четвертого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_32 - про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у кримінальному провадженні за №42015110000000121 від 19 березня 2015 року.

Клопотання розглядалося за участю прокурорів Симківа Р.Я., Перова А.В., підозрюваного ОСОБА_2, захисників ОСОБА_34, ОСОБА_35, ЛисакО.М., ОСОБА_37, ОСОБА_29., ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40

06 березня 2017 року захисник підозрюваного - адвокат Лисак О.М. заявив клопотання про призначення судово-медичної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання: На які захворювання страждає ОСОБА_2? Чи потребує медичного лікування ОСОБА_2, якщо так, то якого - амбулаторного чи стаціонарного? Чи можливо, з урахуванням стану здоров'я підозрюваного ОСОБА_2, проведення з його участю слідчих та процесуальних дій з 02.03.2017 року по день складення висновку? (аудіо-файл 20170306-123033 з 6:36).

Після перерви в судовому засіданні аналогічне письмове клопотання було повторно озвучено захисником. Дане клопотання містить письмову згоду ОСОБА_2 наступного змісту: «Проти розголошення моїх особистих та персональних даних для проведення експертизи не заперечую, а також проти проведення експертизи» (аудіо-файл 20170306-125615 з 0:10). Відповідне клопотання за згодою ОСОБА_2 було приєднано до матеріалів кримінальної справи. Завірену копію даного клопотання долучено до матеріалів даної цивільної справи (т.2 а.с.1-4).

06.03.2017 року, після оголошення захисниками ОСОБА_2 клопотання про призначення судово-медичної експертизи, в якому міститься згода позивача на розголошення його особистих та персональних даних, Солом'янським районним судом міста Києва в якості свідка було допитано ОСОБА_4 за фактом проведення 04 березня 2017 року медичного обстеження ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» НАМН України».

Під час допиту ОСОБА_4 в якості свідка, ОСОБА_2 та його уповноважені представники задавали запитання з метою встановлення стану здоров'я ОСОБА_2 та можливість останнього брати участь у слідчих та процесуальних діях.

Враховуючи положення норм чинного законодавства України, оприлюднення засобами масової інформації уточненого висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» щодо стану здоров'я ОСОБА_2, наданого уповноваженими представниками позивача, а також наявності письмової згоди ОСОБА_2 на розголошення його особистих та персональних даних, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що під час надання показань, в якості свідка, у залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва, ОСОБА_4 не було порушено вимог закону щодо заборони розголошення лікарської і медичної таємниці відносно ОСОБА_2.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За правилами частини 3 цієї статті, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Враховуючи, що в ході судового розгляду не було встановлено факту порушення відповідачами прав позивача, матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання ОСОБА_2 моральної шкоди саме внаслідок неправомірних дій відповідачів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_2 вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди по 1 000 000,00 грн. з кожного з відповідачів є безпідставними і не ґрунтуються на вимогах матеріального права.

Доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що, в порушенні вимог чинного законодавства України, ОСОБА_2 фактично було позбавлено вільного вибору закладу охорони здоров'я для визначення стану його здоров'я та без його попередньої згоди було доставлено до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» для медичного огляду, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Статтею 110 КПК України встановлено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2017 року детектив Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ГуменнийОлександр Вікторович, розглянувши матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015110000000121 від 19.03.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 28 ч.4 - 191 ч.5, 209 ч.3, 28 ч.4 - 205 ч.2, 255 ч.1, 28 ч.4 - 209 ч.3, 28 ч.4 - 366 ч.2, 28 ч.4 - 364-1 ч.2, 388 ч.1, 28 ч.4 - 205-1 ч.2,28 ч.2 - 364 ч.2 КК України, виніс постанову про проведення медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На виконання вказаної постанови, 04.03.2017 о 10:45 бригадою МВС із лікарем ОСОБА_10 в супроводі детективів Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_2було забрано з Клінічної лікарні «Феофанія» до іншого лікувального закладу, а саме Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України». Дані обставини справи підтверджуються щоденником медичної картки стаціонарного пацієнта №42/6.

На момент транспортування ОСОБА_2з Клінічної лікарні «Феофанія» до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» постанова детектива Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Гуменного Олександра Вікторовича про проведення медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була чинною, а отже обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2, у порядку встановленому КПК України, оскаржував постанову Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Гуменного Олександра Вікторовича про проведення медичного обстеження від 04.03.2017 року і за результатами такого оскарження Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов'язки, та/або судом встановлено незаконність та необґрунтованість вказаної вище постанови, як наслідок її скасовано.

Оскільки транспортування ОСОБА_2 з Клінічної лікарні «Феофанія» до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» здійснювалося бригадою лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги МВС України в супроводі детективів Національного антикорупційного бюро України, правомірність таких дій у встановленому законом порядку не визнано протиправними, то колегія суддів вважає, що позивачем не доведено існування обставин, про які він зазначає, а саме: що ОСОБА_4 та/або Державна установа «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» будь-яким чином порушили права позивача на вільний вибір закладу охорони здоров'я.

Доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що ні позивач, ні його близькі родичі згоду на проведення медичного огляду ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України» не надавали, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на таке.

Частиною ч.5 ст.284 ЦК України встановлено, що у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Згідно з ч.2 ст.43 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров'я» згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

З матеріалів справи вбачається, що 02 березня 2017 року ОСОБА_2 було госпіталізовано на стаціонарне лікування в Клінічну лікарню «Феофанія» для надання медичної допомоги у стаціонарних умовах, з діагнозом - гіпертонічний криз.

04 березня 2017 року, детективами Національного антикорупційного бюро України та бригадою лікарів з навиками надання екстреної невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 було забрано з Клінічної лікарні «Феофанія» для транспортування до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України».

З показань свідка лікаря ОСОБА_12, які він надавав під присягою в судовому засіданні, вбачається, що на час прибуття ОСОБА_2 до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» позивач скаржився на слабкість та дискомфорт у грудній клітці.

В сукупності з попереднім діагнозом встановленим в Клінічній лікарні «Феофанія» гіпертонічний криз, слабкість і дискомфорт у грудній клітці у позивача під час транспортування, свідчив про симптоми гострого коронарного синдрому (інфаркту міокарда), що згідно чинного законодавства України відноситься до невідкладного стану.

Оскільки на момент прибуття до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» ОСОБА_2 перебував у невідкладному стані, то його згода на надання екстреного медичного огляду для встановлення попереднього діагнозу, була не потрібна.

Крім того, під час медичного огляду ОСОБА_2 в Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» були присутні його дружина ОСОБА_8 та її батько - ОСОБА_9, а також уповноважені представники позивача.

Проте, ні дружина ОСОБА_8, ні її батько - ОСОБА_9, ні уповноважені представники позивача під час проведення лікарями Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» екстреного медичного огляду ОСОБА_2 жодним чином не заперечували проти дій лікарів, не подавали жодної письмової заяви чи письмової скарги до керівництва лікарні з вимогою припинити медичний огляд. Навпаки відповідали на всі питання лікарів необхідні для збору анамнезу, що підтверджується висновком Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» від 04.03.2017 року.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що Державною установою «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» за результатами обстеження ОСОБА_2 не заповнено відповідних форм первинної облікової документації форми 025/о або 003/0 та журналу 001/0, що є порушенням Інструкції щодо заповнення форми первинної первинної облікової документації № 001/о «Журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №110 від 14.02.2012 р., оскільки з системного аналізу вказаної норми права вбачається, що вказана вище облікова документація заповнюються медичним закладом виключно у випадку госпіталізації хворого на стаціонарне чи амбулаторне лікування.

Так, як за результатами екстреного медичного огляду попередній діагноз гострий коронарний синдром (інфаркт міокарда) у позивача не підтвердився, то відповідно, госпіталізація ОСОБА_2 ні на амбулаторне, ні на стаціонарне лікування не здійснювалася, як наслідок відповідна первинна облікова документаціяформи 025/о або 003/0 та журналу 001/0 відповідачами не оформлювалася.

Доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що медичним персоналом Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», без згоди позивача, було проведено медичне діагностування та обстеження, у ході якого здійснено досліди за допомогою медичної апаратури, а також проведені ін'єкції в руки, під'єднання до апаратів та відібрано біологічні зразки для проведення невідомих позивачу лабораторних досліджень, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Уніфікованим клінічним протоколом екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації «Гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України №164 від 03 березня 2016 року та Локальним протоколом надання медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром без елевації сегмента SТ Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска», затвердженим 26 вересня 2016 року директором ОСОБА_33, визначено алгоритм дій лікарів реанімаційного відділення та відділення інтенсивної кардіології або терапії лікарні при надходженні пацієнта з ознаками на гострий коронарний синдром.

З матеріалів справи вбачається, що після надходження ОСОБА_2 до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» медичними працівниками реанімаційного відділення, відповідно до положень вказаного законодавства, було зроблено: збір анамезу, ЕКГ для визначення наявності типових змін при інфаркті міокарда; ехокардіографію; біохімічний аналіз крові на автоматичному аналізаторі.

Після встановлення за результатами проведених дій, що діагноз гострий коронарний синдром (інфаркт міокарда) у позивача не підтвердився, ОСОБА_2 не потребує невідкладної медичної допомоги, жодні інші дії по відношенню до нього працівниками Інституту не вчинялися, жодна діагностика та лікування не проводилися.

Дані обставини підтверджуються висновком Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» від 04.03.2017 року, який є чинним та у встановленому порядку не скасований.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які він зазначає, а саме: що медичним персоналом йому було проведено ін'єкції ліків в руки, під'єднано до апаратів та відібрано біологічні зразки для проведення невідомих йому лабораторних досліджень.

Вказані твердження ґрунтуються виключно на поясненнях самого позивача та жодними іншими документами не підтверджені.

Доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що лікарі Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» під час проведення обстеження ОСОБА_2 своїми діями і дослідженнями, поставили під загрозу здоров'я і життя ОСОБА_2, оскільки не мали медичних документів позивача з Клінічної лікарні «Феофанія» та не знали, які саме ліки позивачем приймалися під час лікування, які у нього медичні показники, тощо, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, з історії хвороби ОСОБА_2, а саме щоденника медичної картки стаціонарного пацієнта №42/6 вбачається, що 04.03.2017 року, о 10:25 «під час транспортування позивача на рекомендоване МРТ дослідження серця каталка з пацієнтом була зупинена детективом НАБУ Клименко О.В. О 10:45, цього ж дня, «бригадою МВС із лікарем ОСОБА_10 в супроводі детективів НАБУ без узгодження із адміністрацією Клінічної лікарні «Феофанія» та черговим медичним персоналом, позивача було забрано до іншого лікувального закладу. Персоналом відділення не проводились будь-які дії, які би перешкоджали вивезенню пацієнта. Лікарю ОСОБА_10 в присутності детектива Клименко О.В. та адвокатів пацієнта надана інформація про стан здоров'я пацієнта, дані об'єктивних методів обстеження».

Викладене підтверджує той факт, що інформація про попередній діагноз, поставлений позивачу в межах Клінічної лікарні «Феофанія», його стан та проведені маніпуляції (включаючи введені препарати) була повідомлена лікарю чергової бригади реанімобіля на якому відбувалося транспортування ОСОБА_2 до Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України», а в подальшому передана лікарям реанімаційного відділення інституту, що підтверджується показами свідка, а саме - лікаря ОСОБА_12

У зв'язку з чим, підстав вважати, що лікарі Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» під час обстеженняОСОБА_2 взагаліне мали жодної інформації про стан позивача і відомостей про маніпуляції, що мали місце в межах Клінічної лікарні «Феофанія», немає.

Не заслуговують на увагу доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що дії лікаря ОСОБА_4 та/або Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» спричинили погіршення стану здоров'я ОСОБА_2.

Статтями 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодних належних, допустимих, достовірних доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження протиправності дій ОСОБА_4, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням ОСОБА_4та вини останнього в її заподіянні, позивачем суду не надано.

Вказані твердження ґрунтуються виключно на поясненнях самого позивача та жодними іншими документами не підтверджені.

Твердження позовної заяви та апеляційної скарги про те, що медичне обстеження комісією лікарів Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» фактично було здійснено на виконання постанови Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Гуменного Олександра Вікторовича про проведення медичного обстеження від 04.03.2017 року, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, зі змісту постанови від 04.03.2017 року Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Гуменного Олександра Вікторовича про проведення медичного обстеження ОСОБА_2 вбачається, що дана постанова була винесена з метою встановлення можливості брати ОСОБА_2 участь в слідчих та процесуальних діях.

У висновку Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» від 04.03.2017 року, який є чинним та у встановленому порядку не скасований, комісією лікарів зазначено, що можливість та/або неможливість приймати участь особи у слідчих діях не відносяться до її компетенції.

Інші доводи позовної заяви та апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича не дають підстав для висновків щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду 1-ї інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» про визнання рішення та дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича, відсутні.

Разом з тим, дослідивши та вивчивши матеріали справи, колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_4 не підтверджено належними та допустимими доказами понесені ним витрати направову допомогу, а тому підстави для їх присудження з позивача на користь відповідача відсутні.

Так, відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг(квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Заїченко проти України»).

З матеріалів справи вбачається, що 19 лютого 2018 року між адвокатом Секелик Лілією Володимирівною та ОСОБА_4 було укладено договір про надання правової допомоги. У п. 1 та п. 2 вказаного договору визначено права та обов'язки адвоката та клієнта. Відповідно до п.п. 4.1. п. 4 договору, розмір гонорару адвоката визначається у відповідному додатку до даного договору (том а.с. 18-19).

26 лютого 2018 року між адвокатом Секелик Лілії Володимирівною та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, відповідно до умов якого вартість 1 години, протягом якої надається правова допомога, визначена даним договором, складає 900,00 грн.

ОСОБА_4 до клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 06.12.2018 року було надано: копію договору про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та адвокатом СекеликЛілією Володимирівною; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом СекеликЛілією Володимирівною; квитанцію до прибуткового касового ордера №1/12 від 05 грудня 2018 року на суму 22500,00 грн.

Так, згідно акту виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, адвокат Секелик Лілія Володимирівна за період з 19 лютого 2018 року по 05 грудня 2018 року надала, а ОСОБА_4 прийняв правову допомогу, передбачену п. 4.1 договору, по справі № 761/29995/17, а саме:

отримання інформації по справі, а саме: підготовка, надсилання та отримання відповіді на адвокатські запити до ТОВ «Голдберрі» та ТОВ «СІФТ», щодо наявної інформації, яка має значення для розгляду справи, в засобах масової інформації - 2 години, вартість - 1800,00 грн;

участь у судовому засіданні, та подача процесуального документа (відзиву на позовну заяву) по справі - 1 година, вартість - 900 грн.;

підготовка до судового засідання та допиту свідків по справі (06 липня 2018 року, 26 липня 2018 року) - 3 години, вартість - 2 700,00 грн.;

участь у судовому засіданні - 2 години, вартість - 1800,00 грн.;

аналіз судової практики, підготовка до судового засідання (06 серпня 2018 року - 20 серпня 2018 року ) - 7 годин, вартість - 6 300,00 грн.;

участь у судовому засіданні (21 серпня 2018 року) - 2 години, вартість - 1 800,00 грн.;

підготовка до судового засіданні по справі (16 вересня 2018 року) - 1 година. Вартість - 900,00 грн.;

участь у судовому засіданні (17 вересня 2018 року) - 2 години, вартість 1 800,00 грн.;

участь у судовому засіданні (16 жовтня 2018 року) - 2 години, вартість 1 800,00 грн.;

підготовка до судового засідання (22 листопада 2018 року, 26 листопада 2018 року) - 1,5 годин, вартість - 1350,00 грн.;

участь у судовому засіданні (27 листопада 2018 року) - 1,5 години, вартість 1 350,00 грн.;

Правова допомога надана на загальну суму 22 500,00 грн.

Перевіряючи види правової допомоги, та час, що був затрачений адвокатом Секелик Лілією Володимирівною при наданні правової допомоги ОСОБА_4, колегія суддів, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, доведеності та обґрунтованості, вважає, що правову допомогу була надано на загальну суму 13 245,00 грн., що складається з наступного: отримання інформації по справі, а саме: підготовка, надсилання та отримання відповіді на адвокатські запити до ТОВ «Голдберрі» та ТОВ «СІФТ», щодо наявної інформації, яка має значення для розгляду справи, в засобах масової інформації - 2 години, вартість - 1 800,00 грн.; участь у судовому засіданні та подача процесуального документа (відзиву на позовну заяву) по справі (дата 28 березня 2018 року ) - 33 хвилин (13:36 - 14:09), вартість - 495 грн.; підготовка до судового засідання та допиту свідків по справі (06 липня 2018 року, 26 липня 2018 року) - 1 години, вартість - 900,00 грн.; участь у судовому засіданні (дата 30 липня 2018 року) - 1 год. 39 хв. (т. 3 а.с. 74-82), вартість - 1485,00 грн.; аналіз судової практики, підготовка до судового засідання (06 серпня 2018 року - 20 серпня 2018 року ) - 2 годин, вартість - 1 800,00 грн.; участь у судовому засіданні (21 серпня 2018 року) - 1 год. 31 хв. (том 3 а.с. 90-97), вартість - 1 365,00 грн.; підготовка до судового засіданні по справі (16 вересня 2018 року) - 1 година. Вартість - 900,00 грн.; участь у судовому засіданні (17 вересня 2018 року) - 1 год. 12 хв. (том 3 а.с. 100-103), вартість 1 080,00 грн.; участь у судовому засіданні (16 жовтня 2018 року) - 1 год. 53 хв. (том 3 а.с. 104-117), вартість 1 695,00 грн.; підготовка до судового засідання (22 листопада 2018 року, 26 листопада 2018 року) - 1 година, вартість - 900,00 грн.; участь у судовому засіданні (27 листопада 2018 року) - 55 хвилин (том 3 а.с. 139-143), вартість - 825 грн.

Зменшуючи розмір гонорару, колегія суддів виходить з реального часу перебування адвоката у судових засіданнях, відсутності доказів на підтвердження виконання такого виду правової допомоги, як підготовка до судового засідання, допиту свідків та відповідно витраченого на зазначений вид правової допомоги часу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_4 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково, з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 245,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на правову допомогу з позивача на користь ОСОБА_4, що була надана адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною, з огляду на наступне.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, надану адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною, суду було надано: договір про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною; акт виконаних робіт від 05 грудня 2018 року, в якому визначено обсяг наданих послуг адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною; квитанцію до прибуткового касового ордера № 2/12 від 05 грудня 2018 року на суму 11700,00 грн.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1).

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

За загальними правилами, в угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта.

В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо).

Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Форма договору про внесення змін до договору має відповідати формі самого про надання правової допомоги.

Так, на обґрунтування клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 06.12.2018 року, адвокат ДичкаАнжеліка Русланівна посилається на те, що 19 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною було укладено договір про надання правової допомоги.

Проте, до матеріалів справи повний текст договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року з додатками, укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою АнжелікоюРусланівною не долучався. Надана суду копія договору про внесення змін від 26 лютого 2018 року до договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та адвокатом ДичкоюАнжелікою Русланівною не є належним доказом, так як відсутній основний договір, до якого вказані зміни були внесені. За відсутності належних доказів на підтвердження укладення між ОСОБА_4 та адвокатом Дичкою Анжелікою Русланівною договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 245,00 грн.

Керуючись ст.ст. 133,137,141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката Лещенка Олександра Вікторовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Дички Анжеліки Русланівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 245,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 квітня 2019 року

Головуючий: Судді: