open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 916/368/18
Моніторити
Ухвала суду /02.02.2022/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /25.01.2022/ Господарський суд Одеської області Постанова /07.10.2021/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.09.2021/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.08.2021/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /18.08.2021/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /19.03.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /20.02.2020/ Касаційний господарський суд Постанова /11.12.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /13.08.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.06.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.06.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /22.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.04.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Постанова /09.04.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.03.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /11.01.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.11.2018/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.09.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.09.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.08.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Рішення /26.06.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /31.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /24.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /15.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /27.04.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /13.04.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /28.03.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /07.03.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /07.03.2018/ Господарський суд Одеської області
emblem
Справа № 916/368/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /02.02.2022/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /25.01.2022/ Господарський суд Одеської області Постанова /07.10.2021/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.09.2021/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.08.2021/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /18.08.2021/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /19.03.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /20.02.2020/ Касаційний господарський суд Постанова /11.12.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.11.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /13.08.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.06.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.06.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /22.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.05.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.04.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Постанова /09.04.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.03.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /11.01.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.11.2018/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.09.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.09.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.08.2018/ Одеський апеляційний господарський суд Рішення /26.06.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /31.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /24.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /15.05.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /27.04.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /13.04.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /28.03.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /07.03.2018/ Господарський суд Одеської області Ухвала суду /07.03.2018/ Господарський суд Одеської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/368/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Лавриненко Л.В., Аленіна О.Ю., Таран С.В.

від 11.01.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Національний банк України,

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників:

позивача: Зубченко П.Л.

відповідача: не з'явилися

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: Янголь О.О.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", в якому з урахуванням поданої до суду заяви про зміну предмету позову № 913 від 04.05.2018, яка була прийнятна судом до розгляду, просило:

- визнати недійсним договір оренди, укладений 31.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Северіна Ю.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент";

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" передати Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" за актом приймання-передачі частину нежитлових приміщень, що зображені схематично на викопіюванні (додаток № 1) з поетажного плану цокольного, 1-го, 2-го та 6-го поверхів нежитлової будівлі бізнес-центру, загальною площею 5 273,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А;

- застосувати наслідки недійсності договору оренди, укладеного 31.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Северіна Ю.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", а саме: виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" з частини нежитлових приміщень, що зображені схематично на викопіюванні (додаток № 1) з поетажного плану цокольного, 1-го, 2-го та 6-го поверхів нежитлової будівлі бізнес-центру, загальною площею 5 273,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір є недійсним в силу закону (нікчемним), а саме: в силу частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки майно, яке перебувало в іпотеці Національного банку України, було передано в оренду відповідачу за спірним договором без згоди іпотекодержателя в порушення абзацу 3 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку". За твердженням позивача у зв'язку з нікчемністю спірного договору у орендаря (відповідача) відсутні підстави для подальшого користування майном, яке він зобов'язаний повернути власнику, а недійсність спірного правочину зумовлює настання наслідків його недійсності у вигляді усунення перешкод в користуванні майном його законним власником (позивачем).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

17.04.2009 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений договір про надання стабілізаційного кредиту шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії № 48 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до пункту 1.1. якого кредитор надав позичальнику стабілізаційний кредит в сумі 800 000 000,00 грн на строк з 17.04.2009 до 16.04.2010 за ставкою 16,5 % річних.

Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору він набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За умовами пункту 1.5. кредитного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник надає кредитору в заставу нерухоме майно за оціночною вартістю на загальну суму 1 004 490 000,00 грн, про що укладаються окремі іпотечні договори.

В забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" за кредитним договором № 48 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1784.

Відповідно до пункту 1.3. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: нежила будівля бізнес-центру, що складається з: нежилої 16-ти поверхової будівлі, загальною площею 12 101,4 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А, на земельній ділянці, площею 12 426 кв.м., яка знаходиться в оренді згідно з договором оренди землі, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.08.2008 за реєстровим № 3449. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності:

- 91/100 частина - на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2005, справа № 25/32-05-847, право власності на яку зареєстровано 28.02.2005 КП "ОМБТІ та РОН" в книзі 42неж-84 номер запису 3671;

- 6/100 частин - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.03.2005 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим № У-58, право власності на яку зареєстровано 16.03.2005 КП "ОМБТІ та РОН" в книзі 42-неж-125, номер запису 3611;

- 3/100 частини - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.03.2005 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим № У-59, право власності на яку зареєстровано 16.03.2005 КП "ОМБТІ та РОН" в книзі 42-неж-126, номер запису 3611.

Відповідно до пункту 4.1.5. іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб, зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати його в наступну заставу тощо, не видавати довіреностей на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це відчуження від іпотекодержателя.

За умовами підпункту 4.2.1. іпотекодатель має право володіти та користуватися предметом іпотеки на протязі дії цього договору, відповідно до його призначення.

У подальшому між Національним банком України (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (іпотекодавець) були укладені договори про зміни до іпотечного договору № 1 від 21.09.2009, № 2 від 26.11.2009, № 3 від 24.03.2011, № 4 від 20.10.2011 та № 5 від 26.03.2014.

У договорі про зміни № 5 від 26.03.2014 сторони погодили збільшення суми кредиту до 3 395 000 000,00 грн та встановили строк повернення кредиту: до 27.07.2016.

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" Северіна Ю.П. (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (орендар) був укладений договір оренди, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 3.1. якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування на умовах оренди нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень, що зображені схематично на викопіюванні (додаток № 1) з поетажного плану цокольного, 1-го, 2-го та 6-го поверхів нежилої будівлі бізнес-центру, загальною площею 5 273,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А (об'єкт оренди).

Відповідно до пункту 8.1. договору оренди цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.05.2016 із автоматичним (без укладення сторонами додаткової угоди) продовженням терміну дії договору у випадку змін (збільшення) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб строку проведення ліквідаційної процедури орендодавця на термін до настання 1-го числа останнього місяця строку ліквідації, зміненого (збільшеного) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Із урахуванням можливих термінів вищевказаного продовження терміну дії договору його загальний строк дії становить два роки та одинадцять місяців, а подальша пролонгація можлива виключно шляхом укладення сторонами відповідних додаткових угод або шляхом укладення нового договору оренди.

У пункті 1.6. договору оренди сторони визначили, що об'єкт оренди надається орендарю для використання його у господарській діяльності орендаря.

Згідно з пунктом 2.1. договору оренди право користування об'єктом оренди виникає у орендаря (об'єкт оренди вважається переданим орендарю) з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.

На виконання умов договору оренди 01.08.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" був підписаний акт приймання-передачі об'єкта оренди, на підставі якого орендодавець передав орендарю у користування визначене договором оренди майно. Акт приймання-передачі підписаний уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" Северіним Ю.П. і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" Смалюхом І.С. та скріплений печатками сторін договору оренди.

27.05.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 105 про початок з 27.05.2015 процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", в якому з урахуванням поданої до суду заяви про зміну предмету позову № 913 від 04.05.2018, яка була прийнятна судом до розгляду, просило визнати недійсним договір оренди, укладений 31.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Северіна Ю.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", зобов'язати відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нерухоме майно - об'єкт оренди, застосувати наслідки недійсності договору оренди шляхом виселення відповідача із орендованих приміщень.

Позивач зазначив, що договір оренди є нікчемним в силу прямої вказівки закону, у зв'язку з його укладанням без згоди іпотекодержателя - Національного банку України і зазначені обставини зумовили звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 26.06.2018 у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.07.2015 суд виходив з того, що позивач не довів існування у нього порушеного прав або охоронюваного законом інтересу, оскільки укладення спірного договору оренди з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" порушує права і законні інтереси саме іпотекодержателя - Національного банку України, а не позивача у справі. Спірний договір оренди укладений з дотриманням положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", норми якого є спеціальними та пріоритетними для застосування до спірних правовідносин над іншими нормативно-правовими актами, а саме: договір укладений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" Северіним Ю.П., який діяв на підставі Рішення виконавчої дирекції Фонду № 105 від 27.05.2015 від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у межах повноважень та компетенції згідно із частиною 2 статті 37, статей 47, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46, частини 5 статті 51 зазначеного Закону мав право з метою отримання прибутку передати об'єкт нерухомого майна (його частину), що належить банку на праві власності та переданий в іпотеку Національному банку України, в оренду до реалізації цього майна в установленому порядку. Також суд взяв до уваги те, що спірний договір виконувався його сторонами належним чином, забезпечував отримання банком прибутку з метою погашення кредиторських вимог та виведення банку з неплатоспроможності та є дійсним в силу вимог частини 5 статті 31 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, який недійсним не визнаний.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.01.2019 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2018. Позов задовольнив. Визнав недійсним договір оренди, укладений 31.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Северина Ю.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський деволопмент". Зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський деволопмент" передати Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" за актом приймання-передачі частину нежитлових приміщень, що є об'єктом оренди за договором оренди від 31.07.2015, які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А. Застосував наслідки недійсності договору оренди від 31.07.2015 шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський деволопмент" з нежитлових приміщень, що є об'єктом оренди за договором оренди від 31.07.2015.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди від 31.07.2015 є законною, доведеною та підлягає задоволенню. За висновком суду, спірний договір порушує права позивача, порушення яких полягає в тому, що укладання договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору від 06.11.2009 може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно, оскільки за умовами іпотечного договору вчинення іпотекодавцем правочинів щодо передачі предмету іпотеки в оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя є підставою для виникнення у Національного банку України права вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а при незадоволені його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону та цього договору.

Суд також дійшов висновку, що спірний договір є недійсним (нікчемним) в силу вимог закону, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності згоди Національного банку України, як іпотекодержателя за іпотечним договором від 02.06.2009 на передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" частини предмету іпотеки в оренду на підставі спірного договору оренди. У зв'язку із визнанням договору оренди від 31.07.2015 недійсним суд також визнав обґрунтованою позовну вимогу про застосування наслідків недійсності договору у вигляді повернення об'єкту оренди позивачу, а також шляхом виселення відповідача із належних позивачу на праві власності приміщень. Суд дійшов висновку про необхідність виселення відповідача з орендованих приміщень з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України, оскільки позивач є власником орендованого відповідачем майна, а у відповідача (орендаря) відсутні правові підстави для використання майна з огляду на нікчемність спірного договору оренди,

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2018 залишити в силі. Також просить передати справу № 916/368/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції:

- дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір оренди порушує прав позивача, неправильно застосував пункт 2 статті 20 Господарського кодексу України та порушив пункт 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, не врахував судову практику судів касаційної інстанції у вирішення спорів, в яких позов є обґрунтованим та підставним однак право та/або інтерес позивач є непорушеним та не оспорюється. Зокрема, суд не взяв до уваги правові позиції, викладені Верховним Судом України в постановах від 18.05.2016 у справі № 6-658цс15, від 09.12.2015 у справі № 6-849цс15, у справах № 6-84цс14, 6-94цс13, правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 11.04.2018 у справі № 910/154396/17 та від 31.05.2018 у справі № 725/1098/17, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 13.06.2018 у справі № 761/22001/15-ц;

- не застосував норму частини 1 статті 769 Господарського кодексу України, не взяв до уваги правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 17.04.2012 у справі № 54/328, щодо застосування зазначеної норми, відповідно до якої зазначена норма є імперативною та свідчить про неможливість порушення прав іпотекодержателя при передачі предмета іпотеки в оренду навіть з порушенням законодавства;

- не врахував, що позивач перебуває в процедурі ліквідації, у зв'язку з чим його правовий статус виключає застосування іпотекодержателем - Національним банком України будь-яких санкцій за іпотечним договором;

- не застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не врахував, що зазначений Закон є спеціальним та пріоритетним для застосування відносно інших законодавчих актів у правовідносинах, пов'язаних із виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами. Не застосував положення пункту 6 частини 1 статті 46 та частини 5 статті 51 зазначеного Закону, відповідно до яких уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має право передавати в оренду об'єкт нерухомого майна, що належить банку на праві власності та переданий в іпотеку, до реалізації цього майна в установленому порядку. Суд не надав правову оцінку застосуванню зазначених норм Закону уповноваженою особою Фонду при проведення процедури ліквідації банку;

- порушив положення частин 1, 2 статті 123, пункти 2, 3 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України в частині розподілу судового збору, не врахував, що позовна вимога про повернення нежитлових приміщень є вимогою майнового характеру, а в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем судового збору в розмірі, передбаченому для подання позовів майнового характеру;

- порушив статті 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", не застосував принцип "належного урядування", визначений практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ "Рисовський проти України", "Стретч проти Сполученого Королівства"), та не врахував обставини, що мають значення для справи, а саме: укладення договору безпосередньо самим позивачем, належне виконання відповідачем своїх обов'язків орендаря, зокрема в частині сплати орендної плати, яка прийнята позивачем в повному обсязі, що свідчить про те, що в діях відповідача не вбачається недобросовісний характер.

Крім того, скаржник послався на те, що вирішення питання щодо правомірності або неправомірності відступлення від наведених вище правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду є підставою для передачі справи № 916/368/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України просить у задоволенні клопотання відповідача про передання справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду відмовити, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Зазначає, що свою згоду як іпотекодержатель на укладення спірного договору оренди не надавав, а спірний договір є недійсним в силу закону: частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про передання справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 - без змін, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Зазначає про відсутність підстав для передання справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, оскільки висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, вже були висловлені Касаційним господарським судом в інших справах (№ 916/23/18 та № 916/40/18), у суду касаційної інстанції немає необхідності відступати від висновків, викладених в раніше ухвалених рішеннях у зазначених справах, а наведені скаржником в обґрунтування необхідності передання справи на розгляд об'єднаної палати правові позиції судів касаційної інстанції у справах, не є правовими позиціями у справах з подібними правовідносинами.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. (частини 1, 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Як встановили суди попередніх інстанцій, сторонами спірного договору оренди є Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент". Тобто позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" є стороною спірного договору оренди від 31.07.2015 та є власником переданого в оренду за зазначеним договором майна.

Аналіз наведених вище норм закону свідчить про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору її порушені права та/або інтереси будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як встановили суди попередніх інстанцій позивач в якості доводів про порушення спірним договором оренди його прав та законних інтересів посилається на те, що укладення договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору без згоди іпотекодержателя може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно, яке предметом оренди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 02.06.2009 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" був укладений іпотечний договір, за умовами якого банк передав в іпотеку наступне нерухоме майно: нежилу будівлю бізнес-центру, що складається з: нежилої 16-ти поверхової будівлі, загальною площею 12101,4 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, просп. Гагаріна, 12-А, на земельній ділянці, площею 12426 кв.м.

Отже, нежитлові приміщення 1-го, 2-го та 6-го поверхів будівлі бізнес-центру, розташованої за адресою: м. Одеса, просп. Гагаріна, 12-А, які є предметом оренди за спірним договором оренди від 31.04.2015, укладеним між сторонами у справі, є одночасно частиною предмету іпотеки за іпотечним договором від 02.06.2009, укладеним між позивачем та Національним банком України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з пунктом 4.1.5. іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від іпотекодержателя.

У пункті 3.1.5. іпотечного договору, сторони передбачили право іпотекодержателя вимагати від боржника (Публічного акціонерного товариства "Імексбанк") незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а при незадоволенні його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього договору при наявності зокрема здійснення правочинів щодо відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя.

Наведена умова іпотечного договору свідчить про те, що укладення спірного договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору від 02.06.2009 може мати негативні наслідки для позивача у вигляді позбавлення прав на належне йому на праві власності майно. Тобто, факт укладення спірного договору та його дійсність (наявність) дає можливість іпотекодержателю - Національному банку України реалізувати своє право, передбачене зазначеним вище пунктом 3.1.5. іпотечного договору від 02.06.2009, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний договір оренди від 31.07.2015, укладений між сторонами у справі, порушує права позивача, оскільки за умовами іпотечного договору вчинення іпотекодавцем правочинів щодо передачі предмету іпотеки в оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя є підставою для виникнення у Національного банку України права вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а при незадоволені його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону та цього договору. Тобто, укладання договору оренди всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору від 06.11.2009 може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві власності майно.

Отже, Касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач довів порушення його прав спірним договором. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що спірний договір оренди не порушує прав позивача. Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував у зв'язку з цим норми матеріального права також є безпідставними.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до абзацу 4 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази надання Національним банком України згоди на укладення спірного договору оренди від 31.12.2014. При цьому, Національний банк України підтверджує обставини ненадання ним згоди на передачу майна, яке є складовою частиною предмета іпотеки, в оренду на підставі спірного договору оренди.

Частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Врахувавши наведене вище та встановивши відсутність в матеріалах справи доказів надання Національним банком України згоди на укладення спірного договору оренди, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що договір оренди від 31.07.2015, укладений між сторонами у справі, є нікчемним в силу прямої вказівки закону, а саме: в силу частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Апеляційний господарський суд, встановивши нікчемність спірного договору та обставини порушення спірним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, правильно задовольнив позовну вимогу про визнання недійсним спірного договору оренди від 31.07.2015, як таку, що є законною, обґрунтованою та доведеною.

Відповідно до частин 1, 5 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можу бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

З огляду на положення статті 216 Цивільного кодексу України та у зв'язку із визнанням договору оренди від 31.07.2015 недійсним Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визнав обґрунтованою позовну вимогу про застосування наслідків недійсності договору у вигляді повернення об'єкту оренди позивачу. Однак, разом з цим вважає, що суд апеляційної інстанції передчасно задовольнив зазначену вимогу з підстав, які будуть викладені нижче.

Крім того, Касаційний господарський суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про виселення відповідача зі спірних приміщень, які є об'єктом оренди за спірним договором, заявленої позивачем на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України)

Отже, позовна вимога про виселення є за своєю природою негаторним позовом, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем за яким може бути власник майна.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що апеляційний господарський суд правильно задовольнив позовну вимогу про виселення відповідача з орендованих приміщень з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України, оскільки позивач у справі є власником орендованого відповідачем нежитлового приміщення та у відповідача (орендаря) відсутні правові підстави для використання майна з огляду на нікчемність спірного договору оренди.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Розподіл судових витрат зазначається у резолютивній частині рішення (пункт 2 частини 5 статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції у резолютивній частині постанови зазначає новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Однак, суд апеляційної інстанції скасувавши рішення місцевого господарського суду та ухваливши нове рішення у справі про задоволення позовних вимог не здійснив новий розподіл судових витрат та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, чим порушив зазначені норми процесуального права. Резолютивна частина оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції взагалі не містить розподілу судового збору.

Разом з цим, Касаційний господарський суд зазначає, що не вирішення судом апеляційної інстанції питання про судові витрати, зокрема в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та виселення, які є вимогами немайнового характеру, не є підставою для скасування правильної та законної по суті спору постанови апеляційного господарського суду в частині задоволення зазначених позовних вимог, а є відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України підставою для ухвалення судом за заявою учасників справи чи з власної ініціативи додаткового рішення, в порядку, передбаченому зазначеною нормою.

Проте, Касаційний господарський суд зазначає, що апеляційний господарський суд, хоча і дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, які є об'єктом оренди за спірним договором, є обґрунтованою, однак передчасно задовольнив зазначену позовну вимогу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розміри ставок судового збору в залежності від характеру позовних вимог, а саме: за подання позовної заяви майнового характеру необхідно сплатити 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За позовну заяву немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у складі позовних вимог пред'явлено вимогу про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, які є об'єктом оренди за спірним договором. Правовою підставою зазначеної вимоги позивач визначає частину 5 статті 216 Цивільного кодексу України. Тобто зазначена вимога є вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У зв'язку з цим Касаційний господарський суд зазначає, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

За умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір піддягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру.

З огляду на викладене, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, які є об'єктом оренди за спірним договором, є вимогою майнового характеру.

Однак, суд апеляційної інстанції, задовольнивши зазначену позовну вимогу, залишив поза увагою те, що спірне майно, яке підлягає поверненню позивачу за зазначеною позовною вимогою, є лише частиною майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 02.06.2009, не з'ясував вартість спірного майна, що підлягає поверненню, не дослідив докази, якими підтверджується вартість майна, та як наслідок не визначив розмір судового збору, який підлягає сплаті за цією позовною вимогою майнового характеру та розподілу між сторонами у разі її задоволення. З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає задоволення цієї позовної вимоги передчасним.

Крім того, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про передачу справи № 916/368/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, оскільки висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, вже були висловлені Касаційним господарським судом в інших справах (№ 916/23/18 та № 916/40/18), Касаційний господарський суд не вбачає необхідності відступати від зазначених висновків, а наведені скаржником в обґрунтування необхідності передання справи на розгляд об'єднаної палати правові позиції судів касаційної інстанції у інших справах, не є правовими позиціями у справах з подібними правовідносинами. Крім того, наведені скаржником в обґрунтування зазначеного клопотання обставини (вирішення судом касаційної інстанції питання щодо правомірності або неправомірності відступлення від наведених вище правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду) не є підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду в розумінні частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що господарський суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, що є об'єктом оренди за спірним договором, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які не дозволяють суду касаційної інстанції встановлювати обставини справи, зокрема обставини щодо вартості спірного майна, яке підлягає поверненню, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 підлягає скасуванню в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, що є об'єктом оренди за спірним договором, враховуючи, а справа - передачі в цій частині на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. В решті постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 підлягає залишенню без змін.

9. Судові витрати

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлові приміщення, що є об'єктом оренди за спірним договором, а справа передається в цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, і сплаченого за подання касаційної скарги в частині цієї позовної вимоги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 у справі № 916/368/18 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" передати Публічному акціонерному товариству "Імексбанк" за актом приймання-передачі частину нежитлових приміщень, що зображені схематично на викопіюванні (додаток №1) з поетажного плану цокольного, 1-го, 2-го та 6-го поверхів нежилої будівлі бізнес-центру, загальною площею 5 273,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, будинок 12-А.

3. Справу № 916/368/18 в цій частині передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

4. В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 у справі № 916/368/18 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець

Джерело: ЄДРСР 81081496
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку