Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

місто Київ

справа № 638/17599/15-ц

провадження № 61-20360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції»,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2016 року у складі судді Руднєвої О. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» (далі - ТОВ «Сільські традиції», Товариство), третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішення позачергових зборів учасників, скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді.

В обґрунтування вимог позову посилався на те, що наказом від 18 вересня 2015 року № 255 він звільнений з посади генерального директора ТОВ «Сільські традиції» у зв'язку із втратою довір'я, оскільки нібито вчинив порушення трудового контракту. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року його поновлено на посаді. Не допустивши позивача фактично до робочого місця, його повторно звільнено з 18 вересня 2015 року у зв'язку із втратою довір'я.

Позивач зазначив, що будь-яких порушень не вчиняв, тому його звільнення є незаконним. Крім того, не дотримано процедуру звільнення, не проведено з ним розрахунки при звільненні.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2016 року, в якому ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року виправлено описки, та додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Судом скасовано рішення позачергових зборів учасників ТОВ «Сільські традиції» від 17 вересня 2015 року, оформлене протоколом від 17 вересня 2015 року № 17, в частині дострокового припинення повноважень генерального директора ТОВ «Сільські традиції» ОСОБА_2 і звільнення його з посади з 18 вересня 2015 року відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України за вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника.

Скасовано рішення позачергових зборів учасників ТОВ «Сільські традиції» від 17 вересня 2015 року, оформлене протоколом від 17 вересня 2015 року № 17, в частині призначення на посаду виконуючого обов'язки генерального директора ТОВ «Сільські традиції» з 18 вересня 2015 року ОСОБА_3 та в частині призначення на посаду генерального директора ТОВ «Сільські традиції» з 19 вересня 2015 року ОСОБА_3

Скасовано рішення позачергових зборів учасників ТОВ «Сільські традиції» від 17 вересня 2015 року, оформлене протоколом від 17 вересня 2015 року № 17, в частині покладення на генерального директора ОСОБА_3 уповноважень на підписання від імені засновників ТОВ «Сільські традиції» наказу про звільнення від займаної посади генерального директора ОСОБА_2, внесення запису про звільнення до трудової книжки.

Скасовано наказ генерального директора ТОВ «Сільські традиції» ОСОБА_3 від 18 вересня 2015 року № 255 про звільнення ОСОБА_2 з посади з 18 вересня 2015 року відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України за вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника; поновлено ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ «Сільські традиції».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В частині поновлення на роботі ОСОБА_2 рішення суду допущено до негайного виконання у порядку статті 367 ЦПК України 2004 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до пункту 3.1 Статуту ТОВ «Сільські традиції» контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства здійснює ревізійна комісія. Будь-яких висновків ревізійної комісії суду не надано. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі № 553/2065/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач матеріально-відповідальною особою не був. Відповідачем не доведено суду, що позивач, як один з учасників товариства, був проінформований про проведення загальних позачергових зборів 17 вересня 2015 року, як не доведено й той факт, що він був своєчасно повідомлений про прийняте рішення.

Суд дійшов висновку, що позачергові збори проведені з порушенням вимог статуту ТОВ «Сільські традиції», оскільки всупереч пункту 1.5 Статуту збори проведено за межами України. Секретарем зборів обрано ОСОБА_4, який стосунку до ТОВ «Сільські традиції» не має, є громадянином Російської Федерації і згідно зі статутом підприємства не має права брати участі у зборах засновників. Суду не надано доказів того, що Голова зборів ОСОБА_6 діяв від імені засновника Товариства Компанії «Грейнгейт Лімітед» на підставі доручення від 27 лютого 2015 року, яке не легалізоване в Україні Міністерством закордонних справ України.

Суд критично оцінив надані договори про отримання позики, укладені між Товариством та його співробітниками, в тому числі й самим ОСОБА_2, оскільки вони свідчать про наявність цивільно-правових відносин, не підтверджені висновками почеркознавчих експертиз і не можуть бути визнані судом як такі, що свідчать про те, що генеральний директор ОСОБА_2 безпосередньо обслуговував товарно-матеріальні цінності і грошові кошти.

Суд відхилив посилання представника відповідача на те, що позивач ОСОБА_2 отримав позику без згоди інших засновників Товариства, оскільки з 23 лютого 2015 року ОСОБА_2 до Товариства не допускали, що встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі № 553/2065/15-ц. Відповідач з позовними вимогами до ОСОБА_2 про виконання боргових зобов'язань не звертався, доказів тим обставинам, що такі кошти були на розрахунковому рахунку підприємства і отримані саме ОСОБА_2, не надано. Видаткові касові ордери від 17 жовтня 2014 року свідчать про наявність грубих порушень при веденні бухгалтерського обліку, оскільки видача готівки в таких розмірах Національним банком України заборонена, і ці кошти могли бути отримані виключно у банківській установі.

На переконання суду, у зв'язку зі змінами до Статуту Товариства, які внесені рішенням позачергових загальних зборів від 01 жовтня 2015 року, протокол № 18, та проведені не за місцем розташування Товариства з порушенням вимог пунктів 10.5, 10.7 Статуту без належного повідомлення учасника Товариства ОСОБА_2, пункт 9.2 Статуту викладено в новій редакції: «Одноособовий виконавчий орган товариства - Директор», інших змін щодо організаційних та фінансово-розпорядницьких функцій цієї посади не внесені, а тому ОСОБА_2 необхідно поновити на посаді, яку він фактично займав до звільнення з урахуванням формального перейменування посади.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2016 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, встановивши обставини справи повною мірою, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності факту проведення позачергових зборів Товариства з порушенням вимог Статуту в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, щодо звільнення ОСОБА_2 з посади у зв'язку з втратою довір'я, щодо відмови в задоволенні позову в частині внесення відповідних змін до реєстраційних органів та Державного реєстру, установ банку, здійснення інших дій, необхідних для виконання рішень засновників товариства, оскільки ці вимоги не пов'язані з вирішенням питання щодо поновлення на роботі та щодо задоволення клопотання про виправлення описки, оскільки відповідно до матеріалів справи дійсно проведено позачергові загальні збори учасників товариства, а не збори засновників товариства.

ОСОБА_2 не є матеріально відповідальною особою. Його дії як генерального директора товариства узгоджуються зі Статутом Товариства в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Висновки ревізійної комісії щодо порушень фінансово-господарської діяльності Товариства відповідно до пункту 3.1 Статуту відсутні.

В апеляційній скарзі наведені обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Сільські традиції», не погодившись із судовими рішеннями, у квітні 2017 року звернулося із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, допустили порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено їх, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому рішення судів не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими. На переконання заявника, судами проігноровано та не перевірено дотримання позивачем вимог трудового законодавства України, оскільки він вчасно не отримав дозволу загальних зборів на видачу (отримання) позики, отримав неправомірну вигоду для себе всупереч інтересам ТОВ «Сільські традиції».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 09 листопада 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі № 553/2065/15-ц, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора ТОВ «Сільські традиції» по особовому складу від 24 квітня 2015 року № 90-п про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального директора 24 квітня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. Визнано незаконним та скасовано рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Сільські традиції» від 16 березня 2015 року про дострокове припинення повноважень генерального директора ТОВ «Сільські традиції» ОСОБА_2, звільнення його із займаної посади та розірвання трудового договору (контракту), та про призначення на посаду генерального директора ТОВ «Сільські традиції» ОСОБА_3 і укладення з ним трудового договору (контракту). Поновлено ОСОБА_2 на посаді генерального директора ТОВ «Сільські традиції».

На наступний день після ухвалення судом першої інстанції зазначеного рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі - наказом відповідача від 18 вересня 2015 року № 255 його звільнено з займаної посади генерального директора ТОВ «Сільські традиції» з 18 вересня 2015 року (протокол від 17 вересня 2015 року № 17) у зв'язку з втратою довір'я на підставі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Сільські традиції».

У протоколі від 17 вересня 2015 року № 17 позачергових загальних зборів учасників Товариства зазначено, що ОСОБА_2 без узгодження з учасниками Товариства в порушення положень Статуту товариства уклав від імені товариства угоди про надання безвідсоткових позик працівникам підприємства; що ОСОБА_2, як генеральним директором Товариства, отримані від товариства грошові кошти в розмірі 2 302 500, 00 грн, що без оформлення відповідного договору та узгодження з учасниками товариства з 01 травня до 31 грудня 2014 року генеральним директором товариства надана від імені товариства матеріальна допомога на загальну суму 58 000, 00 грн, що підписувалися господарські договори на суму, що перевищує 1 250 000, 00 грн без належного узгодження з учасниками товариства, що заподіяло товариству майнової шкоди у великому розмірі і дає підстави для втрати до нього довір'я і розірвання трудового договору з керівником підприємства з ініціативи власника.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі № 553/2065/15-ц встановлено, що позивач ОСОБА_2 не є особою, яка безпосередньо обслуговує товарно-матеріальні цінності та грошові кошти.

За правилами частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо поновлення на роботі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з їх системного аналізу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов'язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, підстав відступити від якого Верховним Судом не встановлено.

Верховний Суд враховує, що для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України необхідна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Взявши до уваги у цій справі преюдиційне значення висновків, викладених у рішенні Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі № 553/2065/15-ц, враховуючи викладене та розуміння терміну «безпосереднє обслуговування грошових і товарних цінностей», можна дійти висновку, що до числа працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності переважно належать особи, які одержують їх під звіт, з якими, зокрема, укладаються договори про повну матеріальну відповідальність.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи належить позивач до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи має виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника покладається на роботодавця (стаття 138 КЗпП України).

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення покладається на роботодавця.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не надав висновків ревізійної комісії щодо встановлення факту винних дій ОСОБА_2, яка відповідно до пункту 3.1 Статуту ТОВ «Сільські традиції» здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства. Його дії як генерального директора товариства узгоджуються зі Статутом Товариства в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин,

Верховний Суд враховує, що судами не встановлено обставин вчинення ОСОБА_2 дій, які б свідчили про наявність достатніх правових підстав для звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв'язку втратою довір'я з боку власника або уповноваженого ним органу, а отже обґрунтованим є висновок судів про незаконність звільнення позивача.

З метою забезпечення ефективності захисту порушених трудових прав ОСОБА_8 Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про його поновлення на посаді, яку він займав до звільнення з урахуванням формального перейменування посади.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо скасування рішення позачергових зборів учасників ТОВ «Сільські традиції»

Верховним Судом враховано, що роботодавець повинен вжити усіх залежних від нього заходів із забезпечення виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Судами встановлено, що Статутом Товариства передбачено, що збори повинні провадитися за місцезнаходженням товариства.

Відповідно до пункту 1.5 Статуту Товариства місцезнаходженням ТОВ «Сільські традиції» є адреса: Україна, Кобеляцький район Полтавської області, смт Білики, вул. Будівельна, № 1.

Згідно з пунктом 1.6. Статуту засновниками Товариства є Компанія «Грейнгейт Лімітед», юридична особа за законодавством Республіки Кіпр із зареєстрованою адресою: Караіскакі, 6 Сіті Хауз, Лімасол, Кіпр, 3032, реєстраційний номер 329437; громадянин України ОСОБА_3, який мешкає та проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; громадянин України ОСОБА_2, який на час реєстрації статуту проживав і був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Частка Компанії «Грейнгейт Лімітед» в статутному капіталі Товариства становить 91, 00 %, а частка кожного з інших засновників становить по 4, 5 %.

Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, спеціального Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів (стаття 11-1 Закону України «Про господарські товариства»).

За змістом пункту «а» частини першої статті 11 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства зобов'язані додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

Під час розгляду справи судам першої та апеляційної інстанцій не надано доказів того, що Голова зборів ОСОБА_6, який діяв на підставі доручення від 27 лютого 2015 року від імені засновника Товариства Компанії «Грейнгейт Лімітед» (частка в статутному капіталі Товариства якого становила 91, 00 %), діяв на підставі такого доручення, яке легалізоване в Україні Міністерством закордонних справ України відповідно до статті 100 Закону України «Про нотаріат» та статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Верховний Суд також враховує ту обставину, що позачергові загальні збори учасників Товариства 17 вересня 2015 року проведені за адресою: Російська Федерація, Бєлгородська область, Ракитянський район, п. Пролетарський, Борисовське шосе № 1, зал переговорів, секретарем зборів обрано громадянина Російської Федерації ОСОБА_4, який не є учасником Товариства. При цьому відповідачем не доведено, що позивач, як один із учасників Товариства, був поінформований про проведення позачергових загальних зборів 17 вересня 2015 року, а також своєчасно повідомлений про прийняте рішення.

Відповідно до пункту 12.3 Статуту Товариства генеральний директор призначається загальними зборами учасників із числа членів Дирекції на умовах, що визначаються на розсуд загальних зборів учасників. Загальні збори учасників мають право звільнити генерального директора із займаної посади за невиконання ним своїх посадових обов'язків, грубе порушення вимог цього Статуту та/або законодавства України та/або за дії, які нанесли або можуть нанести Товариству збиток.

Обґрунтованим є висновок судів про те, що 17 вересня 2015 року позачергові загальні збори учасників Товариства проведено із порушенням вимог Статуту Товариства та Закону України «Про господарські товариства», а тому рішення цих зборів щодо дострокового припинення повноважень генерального директора Товариства ОСОБА_2, призначення на посаду виконуючого обов'язки генерального директора Товариства ОСОБА_3 та покладення на нього обов'язків підлягає скасуванню.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд врахував, що вони зводяться до тверджень про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що виявилось у неправильній оцінці доказів на предмет їх належності та допустимості.

Відповідно до застереження, викладеного у частині першій статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами статті 59 ЦПК України 2004 року суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди першої та апеляційної інстанцій свої процесуальні дії належним чином обґрунтували, врахувавши при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.

Верховний Суд не встановив порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також під час перегляду справи Верховним Судом не виявлено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги зводяться до фактичної переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановленні статтею 400 ЦПК України, є неприпустимим під час розгляду справи в касаційному порядку.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року зупинене виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

А.С.Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак