ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №821/2095/16

адміністративне провадження №К/9901/45777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 821/2095/16

за позовом Приватного підприємства "Херсонський завод пластикових виробів"

до Міністерства екології та природних ресурсів України

про визнання протиправними дій та скасування наказів,

за касаційною скаргою Приватного підприємства "Херсонський завод пластикових виробів"

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2017 року (у складі колегії суддів: Кисельової О.Й., Василяка Д.К., Войновича І.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (у складі колегії суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В., Домусчі С.Д.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2016 року Приватне підприємство "Херсонський завод пластикових виробів" (далі - ПП " Херсонський завод пластикових виробів", позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Мінприроди, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 20 вересня 2016 року № 345 "Про затвердження Плану - графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на ІV квартал 2016 року" в частині включення ПП "Херсонський завод пластикових виробів" (пункт 39) до плану - графіку планових перевірок;

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення планової перевірки ПП "Херсонський завод пластикових виробів" та складання акта планової перевірки додержання позивачем ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами від 02 грудня 2016 року № 51/16;

- визнати протиправним та скасувати підпункт 2.1 пункту 2 наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 09 грудня 2016 року № 502 "Про анулювання ліцензії".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності в діях Мінприроди ознак протиправності при прийнятті оскарженого наказу про затвердження плану перевірок, при проведенні планової перевірки "Херсонський ЗПВ" та складанні акту перевірки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 07 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 821/2095/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 821/2095/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 квітня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ПП "Херсонський ЗПВ" зареєстроване як юридична особа 04 квітня 2007 року та здійснює господарську діяльність, зокрема, з виробництва будівельних виробів із пластмас.

20 вересня 2016 року Мінприроди прийняло наказ № 345 "Про затвердження Плану-графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на ІV квартал 2016 року". Пунктом 39 Плану-графіку передбачено перевірку ПП "Херсонський завод пластикових виробів" з 28 листопада 2016 року, термін перевірки - п'ять днів.

14 листопада 2016 року Мінприроди надіслало позивачу повідомлення про проведення планової перевірки у період з 28 листопада 2016 року по 02 грудня 2016 року, яке отримано Підприємством 16 листопада 2016 року. Факт своєчасного отримання повідомлення про проведення перевірки не заперечувався позивачем у судовому засіданні.

15 листопада 2016 року ПП "Херсонський завод пластикових виробів" звернулося до Мінприроди та до Державної регуляторної служби України із листами про надання роз'яснень стосовно правомірності здійснення планового заходу контролю за дотриманням Ліцензійних умов у той час, як діють обмеження, та надання переліку нормативно-правових актів на підставі яких здійснюється перевірка, питання відповідно до ступеню ризику, затверджену форму уніфікованого акту перевірки, та докази розміщення цих актів на порталі Мінприроди.

18 листопада 2016 року посадовим особам Мінприроди Шкамардіній А.О. та Курник І.М. видано посвідчення (направлення) № 51/16 на проведення планової перевірки ПП "Херсонський завод пластикових виробів" з питань виконання Підприємством вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

24 листопада 2016 року Мінприроди отримано лист ПП "Херсонський завод пластикових виробів", в якому позивач повідомив про неотримання відповіді на заяви від 15 листопада 2016 року та вирішення питання щодо допуску до перевірки у разі отримання від відповідача обґрунтованих пояснень щодо правомірності проведення планового заходу контролю.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача зазначив, що у визначений термін проведення планового заходу контролю голова Комісії з питань ліцензування засобами телефонного зв'язку, що був вказаний у матеріалах ліцензійної справи, з'ясувала у керівника підприємства Балана О.М., що останній вважає перевірку незаконною, а тому немає наміру допускати членів Комісії до її проведення.

02 грудня 2016 року Мінприроди складено акт № 51/16 планової перевірки додержання ПП "Херсонський завод пластикових виробів" ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, та акт № 51/16-1 про відмову позивача у проведенні планової перевірки. Дані акти отримані уповноваженою особою підприємства 02 грудня 2016 року та підписані із запереченнями.

09 грудня 2016 року Мінприроди прийняло наказ № 502, підпунктом 2.1 пункту 2 якого анульовано ліцензію на право ПП "Херсонський завод пластикових виробів" провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що відповідачем, у порушення статті 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на офіційному веб-сайті не була розміщена уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступня ризику. Також зазначає, що судами не прийнято наявність обмежень на проведення в 2016 році перевірок, а також помилково зазначено, що пункт 3 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII поширюється тільки на відносини, що виникли у сфері справляння податків та зборів. Крім того, позивач зазначає про відсутність законних підстав для прийняття наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 09 грудня 2016 року № 502 "Про анулювання ліцензії" в частині, що стосується позивача.

19 вересня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V).

За приписами частини третьої статті 2 Закон № 877-V контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюється органами ліцензування у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

З приводу доводів касаційної скарги про існування обмежень на проведення планових перевірок, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02 березня 2015 року № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII) ліцензіат - суб'єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності; ліцензія - документ, що надається органом ліцензування, на право провадження суб'єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Згідно із частиною першою та другою статті 6 Закону № 222-VIII орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності та для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності, зокрема, здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 грудня 2010 року Мінприроди видало ПП "Херсонський завод пластикових виробів" ліцензію на право провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання, оброблення).

Таким чином, позивач здійснює господарську діяльність, що підлягає ліцензуванню. У свою чергу, відповідач здійснює нагляд і контроль у сфері ліцензування.

У зв'язку із запровадженням статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 серпня 2014 року № 408 "Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами", яка містить Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл КМУ на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, прийнято у зв'язку із запровадженням обмежень на проведення перевірок, встановлених статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", у тому числі Мінприроди.

Пунктом 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (частина перша статті 3 Бюджетного кодексу України).

Беручи до уваги ту обставину, що положення статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" є чинними тільки протягом бюджетного періоду, суд вважає, що обмеження щодо проведення перевірок, які встановлені Постановою від 13 серпня 2014 року № 408 втратили чинність у зв'язку із закінченням бюджетного періоду.

Верховна Рада України 28 грудня 2014 року прийняла Закон № 71-VIII, пунктом 3 розділу II "Прикінцевих положень" якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України (за деяким виключенням).

При цьому, суд зазначає, що Закон № 71-VIII врегульовує відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Таким чином, суд вважає, що встановлені пунктом 3 розділу II "Прикінцевих положень" Закону № 71-VIII обмеження поширюються на проведення перевірок контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України, тобто органів, які реалізовують державну податкову та митну політику.

Аналізуючи положення наведених вище нормативно-правових актів, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність обмежень чи будь-яких заборон на проведення планових заходів контролю органами ліцензування за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та відсутність у даному випадку необхідності отримання дозволу Кабміну на проведення зазначених планових заходів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень пункту 3 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України № 71-VIII була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №804/15498/15, від 24 липня 2018 року у справі № 810/4824/15 та від 15 листопада 2018 року у справі № 744/205/16-а.

З приводу доводів касаційної скарни про відсутність інформації щодо перевірки позивача на офіційному веб-сайті відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців сьомого та восьмого частини другої статті 5 Закону № 877-V уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, затверджуються органом державного нагляду (контролю) і публікуються в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

Орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

Суд не погоджується із доводами касаційної скарги щодо відсутності у мережі Інтернет (інформації) наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 20 вересня 2016 року № 345 "Про затвердження Плану - графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на ІV квартал 2016 року", оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначений наказ оприлюднено на офіційному веб-сайті Мінприроди у розділі "Діяльність" підрозділі "Дозвільно-Ліцензійна діяльність" (http://www.menr.gov.ua/license/5303-nаkаz-ministerstva-ekolohii-tа-рrуrоdnуkh-rеsursiv-ukrainy-345-vid-20-09-2016-рrо-zatverdzhennia-planu-hrafiku-planovykh-perevirok-doderzhannia-litsenziantamy-litsenziinykh-umov-provadzhennia-z-nebezpechnymy-vidkhodamy-na-iv kvartal-2016-roku).

При цьому судами попередніх інстанцій вірно зазначено про відсутність законодавчо встановленого порядку затвердження та публікації в мережі Інтернет уніфікованих форм актів у разі проведення заходів контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про відсутність у діях Мінприроди ознак протиправності при прийнятті наказу від 20 вересня 2016 року № 345 "Про затвердження плану перевірок, проведенні планової перевірки ПП "Херсонський завод пластикових виробів" та складання акта перевірки від 02 грудня 2016 року № 51/16.

З приводу доводів касаційної скарги про відсутність підстав для скасування наказу від 09 грудня 2016 року № 502 про анулювання ліцензії, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Закону № 222-VIII підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є Акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02 грудня 2016 року відповідач склав акт № 51/16-1 про відмову ПП "Херсонський завод пластикових виробів" у проведенні планової перевірки додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, який отриманий уповноваженою особою підприємства 02 грудня 2016 року та підписаний із запереченнями щодо наявності обмежень на перевірку та вимогою надати перелік нормативно-правових актів на підставі яких запланована перевірка, питання відповідно до ступеня ризику та затверджену уніфіковану форму акта.

Інших підстав для недопуску до перевірки, зокрема, передбачених частиною четвертою статті 5 Закону № 877-V (неодержання повідомлення про здійснення планового заходу) позивач у запереченнях до Акта № 51/16-1 не навів.

В касаційній скарзі, як і при розгляді справи судами попередніх інстанцій, позивачем не заперечується факт відмови підприємства від допуску відповідача до проведення перевірки.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність рішення Мінприроди в частині анулювання ПП "Херсонський завод пластикових виробів" ліцензії на право провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, зважаючи на відмову позивача допустити відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що приймаючи спірні накази та здійснюючи заходи щодо проведення перевірки відповідач діяв у порядку та у спосіб, що передбачені законодавством України, яке регулює дані правовідносини.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонський завод пластикових виробів" залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко