Справа № 509/3702/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Козирського Є.С.

при секретарі - Сірман Г.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_12 представника органу опіки та піклування Назарова Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідачів: Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстрації місця проживання, і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2018 р. позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив суд визнати ОСОБА_4 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 26 лютого 1997 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) такими, що втратили право користування нерухомим майном житлового призначення, а саме: житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 98,2 кв. м. (дев`яносто вісім цілих, дві десятих) кв. м., житловою площею 33,5 (тридцять три цілих, п`ять десятих) кв. м., виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 ), площею 0,0108 га (нуль цілих сто вісім десятитисячних) га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити зазначену земельну ділянку.

У подальшому представник позивача надав до суду письмову заяву про виправлення описки в прохальній частині позову, відповідно до якої виклав пункт перший прохальної частини позовної заяви в новій редакції, фактично додавши до нього зазначення адреси нерухомого майна житлового призначення.

У своєму позові позивач посилається на те, що він з березня 2018 року став власником нерухомого майна житлового призначення а саме: житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 98,2 кв. м., житловою площею 33,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також є власником земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3 ), площею 0,0108 га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Позивач направив на адресу відповідачів вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення за вих. № 19/03/18 від 19.03.2018 р. та усунення перешкод у використанні земельної ділянки, яка натомість була проігнорована відповідачами, внаслідок чого має місце порушення прав власника майна на володіння, користування та розпорядження цим майном.

В судове засідання з`явився представник позивача, надав суду пояснення, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити в повному обсязі. Разом з тим, просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 судові витрати по справі.

В судове засідання з`явилась представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів, - Служби у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації, Назарова Т.В., проти задоволення позову заперечувала, просила суд взяти до уваги наданий до матеріалів справи висновок органу опіки та піклування - Овідіопольської районної державної адміністрації про недоцільність зняття з реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення.

У підготовче судове засідання з`явився відповідач та його представник, які позовні вимоги не визнали. Відзив на позовну заяву до матеріалів справи не наданий.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив.

24.12.2012 р. між ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір про іпотечний кредит № 46-Ф-К-ДІУ/12, згідно з яким ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» надав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 250 000,00 грн.

В якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх кредитних зобов`язань, в тому числі забезпечення погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, інших платежів, передбачених кредитним договором від 24.12.2012 р. № 46-Ф-К-ДІУ/12, в день укладення такого договору про іпотечний кредит між ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та відповідачем ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір № 46-Ф-К-ДІУ/12, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С., реєстровий номер № 2409 (далі - Іпотечний договір), відповідно до якого ОСОБА_4 , як іпотекодавець, надав ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», як іпотекодержателю, в іпотеку нерухоме майно житлового призначення, а саме: житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 98,2 кв. м. (дев`яносто вісім цілих, дві десятих) кв. м., житловою площею 33,5 (тридцять три цілих, п`ять десятих) кв. м., а також земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 , площею 0,0108 га (нуль цілих сто вісім десятитисячних) га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № 35733631 (далі - Предмет іпотеки).

Відповідачем ОСОБА_4 були допущені порушення кредитних зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість з погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, інших платежів, передбачених договором про іпотечний кредит від 24.12.2012 р. № 46-Ф-К-ДІУ/12, а також штрафних санкцій. Вищезазначене підтверджується заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 23.03.2015 р. по справі №521/18503/14-ц за позовом ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, яким позов ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» задоволено в повному обсязі та стягнуто з боржника заборгованість за Кредитним договором, яка на момент винесення відповідного рішення складала: 249 254,21 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 277,84 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 29 098,50 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам; 969,52 грн. - поточна заборгованість по відсоткам; а всього 279 600 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 14 квітня 2015 року та не оскаржувалося.

11 грудня 2017 року Малиновським районним судом міста Одеси в зазначеній справі було замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення по справі - замість ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» стягувачем визначено ОСОБА_3 Разом з цим, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 23.03.2015 р. не було виконано в процесі здійснення його примусового виконання. Протилежного відповідачами не доведено, визначені обставини справи не спростовані.

Відповідно до розрахунку заборгованості по кредиту, несплаченим відсоткам за користування кредитом та неустойки за договором про іпотечний кредит №46-Ф-К-ДІУ-/12 від 24.12.2012 року прострочена кредиторська заборгованість ОСОБА_4 станом на 28.09.2017 року складала 435 061,12 грн., з яких 249 532,05 грн. - сума основного боргу, 179 390,51 грн. заборгованість по процентам за користування, 6 138,57 грн. - неустойка.

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

№ 168 від 14 вересня 2015 р. «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію» та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3217 від 27 липня 2017 р. «Про подовження строків процедури ліквідації ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та делегування повноважень ліквідатора» було розпочато та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у зв`язку з його неплатоспроможністю.

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-08-29-000002-c від 11.09.2017 р., переможцем відкритих торгів (аукціону) з придбання права вимоги до ОСОБА_4 стало товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ВІ ГРУП», розташоване за адресою м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 17 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 .

Як наслідок, 28 вересня 2017 р. між ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, з одного боку, та ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП», з іншого боку, було укладено договір № 46 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» до ОСОБА_4 , яке випливає з невиконання останнім договору про іпотечний кредит № 46-Ф-К-ДІУ/12 від 24.12.2012 р., а також договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 46-Ф-К-ДІУ/12, посвідченим приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С. 24 грудня 2012 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2409.

Зазначені договори є дійсними, в судовому порядку недійсним не визнавались, виходячи з чого відповідно до ст. 204 ЦК України презюмується їх правомірність. Сторони не оспорювали дійсність зазначених правочинів.

У свою чергу в подальшому, а саме 18 жовтня 2017 року, між ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП» та позивачем ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги (договір цесії) № 04/2017-ц, згідно з положеннями якого до позивача ОСОБА_3 перейшло право вимоги до ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № 46-Ф-К-ДІУ/12 від 24.12.2012 р., та договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 46-Ф-К-ДІУ/12, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С.І. 18 жовтня 2017 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 709.

Зазначені договори також є дійсними, в судовому порядку недійсним не визнавались, виходячи з чого відповідно до ст. 204 ЦК України презюмується їх правомірність. Сторони не оспорювали дійсність зазначених правочинів.

Таким чином, позивач ОСОБА_3 став (новим) кредитором по відношенню до боржника ОСОБА_4 та мав право вимагати усунення порушень та виконання кредитних зобов`язань. Крім того, до ОСОБА_3 також перейшли права іпотекодержателя.

Про заміну кредитора та іпотекодержателя з ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП» на ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , було сповіщено листами від 23 жовтня 2017 р. за вих. № 42 та № 43, підписаними уповноваженими представниками ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП», що не заперечується та не спростовується сторонами даної справи.

29 січня 2018 р. позивачем ОСОБА_3 , як новим кредитором та іпотекодержателем, ОСОБА_4 , направлено вимогу про усунення порушень договору про іпотечний кредит від 24.12.2012 року № 46-Ф-К-ДІУ/12, повернення грошових коштів (сплату заборгованості за тілом кредиту), сплату заборгованості за процентами та оплату штрафів, яка вручена належним чином.

Зазначена вимога була проігнорована відповідачем ОСОБА_4 , а тому ОСОБА_3 , як новим іпотекодержателем, на підставі, зокрема, п. 4.3. Іпотечного договору, реалізовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, позивач ОСОБА_3 , став законим власником майна житлового призначення, а саме: житлового будинку, з господарчими будівлями та спорудами зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 98,2 кв. м., а також земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 , площею 0,0108 га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданими до позовної заяви витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 117485549 та № 117486991.

Відповідно до отриманої представником ОСОБА_3 довідки про склад зареєстрованих осіб (сім`ї) у житловому приміщенні/будинку № 582 від 03.05.2018 р. у зазначеному вище житловому приміщенні зареєстровані відповідач ОСОБА_4 та його малолітній син, відповідач ОСОБА_5 Сам ОСОБА_4 та його представник, адвокат ОСОБА_8 , у підготовчому судовому засіданні підтвердили факт проживання відповідачів за зазначеною адресою.

Позивачем ОСОБА_3 як іпотекодержателем та новим власником відповідного житлового приміщення, на адресу відповідача було направлено вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення за вих. № 19/03/18 від 19.03.2018 р. Відповідачами не заперечується та не спростовується обізнаність про наявність даної вимоги та не спростований факт її отримання.

Проте, зазначену вимогу відповідачі проігнорували та не виконали в добровільному порядку, що є передумовою звернення до суду позивача ОСОБА_3 з переліком заявлених позовних вимог.

Дослідивши встановлені обставини та вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, які з`явилися до судових засідань, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 є власником об`єктів нерухомого майна, зазначених вище. Відповідно до положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до положень ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_3 , як власник житлового будинку, фактично позбавлений можливості реалізовувати права, передбачені законодавством України, зокрема ст. ст. 319, 383 ЦК України, щодо вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Суд погоджується з твердженнями позивача, що за таких обставин права позивача на майно мають теоретичний, а не практичний та втілений в натурі зміст.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 втратив право власності на житловий будинок, не виконав вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР, він підлягає виселенню з підстав та в порядку передбаченому зазначеними вище статтями.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Викладені висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 р. по справі № 6-1892цс15, від 11.11.2015 р. по справі № 1630цс15, від 25.11.2015 р. по справі № 6-1061цс15, в яких ВСУ навів аналіз правильного застосування приписів статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Аналогічні правові висновки містяться в постановах нового Верховного Суду по справі № 465/11292/13-ц від 07 березня 2018 р., по справі № 725/2664/15-ц від 11 квітня 2018 р. та по справі № 344/10161/13-ц від 21 березня 2018 р.

Житловий будинок, з якого підлягають виселенню відповідачі, було придбано відповідачем ОСОБА_4 саме за кредитні кошти, повернення яких забезпечено іпотекою цього житла, що прямо передбачено п. 1.2. договору про іпотечний кредит № 41-Ф-К-ДІУ/12, а тому правила, визначені ст. 109 ЖК УРСР щодо надання іншого постійного житла у даному випадку не застосовуються.

У контексті виселення відповідача ОСОБА_5 , який є малолітнім сином ОСОБА_4 , суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 05.11.2014 р. по справі № 6-158цс14.

Виходячи з викладених норм законодавства, а також з огляду на те, що відповідач ОСОБА_4 втратив право власності на житловий будинок, відповідач ОСОБА_5 , як член його сім`ї - його малолітній син, також втрачає право користування таким житловим приміщенням, адже його право користування прямо залежить (є похідним) від права власності відповідача ОСОБА_4 , а тому відповідач ОСОБА_5 також не має жодних правових підстав перебувати та бути зареєстрованим у житловому приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У свою чергу порядок реєстрації місця проживання фізичних осіб та зняття останніх з такої реєстрації регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Так, положеннями ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням. Таким чином, відповідач ОСОБА_4 втратив право користування на підставі втрати права власності на відповідне житлове приміщення, що є підставою для зняття останнього з реєстрації місця проживання в судовому порядку. Водночас відповідач ОСОБА_5 втратив право користування на підставі втрати права власності відповідачем ОСОБА_4 , як член його сім`ї, що зазначено та обґрунтовано вище.

З цього приводу суд звертає увагу суду на правовий висновок, що викладений в постанові Верховного Суду України від 1 березня 2016 року по справі №825/1335/13-а, який полягає в наступному.

Відповідно до частини 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року по справі № 21-1438а15.

З огляду на зазначені положення законодавства України, підставними та спроможними є вимоги позивача про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування нерухомим майном житлового призначення, їх виселення та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стосовно наданого до матеріалів справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів, - Службою у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації, висновку органу опіки та піклування - Овідіопольської районної державної адміністрації про недоцільність зняття з реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення, за № 01/01 - 25/576 від 21.02.2019 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 та 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас, згідно з ч. 6 ст. 19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

На виконання зазначених вище положень третьою особою яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів, - Службою у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації подано відповідний висновок, з якого вбачається, що комісія з питань захисту прав дитини при Овідіопольській районній державній адміністрації дійшла висновку щодо недоцільності зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі того, що це суперечить інтересам дитини.

Суд критично оцінюючі зазначений висновок за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає за можливе не погодитись з відповідним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до Порядку діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 24.09.2008 № 866, проект висновку розглядається на засіданні консультативно-дорадчого органу (комісії з питань захисту прав дитини).

Відповідно до Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», комісія з питань захисту прав дитини є консультативно - дорадчим органом, що утворюється головою районної державної адміністрації.

Отже, висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчими та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків, водночас як рішення комісії з питань захисту прав дитини, як колегіального консультативно-дорадчого органу, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії та не має обов`язковий характер.

При цьому будь-які правові наслідки для батьків та дітей виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не маєнаперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про виселення та зняття з реєстрації місця проживання дитини.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» саме на батьків покладається обов`язок та відповідальність за виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей.

В контексті цього, суд бере до уваги наявність заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 23.03.2015 р. по справі № 521/18503/14-ц за позовом ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, адже проаналізувавши всі фактичні обставини справи, вбачається, що саме через порушення своїх кредитних зобов`язань ОСОБА_4 втратив право власності на відповідне майно, з якого він, як колишній власник, та його малолітній син ОСОБА_5 , як член його сім`ї, підлягають виселенню на підставі імперативних положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР без надання іншого житла.

Суд, керуючись принципом змагальності цивільного судочинства та виходячи з принципу ефективності судового захисту, зазначає, що фактично, ОСОБА_4 за свою неправомірну бездіяльність поніс законну відповідальність за порушення кредитних зобов`язань у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, що й призводить до невиконання належним чином його батьківських обов`язків щодо забезпечення житлових та майнових прав свого малолітнього сина, в той час як відповідальність та обмеження за такі неправомірні дії ОСОБА_4 , у разі незадоволення позову, фактично понесе позивач - дійсний власник майна, ОСОБА_3

Суд також звертає увагу, що ОСОБА_4 є працездатною та дієздатною особою, яка не позбавлена можливості, та й більш того, має обов`язок, забезпечувати майнові та немайнові права своєї дитини.

Отже, суд підсумовуючи вищевикладене, доходить висновку про непогодження з наданим до матеріалів справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів, - Службою у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації, висновком органу опіки та піклування - Овідіопольської районної державної адміністрації про недоцільність зняття з реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення, за № 01/01 - 25/576 від 21.02.2019 р., адже відповідальність та обов`язок забезпечення прав дітей покладається саме на батьків, а порушення прав дітей, які відбувається у зв`язку із невиконанням зобов`язань їхніми батьками, не є та не може бути підставою для звільнення останніх від законної відповідальності.

Стосовно вимоги про усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити зазначену земельну ділянку, суд також вважає зазначену вимогу доведеною та такою, що підлягає задоволенню, оскільки без визначення даного способу захисту прав позивача рішення не може бути ефективним, а поновлення прав позивача не відбудеться в повному обсязі. Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Стосовно вимоги представника позивача про розподіл судових витрат, суд зазначає.

За подання позовної заяви позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 819 грн. 20 коп., що підтверджується відповідною квитанцією № 23538649-1 від 14 серпня 2018 року.

Документальним підтвердженням витрат ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн. по даній справі є договір № 87-ПД про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладений 05.05.2018 р. між ОСОБА_3 та адвокатом Байдеріним О.А., та додаткова угода № 3 від 21.05.2018 р. до договору № 87-ПД про надання професійної правничої (правової) допомоги.

Крім того, 19 жовтня 2018 року, позивачем ОСОБА_3 було здійснено оплату відповідного гонорару в повному обсязі, про що свідчить відповідна квитанція до прибуткового касового ордера № 13 від 19 жовтня 2018 року.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_3 здійснювалося особисто адвокатом Байдеріним О.А. , який був присутній у всіх судових засіданнях по цій справі, що підтверджується матеріалами справи. Заперечення проти розміру гонорару адвоката від відповідачів, чи від представника відповідача ОСОБА_4 , до суду не надходили.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Обґрунтовуючи розумність і співмірність витрат на професійну правничу допомогу адвоката фактично наданим послугам, їх обсягу, якості тощо, позивачем було надано клопотання про розподіл судових витрат по справі, до якого також в якості доказів понесення відповідних судових витрат долучено акт приймання-передачі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Байдеріним О.А. по справі № 509/3702/18, з додатком - детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Байдеріним О.А. по справі № 509/3702/18.

За таких обставин суд вважає доведеними вимоги про розподіл судових витрат, а весь їх обсяг слід покласти на відповідача ОСОБА_4 як особи, внаслідок порушень якої виник цей спір, та як батька другого відповідача - малолітнього сина ОСОБА_4

На підставі викладеного, керуючись нормами, зокрема, ст. ст. 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст. ст. 319, 334, 383, 405 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, ст. 152 ЗК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстрації місця проживання, і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 26 лютого 1997 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) такими, що втратили право користування нерухомим майном житлового призначення, а саме: житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 98,2 кв. м. (дев`яносто вісім цілих, дві десятих) кв. м., житловою площею 33,5 (тридцять три цілих, п`ять десятих) кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_4 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 26 лютого 1997 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 26 лютого 1997 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_3 ), площею 0,0108 га (нуль цілих сто вісім десятитисячних гектар), із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити зазначену земельну ділянку.

Стягнути з ОСОБА_4 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 26 лютого 1997 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ) судові витрати в загальному розмірі 12 819, 20 грн. (дванадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять грн. 20 копійок), які складаються з суми оплаченого судового збору в розмірі 2819,20 грн. та вартостіпрофесійної правничої допомоги в розмірі 10 000, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05.04.2018р.

Суддя:

Є. С. Козирський