ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

Луцьк

Справа № 140/103/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф. А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0457471302 від 09.10.2018, №0457481302 від 09.10.2018, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф-0457501302 від 09.10.2018, рішення №0457491302 від 09.10.2018.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП ОСОБА_1 не погоджується з висновком контролюючого органу, який зазначений в акті від 02.10.2018 №21343/03-20-13-06/НОМЕР_1 щодо заниження чистого оподаткованого доходу у загальній сумі 330 442,61 грн. за рахунок завищення валових витрат у 2017 році. Вважає, що ним було правомірно включено до складу витрат витрати по ремонту та обслуговуванню вантажних сідлових тягачів та напівпричепів, включаючи паливно-мастильні матеріали. Однак висновок посадових осіб контролюючого органу про протиправність віднесення витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення до валових витрат вважає безпідставним з огляду на те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, напівпричепи за кодом 8716. Відповідно витрати на придбання та утримання основних засобів лише за кодами 8703 та 8704 є витратами на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення і відповідно не включаються до витрат. Позивач вважає, що «причіп та напівпричіп» не належать до категорії «вантажний автомобіль», а тому не відноситься до основних засобів подвійного призначення.

У відзиві на позовну заяву від 15.02.2019 відповідач не погоджується із даним позовом та вважає його безпідставним, у зв'язку з наступним. Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Основними засобами подвійного призначення згідно з статті 177 Податкового кодексу України є, у тому числі, легкові та вантажні автомобілі. Таким чином, чинні норми податкового законодавства забороняють фізичним особам - підприємцям включати до складу витрат витрати на утримання легкових та вантажних автомобілів. Відповідно до прямої норми підпунктів 177.4.5 та 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних нарахувань по вантажних автомобілях, а також включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на їх утримання. Віднесення паливно-мастильних матеріалів до валових витрат також є протиправним так як згідно законодавства мастила, тосоли, антифризи являються експлуатаційними матеріалами (запасними частинами), а відтак відсутні підстави для включення до валових витрат. Одночасно з відзивом від відповідача надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відповіді на відзив від 26.02.2019 позивач вказав, що списання палива і мастильних матеріалів здійснюється, виходячи з даних пробігу автомобіля та норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43 (зі змінами і доповненнями). Витрати палива і мастильних матеріалів понад такі норми вважаються витратами, що використані не в господарській діяльності фізичної особи-підприємця, і в свою чергу з урахуванням вимог підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця. Тому ним правомірно було віднесено до витрат витрати, понесені на придбання паливно-мастильних матеріалів, у сумі 143 598,05 грн. Крім того, Податковим кодексом не визначено поняття «вантажний автомобіль» про те дане поняття чітко визначено іншими законодавчими актами, про що мною зазначалось у позовній заяві. Позивач вважає, що ототожнювати поняття «напівпричіп», який є окремою одиницею транспортного засобу та окремим основним засобом, із поняттям «вантажний автомобіль», який також є окремим основним засобом, є безпідставним.

27.02.2019 позивачем подано заяву про повернення зайво сплаченого судового збору в розмірі 4 610,40 грн.

06.03.2019 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких вказав, що оскільки підпунктами 177.4.5 та 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України чітко визначено, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних нарахувань по вантажних автомобілях, а також включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на їх утримання, а також повторно зазначив, що паливно-мастильні матеріали це експлуатаційні матеріали (запасні частини), тому відсутні підстави для включення їх до валових витрат.

12.03.2019 позивач подав до суду заяву про уточнення суми зайво сплаченого судового збору, що підлягає поверненню.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у 2018 році працівниками Головного управління ДФС у Волинській області проведено документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017. За результатами вказаної перевірки складено акт №12415/03-20-13-06/НОМЕР_1 від 06.08.2018. Позивач, не погодившись з результатами проведеної перевірки, подав заперечення на акт.

За результатами розгляду заперечень в вересні 2018 року податковим органом проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань, що стали предметом заперечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017. За результатами перевірки складено акт №21343/03-20-13-06/НОМЕР_1 від 02.10.2018 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з питань, що стали предметом заперечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017».

Згідно з висновками акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1

1) п. 44.1 ст. 44, п. 164.1 ст. 164, п. 177.2, підп.177.4.5, підп.177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України (із змінами та доповненнями) внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2017 рік на суму 59 479,67 грн.;

2) п.2 ч.1 ст.7, п. 2,3,9 ст. 9 розділу III ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI та п.п. 3 п.5 розділу IV Наказу Мінфіну України №449 від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого встановлено заниження єдиного соціального внеску за 2017 рік на суму 39 514,09 грн.;

3) пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.3. п. 164.1 ст. 164, підпункт 1.3 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір за 2017 рік на суму 4 956,64 грн.;

4) п.22.1 ст.22, п.63.3 ст.63, п.117.1 ст.117 ПКУ та п. 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280, а саме не подання Повідомлення за формою № 20-ОПП.

За результатами проведеної податкової перевірки, у зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 09.10.2018 №0457471302, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 89 219,51 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 59 479,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 29 739,84 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 09.10.20І8 №0457481302, яким збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору з розмірі 6 195,80 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 4 956,64 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 239,16 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 09.10.2018 №Ф- НОМЕР_2 в розмірі 39 514,09 грн.;

- рішення від 09.10.2018 №0457491302 про донарахування штрафних санкцій зі сплати єдиного внеску в розмірі 3 951,41 грн.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням позивач 18.10.2018 звернувся зі скаргами до ДФС України.

Рішенням про результати розгляду скарги від 21.11.2018 за №/ ф/99-99-11- 02-02-25 скарга на вимогу про сплату боргу(недоїмки) №Ф-0457501302 від 09.10.2018, рішення №0457491302 від 09.10.2018 року залишена без задоволення.

Рішенням про результати розгляду скарги від 14.12.2018 за №/Ф/99-99-11-05-01-14 скарга на податкові повідомлення - рішення №0457471302 від 09.10.2018, №0457481302 від 09.10.2018, №0457511302 від 09.10.2017 залишена без розгляду.

Судом встановлено, що у відповідно до відомостей, що містяться у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, позивач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 11.02.2002, основним видом діяльності позивача є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 оподаткування одержаних доходів від провадження діяльності здійснював на загальній системі оподаткування, що зафіксовано в акті перевірки та не заперечується учасниками справи.

Згідно акту планової перевірки від 06.08.2018 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2017 рік включено витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення на суму 655 844,43 грн., тобто запчастин для вантажних транспортних засобів - 435 352,27 грн., ремонти - 76 894,11 грн., мастила, тосолу, антифризу, рідини для каталізатора на суму 143 598,05 грн.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатках Ф2 до податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2016 рік порушень не встановлено та за 2017 рік встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 330 442,61 грн.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідлові тягачі та напівпричепи, до складу документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Водночас, як визначено підпунктами 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Таким чином, наведеними нормами урегульовано порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, при цьому види основних засобів подвійного призначення визначені підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України - це земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Наведена норма є імперативною, тобто такою, що категорично визначає спосіб та межі її застосування, не допускає жодних відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єкта (прямо вказує правило поведінки); є безальтернативною для сторін, тобто такою, що не встановлює можливості для самостійного визначення обсягу прав та обов'язків в окремих випадках (не передбачає свободи вибору поведінки суб'єкта господарювання).

Таким чином, немає необхідності у додатковому (альтернативному, спеціальному) тлумаченні поняття основних засобів подвійного призначення в контексті підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, оскільки наведені норми містять чітку імперативну заборону на включення до складу витрат амортизаційних витрат на легкові та вантажні автомобілі як на основні засоби подвійного призначення.

На переконання суду законодавець відніс, зокрема вантажні автомобілі до основних засобів подвійного призначення з метою урегулювання порядку оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, та при цьому спосіб використання цих вантажних автомобілів суб'єктом господарювання (з комерційною метою чи для особистих потреб фізичної особи) не має юридичного значення.

Отже, за результатом аналізу статті 177 ПК України, необхідно дійти висновку, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, амортизаційні відрахування з вартості вантажних автомобілів та витрат на їх утримання, зокрема витрат на технічне обслуговування і ремонт вантажних автомобілів, у тому числі вантажних сідельних тягачів та напівпричепів, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для перевезення вантажів.

Як вбачається з акту документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 06.08.2018, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що позивачем до складу документально підтверджених витрат у 2017 році віднесено витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення - вантажні автомобілі (сідельні тягачі та напівпричепи).

Відповідно до статті 177 пункту 177.4 підпункту 177.4.5 ПК України, яким доповнено статтю 177 ПК України згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VIII від 21.12.2016 та набув чинності з 01.01.2017, фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування не включаються до складу витрат, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Тобто, починаючи з 01.01.2017 Податковий кодекс України не передбачає можливість фізичній особі - підприємцю, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні об'єкта оподаткування включати до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, витрати на придбання та утримання а вантажних автомобілів.

Позивач аргументує неправомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень тією обставиною, що сідельні тягачі та напівпричепи до вантажних автомобілів не відносяться, а тому на них не поширюється дія положень абзацу 3 підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Разом з тим, з таким твердженням позивача суд погодитися не може з огляду на наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001.

Так, зазначений законодавчий акт надає визначення поняттю «автомобільний транспортний засіб», відповідно до якого таким є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Отже, з вищенаведеного визначення вбачається, що закон поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.

В свою чергу автомобілем вантажним в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Отже, основною ознакою, яка характеризує вантажний автомобіль, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

В результаті проведеного аналізу вказаного законодавчого акту, суд дійшов висновку, що транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення (транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), спеціалізованого призначення (транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач) та спеціального призначення (транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій).

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт», напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного судом резюмується, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закон України № 2344-ІІІ, а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

У відповідності до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, що затверджені Постаново Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за №1306, автопоїзд (транспортний состав) - механічний транспортний засіб, що з'єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою.

При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечується сторонами.

В контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, суд робить висновок, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів. Водночас судом враховано, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

У зв'язку з чим суд вважає, що відповідач правомірно дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (сідельних тягачів та напівпричепів).

Суд відхиляє твердження позивача на обґрунтування своєї позиції про те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи під код 8716 39 30. З цього приводу суд зазначає, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, в той час як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами ПК України.

Також суд вважає безпідставним твердження позивача про порушення відповідачем принципів податкового законодавства (зокрема підпунктів 4.1.2, 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України), що проявляється у створенні для фізичної особи-підприємця дискримінаційних та неконкурентних умов оподаткування порівняно з платниками податків інших організаційно-правових форм - юридичними особами. Суд керується тим, що чинний ПК України окремо регулює порядок оподаткування для юридичних і для фізичних осіб, розмежовує їх права та обов'язки, що виникають у сфері справляння податків і зборів, компетенцію контролюючих органів. Ставити в одні умови з метою порівняння таких суб'єктів господарювання як фізична особа-підприємець та юридична особа є неприйнятним, оскільки такі суб'єкти є різними за своєю правовою та господарською сутністю, що в свою чергу зумовлює різний підхід до системи оподаткування їх господарської діяльності.

Відтак суд не вбачає дискримінаційних та неконкурентних умов оподаткування в приписах ПК України, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з розділом І «Загальні положення» Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2013 року №550 «Про затвердження Правил експлуатації колісних транспортних засобів», утримання транспортного засобу - це забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства;

експлуатаційні рідини - моторні та трансмісійні оливи, робочі рідини (тіла) гальмових систем, зокрема протиобмерзних пристроїв пневматичних та пневмогідравлічних гальмових систем, урухомника системи кермування й зчеплення, гідравлічних систем урухомлення спеціального устатковання, робоче тіло охолодної системи двигуна, системи опалення пасажирського салону, системи кондиціювання, електроліт акумуляторних батарей, рідини змивачів стекол та для обробки замків дверей КТЗ проти обмерзання, робочі тіла систем кондиціювання та спеціального обладнання.

Згідно з розділом «Загальні положення» Технічного регламенту з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №643 від 03.07.2013 року, запасна частина - частина, яка встановлюється на колісному транспортному засобі замість таких його частин, що втратили встановлені виробником технічні характеристики. Запасними частинами є відповідні вимогам, встановленим виробником, експлуатаційні матеріали колісних транспортних засобів, за винятком автомобільного палива.

Враховуючи вищевикладене, посилання позивача на ту обставину, що мастила, тосол, антифриз відноситься до паливно-мастильних матеріалів та, відповідно, має право включати до валових витрат витрати на придбання вказаних матеріалів не заслуговує на увагу, оскільки вказаними вище нормами доведено, що мастила, тосоли, антифризи являються експлуатаційними матеріалами (запасними частинами), а відтак відсутні підстави для включення до валових витрат.

Внаслідок включення до витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення в порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2, підпункту 177.4.5, підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, ФОП ОСОБА_1 занижено податок з доходів фізичних осіб за 2017 рік - 59 479,67 грн.

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України (підпункт 1.2 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу 10 ПК України), зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України).

Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування у фізичної особи є дохід, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 ПК України.

Ставка військового збору складає 1,5% об'єкта оподаткування, (підпункт 1.3 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу 10 ПК України.

Як встановлено контролюючим органом під час перевірки, позивач внаслідок порушень зазначених у пункті 2.1.1 Акту занижено суму чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 не нараховано та не сплачено до бюджету військового збору за 2017 рік - 4 956,64 грн.

Також, наслідком заниження позивачем суми чистого доходу за 2017 рік на суму 330 442,61 грн. (п.2.1.1 Акту перевірки) є порушення в частині правильності визначення бази оподаткування відповідно до листа ДФС України №7559/7/99-99-17-03-01-17 від 16.10.2014 «Про надання роз'яснень», наказу Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розділу IV «Нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки «Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції».

Згідно Наказу Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями), для платників, фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону у розмірі 22 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Позивачем занижено єдиний соціальний внесок за 2017 рік на суму 39 514,09 грн.

Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» передбачено, що за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Тому рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску в сумі 3951,41 грн. є правомірним.

Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

За правилами частини першої статті 139 КАС України позивачу відшкодовуються судові витрати у разі задоволення позовних вимог. Оскільки у даному разі суд в задоволенні позову відмовляє, то судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер