ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2019 року № 826/16915/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., при секретарі судового засідання Ніколайчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години»

до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

про визнання незаконною і нечинною Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення від 09 листопада 2017 року № 2127,

За участю представників сторін:

від позивача: Єкимов І.С.,

від відповідача: Ніколаєнко О.С.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години» (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач) та просить суд визнати незаконною та нечинною Інструкцію про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 09 листопада 2017 року № 2127 (що вперше було затверджено рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 08 лютого 2012 року № 115 а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що відповідач не наділений повноваженнями на прийняття регуляторних (нормативно-правових актів) з питань проведення перевірок та, окрім того, прийнятий оскаржуваний акт не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. Оскаржуваною Інструкцією відповідач надав собі ряд повноважень, що суперечить чинному законодавству.

Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для скасування оскаржуваної Інструкції.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі №826/16915/18, зі здійсненням розгляду справи за правилами загального позовного провадження та до розгляду в підготовче судове засідання на 29 листопада 2018 року.

Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали суду надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

Водночас зобов'язано відповідача у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали суду надати до суду копію Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення від 09 листопада 2017 року № 2127 та матеріалів, що слугували підставою для прийняття такого рішення.

Зобов'язано Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення після отримання позовних матеріалів опублікувати оголошення щодо оскарження Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення від 09 листопада 2017 року № 2127 у виданні, в якому ця Інструкція була або мала бути офіційно оприлюднена. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваної Інструкції, його реквізити, дату та час судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніше як за сім днів до судового розгляду (в порядку статті 264 КАС України).

19 листопада 2018 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що відповідач наділений повноваженнями на прийняття регуляторних актів, що і слугувало підставою для прийняття відповідної Інструкції. При цьому, під час процедури громадського обговорення прийнятої в подальшому Інструкції, будь-яких зауважень від позивача не надходило, що свідчило про його згоду на прийняття нормативно-правового акту у відповідній редакції. Вказана Інструкція відповідає вимогам чинного законодавства.

Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення здійснено необхідні дії для публікаціє оголошення про судовий розгляд справи в Офіційному віснику України.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому підтримано раніше поданий позов та повторно зауважено на відсутності у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваної Інструкції, та прийняття відповідного рішення з перевищенням наданих повноважень та невідповідності прийнятого нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

У відповідному судовому засіданні судом ухвалено про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи до судового розгляду по суті на 17 січня 2019 року.

17 січня 2019 року судом оголошено перерву до 14 лютого 2019 року.

08 лютого 2019 року представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення подано пояснення в яких зазначено про те, що позивачем у відповіді на відзив не спростовано доводів відповідача, які викладено у відзиві та не наведено достатніх і допустимих доказів на підтвердження обставин правомірності заявлених позовних вимог, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.

13 лютого 2019 року представником позивача подано заяву з процесуальних питань в якій зазначено про те, що КАС України не передбачено таку форму заяви по суті як «Пояснення», а тому лист відповідача подано з грубими порушеннями та він не відповідає процесуальним вимогам, з урахуванням чого представник позивача висловлює прохання про неприйняття їх до розгляду.

14 лютого 2019 року у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи відкладено на 07 березня 2019 року.

У відповідному судовому засіданні судом оголошено перерву до 21 березня 2019 року.

21 березня 2019 року в судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача. Судом продовжено судовий розгляд справи, під час якого з'ясовувались обставини справи та досліджували докази, які наявні в матеріалах справи. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити в повному обсязі.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд у суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

На підставі статті 243 КАСУ України у судовому засіданні судом після виходу з нарадчої кімнати проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

09 листопада 2017 року рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 2127 затверджено Інструкцію про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення шляхом затвердження зміно до Інструкції, яка діяла раніше.

Затверджену Інструкцію зареєстровано 05 грудня 2017 року за № 1468/31336 у Міністерстві юстиції України.

Вказана Інструкція є чинною та предметом її регулювання є «порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, організації та проведення перевірок, оформлення результатів перевірок ліцензіатів уповноваженими особами Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».

Дія вказаної Інструкції була застосована до позивача в частині здійснення перевірки, оскільки він має ліцензію на здійснення супутникового мовлення НР № 00034-м від 26 червня 2016 року, відповідно до якої здійснюється мовлення під логотипом «Newsone».

Позивач мотивував свою позицію наступним:

А саме, позивач вважає, що у відповідача були відсутні повноваження на затвердження Інструкції, оскільки Інструкція про проведення перевірок ліцензіатів є нормативно-правовим актом, який є різновидом регуляторного акту. Її прийняття має в сукупності відповідати вимогам частини другої та третьої статті 17 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», а саме:

1) Пройти всі стадії прийняття та порядок оприлюднення актів, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;

2) могла бути прийнята у випадку, передбаченому законом;

3) Повинна була пройти реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

А профільний закон про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення або інші закони України не дають права відповідачу приймати регуляторні (нормативно-правові акти) з питань проведення перевірок.

Окрім того, позивач також вважає прийнятий акт протиправним, оскільки його прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та є таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Закон не містить інших положень, які б регулювали порядок проведення перевірок, види перевірок, строки проведення, наслідки перевірок. Тоді як затверджена відповідачем інструкція містить ряд положень, що встановлюють додаткові положення щодо регулювання перевірок і по суті надають відповідачу додаткові повноваження, які не передбачено Законом. Відповідач фактично оскаржуваною Інструкцією сам собі надав ряд додаткових повноважень.

Інструкція не ґрунтується на вимогах Закону та дає можливість відповідачу проводити позапланові перевірки ліцензіатів необмежену кількість разів та відповідач уповноважив себе на проведення додаткових видів моніторингу, проведення яких також не передбачено Законом.

Норми оскаржуваної Інструкції суттєво розширюють повноваження відповідача, передбачені Законом. Та встановлення додаткових повноважень для відповідача автоматично покладає додаткові обов'язки на позивача, як суб'єкта відповідних відносин.

Враховуючи відсутність у відповідача законних повноважень для прийняття нормативно-правового акту з питань проведення перевірок та проведення моніторингу, а також те, що норми Інструкції містять положення, що не відповідають вимогам законів, позивач вважає, що вказана Інструкція підлягає скасуванню.

Відповідач з такими доводами не погодився та наполягав, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення наділена повноваженнями на прийняття регуляторних актів, що і слугувало підставою для прийняття відповідної Інструкції та переконаний, що зміст Інструкції відповідає вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року N 3759-XII відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 7 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Державне регулювання національного телерадіоінформаційного простору здійснюється відповідно до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, який розробляє і затверджує Національна рада згідно з визначеними законами України принципами, завданнями та пріоритетами.

Згідно з частиною першою статті 70 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог:

законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення;

Закону України "Про рекламу" щодо спонсорства і порядку розповсюдження реклами на телебаченні і радіомовленні;

законодавства про захист суспільної моралі;

законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування телерадіоорганізаціями творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію;

законодавства про вибори.

Правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначено Законом України «Про Національну раду України з питань телебаченні радіомовлення» 23 вересня 1997 року N 538/97-ВР (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Національна рада є юридичною особою, має печатку із своїм найменуванням та зображенням Державного Герба України.

Частиною сьомою статті 11 Закону передбачено, що представник Національної ради зобов'язаний здійснювати:

нагляд за дотриманням ліцензіатами умов ліцензії;

нагляд за виконанням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензії;

моніторинг телерадіопрограм;

нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів, інформування Центральної виборчої комісії, відповідних територіальних виборчих комісій, Національної ради про виявлені порушення;

надсилати до Національної ради подання про факти порушень законодавства у галузі телерадіомовлення.

Наглядові повноваження Національної ради визначено статтею 13 Закону.

Так, Національна рада здійснює:

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення;

нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення;

нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій;

нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів;

нагляд за дотриманням стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки національного аудіовізуального продукту;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями, які здійснюють радіомовлення, вимог законодавства України щодо часток пісень (словесно-музичних творів) державною мовою та офіційними мовами Європейського Союзу в обсязі пісень, поширених протягом доби, а також протягом часових проміжків, визначених законом;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями, які здійснюють радіомовлення, вимог законодавства України щодо обсягу ведення передач державною мовою;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо складу їх засновників (власників), а також частки іноземних інвестицій у їх статутному капіталі;

застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону;

офіційний моніторинг телерадіопрограм;

контроль та нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а за їх відсутності - про всіх власників та учасників телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги і всіх фізичних осіб та власників і учасників юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги, про пов'язаних осіб та про структуру власності телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги. Контроль здійснюється шляхом подання Національною радою запитів про надання інформації до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, запитів на отримання інформації з державних реєстрів, а також запитів про надання інформації до компетентних органів іноземних держав відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України;

нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог щодо надання звітної інформації (звітів) про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, а саме музичних творів, аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) та зафіксованих у них виконань, у телерадіоефірі телерадіоорганізацій.

Згідно зі статтею 14 Закону Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, а саме:

ліцензування телерадіомовлення;

надання дозволів на тимчасове мовлення;

ліцензування провайдерів програмної послуги;

участь у розробці та погодження проекту Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;

розробку умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;

забезпечення і сприяння конкуренції у діяльності телерадіоорганізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції у телерадіоінформаційному просторі;

ведення Державного реєстру суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення;

розробку та затвердження порядку проведення конференцій щодо формування, обрання та припинення повноважень членів Наглядової ради акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

Відповідно до статті 17 Закону Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії.

Регуляторні, у тому числі нормативно-правові, акти мають проходити всі стадії прийняття та порядок оприлюднення актів, визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Рішення Національної ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Національна рада має право приймати регуляторні акти виключно у випадках, передбачених законом.

Нормативно-правові акти, окрім вимог, передбачених частиною другою цієї статті, мають проходити державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Акти Національної ради, що не є регуляторними, не пізніше наступного дня після їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті Національної ради, передаються для оприлюднення у друкованих засобах масової інформації Національної ради і набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено в самому акті, але не раніше дня їх оприлюднення.

Кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані:

посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії;

обставини, з настанням яких закони України пов'язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин.

Крім загальних вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті, рішення про відмову у видачі ліцензії, рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії повинно містити щонайменше такі дані:

підстави для відмови: обставини, з яких Національна рада виходила, приймаючи рішення про відмову у видачі ліцензії або рішення про відмову у продовженні строку дії ліцензії;

нормативне обґрунтування прийнятого рішення: посилання на норму закону України, відповідно до якої встановлені Національною радою обставини надають їй право відмовити у видачі ліцензії або у продовженні ліцензії;

обґрунтування надання переваги іншим учасникам: у разі прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за наслідками конкурсного відбору в рішенні зазначається, чи мала особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову, встановлені законом переваги на отримання ліцензії, чи мали інші особи такі самі або інші переваги, з яких міркувань виходила Національна рада, надаючи перевагу щодо видачі ліцензії переможцю конкурсу, а не заявникові.

Разом з тим, правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV, статтею 1 якого визначено, що регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає:

встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів;

підготовку аналізу регуляторного впливу;

планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;

оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

відстеження результативності регуляторних актів;

перегляд регуляторних актів;

систематизацію регуляторних актів;

недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти;

викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта;

оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право:

подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Згідно зі статтею 9 Закону кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтей 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити:

стислий виклад змісту проекту;

поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції;

інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 цього Закону);

інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань;

інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

Відповідно до вимог статтей 12-14 вказаного Закону регуляторні акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, офіційно оприлюднюються відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів.

Регуляторні акти, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим, офіційно оприлюднюються у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як у десятиденний строк з дня їх підписання Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Регуляторні акти, прийняті Національним банком України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, іншими державними органами, центральними органами виконавчої влади, державними спеціалізованими установами та організаціями, некомерційними самоврядними організаціями, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в "Офіційному віснику" та у газеті "Урядовий кур'єр" не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Регуляторні акти, прийняті Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації, визначених Кабінетом Міністрів України, не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

План діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Звіт про відстеження результативності регуляторного акта оприлюднюється шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації регуляторного органу, який прийняв цей регуляторний акт, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці цього регуляторного органу в мережі Інтернет.

При визначенні регуляторними органами друкованих засобів масової інформації, в яких публікуються документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті:

надається перевага офіційним друкованим засобам масової інформації;

забезпечується відповідність сфери компетенції регуляторного органу на відповідній території сфері розповсюдження друкованого засобу масової інформації.

Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.

Витрати, пов'язані з оприлюдненням документів, зазначених у частинах першій - третій цієї статті, фінансуються за рахунок розробників проектів регуляторних актів або регуляторних органів, які оприлюднюють ці документи.

Регуляторні органи публікують у друкованих засобах масової інформації та/або розміщують на своїх офіційних сторінках у мережі Інтернет або оприлюднюють в інший спосіб, у тому числі через телебачення і радіо, інформацію про здійснення ними регуляторної діяльності.

Інструкція - правовий акт, який створюється органами державного управління для встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності та відносин установ, закладів, підприємств, службових осіб.

Інструкція має реквізити, назву документа (інструкція); гриф затвердження; заголовок (сюди іноді входить назва документа); дату; індекс; місце видання; текст; підпис.

Окрім того, Інструкція - це документ, у якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і стосунки установ чи поведінку працівників при виконанні службових обов'язків; це зведення правил, детальні настанови, приписи керівного органу чи особи службовим особам або органам, обов'язкові для виконання. Розрізняють відомчі й міжвідомчі інструкції. До відомчих належать інструкції, обов'язкові для системи одного відомства (міністерства). Міжвідомчими називають інструкції, які видаються спільно двома або кількома організаціями різних систем. Такі інструкції обов'язкові для організацій і підприємств цих систем.

Також, основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Відповідно до підпункту 15 пункту 4 вказаного Положення, Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює експертизу проектів нормативно-правових актів та нормативно-правових актів, що підлягають державній реєстрації, на відповідність положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.

Згідно з пунктом 1 Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та цього Положення.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Судом встановлено, що з метою врегулювання процедури проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, Національною радою в межах наданих їй повноважень та з урахуванням вимог чинного на той час законодавства розроблено Інструкцію про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу, яку затверджено рішенням Національної ради від 08 лютого 2012 року № 115.

Вказану Інструкцію було зареєстровано у Міністерстві юстиції України 24 лютого 2012 року за № 313/20626.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» від 03 вересня 2015 року № 674-VIII внесено зміни в тому числі і до частини другої статті 17 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» яку доповнено абзацом другим такого змісту:

"Національна рада має право приймати регуляторні акти виключно у випадках, передбачених законом".

Таким чином, до прийняття Верховною Радою України вказаного Закону № 674-VIII Інструкція про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу діяла в редакції, яку затверджено рішенням Національної ради від 08 лютого 2012 року № 115.

Однак, останні зміни до законодавства у сфері телебачення і радіомовлення, зокрема щодо частки національного аудіовізуального продукту, часток пісень (словесно-музичних творів) державною мовою та офіційними мовами Європейського Союзу в обсязі пісень, поширених протягом доби, а також протягом часових проміжків, обсягу ведення передач державною мовою, потребують оперативного реагування Національною радою на виявлені порушення під час здійснення моніторингу телерадіопрограм.

З урахуванням наведеного, у Національної ради виникла необхідність у внесенні змін до Інструкції про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу, шляхом її затвердження у новій редакції.

З метою спрощення процедури здійснення перевірок, під час яких немає потреби в отриманні від ліцензіатів документів, пропонувалося проводити позапланові безвиїзні перевірки.

Окрім того, зміни до Інструкції передбачали врегулювання здійснення Національною радою моніторингу телерадіопрограм, визначення видів моніторингу, відомості, що містяться у акті моніторингу програм і передач телерадіоорганізацій, акті моніторингу провайдера програмної послуги; порядок здійснення перевірок, права та обов'язки уповноважених осіб Національної ради, які здійснюють перевірки, права та обов'язки ліцензіатів під час проведення перевірок, порядок оформлення акта перевірки.

01 грудня 2016 року на засіданні Національною радою прийнято рішення № 2539 «Про затвердження Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів Національної ради на 2017 рік», відповідно до якого передбачено прийняття змін до регуляторних актів, зокрема і Інструкції.

29 червня 2017 року Національною радою прийнято рішення № 1024 «Про винесення на громадське обговорення проекту змін до Інструкції про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу» відповідно до якого винесено на громадське обговорення проект Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги з додатками (а.с. - 67-76).

З метою отримання зауважень і пропозицій до проекту регуляторного акта, проект регуляторного акту та відповідний аналіз регуляторного впливу було опубліковано на офіційному веб-сайті Національної ради у відповідних підрозділах «Регуляторна діяльність» та встановлено місячний строк з дня оприлюднення проекту (а.с. - 77).

Рішенням Національної ради від 17 серпня 2017 року № 1422 строк громадського обговорення проекту змін до Інструкції про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу було продовжено до 15 вересня 2017 року з дня оприлюднення (а.с. - 85).

Судом встановлено, що під час процедури громадського обговорення проекту Інструкції, від позивача будь-яких зауважень чи пропозиції, які могли б бути врахованими, не надходило.

Після проходження процедури громадського обговорення та з урахуванням пропозицій громадськості Національною радою подано на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України рішення Національної ради від 09 листопада 2017 року № 2127 «Про внесення змін до Інструкції про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу» (а.с. - 57-66).

Відповідно до вимог чинного законодавства, Міністерством юстиції України під час державної реєстрації нормативно-правового акту проводиться правова експертиза на відповідність Конституції України, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняття рішення про державну реєстрацію цього акту, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, та досліджується питання щодо наявності повноважень на розробку нормативно-правового акту відповідного суб'єкта нормотворення.

Листом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2017 року № 22055-0-26-17 вказаний нормативно-правовий акт повернуто після державної реєстрації (а.с. - 103).

Таким чином, вказаний проект Інструкції пройшов правову експертизу, що підтверджується його реєстрацією в Міністерстві юстиції України 05 грудня 2017 року за № 1468/31336.

Вказані обставини слугували підставами для опублікування Інструкції в Офіційному віснику України від 05 січня 2018 року - 2018 рік, № 2, сторінка 498, стаття 98.

За таких обставин, судом встановлено, що рішення Національної ради, яке є регуляторним актом, розроблено, розглянуто, прийнято та оприлюднено з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З аналізу наведеного судом встановлено, що Національна рада за приписами статті 13 Закону здійснює офіційний моніторинг телерадіопрограм, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення та інш.

Згідно з положеннями частини першої та абзацу другого частини другої статті 17 Закону Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно правові, а також інші акти індивідуальної дії.

Національна рада має право приймати регуляторні акти виключно у випадках, передбачених законом.

З наведеного вбачається, що Інструкція від 08 лютого 2012 року № 115, в редакції рішення Національної ради від 09 листопада 2017 року № 2127 пройшла реєстрацію в Міністерстві юстиції України, є діючим та чинним нормативно-правовим актом, що відповідає Конституції та законодавству України.

Таким чином, реалізація Національною радою своїх наглядових повноважень, які її надано статтями 13, 14, 17 Закону, здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, яку затверджено рішенням Національної ради від 08 лютого 2012 року № 115 зі змінами і доповненнями внесеними рішенням від 09 листопада 2017 року № 2121, які зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 грудня 2017 року за № 1468/31336.

При цьому, судом не встановлено відсутності у відповідача повноважень на прийняття відповідного регуляторного акту чи прийняття відповідних змін до Інструкції шляхом перевищення наданих Законом повноважень. Жодних обставин того, що відповідач вийшов за межі наданих законом повноважень під час затвердження нормативно-правового акту судом не встановлено.

З аналізу вимог закону вбачається, що відповідача наділено повноваженнями для прийняття нормативно-правового акту з питань проведення перевірок та проведення моніторингу.

За таких обставин, твердження позивача про те, що Національною радою регуляторний (нормативно-правовий) акт прийнято в порядку, не передбаченому Законом, не відповідає дійсності, спростовується матеріалами справи та нормами Закону.

Що стосується посилання позивача на невідповідність прийнятого нормативно-правового акту правовому акту вищої юридичної сили, то вказані обставини також не можуть бути прийняті судом до уваги, зважаючи на проведення Міністерством юстиції України його правової експертизи на відповідність Конституції України, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та прийнятті Міністерством юстиції України рішення про державну реєстрацію цього акту, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Із системного аналізу викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, що є підставами для відмови у їх задоволенні.

Судом встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доказів протилежного позивачем під час судового розгляду не було надано.

Інструкція про проведення перевірок ліцензіатів є нормативно-правовим актом, який є різновидом регуляторного акту та її прийняття в сукупності відповідає вимогам частини другої та третьої статті 17 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», а саме:

1) пройшла всі стадії прийняття та порядок оприлюднення актів, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;

2) прийнята у випадку, передбаченому законом;

3) пройшла реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години» (03056, місто Київ, вулиця Польова, 21, код ЄДРПОУ: 33786517) до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, 2, код ЄДРПОУ: 00063928) про визнання незаконною і нечинною Інструкції про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги у редакції рішення від 09 листопада 2017 року № 2127 у повному обсязі.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.04.2019 року.

Суддя В.І. Келеберда