2/703/568/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді Пасацької Л.А.

при секретарі судового засідання Покотиленко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань приміщення суду в м. Сміла Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №703/3835/18 (провадження 2/703/568/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся 23.10.2018 до суду із вказаним позовом, просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за період з 27.12.2014 р. по 12.07.2018 р. в сумі 62657 грн., присуджених за рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.12.2009 р. у справі №2-3225/2009 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 р. до їх повноліття.

01.04.2010 р. між сторонами було укладено мирову угоду про поділ спільного майна подружжя та вирішено питання щодо сплати ним аліментів на неповнолітніх дочок, зокрема в їх інтересах він відмовився від своєї частки в квартирі і ОСОБА_2 було виділено у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. За проханням ОСОБА_2 та за домовленістю з нею, він залишив все майно, яке знаходилося у вищевказаній квартирі їхнім дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рахунок сплати аліментів.

ОСОБА_2 надала йому розписку від 01.04.2010 р., з якої вбачається, що вона дійсно отримала від позивача кошти в рахунок сплати аліментів на утримання дочок – ОСОБА_6 та ОСОБА_4, всю суму повністю до їх повноліття і ніяких претензій щодо стягнення аліментів на утримання дітей до їх повноліття та участі батька у додаткових витратах на дітей не має і в подальшому мати не буде. На виконання цих домовленостей 01.04.2010 р. ОСОБА_2 подала до Смілянського відділу ДВС заяву про завершення виконавчого провадження та старшим державним виконавцем Смілянського відділу ДВС ОСОБА_6 їй було повернуто виконавчий лист №3225, виданий 07.12.2009 р..

У серпні 2017 р. ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа №2-3225/2009, яка була задоволена, та їй видано дублікат виконавчого листа за №703/2661/17 від 06.11.2017 р. про стягнення з нього на її користь аліментів на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20.11.2009 р. до їх повноліття. 27.12.2017 р. ОСОБА_2 пред’явила до Смілянського міського відділу ДВС Головного територіального управління заяву про прийняття дубліката виконавчого листа до примусового виконання. Внаслідок цього у позивача згідно розрахунку державного виконавця утворилась заборгованість по сплаті аліментів за період з 27.12.2014 р. по 12.07.2018 р. в сумі 62657 грн. 38 коп.

Позивач вважає, що з врахуванням ч.3 ст.197 СК України в редакції, яка діяла до 05.10.2016 р., ОСОБА_2 зобов’язана зазначити та довести поважність непред’явлення нею до 04.10.2016 р. виконавчого листа до виконання.

Оскільки відповідач не пред’явила виконавчий лист до виконання без поважних причин він має бути звільнений від сплати заборгованості по аліментах за період з 27 грудня 2014 року по 04 жовтня 2016 року, без зазначення суми заборгованості.

Крім того наявні обставини, що мають істотне значення для повного звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, зокрема його син – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, тяжко хворіє, з червня 2018 р. по теперішній час перебуває на стаціонарному лікуванні в Черкаському обласному онкологічному диспансері з діагнозом – гострий лімфобласний лейкоз, гострий період. З сином постійно знаходиться дружина позивача – ОСОБА_8, яка не працює і перебуває на утриманні позивача. Сину позивача терміново потрібна операція з пересадки кісткового мозку, яка проводиться за кордоном. Вартість вказаної операції приблизно 200 тисяч доларів США. Позивач вищевказаних коштів на лікування сина не має та його сім’я перебуває в дуже тяжкому матеріальному становищі, в зв’язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

У відзиві на позов представник відповідача, адвокат ОСОБА_4, зазначив, що проти позовних вимог заперечує, виходячи з наступного. ОСОБА_1 посилається викиконання свого обов’язку по сплаті аліментів на утримання, оскільки 01.04.2010 р. між ним і ОСОБА_2 була укладена мирова угода та вирішено питання щодо сплати аліментів на неповнолітніх дочок. При цьому позивач вказує, що він в інтересах неповнолітніх дітей відмовився від своєї частки в квартирі і ОСОБА_2 було виділено у власність квартиру АДРЕСА_2, а також він залишив все майно, яке знаходилось в цій квартирі.

Проте, зі змісту ухвали Смілянського міськрайонного суду від 01.04.2010 р. вбачається, що вона стосується виключно поділу майна подружжя, за якою ОСОБА_1 виділено автомобіль “MITSUBISHI GRANDIS 2/4 COMFORT” 2008 р. випуску та мопед. ОСОБА_2 виділено квартиру АДРЕСА_3 та металевий гараж.

Мирова угода не містить інформації, що вказаний поділ майна подружжя, припиняє право ОСОБА_2 на отримання від ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дочок.

При цьому, як зазначено вище, ОСОБА_1 відійшов придбаний у шлюбі новий коштовний автомобіль. Також ОСОБА_1 залишився сімейний бізнес.

Щодо розписки ОСОБА_2 від 01.04.2010 слід зазначити наступне. Вона була складена в день укладення мирової угоди і під тиском ОСОБА_1 Жодних коштів від нього ОСОБА_2 не отримувала. Вказане підтверджується і тією обставиною, що в розписці відсутня сума начебто отриманих від заявника коштів. Проте що ОСОБА_1 передав кошти і в якій сумі, він також не вказує і у своїй заяві.

Відповідно до положень ст.ст.180, 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно із ч.ч. І, 2 ст.189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно ч.І ст.190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договір про припинення права на аліменти не укладався і нотаріально не посвідчувався. Дозвіл органу опіки і піклування на припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно відсутній. Також в процесі виконання рішення суду між стягувачем і боржником мирова угода щодо припинення аліментів не укладалась.

Письмова відмова ОСОБА_2 від аліментів, не є договором про припинення права на аліменти у розумінні ст.190 СК України і суперечить інтересам дітей.

Згідно положень статті 27 Конвенції “Про права дитини”, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.91 р., де передбачено право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

В зв’язку з вищенаведеним, вимога ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами є безпідставною та такою, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягає відхиленню.

Третя особа, Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, пояснень щодо позову або відзиву до суду не подавала.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат ОСОБА_9, позовні вимоги підтримали з наведених підстав, просили задовольнити. В подальшому позивач, будучи повідомленим належним чином про розгляд справи, не з’явився, заяв про закінчення розгляду справи за його відсутності не подавав, проте сторони щодо цього заперечень не надали.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у їх задоволенні відмовити. Додатково зазначила, що заборгованість позивача по аліментам на даний час складає близько 92000 грн., звернулась у 2017 р. до виконавчої служби повторно, оскільки з’ясувала, що втратила оригінал виконавчого листа та зверталась до суду для вирішення питання про видачу їй дублікату замість втраченого в період з 2010 до 2017 р.р. Чому писала розписку та заяву про повернення виконавчого листа вже не пам’ятає. Весь час з 2010 року до 2017 року до позивача не зверталась за допомогою в утриманні дітей, він не допомагав, вона утримала їх сама. Внаслідок погіршення матеріального стану звернулась у 2017 для відновлення стягнення аліментів. В подальшому відповідач, будучи повідомленою належним чином про розгляд справи, не з’явилась, заяв про закінчення розгляду справи за її відсутності не подавала, проте сторони щодо цього заперечень не надали.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_4, у судовому засідання проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи – Смілянського міського відділу державної виконавчої служби державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_10, у судовому засіданні зазначив, що Смілянським МРВ ДВС в Черкаській області здійснюється виконавче провадження по примусовому виконанню дубліката виконавчого листа №703/2661/17, виданого 06.11.2017 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.11.2009 р. та до їх повноліття. Також відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» та ст.194 СК України на час відкриття виконавчого провадження було обраховано заборгованість по сплаті аліментів за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання, тобто з 27.12.2014 р.. В наступні судові засідання цей представник не з’явився, заяв щодо закінчення розгляду справи за його відсутності не надійшло. Представник третьої особи, ОСОБА_10, у судовому засіданні, під час закінчення розгляду справи у судових дебатах при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами на підтвердження їх позиції, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Так, під час судового розгляду сторонами визнано, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2009 року у цивільній справі №2-3225/09 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 року до їх повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи, що сторонами визнається прийняття Смілянським міськрайонним судом Черкаської області рішення від 07 грудня 2009 р., та його чинність, а тому зазначені обставини доказуванню не підлягають.

Відповідно до ч.1 - 4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 та ч.6 ст.82 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Під час судового розгляду даної цивільної справи сторони з клопотаннями щодо витребування доказів у зв’язку з неможливістю самостійно надати такі, не зверталися.

Крім того, в ході судового розгляду підстав для збирання доказів, що стосуються предмету спору, за ініціативи суду, не встановлено.

Під час судового розгляду встановлено, що на виконання рішення суду про стягнення аліментів Смілянським міськрайонним судом 07.12.2009 р. було видано виконавчий лист, який відповідачем було пред’явлено до примусового виконання, відкрито виконавче провадження. Проте в подальшому, за заявою стягувача ОСОБА_2 01.04.2010 р. до Смілянського відділу ДВС про завершення виконавчого провадження та старшим державним виконавцем Смілянського відділу ДВС ОСОБА_6 їй було повернуто виконавчий лист №2-3225, виданий 07 грудня 2009 р., що підтверджується постановою ВП №16784528 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 01.04.2010 та копією супровідного листа№2659 від 01.04.2010, щодо яких у суду відсутні сумніви в їх достовірності на належності (а.с. 7, 46).

Відповідно до Акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2014 зазначене закінчене провадження за в/л №2-3225 від 07.12.09 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було знищено (за №1218) (а.с.53-56).

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_2 від 01 квітня 2010 р. за її підписом ОСОБА_2, оригінал якої зберігаєтьсь у позивача, з якої вбачається, що ОСОБА_2 дійсно отримала від ОСОБА_1 кошти в рахунок сплати аліментів на утримання дочок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, всю суму повністю до їх повноліття, а тому ніяких претензій щодо стягнення аліментів на утримання дітей до їх повноліття та участі батька – ОСОБА_1 у додаткових витратах на дітей не маю і в подальшому мати не буду (а.с.9).

Розглядаючи питання щодо вільності волевиявлення стягувача на написання заяви про повернення виконавчого листа, яке відповідачем не визнається, суд, з урахуванням досліджених письмових доказів вважає його добровільним, з огляду на наявність станом на 01.04.2010 р. підстав для його повернення, враховуючи зазначені у розписці посилання саме на відсутність матеріальних претензій по сплаті аліментів станом на 01.04.2010 р., а тому не приймає до уваги заперечення сторони відповідача щодо написання її під примусом та відсутності вільного волевиявлення.

Також у судовому засіданні встановлено, та сторонами не оспорюється, що в період з 2010 до 2017 р.р. відповідач не зверталась із заявами про примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів з невідомих причин. Про втрату виконавчого листа дізналась лише 2017 р., маючи намір на його повторне пред’явлення до виконавчої служби, оскільки погіршився її матеріальний стан, у зв’язку з чим звернулась із заявою про видачу його дубліката. За цей час до позивача з вимогами про добровільну сплату ним аліментів, додаткових коштів на утримання дітей не зверталась, доказів цього суду надано не було.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.10.2017 р. заяву ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого листа було задоволено (а.с.5).

Після отримання 06.11.2017 дубліката виконавчого листа №703/2661/17 стягувач, ОСОБА_2 звернулась до виконавчої служби 27.12.2017 р. із відповідною заявою (а.с.8), на підставі якої 29.12.2017 постановою головного державного виконавця Смілянського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області ВП №55447601 було відкрито виконавче провадження (а.с.6).

Згідно положень статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.194 СК України (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.

З урахуванням викладених підстав державним виконавцем було складено розрахунок заборгованості по аліментах відповідно до вимог ст.71 Закону… за період з 27 грудня 2014 р. до 12.07.2018 р. (дату складання розрахунку) (а.с.11), та в подальшому було складено нові розрахунки станом на 01.03.2019 та останній станом на 01.04.2019, заборгованість за якими складає суму 89413,44 грн. (а.с.52,58).

Розрахунок заборгованості сторонами не оспорено, складено уповноваженою особою, а тому приймається судом до уваги, визнається належним і допустимим доказом.

Доказів скасування чи зміни рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2009 року у цивільній справі №2-3225/09 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 року до їх повноліття, матеріали справи не містять, в зв’язку з чим суд приходить до висновку, що вказане рішення набрало законної сили, відтак згідно ст.124, 129 Конституції України, ст.18 ЦПК України є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

На час виконання розрахунку за минулий період, зокрема з 27.12.2014 до 04.10.2016, діяла редакція ч.3 ст. 197 СК України, за якою суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти, але вказана редакція діяла до 05.10.2016 року та Законом України від 02.06.2016 р. N 1404-VIII частину третю ст.197 СК України виключено.

Враховуючи, що згідно ч.3, 4 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» сума заборгованості визначається виконавцем, а згідно ч.3 ст.197 СК України (на час вчинення окремої процесуальної дії – нарахування заборгованості за аліментами) до 04.10.2016 р. ОСОБА_2 зобов»язана зазначити та довести поважність непред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки про рішення суду про стягнення аліментів їй було відомо з дня його ухвалення - 07 грудня 2009 року (10 років тому), при цьому поважність непред’явлення виконавчого листа понад 7 років нею у судовому засіданні не доведено, а тому в цій частині позовні вимоги обґрунтовані.

Відповідний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 в справі №523/1974/16-ц, який обов’язковий до врахуванням судами під час ухвалення рішення в аналогічних спорах.

Щодо звільнення від сплати заборгованості за період з 05.10.2016 р. до 12.07.2018 суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Як зазначив під час судового розгляду позивач ОСОБА_1, 01 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено мирову угоду про поділ спільного майна подружжя та вирішено питання щодо сплати ним аліментів на неповнолітніх дочок. В інтересах неповнолітніх дітей він відмовився від своєї частки в квартирі і ОСОБА_2 було виділено у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. За проханням ОСОБА_2 та за домовленістю з нею, він залишив все майно, яке знаходилося у вищевказаній квартирі їхнім дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рахунок сплати аліментів.

Вищевказані доводи позивача під час судового розгляду заперечив представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4, який зазначив, що дійсно 01 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено мирову угоду, якою поділено спільне майно подружжя, при цьому питання щодо сплати аліментів або передачі майна в рахунок сплати аліментів за вказаною мировою угодою не визначено.

Разом з тим, мирової угоди укладеної 01 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, на яку вказують у своїх доводах позивач та представник відповідача, матеріали цивільної справи не містять та останніми не надані, що позбавляє суд об’єктивної можливості підтвердити або спростувати вищевказані доводи позивача та представника відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 щодо укладення 01 квітня 2010 року з ОСОБА_2 мирової угоди про поділ спільного майна подружжя, якою вирішено питання щодо сплати ним аліментів на неповнолітніх дочок, а також доводи представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4 про те, що вказаною мировою угодою питання щодо сплати ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дочок не вирішувалося.

Крім того, згідно ч.1 ст.190 СК України (в редакції 01.04.2010), той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Разом з тим, доказів укладення у встановленому законодавством порядку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про припинення права на аліменти для дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, матеріали справи не містять та позивачем не надано, в зв’язку з чим суд не приймає до уваги до доводи позивача ОСОБА_1 щодо його відмови від своєї частки в квартирі АДРЕСА_1 в інтересах неповнолітніх дочок.

Також, суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 про те, що за проханням ОСОБА_2 та за домовленістю з нею, він залишив все майно, яке знаходилося у квартирі АДРЕСА_1, їхнім дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рахунок сплати аліментів, оскільки зазначені доводи жодним наявним у матеріалах цивільної справи доказом не підтверджується.

Крім того, позивач ОСОБА_1 однією з обставин, яка на його думку, являється для підставою для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, зазначає розписку ОСОБА_2 від 01 квітня 2010 року, відповідно до якої остання отримала від нього кошти в рахунок сплати аліментів на утримання дочок – ОСОБА_6 та ОСОБА_4, всю суму повністю до їх повноліття і ніяких претензій щодо стягнення аліментів на утримання дітей до їх повноліття та участі батька у додаткових витратах на дітей не має і в подальшому мати не буде.

Зі змісту розписки від 01 квітня 2010 року за підписом ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2, 1972 р., проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9, дійсно отримала від ОСОБА_1 кошти в рахунок сплати аліментів на утримання дочок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, всю суму повністю до їх повноліття, а тому ніяких претензій щодо стягнення аліментів на утримання дітей до їх повноліття та участі батька – ОСОБА_1 у додаткових витратах на дітей не маю і в подальшому мати не буду (а.с.9).

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Враховуючи зазначену норму чинного законодавства України, суд вважає, що сплата ОСОБА_1 01 квітня 2010 року на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у повній сумі до повноліття останніх повинна була відбуватися на підставі відповідного договору укладеного в письмовій формі та посвідченого нотаріально, та жодним чином не на підставі розписки відібраної від отримувача коштів за невідомих обставин.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи, що сторонами належним чином не було укладено договір про припинення аліментів в порядку, передбаченому ст.ст. 189-190 СК України, а тому суд приймає заперечення сторони відповідача щодо недопустимості в якості доказу та нікчемності як договору, розписки ОСОБА_2 від 01.04.2010 р. про відмову від стягнення аліментів, і з цих підстав твердження сторони позивача про відсутність заборгованості є помилковим.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, розписка ОСОБА_2 від 01 квітня 2010 року, яка складена без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення, жодним чином не звільняє ОСОБА_1 від стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.197 СК України (в чинній редакції), за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Як зазначено в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»- суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Так, позивач ОСОБА_1 вказує на наявність підстави для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, якою вважає те, що його син – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, тяжко хворіє з червня 2018 року та по теперішній час перебуває на стаціонарному лікуванні в Черкаському обласному онкологічному диспансері з діагнозом – гострий лімфобласний лейкоз, гострий період. З сином постійно знаходиться дружина позивача – ОСОБА_8, яка не працює і перебуває на утриманні позивача. Сину позивача терміново потрібна операція з пересадки кісткового мозку, яка проводиться за кордоном. Вартість вказаної операції приблизно 200 тисяч доларів США. Позивач вищевказаних коштів на лікування сина не має та його сім’я перебуває в дуже тяжкому матеріальному становищі.

Відповідно до довідки №4 виданої управителем ОСББ «Еверест – Сміла» ОСОБА_11 14 лютого 2018 року, ОСОБА_1 за зареєстрований та проживає з 26 липня 2013 року за адресою: АДРЕСА_4, та має склад сім’ї: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10. Дружина – не працює за станом здоров’я. Малолітній син – знаходить на утриманні батька (а.с.12).

Разом з тим, доказів, які свідчать про те, що дружина ОСОБА_1 – ОСОБА_8 не працює за станом здоров’я та перебуває на утриманні чоловіка матеріали цивільної справи не містять.

Згідно довідки виданої 29 червня 2018 року КЗ «ЧООД» ЧОР, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, знаходиться на Д обліку в КЗ «ЧООНД» ЧОР з 27 червня 2018 року по теперішній час (тобто станом на 29 червня 2018 року) з діагнозом: гострий лімфобласний лейкоз, Т клітинний, перший гострий період. Рекомендовано оформлення державної соціальної допомоги дітям – інвалідам, згідно наказу МОЗ України від 08 листопада 2001 року №454/471/516 (розділ ХУІІ, п.2, п.2.25 С 91,0) (а.с.13).

Відповідно до медичного висновку №84 на дитину (підлітка) – інваліда з дитинства у віці до 18 років (направляється в орган соціального забезпечення по місту проживання батьків або опікунів) виданої ЛКК Комунального закладу «Центр первинної медико – санітарної допомоги» 05 липня 2018 року, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, батьком якого являється ОСОБА_1, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_12, має захворювання С91.0 (а.с.14).

З вищевказаних письмових доказів дійсно вбачається наявність у сина позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, захворювання, що відповідно до наказу МОЗ України від 08 листопада 2001 року №454/471/516, що дають право на одержання державної соціальної допомоги строком на 5 років.

Разом з тим, суддя не являється фахівцем у галузі медицини, в зв’язку з чим позбавлений об’єктивної можливості прийти до висновку щодо необхідності, за наявності зазначеної у довідці виданої 29 червня 2018 року КЗ «ЧООД» ЧОР, проведення операції та вартості її проведення, в зв’язку з чим зазначені обставини зобов’язана довести, належними та допустимими доказами, сторона, яка посилається на вказані обставини.

Однак, позивач ОСОБА_1 доказів необхідності проведення операції його сину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, вартість якої, з його слів, приблизно 200 тисяч доларів США, суду не надав, в зв’язку з чим такі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні справи по суті.

Також, матеріали цивільної справи не містять доказів перебування сім’ї позивача ОСОБА_1 у тяжкому матеріальному становищі.

Проте, з урахуванням положень ст. 82 ЦПК України, а саме визнання відповідачем та її представником наведених позивачем обставин, є підставою для звільнення від доказування в цій частині, а тому свідчать про наявність складної хвороби у дитини позивача, яка потребує коштовного оперативного втручання, що є наслідком скрутного матеріального стану з часу її виявлення – червня 2018 року, а тому вважає їх доведеними в цій частині.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність обставин згідно з положенням ч.2 ст. 197 СК України для повного звільнення від сплати заборгованості позивача за аліментами за період з червня 2018 (виявлення тяжкої хвороби у дитини позивача) до 12 липня 2018 (зазначений період у позовних вимогах), оскільки вона виникла внаслідок тяжкої хвороби неповнолітньої дитини позивача, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, який потребує коштовного лікування, що має істотне значення та враховується судом.

Статтею 51 Конституції України передбачено право дітей на матеріальне утримання з боку батька та право на повноцінне життя і всебічний розвиток.

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтями 18, 27 «Конвенції про права дитини» (ратифікованої постановою ВР України №789-XII від 27 лютого 1991 року) встановлено, що батьки несуть загальну та однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, зважаючи на засади справедливості та обґрунтованості заявлених вимог, безумовного додержання прав всіх учасників справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись до ст.ст.51, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 7, 180, 181, 183, 189, 190, 194, 195, 197 СК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 15, 16, 18, 76-82, 223, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст.12, 202, 216, 219 ЦК України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Смілянський міський відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів, - задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 від від сплати заборгованості по аліментах за період з 27 грудня 2014 року по 04.10.2016 року, та з червня 2018 по 12 липня 2018 року, присуджених рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.12.2009 р. у справі №2-3225/2009 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дочок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2009 р. до їх повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області, а матеріали справ надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено та проголошено 02.04.2019 о 13.00 год.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: 20700, АДРЕСА_5, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач – ОСОБА_2, адреса: 20700, АДРЕСА_6, РНОКПП НОМЕР_2.

Третя особа – Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, адреса: 20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Житомирська, буд.6.

Головуючий: Л. А. Пасацька