ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2019 р. Справа№ 918/229/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

За участю представників учасників процесу згідно протоколу судового засідання від 20.03.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 918/229/17 (головуючий суддя Усатенко І.В., судді: Спичак О.М., Пукшин Л.Г., м. Київ, повний текст рішення складено 06.11.2017)

за позовом Селецької сільської ради, с. Селець, Дубровицький р-н, Рівненська обл.

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Кабінет Міністрів України, м. Київ

2) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

3) Рівненська обласна державна адміністрація, м. Рівне

4) Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, м. Рівне

5) Департамент з питань будівництва та архітектури Рівненської державної адміністрації, м. Рівне

6) Дубовицька районна державна адміністрація, м. Дубровиця, Рівненська обл.

7) Міністерство фінансів України, м. Київ

про визнання додаткової угоди до договору недійсною

ВСТАНОВИВ:

Селецька сільська рада (далі - позивач, замовник) звернулася з позовом до Господарського суду Рівненської області до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач, Нафтогаз), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Рівненська обласна державна адміністрація, Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент з питань будівництва та архітектури Рівненської державної адміністрації, Дубровицька районна державна адміністрація про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору № 14/566/11 від 15.03.2011.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.04.2017 справу № 918/229/17 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

03.07.2017 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла заява в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив:

- поновити строки позовної давності;

- пункти 1.1., 2.3.13 договору № 14/566/11 від 15.03.2011, укладеного між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області в частині повернення коштів Селецькою сільською радою Нафтогазу не за рахунок субвенцій з державного бюджету визнати недійсними;

- пункти 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору 14/566/11 від 15.03.2011, укладеного між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області визнати недійсними.

Подана позивачем заява про «збільшення позовних вимог» розцінена місцевим господарським судом, як заява про зміну предмету позову та прийнята судом до розгляду. В подальшому розгляд позовних вимог здійснювався з врахуванням вказаної заяви.

Позовні вимоги мотивовані недійсністю п. 1.1., 2.3.1.3 договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та п. 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору № 14/566/11 від 15.03.2011 з тих підстав, що відповідні пункти договору та додаткової угоди суперечать Цивільному кодексу України, Бюджетному кодексу України, Закону України «Про трубопровідний транспорт» та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та територіальної громади Селецької сільської ради.

Позивач вважає, що договір № 14/566/11 від 15.03.2011 укладено ним з огляду на те, що законодавство на момент його укладання містило норми про повернення коштів витрачених на добудову мереж постачання природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету. В подальшому, такі норми були виключені із чинного законодавства, а до договору № 14/566/11 від 15.03.2011, укладеного між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області була укладена додаткова угода № 1 від 28.05.2012 за умовами п. 2.3.14, п. 2.3.15 якої замовник зобов'язаний протягом року наступного за роком введення об'єкту в експлуатацію повернути Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкту. В п. 2.3.15 додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 вже не було визначено джерело отримання коштів Селецькою сільською радою на відшкодування коштів Нафтогазу. Проте, як з'ясувалося пізніше, при укладанні як основного договору так і додаткової угоди до нього субвенції з державного бюджету на добудову газопроводу взагалі не виділялися. Враховуючи вказане, на думку, позивача, умови вказаних договорів щодо повернення Селецькою сільською радою коштів, отриманих на добудову газопроводу не за рахунок коштів державного бюджету, порушують розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» та ст. 48 Бюджетного кодексу України (надалі-БК України).

Між тим, позивач просив поновити строки позовної давності. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку позовної давності позивач вказав, що при укладанні основного і додаткового договорів сільрада виходила із того, що договори укладаються на підставі відповідного законодавства, зокрема Закону України «Про трубопровідний транспорт», який передбачив типову форму договору, та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», яке передбачало витрати на добудову газопроводу за рахунок державного бюджету. Разом з тим, позивач не набув ніяких майнових прав на об'єкт, договір не відповідає вимогам спеціального законодавства та суперечить державним та суспільним інтересам.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 918/229/17 (головуючий суддя Усатенко І.В., судді: Спичак О.М., Пукшин Л.Г., м. Київ, повний текст рішення складено 06.11.2017) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на пропуск строку позовної давності, зазначивши, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою відмови у позові.

При цьому, за мотивувальною частиною судового рішення, суд дійшов висновку про те, що п. 1.1., 2.3.13 договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та п. 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору 14/566/11 від 15.03.2011 в частині повернення коштів Селецькою сільською радою Нафтогазу не за рахунок субвенцій з державного бюджету, є нікчемними (недійсними в силу закону), зокрема, положень ч. 3 ст. 48 БК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 918/229/17 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з інших підстав, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Аргументуючи доводи апеляційного оскарження відповідач наголосив на наступному:

- місцевим господарським судом неправомірно прийнято до уваги заяву позивача про «збільшення позовних вимог», оскільки фактично ця заява є іншим позовом, а тому суд не мав правових підстав для її прийняття;

- сторони укладаючи Договір (в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1) були вільними у визначенні його умов та положень, а проведення розрахунків за рахунок коштів сільради є цілком законним;

- умови договору та додаткової угоди не порушують бюджетне законодавство, оскільки між сторонами виникли не бюджетні, а майнові відносини і застосування бюджетного законодавств до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим, а позивач безпідставно ототожнює поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання" які є різними;

- скаржник вважає, що місцевий господарський суд залишив поза увагою той факт, що державною адміністрацією вживались заходи направленні на включення до місцевого бюджету видатків для розрахунків з Нафтогазом, тобто, бездіяльність органів державної влади фактично стала підставою для звільнення замовника будівництва об'єкта газопостачання від відповідальності;

- Розпорядженням №1001 не визначено чіткого механізму та ресурсу на відшкодування Державою коштів, витрачених НАК "Нафтогаз України" на добудову підвідних газопроводів. Вказане розпорядження спрямоване на соціально-економічний розвиток Рівненської області, а також забезпечення потреб регіону та безпосередньо територіальної громади;

- виходячи з меж правового регулювання Бюджетного кодексу України вбачається, що останній не охоплює господарські правовідносини, а норма ст. 48 БК України вказує на недійсність бюджетного зобов'язання, а ніяким чином не господарського договору;

Відтак, враховуючи доводи відповідача, викладені у апеляційні скарзі та письмових поясненнях, Нафтогаз, заперечуючи нікчемність окремих пунктів договору та додаткової угоди, просив скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову з інших підстав.

Селецька районна рада не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Під час судового засідання від 20.03.2019 представники позивача просили колегію суддів апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення залишити без змін, як таке, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Та наголосили на правомірності висновків суду про нікчемність окремих частин договору та додаткової угоди.

Рівненська обласна державна адміністрація (третя особа-3) у відзиві на апеляційну скаргу зазначила про те, що зобов'язання органів місцевого самоврядування щодо повернення позивачу коштів, отриманих на добудову підвідних газопроводів могли бути включені до Договору, за умови наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно з інформацією, отриманою від органів місцевого самоврядування, протягом 2011-2017 років Законами України "Про Державний бюджет України" не передбачалося повернення коштів НАК "Нафтогаз України" за добудову підвідних газопроводів. Крім того, вказано, що в разі укладення договору протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 918/229/17 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 14.12.2017.

В подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 було зупинено провадження у справі № 918/229/17 до закінчення розгляду Верховним Судом частково пов'язаної справи № 918/33/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 у справі № 918/229/17 поновлено апеляційне провадження по справі № 918/229/17 та зупинено провадження у справі № 918/229/17 до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень, а саме розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 918/33/17.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 918/229/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2018, справу № 918/229/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 у справі № 918/229/17 прийнято зазначену апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 918/229/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.; зобов'язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду у касаційному порядку судових рішень, зокрема розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 918/33/17.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 918/229/17 поновлено провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2019; зобов'язано учасників справи завчасно, а саме до 06.02.2019, надати письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 918/229/17 відмовлено у задоволенні заяви Селецької сільської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні на 11.02.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі № 918/229/17 відкладено розгляд апеляційної скарги у справі № 918/229/17 на 13.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 918/229/17 заяву Селецької сільської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; проведення судового засідання у справі № 918/229/17 призначено на 13.03.2019; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Рівненської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги у справі № 918/229/17 на 20.03.2019.

До судового засідання від 20.03.2019 не з'явилися представники третіх осіб -2, -3, -4, -5, -6, -7, які повідомлялись про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що треті особи -2, -3, -4, -5, -6, -7 належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що їх явка обов'язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача, відповідача та третьої особи-1.

У судовому засіданні від 20.03.2019 судом апеляційної інстанції було розглянуто клопотання відповідача від 31.01.2018 про залишення позовної заяви Селецької сільської ради без розгляду.

Вказане клопотання відповідача обгрунтоване тим, що правомірність договору договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору були предметом розгляду справи № 918/33/17. За результатом апеляційного перегляду справи Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 рішення місцевого господарського суду по справі залишено без змін та визнано недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору, укладеної НАК "Нафтогаз України" та Селецькою сільською радою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Водночас, у межаї даної господарської справи, суд першої інстанції за мотивувальною частиною судового рішення, дійшов висновку про те, що п. 1.1., 2.3.13 договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та п. 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору 14/566/11 від 15.03.2011 в частині повернення коштів Селецькою сільською радою Нафтогазу не за рахунок субвенцій з державного бюджету, є нікчемними (недійсними в силу закону).

За позицією відповідача, правомірність договору та додаткової угоди до нього вже розглядалась апеляційним господарським судом та не потребує повторного розгляду. Відтак, за наведених обставин, позов у даній справі слід залишити без розгляду на підставі ч.1 ст. 275, ст. ст. 278, 226, 231 ГПК України.

У судовому засіданні від від 20.03.2019 представник відповідача підтримав зазначене клопотання, з викладених вище підстав.

Представник позивача заперечував проти задоволення зазначеного клопотання, наголосив на його безпідставності не необгрунтованності.

Представник третьої особи-1 залишив зазначене клопотання на розсуд суду.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги доводи та заперечення обох сторін, дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, з огляду на його необґрунтованість. При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідач, посилаючись на залишення позову без розгляду з підстав п. 3 ч.1 ст. 226 ГПК України, не звернув увагу на те, що предмет і підстави в господарських справах № 918/33/17 і у даній справі не є ідентичними.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №43 від 20.01.2010 та Розпорядження КМУ №1881-р від 13.09.2010) була погоджена пропозиція Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування компанією робіт з добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого НАК «Нафтогаз України» переліку. (п. 1 розпорядження) (надалі - Розпорядження).

Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Міністерству палива та енергетики доручено забезпечити контроль за обґрунтованістю та цільовим використанням коштів, виділених на добудову зазначених газопроводів, та забезпечити включення до фінансових планів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» видатків на добудову газопроводів відповідно до затвердженого Компанією переліку (п. 6, 7 Розпорядження).

Фінансовий план Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на 2011 рік було затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 № 211-р, зміни до фінансового плану Компанії внесено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2011 № 1061-р.

Витрати на капітальні інвестиції у 2011 році заплановані у обсязі 1 441, 6 млн. грн. Однією із основних статей у складі капітальних витрат було: будівництво газопроводів - 996, 2 млн. грн. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», за поданням регіональних органів управління, Компанією сформовано та затверджено перелік підвідних газопроводів, добудову яких передбачається здійснити за рахунок коштів НАК «Нафтогаз України».

Н виконання розпорядження КМУ від 26.08.2009 №1001-р і діючого законодавства України, 15.03.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області було укладено договір № 14/566/11 про фінансування спорудження об'єкта газопостачання (далі за текстом - договір).

Відповідно до договору Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу та погодженого Мінпаливенерго України «Переліку об'єктів газопостачання у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (далі - перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (додаток 1), здійснює фінансування добудови будівництва) об'єкта газопостачання: «Підвідний газопровід високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл Селець та Ясинець Дубровицького району Рівненської області» (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову (будівництво) об'єкта, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) об'єкта (1.1).

Замовник є власником частини (цілісного) об'єкта, добудованої (збудованої) за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного об'єкта у державну власність (1.2).

Нафтогаз зобов'язаний при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови (будівництва) об'єкта в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період, згідно з додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України. Замовник зобов'язаний забезпечити виконання всіх належних дій для добудови (будівництва) об'єкта у відповідності до діючого законодавства України та умов договору, в тому числі отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, будівництва та введення в експлуатацію об'єкта і передачу його у Державну власність згідно з діючим законодавством України (2.3.1).

Здійснювати за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із добудовою (будівництвом) об'єкта згідно з діючим законодавством України (2.3.2).

Забезпечити облік та контроль за використанням коштів, отриманих від Нафтогазу для виконання зобов'язань, передбачених цим договором. Відкрити окремий рахунок в регіональному відділенні Державного казначейства або уповноваженого банку для отримання грошових коштів, які будуть перераховуватись Нафтогазом за цим договором та негайно, протягом 5 (п'яти) робочих днів, письмово повідомляти Нафтогаз про зміну реквізитів для перерахування коштів (2.3.4).

У будь-який час на вимогу Нафтогазу надавати усю інформацію про виконання умов цього Договору, а також всіх інших документів і матеріалів, пов'язаних з виконанням цього Договору (2.3.7).

Щомісячно, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, а також після повного виконання зобов'язань за договором, надавати Нафтогазу інформаційну довідку про виконання договору та звіт про використання коштів за формою згідно з додатком 2, підписаний уповноваженими відповідальними особами замовника і завірений його печаткою, та реєстр платежів, здійснених Нафтогазом на добудову (будівництво) об'єкта, завірений відділенням державного казначейства або уповноваженого банку. Інформація та документи надаються цінним листом або вручаються уповноваженим особам Нафтогазу під розпис. Подання замовником щомісячної інформації не залежить від вимог Нафтогазу про подання поточної інформації щодо виконання договору (2.3.8). У разі неможливості виконання договірних зобов'язань повідомити Нафтогаз протягом 3 (трьох) робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню договору, з обов'язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з Нафтогазом рішення щодо подальшого виконання договору (2.3.9.).

Після завершення робіт по добудові (будівництву) об'єкта, забезпечити виконання п. 5 Розпорядження, а саме:

- в обов'язковому порядку забезпечити прийняття у власність усіх інших часток незавершеного будівництва об'єкта, що будувались у відповідності до затвердженої проектно - кошторисної документації на об'єкт, з подальшою їх передачею, як цілісного об'єкта у державну власність та введенням в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати виконання Нафтогазу на добудови (будівництва) об'єкта (2.3.12).

- протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Нафтогазом добудови (будівництва) об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об'єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету (2.3.13).

Загальний обсяг фінансування за цим Договором (ціна Договору) складає 7 760 002 грн., в тому числі ПДВ 1 293 333,67 грн. (3.1). Вартість добудови (будівництва) об'єкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої переліком (3.2). Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період (3.3). Фінансування робіт з добудови (будівництва) об'єкта за договором здійснюється згідно з додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору (3.4).

У випадку порушення замовником зобов'язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни договору (4.3). Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови (будівництва) об'єкта (4.4). Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору (4.5). В разі невиконання пункту 2.3.12, 2.3.14 або 2.3.15 договору замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з договором (4.6). Замовник не несе відповідальності перед Нафтогазом за невиконання п. 4.3. Договору, в разі відсутності субвенцій з Державного бюджету (4.7). Замовник несе повну відповідальність за будь-які дії вчинені ним щодо реалізації цього договору та за цільове використання коштів, отриманих від Нафтогазу за Договором (4.8).

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови (будівництва) об'єкта згідно з договором (7.1).

На виконання п. 4 Розпорядження було прийнято розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 25.05.2012 № 256 «Про передачу об'єктів газопостачання у державну власність».

Відповідно до вищезазначеного розпорядження головне управління з питань будівництва та архітектури облдержадміністрації та районні державні адміністрації спільно з органами місцевого самоврядування повинні:

- вжити заходів щодо забезпечення передачі у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс ПАТ «Рівнегаз» з приєднанням до неприватизованої частини основних фондів, що належить до державної власності, об'єктів газопостачання населених пунктів області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь НАК «Нафтогаз України», після вводу їх в експлуатацію, згідно з переліком, що додається.

До вказаного переліку зокрема відноситься об'єкт - «Південний газопровід високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл Селець та Ясинець Дубровицького району Рівненської області» (замовник - Селецька сільська рада Дубровицького району);

- у встановленому законодавством порядку підготувати документи щодо внесення змін бо бюджетних призначень та розроблення бюджетних запитів на забезпечення бюджетних видатків для розрахунків з НАК «Нафтогаз України» в межах здійсненого нею фінансування на добудову відповідних газопроводів.

В подальшому, 28.05.2012 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району було укладено додаткову угоду № 1 до договору №14/566/11 від 15.03.2011.

Відповідно до угоди статтю 1 «Предмет договору» викладено в наступній редакції:

« 1.1. Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу «Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (далі - Перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (Додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: «Підвідний газопровід високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл Селець та Ясинець Дубровицького району Рівненської області», замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта».

Статтю 2 «Права та обов'язки сторін» викладено в зміненій редакції. Зокрема, п. 2.3.9., 2.3.15 щодо зобов'язань замовника викладені були в редакції: «у разі неможливості виконання договірних зобов'язань повідомити Нафтогаз протягом 3 (трьох) робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню договору, з обов'язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з Нафтогазом рішення щодо подальшого виконання договору (2.3.9); протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта (2.3.15)».

Відповідно до підпункту 2.4.3., в редакції додаткової угоди замовник є власником частини (цілісного) об'єкта, добудованої за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації.

Статтю 3 «Ціна договору і порядок проведення розрахунків» викладено в наступній редакції: « 3.1. Загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 9 164 313,00 грн. Вартість добудови об'єкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої переліком. (п.3.2). Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період (п.3.3)».

Статтю 4 «Відповідальність сторін» викладено в наступній редакції: «Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань відповідно до умов договору та діючого законодавства України (4.1). У випадку ненадання/надання в неповному обсязі замовником інформації відповідно до п. 2.3.8 договору або порушення строку її надання, Нафтогаз має право припинити фінансування за договором та/або вимагати дострокового повернення суми грошових коштів, що були перераховані Нафтогазом на фінансування добудови об'єкту (4.2). У випадку порушення замовником зобов'язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни договору (4.3). Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови об'єкта (4.4). Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору (4.5). В разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або непідтвердження суми заборгованості замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з договором (4.6).

Не виконання замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду проте не позбавляє замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором (4.7).

Замовник несе повну відповідальність за достовірність даних наданих Нафтогазу при укладенні договору, будь-які дії вчинені ним щодо реалізації цього договору та за цільове використання коштів, отриманих від Нафтогазу за договором. (4.8)».

Статтю 7 «Строк дії договору» викладено в наступній редакції: «7.1. Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об'єкта згідно з договором».

Будівництво підвідного газопроводу високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл Селець та Ясинець Дубровицького району Рівненської області» (замовник - Селецька сільська рада Дубровицького району) було завершено в серпні 2012 року, газопровід введено в експлуатацію та замовником будівництва передано у державну власність і на обслуговування відповідному управлінню по експлуатації газового обладнання, що підтверджено актом приймання - передачі підвідного газопроводу у державну власність на баланс Публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації «Рівнегаз» «Підвідний газопровід до сіл Селець, Ясинець Дубровицького району Рівненської області від 09.10.2012. (рішення Селецької сільської ради Рівненської області від 08.10.2012).

Таким чином, з боку Нафтогаза були виконані його зобов'язання щодо фінансування добудови об'єкта газопостачання, а з боку замовника були виконані його зобов'язання щодо добудови об'єкта та передання його у державну власність.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, наявні підстави для визнання недійними п. 1.1., 2.3.13 договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та п. 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору 14/566/11 від 15.03.2011, якими передбачено обов'язок сільради повернення Нафтогазу грошових коштів, отриманих на будову об'єкта газопостачання, не за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Суд апеляційної інстанції при перегляді даної справи вважає за необхідне взяти до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладені у постанові від 12.10.2018 по справі № 918/33/17, у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 № 18/35/17, де зазначено, що за змістом частини першої статті 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів частини третьої статті 5 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до частини першої статті 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (частина четверта статті 9 ГК України).

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов'язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.

Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Таким чином, результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України вищезгадане розпорядження від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.

Вищезазначені положення Розпорядження (п.1-5) повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

В свою чергу, розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Відтак, згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

При цьому, слід звернути увагу на те, що НАК "Нафтогаз України" створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є Держава.

В свою чергу, взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та Держави, зокрема, і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання відповідачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід зазначити, що позивач (Селецька сільська рада) не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

Іншими словами, зазначеним Розпорядженням на Селецьку сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів, функції контролю, тобто технічні функції з будівництва газопроводу, тощо.

Підтвердженням цих обставин є і той факт, що статус Селецької сільської ради як "замовника будівництва газопроводу" визначався Рівненською обласною державною адміністрацією за погодженням з НАК "Нафтогаз України", що додатково свідчить про участь Держави у цих правовідносинах.

Селецька сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Селецька сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Таким чином, у даних спірних правовідносинах, у справі, що розглядається, безсумнівно потрібно звернути увагу на особливості, які стосуються укладення та виконання Договору. Зокрема, на те, що учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава і що Договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Селецькій сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава. Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

Поряд з цим, доцільно також зазначити, що у відносинах, що виникли за Договором, Селецька сільська рада не є державним замовником, а НАК "Нафтогаз України" не є виконавцем державного замовлення у значенні, що застосовується у Господарському кодексі України. Наведений висновок виходить з того, що відповідно до положень статті 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Водночас, договір, укладений між Селецькою сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 ЦК України).

Надаючи оцінку, умовам договору та додаткової угоди, з врахуванням позовних вимог у справі, слід зазначити таке.

Так, у підпункті 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою) було зазначено, що «протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Нафтогазом добудови (будівництва) об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об'єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету».

Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначенняобґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).

Таким чином, основне положення Договору, змінене у додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації Нафтогазу витрат, понесених на добудову Об'єкта.

Так, відповідно до підпункту 2.3.15 пункту 2.3 додаткової угоди № 1 Селецька сільська рада зобов'язалася протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об'єкта.

Відтак, з наведеного слідує, що саме на Селецьку сільську раду було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.

Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов'язок Селецької сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За змістом ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.(Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Таким чином, в силу вищенаведених приписів, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що п. 1.1., 2.3.13 договору та п. 1.1., 2.3.15, 4.7. додаткової угоди № 1 до договору, в частині повернення коштів Селецькою сільською радою Нафтогазу не за рахунок субвенцій з державного бюджету, суперечать Цивільному кодексу України, Бюджетному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та територіальної громади Селецької сільської ради, оскільки передбачають взяття органом місцевого самоврядування на себе грошових зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань.

Тобто, з аналізу зазначених вимог договору та додаткової угоди слідує, що саме на Селецьку сільську раду перекладено повний обсяз відповідальності за невиконання умов в частині здійснення розрахунків.

Водночас, як неодноразово зазначили учасники даної справи, серед видатків місцевого бюджету Селецької сільської ради положення про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.

Позивач є органом місцевого самоврядування, а у відповідності до положень ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

У відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі за текстом - БК України) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Аналізуючи вищенаведені приписи законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що з огляду на те, що Селецька сільська рада є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів, то укладання будь-яких договорів, на підставі яких останній бере на себе зобов'язання, необхідно здійснювати з врахуванням положень Бюджетного кодексу України, яким регулюються правові засади бюджетних/міжбюджетних відносин.

Згідно з ч.1 ст. 23 БК України, будь - які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч.2 ст. 23 БК України).

Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 8 ч. 1 ст. 2 БК України).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (п. 6. ч.1 ст. 2 БК України).

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 БК України).

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті (ч.ч. 1-4 ст. 22 БК України).

Згідно до приписів ч.1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог ч.2 ст.57 цього Кодексу).

Частиною 3 ст. 48 БК України передбачено, що розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку. (ч.4 ст.48 БК України).

Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства (п. 20 ч. 1 ст. 116 БК України).

Таким чином, з врахуванням наведених приписів ст.ст. 48, 116 Бюджетного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язання позивача щодо повернення грошових коштів, отриманих від відповідача на добудову об'єкта, передбачені п. 1.1., 2.3.13 договору та п. 1.1., 2.3.15, 4.7. додаткової угоди № 1 до договору, могли бути включені у договір та додаткову угоду до договору за умови наявності відповідного бюджетного призначення позивачу на такі видатки на момент укладання договору та додаткової угоди до договору.

Як вже зазначалось вище, доказів наявності відповідного бюджетного призначення позивачу на такі видатки на момент укладання договору та додаткової угоди до договору матеріали справи не містять.

В свою чергу, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 43 від 20.01.2010 та Розпорядження КМУ № 1881-р від 13.09.2010) не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів НАК «Нафтогаз України» профінансованих останнім на добудову об'єктів.

За період з 2009 року по 2014 рік Законами України про Державний бюджет України не передбачалося повернення коштів НАК «Нафтогаз України» за добудову об'єктів газифікації. Рішеннями Селецької сільської ради про сільський бюджет з 2011 по 2016 роки не затверджувалися призначення на повернення коштів ПАТ «НАК Нафтогаз України» за добудову підвідних газопроводів на виконання умов договору та додаткової угоди.

Враховуючи, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1001р не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів НАК «Нафтогаз України» та що позивачу на момент укладання договору та додаткової угоди до договору із спірними пунктами не було надано бюджетних призначень, то позивач не набув в порядку визначеному бюджетним законодавством статусу розпорядника бюджетних коштів відносно спірних правовідносин.

Таким чином, за оцінкою суду апеляційної інстанції, вірним є висновок місцевого господарського суду, про те, що умови укладеного у справі Договору про зобов'язання відповідача повернути позивачу протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування позивачем добудови об'єкта, коштів шляхом перерахування на рахунок позивача, визначені п. 2.3.13 Договору є такими що не відповідають вимогам закону, бюджетному законодавству, а тому не породжують правових наслідків для сторін.

Крім того, у відповідності до ст.63 БК України місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

За приписами ст. 88 БК України до видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; 2) освіту: а) дошкільну освіту; б) загальну середню освіту (навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" за умови, що загальноосвітній навчальний заклад - I ступеня); 3) сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки. З огляду на викладене у позивача (на момент укладання спірних договорів) взагалі відсутнє право здійснювати з його бюджету капітальні видатки на будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів.

Держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України (ст. 85 БК України).

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В п. 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Крім того, вірно відзначив місцевий господарський суд, що факт часткового виконання правочину сторонами не впливає на обставини дотримання сторонами в момент укладання спірних договорів вимог чинного законодавства та не може слугувати підставою для визнання правочину таким, під час укладання якого були дотримані вимоги чинного законодавства. Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до положень ч.4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Водночас, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги, що у відповідності до положень ч. 3 ст. 48 БК України укладання договору протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними, погоджується з висновком суду першої інстанції, що п. 1.1., 2.3.13 договору № 14/566/11 від 15.03.2011 та п. 1.1., 2.3.15., 4.7. додаткової угоди № 1 від 28.05.2012 до договору 14/566/11 від 15.03.2011, укладених між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області, в частині повернення коштів Селецькою сільською радою Нафтогазу не за рахунок субвенцій з державного бюджету, є нікчемними (недійсними в силу закону).

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за доречне звернути увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), ст. 2 ГПК України.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування".

Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

У даному випадку Держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Селецької сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, то зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Селецьку сільську раду обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Доводи відповідача про те, що умови договору та додаткової угоди не порушують бюджетне законодавство, оскільки між сторонами виникли не бюджетні, а майнові відносини і застосування бюджетного законодавств до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим, а позивач безпідставно ототожнює поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання" які є різними судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки такі доводи не ґрунтуються на чинному законодавстві та суперечать ст. 22, 23, 48 БК України, ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду, які здійснено за наслідком надання оцінки заяви позивача про повлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за результатом розгляду яких у задоволенні позову відмовлено з посиланням на пропуск строку позовної давності, зазначивши, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою відмови у позові.

Так, згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Враховуючи викладені норми, позивач звернувся до суду для захисту свого порушено права з пропуском загального строку позовної давності, оскільки договір та додаткова угода до нього були укладені сторонами 15.03.2011 та 28.05.2012 відповідно, а тому трирічний строк позовної давності сплив 15.03.2014 та 28.05.2015 відповідно, в свою чергу позов подано до господарського суду 04.05.2017.

Згідно зі ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду, що оскільки позовні вимоги позивача є доведеними, однак відповідачем у справі заявлено про застосування строків позовної давності, а позивачем в свою чергу не наведено суду жодних поважних причин пропуску строку позовної давності, то відповідно до ст. 267 ЦК України наведене є підставою для відмови у позові з підстав пропущення строку.

Згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Усі інші доводи та міркування відповідача, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Колегія суддів вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодесу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 918/229/17 залишити без змін.

3. Справу № 918/229/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 01.04.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко