open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

Львів

№ 857/406/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л. Я., Святецького В. В.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О. Ю.,

представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_2,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення: 26.11.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 січня 2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6.

В обгрунтування позовних вимог зазначило, що договірні відносини з контрагентами мали реальний характер, що підтверджено необхідними первинними документами та не спростовано контролюючим органом в установленому чинним законодавством порядку, що свідчить про безпідставність донарахування йому грошових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Вказує на перерахування ним податку на доходи фізичних осіб та військового збору з дотриманням норм чинного законодавства. Крім того, вказує на відсутність повноважень у контролюючого органу на застосування санкцій за порушення валютного законодавства та порушення ним норм чинного законодавства при застосуванні пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 08 грудня 2017 року № 2223/13-01-14-08/36769054, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо її змісту і вимог, посилається на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено документальну перевірку ТзОВ «Р-Інжиніринг» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, за результатами проведення якої складено акт від 08 грудня 2017 року № 2223/13-01-14-08/36769054.

Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.11. пункту 14.1. статті 14, підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134, пункту 135.1. статті 135, пункту 138.2. статті 138, пункту 138.4. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що спричинило заниження податку на прибуток на загальну суму 778265 грн, в тому числі за 2014 рік в сумі 315 170 грн, за 2015 рік в сумі 92735 грн, за 2016 рік в сумі 164545 грн, за 9 місяців 2017 року в сумі 205815 грн;

- пунктів 44.1., 44.3., 44.6. статті 44, пунктів 198.1., 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, чим завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 185230 грн, в тому числі за квітень 2014 року в сумі 66980 грн, за травень 2015 року в сумі 9793 грн, за червень 2015 року в сумі 12410 грн, за липень 2015 року в сумі 15715 грн, за вересень 2015 року в сумі 22200 грн, за жовтень 2015 року в сумі 2266 грн, за листопад 2015 року в сумі 27728 грн, за грудень 2015 року в сумі 3874 грн та завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (значення р. 19 декларації) за серпень 2015 року в сумі 9 053 грн, за січень 2016 року в сумі 10 188 грн, за лютий 2016 року на суму 136 грн, за березень 2016 р. в сумі 4 888 грн, що призвело до заниження податкового зобов’язання у вересні 2015 року в сумі 9053 гривень та липні 2016 року в сумі 15212 грн;

- статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження товару по імпорту в іноземній валюті від нерезидентів AS«KOMFORTS» (м. Тукумс, Латвія) по контракту № 09/UK/15 від 20 липня 2015 року, по контракту № 14/UK/15 від 23 жовтня 2015 року, «Синьцзя ОСОБА_3 Жуй» Міжнародна торгова компанія з обмеженою відповідальністю» по контракту № HDR-03-2 від 27 липня 2015 року, фірма «FERROLIS.p.A.»(Італія) по контракту №-03-2 від 28 липня 2014 року;

- статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», в результаті чого нараховано фінансову санкцію в сумі 510 гривень;

- підпункту 14.1.11. пункту 14.1. статті 14, підпункту 164.2.7., підпункту «г» 164.2.17. пункту 164.2. статті 164., підпункту «д» 164.2.17. пункту 164.2. статті 164, підпункту 168.1.1. підпункту 168.1.2. підпункту 168.1.5. пункту 168.1. статті 168, статті 167, пункту 171.1., пункту 171.2. статті 171, підпункту «а» пункту 176.2. статті 176 Податкового кодексу України – не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 29 776, 63 грн;

- пункту 163.1. статті 163, статті 168, статті 171, статті 176, підпункту 1.1., 1.2., 1.4., 1.5. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого не отримано та не перераховано до бюджету військовий збір в сумі 1 032, 38 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки 05 січня 2018 року Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 1009 080 грн, у тому числі 672720 грн за основним платежем та 336360 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 100470 грн., у тому числі 66980 грн за основним платежем та 33490 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № НОМЕР_3, яким до ТОВ «Р-Інжиніринг» застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 838 518, 57 грн; № НОМЕР_4 про застосування штрафної санкції за порушення строків декларування валютних цінностей в розмірі 510, 00 грн; № НОМЕР_5, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 43861,03 грн, у тому числі 29776, 63 грн за основним платежем та 14084,40 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № НОМЕР_6, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військового збору в розмірі 1246,39 грн, у тому числі 1032,38 грн за основним платежем та 214,01 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували правомірність інформації відповідача щодо контрагентів позивача та фактичну безтоварність спірних господарських операцій, податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивачем сплачені з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідачем порушено норми законодавства при застосуванні санкцій за порушення валютного законодавства та пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла у 2014 році) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 цього ж Кодексу, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 цього ж Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як підтверджується матеріалами справи, заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість контролюючий орган вбачає в нереальності проведених господарських операціях з контрагентами ТОВ «Ейс Констакшин мененджмент», ТОВ «ОСОБА_4 буд-інвест», ПП «Хімінвест-2012», ТОВ «Конді-50», ТОВ «Майштрейд», ПП НВФ «Туйлуг», ТОВ «Укрміксі», ТзОВ «Мазурек-груп», ТОВ «Саєр Україна Плюс».

Так, станом на 01 січня 2014 року та 31 грудня 2014 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" рахується кредиторська заборгованість на суму 1416122 грн по господарських операціях з контрагентами ТОВ «Ейс Констакшин мененджмент» у сумі 150000 грн, ТОВ «ОСОБА_4 буд-інвест» у сумі 587349 грн, ПП «Хімінвест-2012» у сумі 678773 грн, яка виникла у 2011-2012 роках.

На підтвердження вказаної кредиторської заборгованості позивачем надано договори про відступлення права вимоги від 26 вересня 2014 року, від 05 січня 2015 року, від 26 вересня 2014 року, повідомлення про відступлення права вимоги, картки рахунків.

Станом на 30 вересня 2017 року за ТзОВ "Р-Інжиніринг" рахується кредиторська заборгованість у сумі 1143412, яка виникла з 01 січня 2013 року перед ТОВ «Конді-50», ТОВ «Майштрейд», ПП НВФ «Туйлуг», ТОВ «Укрміксі», що підтверджується даними бухгалтерського обліку, журналом-ордером, відомостями по рахунках, картками по контрагентах.

04 квітня 2014 року ТзОВ "Р-Інжиніринг" уклало договір купівлі-продажу № 156-Т з ТзОВ «Мазурек-Груп», згідно з умовами якого ТОВ «Мазурек-Груп» (продавець) зобов’язується поставити та передати у власність ТзОВ "Р-Інжиніринг" (покупець) товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

15 квітня 2014 року ТзОВ "Р-Інжиніринг" уклало договір поставки № Р-22 з ТзОВ «Мазурек-Груп», згідно з умовами якого ТОВ «Мазурек-Груп» (постачальник) зобов’язується поставити товар у власність ТзОВ "Р-Інжиніринг" (покупець), а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «Мазурек-Груп» позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, банківських виписок.

06 березня 2014 року ТзОВ "Р-Інжиніринг" уклало з ТОВ «Саєр Україна Плюс» договір поставки № П68, згідно з умовами якого ТОВ «Саєр Україна Плюс» (постачальник) зобов’язується поставити товар у власність ТзОВ "Р-Інжиніринг" (покупець), а покупець зобов’язуться прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Саєр Україна Плюс» позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, акти наданих послуг, експрес-накладні.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт реального здійснення господарських відносин ТзОВ "Р-Інжиніринг" з контрагентами.

Слід зазначити, що придбані ТзОВ "Р-Інжиніринг" у контрагентів товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у процесі своєї господарської діяльності.

Щодо відсутності зазначення в первинних документах певних реквізитів, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що певні недоліки, допущені при заповненні вказаних документів, носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а, відтак, не можуть бути підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки з інших даних випливає, що фактичний рух активів у зв’язку з господарською діяльністю позивача мали місце.

Посилання контролюючого органу на відсутність товаро-транспортних накладних чи інших документів на підтвердження транспортування придбаних товарів не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки такі не є документами первинного бухгалтерського обліку та є обов’язковими лише за договорами перевезення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вищенаведеного, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість з врахуванням господарських відносин з контрагентами, а відтак, протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 та наявність підстав для їх скасування.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 05 січня 2018 року № 000431408 суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Як підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в частині несвоєчасного надходження товару по імпорту в іноземній валюті від нерезидентів AS «KOMFORTS» (м. Тукумс, Латвія) по контрактах від 20 липня 2015 року № 09/UK/15, від 23 жовтня 2015 року № 14/UK/15, «Синьцзя ОСОБА_3 Жуй» Міжнародна торгова компанія з обмеженою відповідальністю» по контракту № HDR-03-2 від 27 липня 2015 року, фірми «FERROLIS.p.A.» (Італія) по контракту від 28 липня 2014 року № 01/2807/14.

Як встановлено судом першої інстанції, по контракту від 28 липня 2014 року № 01/2807/14, укладеному з фірмою «FERROLIS.p.A.» (Італія), з 19 вересня 2014 року по 22 жовтня 2014 року здійснено оплату в сумі 24305,00 Євро. 04 серпня 2015 отримано торгово-матеріальні цінності на суму 9950 Євро. Сума нарахованої пені становить 146 875, 84грн. або 7581,6 Євро (по курсу на дату виникнення заборгованості). Залишок недопоставленого товару складає 14355 Євро. Станом на 20 січня 2016 року авансова оплата за непоставлений товар становила 26660 Євро. 20 січня 2016 року отримано торгово-матеріальні цінності на суму 13 945 Євро. Сума нарахованої пені становить 270753,15 грн або 14355 Євро (33902,17 грн. або 1750 Євро, 96164,54 грн. або 5000 Євро, 93074,42 грн. або 5000 Євро, 47612,02 грн. або 2605 Євро по курсу на дату виникнення заборгованості). Залишок недопоставленого товару складає 12715 Євро.

По контракту від 27 липня 2015 року № HDR-03-2, укладеному з «Синьцзя ОСОБА_3 Жуй» Міжнародна торгова компанія з обмеженою відповідальністю», судом першої інстанції встановлено, що з 07 серпня 2015 року по 28 липня 2016 року здійснено авансову оплату в сумі 17403,40 доларів США. 27 жовтня 2016 року отримано торгово-матеріальні цінності на суму 15807,00 доларів США. Сума нарахованої пені становить 260450,15 грн. або 10868,40 доларів США (169726,90 грн. або 7403,40 доларів США, 90723,25 грн. або 3465 доларів США по курсу на дату виникнення заборгованості). Залишок недопоставленого товару складає 1596,40 доларів США.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про нарахування контролюючим органом загального розміру пені, яка перевищує загальну суму вартості недопоставленого товару, що свідчить про протиправність застосування до позивача штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 05 січня 2018 року № 000431408 та наявність підстав для його скасування.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 05 січня 2018 року № НОМЕР_4 про застосування штрафної санкції за порушення строків декларування валютних цінностей в розмірі 510, 00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49, невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність за порушення валютного законодавства встановлена статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Далі – Декрет № 15-93).

Як підтверджується матеріалами справи, контролюючий орган, приймаюче спірне податкове повідомлення-рішення, застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції згідно з пунктом 2 статті 16 Декрету 15-93.

Абзацом 9 пункту 2 статті 16 Декрету 15-93 встановлено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

З огляду на викладене, оскільки податковий орган не є установою, підпорядкованою Національному банку України, він не є уповноваженим органом щодо застосування до позивача санкцій, встановлених пунктом 2 статті 16 Декрету 15-93, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 2а-0770/2579/11.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність застосування до позивача штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 05 січня 2018 року № НОМЕР_4 та наявність підстав для його скасування.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_5, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 43 861, 03 грн., у тому числі 29 776, 63 грн. за основним платежем та 14 084, 40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 171.1, 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Частиною першою статті 43 Бюджетного кодексу України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно із частиною п’ятою статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Отже, усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету; податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Як підтверджується матеріалами справи, ТзОВ «Р-Інжиніринг» сплачувало суми податку на доходи фізичних осіб за період з жовтня 2014 року по вересень 2017 року в сумі 18862,2 грн на код 11010100 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків у вигляді заробітної плати), не розділяючи платіж на два платежі – з кодом 11010100 і з кодом 11010400 (код 11010400 – податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків, інших, ніж заробітна плата. Станом на 30 вересня 2017 року загальна заборгованість з податку на доходи фізичних осіб становила 9107, 23 грн, яка була сплачена 02 жовтня 2017 року.

Слід зазначити, що Головне управління ДФС у Львівській області здійснило зарахування коштів з податку на доходи фізичних осіб відповідно до кодів бюджетної класифікації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.

Таким чином, оскільки суми податків зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати податкового зобов’язання не є достатньою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов’язання у встановлений законодавством строк, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 13 лютого 2018 року у справі №826/3999/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_5, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 43 861, 03 грн та наявність підстав для його скасування.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 05 січня 2018 року № НОМЕР_6, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військового збору в розмірі 1 246, 39 грн суд зазначає наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Згідно з пунктом 163.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Як видно з акту перевірки, відповідачем встановлено неперерахування до бюджету позивачем військового збору під час нарахування (виплати) оподаткованого доходу за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року в сумі 881, 78 грн.

Як підтверджується оборотно-сальдовою відомістю ТзОВ «Р-Інжиніринг» по рахунку 6426 щодо сплати військового збору, сальдо станом на 01 вересня 2017 року – 928, 95 грн, (граничний термін сплати – 30 вересня 2017 року). У вересні 2017 року сплачено 83,93 грн, залишок до сплати – 845,02 грн, який сплачено 02 жовтня 2017 року.

Таким чином, позивачем здійснено перерахування до бюджету військового збору під час нарахування (виплати) оподаткованого доходу за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, що свідчить про протиправність збільшення йому грошового зобов’язання податковим повідомленням-рішенням від 05 січня 2018 року № НОМЕР_6.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що свідчить про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 813/2160/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

ОСОБА_5

судді

ОСОБА_6

ОСОБА_4

Повне судове рішення складено 29.03.2019 р.

Джерело: ЄДРСР 80804310
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку