open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 755/18407/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Катющенко В.П.

28 березня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Саліхова В.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 36 706,80 грн. та судові витрати у розмірі 1 600 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ВЕЛЛФІН» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом обмежено право позивача на участь в судовому засіданні. Вказує, що позивачем обґрунтовано порядок укладення договору позики з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а не електронного цифрового підпису. Звертає увагу на перерахування позивачем суми позики на картковий рахунок відповідача, що підтверджується листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ».

Вказує на безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст.ст. 79,80 ЦК України та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Відповідач відзив у встановлені законодавством строки не подав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4851/2019

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що належних та достовірних доказів перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача до суду не надано.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав згідно вказаної статті є припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що в підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору позики, позивачем було надано суду заявку відповідача про укладення договору позики та договір позики № 45699 від 09 червня 2016 року, сторонами якого визначено ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. та 1.4. Договору позики № 45699 від 09 червня 2016 року, копію якого надано до суду позивачем, позикодавець зобов'язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 1200 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у пункті 1.5. цього Договору. Строк дії договору становить 30 (тридцять) днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором. Позика надається строком на 30 (тридцять) днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення.

Згідно п. 5.1. Розділу 5 вказаних Правил, рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником.

У відповідності до пункту 6.3. цих Правил у разі прийняття позитивного рішення товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики (а. с. 38-49).

Позивач зазначив, що на підставі заповненої відповідачем заявки, 09 червня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики №45699. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1 200,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Відповідач взяті на себе зобов'язання по договору позики не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 36 706,80 грн.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Матеріали справи свідчать, що позивачем надана копія договору позики № 45699 від 09 червня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник).

У розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» містить зазначення інформації про позикодавця та прізвища, ім'я та по-батькові відповідача, а також надрукований запис «електронний підпис».

ТОВ «ВЕЛЛФІН» зазначило, що ОСОБА_109 червня 2016 року оформив заявку для отримання позики, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача, на підставі якої між сторонами було укладено вищевказаний договір в електронній формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо:

законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об'єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства;

однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 2 даного Закону порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність"та "Про страхування".

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронний цифровий підпис".

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону права та обов'язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів".

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Отже доводи апеляційної скарги про неправомірне застосування судом першої інстанції Закону України «Про електронний цифровий підпис» відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи вищевикладене та встановлення судом першої інстанції, що спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», колегія суддів вважає висновки районного суду про відмову у задоволенні позову правильними.

За наведеного, посилання в апеляційній скарзі на те, що договір позики було укладено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором не знайшло підтвердження в суді апеляційної інстанції, враховуючи вимоги законодавства.

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором позивачем надано копію листа ТОВ «Вей Фор Пей» вих. №137-ВП від 25 вересня 2017 року, а також копію договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ТОВ ФК «Вей Фор Пей».

Згідно із вказаним листом, ТОВ «Вей Фор Пей» 09 червня 2016 року було здійснено перерахування коштів в сумі 1 200 грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 на його картковий рахунок.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом із тим, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам процесуального законодавства, перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про перерахування позивачем суми позики на картковий рахунок відповідача є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне застосування судом першої інстанції ст.ст. 79,80 ЦК України відхиляються колегією суддів, оскільки районний суд посилався на вказані норми права закріплені в цивільно-процесуальному законодавстві.

Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

О.В.Шахова

Джерело: ЄДРСР 80784356
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку