РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/568/19

провадження у справі №2-о/0285/62/19

28 березня 2019 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді………………Літвин О.О.

секретаря………………….……Дуянової Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за правилами окремого позовного провадження

за заявою ОСОБА_1

заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України,

Російська Федерація,

про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року заявник звернувся до суду із заявою, у якій просить встановити юридичний факт його поранення при виконанні обов`язку військової служби 14 серпня 2014 року поблизу населеного пункту Міусінськ Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування заяви зазначає, що у березні 2014 року його було призвано на військову службу до в/ч НОМЕР_1 , в період з 10.05.2014 по 09.09.2014 був залучений та безпосередньо брав участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей, в складі в/ч польової пошти В 2731. 14.08.2014 при виконанні бойових завдань в районі населеного пункту Міусінськ Луганської області отримав мінно-вибухову акубаротравму.

Зазначив, що від встановлення факту його травмування під час захисту Батьківщини, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, залежить отримання ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та обумовлює виникнення прав та обов`язків особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року.

У судове засідання учасники справи не прибули.

Заявник та заінтересована особа Міністерство соціальної політики України подали заяви про розгляд справи без їх участі, окрім того, заявник підтримав свої вимоги у повному обсязі.

Заінтересована особа Російська Федерація була належним чином повідомлена про дату час та місце розгляду справи, однак участі представника в судовому засіданні не забезпечила, заяв та клопотань до суду не подавала.

В зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 у березні 2014 року був призваний на військову службу молодшим сержантом на посаду кулеметника 2 механізованого батальйону до в/ч НОМЕР_1 , у складі якої в період з 10.05.2014 по 09.09.2014 був залучений та безпосередньо брав участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей.

14.08.2014 при виконанні бойових завдань біля населеного пункту Міусінськ Луганської області у складі механізованої роти ОСОБА_1 виконував бойове завдання, під час якого отримав мінно-вибухову акубаротравму внаслідок втручання снаряду в БМП-2, на якому він перебував.

Відповідно до довідок військово-лікарської комісії від 09.09.2014 №1219, від 24.09.2014 № 1448 та 28.10.2014 № 2003 встановлено, що захворювання (травма, поранення, контузія, каліцтво), а саме: стан після перенесеної мінно-вибухової акубаротравми гострого двобічного посттравматичного кохлеарного невриту, пов`язані з проходженням військової служби у в/ч польової пошти НОМЕР_2 .

Довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА №218643 від 20.10.2015 та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії ЖИА №003814 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності.

06.02.2019 заявнику видано посвідчення ветерана війни інваліда війни серії НОМЕР_3 .

Як загальновідомо, у кінці лютого-на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації 20.02.2014.

З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію у відношенні до України.

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України. Вказані факти закріплені постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 № 337-VII.

23.08.2014 розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації.

На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ).

Як підсумок, Україною за наслідками збройної агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Таким чином, при вирішенні зазначеної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим та в силу ч.3 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно з ч.3 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це право також гарантовано статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).

Встановлення факту пораненняпри виконанніобов`язку військовоїслужби 14.08.2014 поблизу населеного пункту Міусінськ Луганської області України, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, породжуватиме для заявника юридичні наслідки набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для нього.

Враховуючи викладене, на підставі аналізу зазначених положень закону, суд приходить до висновку, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Незважаючи на те, що одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005, не порушено, з огляду на наступне.

По-перше, зазначена норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абз.15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. У ч.4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» наведено випадки, коли Україна може застосувати реторсію правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з ч.1 та ч.2 цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування цих приписів закону наголошується у п.19постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

Необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі.

Судом вчасно надсилались на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи.

Представник Російської Федерації у судових засіданнях участі не брав, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляв.

Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку за правилами ст.403 ЦПК України під час розгляду цієї справи не встановлено.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у аналогічних справах, викладену у постановах від 14 березня 2018 року по справі № 363/2981/16-ц (провадження №61-4043 св 18), від 7 березня 2018 року по справі № 759/759/17 (провадження№ 61-3786св18), від 06 червня 2018 року по справі № 428/13977/16-ц (провадження № 61-3831 св 18), від 21 березня 2018 року по справі № 417/3852/17 (провадження № 61-4150св18) та ін.

Оскільки встановлення юридичного факту поранення при виконанні обов`язку військової служби на території Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (який проживає в АДРЕСА_1 ), при виконанні обов`язку військової служби 14 серпня 2014 року поблизу населеного пункту Міусінськ Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.О.Літвин