Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 299/2388/16-ц

провадження № 61-21372 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - колективне підприємство «Агрошляхбуд»,

третя особа - управління Держпраці в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області у складі судді Надопти А. А. від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Куштана Б. В., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В. від 22 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до колективного підприємства «Агрошляхбуд» (далі - КП «Агрошляхбуд»), третя особа - управління Держпраці в Закарпатській області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 1988 року він працював трактористом у КП «Агрошляхбуд». 09 серпня 2018 року його звільнено з роботи на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з появою на роботі в нетверезому стані. Посилаючись на те, що його звільнення відбулось з грубим порушенням законодавства про працю, зокрема, його звільнено без згоди профкому та у порушення гарантій для батька-одинака, передбачених статтею 184 КЗпП України, просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду, яку оцінив у 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 28 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено із додержанням вимог чинного законодавства, поява останнього на роботі у нетверезому стані підтверджена належними та допустимими доказами, які позивач не спростував. Крім того, оскільки профспілкову організацію на підприємстві було ліквідовано, то таке звільнення може проводитися без надання згоди на це організації. На підтвердження права на гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, позивач не надав доказів, що його дружина усунута від виховання дитини і він є батьком-одинаком.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав, що відповідачем при звільненні позивача не було порушено положення трудового законодавства. Суд вказав, що матеріали справи не містять доказів, які б достовірно підтверджували факт виховання та утримання позивачем малолітньої дитини, а тому вважав, що на нього положення статті 184 КЗпП України не розповсюджується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що він є батьком-одинаком та виховує дитину віком до 14 років, а тому відповідно до статті 184 КЗпП України звільнення його з роботи з ініціативи власника не допускається. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування його на роботі у нетверезому стані, а тому звільнення на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 перебував з КП «Агрошляхбуд» у трудових відносинах, працював у відповідача на посаді тракториста.

08 серпня 2016 року у зв'язку з фактами появи ОСОБА_5 на робочому місці в нетверезому стані відповідачем була створена комісія, яка того ж дня склала акт про відмову ОСОБА_4 від проходження медичного огляду для перевірки стану алкогольного сп'яніння.

Згідно з комісійним актом від 09 серпня 2016 року у тракториста

ОСОБА_4 08 серпня 2016 року у період часу з 13.00 до 17.00 год. було виявлено різкий запах алкоголю та порушена координація руху, що могло призвести до негативних наслідків по техніці безпеки, працюючи на механізмі, роботу було зірвано. Від дачі пояснень позивач відмовився

(а. с. 37).

Наказом відповідача від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з появою на роботі у нетверезому стані.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до пункту9 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька.

Відтак для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі матері у вихованні дитини.

За змістом статті 186-1 КЗпП України гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182,

182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

Судами установлено, що позивач ОСОБА_4 перебував у шлюбі із

ОСОБА_6, від якого у них народилася дитина - ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10, 68).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року дружина позивача ОСОБА_6 померла (а. с. 67).

Матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_4 у інших шлюбних відносинах після смерті дружини.

Проживання дитини з батьком підтверджується довідками про склад сім'ї

від 04 жовтня 2016 року та від 14 лютого 2017 року, виданими виконавчим комітетом Оноцької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, відповідно до яких ОСОБА_4 дійсно має на утриманні сина ОСОБА_7 та самостійно його виховує (а. с. 66, 179).

Таким чином, позивач залишився одиноким батьком на утриманні якого, на час його звільнення з роботи (09 серпня 2016 року), перебувала дитина віком до чотирнадцяти років. На підтвердження цих обставин позивачем надано офіційно складені документи.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, дійшовши висновку про те, що позивач не надав доказів які б підтверджували факт виховання та утримання дитини, жодним чином не надав оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема вказаним вище довідкам Оноцької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, не мотивував чому він їх не бере до уваги, не вказав, які на думку суду докази мають бути для підтвердження вказаного факту, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача як одинокого батька гарантій, встановлених частини третьої статті 184 КЗпП України.

Отже, суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув справу, не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, та не визначився із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку із чим ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до цього ж суду з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 березня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта