КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 761/33286/15

Головуючий у першій інстанції - Юзькова О.Л.

Номер провадження № 22-ц/824/2914/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, який мотивовано тим, що 25 травня 2004 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір №1697/322-164(р) про спільну діяльність з пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1

За умовами договору, після закінчення будівництва зазначеного багатоквартирного житлового будинку позивачці мала бути передана в натурі «частка пайовика» у вигляді 3-х кімнатної квартири НОМЕР_1 на 21 поверсі, загальною проектною площею 149,5 м.², а позивач, в свою чергу, зобов'язувалась сплатити грошовий внесок (пай) у розмірі, еквівалентному 1 400 000, 00 грн. Запланований строк закінчення будівництва було визначено 1 квартал 2006 року. Позивач зазначає, що свої зобов'язання виконала в повному обсязі, проте відповідач по справі не визнає її майнові права на спірний об'єкт нерухомого майна, не завершує будівництво та не виділяє в натурі належну їй квартиру, що в свою чергу, є порушенням взятих на себе зобов'язань за умовами договору.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на майнові права на об'єкт незавершеного будівництва: 3-х кімнатну квартиру НОМЕР_1 на 21 поверсі, загальною проектною площею 149, 5 м.²., в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва: трикімнатну квартиру НОМЕР_1 на 21 поверсі, загальною проектною площею 149, 5 м.², в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» подало заяву про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на майнові права на об'єкт незавершеного будівництва: трикімнатну квартиру НОМЕР_1 на 21 поверсі, загальною проектною площею 149,5 м.², в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» в особі представника ПєвцовоїО.П. подало апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що судом першої інстанції не було дотримано норми процесуального права в частині підсудності даної судової справи, оскільки відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 12 березня 2015 року по справі № 911/5186/14 порушено провадження про банкрутство відносно ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», введено процедуру розпорядження майном та заборонено власнику майна боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. Окрім того, постановою Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року по вказаній вище справі ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» визнано банкрутом та розпочато процедуру ліквідації. Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що дана справа має бути підвідомча Господарському суду Київської області, оскільки саме господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Також не було дотримано норм процесуального права в частині допуску представника ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» до участі в судовому засіданні, оскільки суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про недійсність довіреності представника ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» через те, що повноваження ліквідатора, який видав дану довіреність, були припиненні на день судового розгляду. Проте, даний висновок не відповідає дійсності, оскільки дана довіреність була підписана тим ліквідатором, який мав право уповноважити представника здійснювати представництво інтересів ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» на момент видачі йому такої довіреності.

Апелянт також вказує, що суд першої інстанції не визначився із предметом позову та невірно застосував спосіб захисту цивільного права, адже право власності можливо визнати лише на річ, що створена (існує), проте позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, а також просить застосувати строки позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» в особі представника Пєвцової О.П. просило скасувати повторне заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року та закрити провадження у справі.

08 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідно до якого вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.Також позивач вважає безпідставними твердження щодо підсудності даної справи господарському суду, оскільки вказане питання уже було предметом розгляду Апеляційного суду м. Києва у вказаній справі і ухвалою цього суду від 06 вересня 2017 року було скасовано ухвалу Шевченківського районного суд м. Києва від 07 липня 2017 року про закриття провадження у справі і направлено для розгляду вказану справу в порядку цивільного судочинства. Щодо розгляду по суті, то вважає рішення законним та обґрунтованим, оскільки позивачка у справі виконала взяті на себе зобов'язання у повному обсягу, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань.

Представник апелянта в судове засідання не з'явився, і причини його неявки судом визнано неповажними.

Представник позивачки у справі ОСОБА_7 при апеляційному розгляді справи, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважала, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах заявлених у суді позовних вимог та дотримання норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 25 травня 2004 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір про спільну сумісну діяльність з пайової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку у формі простого товариства, відповідно до п. 3.2. якого, після закінчення будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, відповідач зобов'язався передати позивачу в натурі 3-кімнатну квартиру будівельний НОМЕР_1 на 21-му поверсі, загальною проектною площею 149,5 м².

Відповідно до п. 3.1. договору позивач зобов'язувалась внести грошові кошти (пай) у розмірі 1400000,00 грн. в день укладення договору.

За умови виконання позивачем зобов'язань зазначених у п. 3.1. договору, остання повністю придбаває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а відповідач втрачає право розпоряджатись часткою пайовика, інакше, як в інтересах і за згодою позивача (п. 3.7 договору).

Достатніми підставами для підтвердження права на пайову участь позивача є: цей договір і документи, що підтверджують внесення паю у повному обсязі (п. 3.8 договору).

За умовами п. 3.4. договору запланований строк закінчення будівництва і здавання об'єкта - 1 квартал 2006 року (а.с.5-8 т.1).

Судом встановлено, що свої зобов'язання за договором позивач виконала в повному обсязі, шляхом внесення грошових коштів відповідно до п. 3.1. договору, що підтверджується відповідною квитанцією від 28 травня 2004 року (а.с. 9 т.1).

Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав належним чином та не закінчив будівництво вказаного будинку у І кварталі 2006 року і на час звернення позивачки до суду вказане будівництво не закінчено. Крім того, відповідач заперечує права позивачки на проінвестовану нею квартиру та розпочав процедуру банкрутства ТОВ.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не виконуються належним чином взяті на себе зобов'язання, будинок по АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію на день розгляду справи, позивачці належать майнові права на трикімнатну квартиру за НОМЕР_1 на 21-му поверсі, загальною проектною площею 149,5 м², визначеною по внутрішнім розмірам приміщень за адресою об'єкту АДРЕСА_1 (1-а черга будівництва 4-х секційний будинок)», як частки незавершеного будівництва, до завершення будівництва зазначеного об'єкту нерухомого майна та прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва, а тому задовольнив позов.

Колегія суддів в цілому погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Предметом права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 ЦК України).

Майнове право, що є предметом договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до п. п. 7 і 8 п. 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, у разі коли завершення будівництва об'єкта містобудування та державна реєстрація прав на такий об'єкт за особами, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва, здійснюється після 1 січня 2013 року, особа, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовник будівництва), після прийняття такого об'єкта в експлуатацію подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт до проведення реконструкції (у разі проведення реконструкції об'єкта нерухомого майна); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна його адреса не змінилася); затверджений такою особою перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об'єкта будівництва.

Документи, подані особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), після виготовлення електронних копій шляхом сканування та розміщення у Державному реєстрі прав, повертаються такій особі.

Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загальноприйнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

Тобто, моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загальноприйнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 2 жовтня 2013 року № 6-98цс13 та від 25 вересня 2013 року № 6-85цс13).

Установивши, що позивач виконала свої грошові зобов'язання за договором пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку №1697/322-164(р) від 25 травня 2004 року, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 виконала умови вказаного договору, укладеного між нею та відповідачем в повному обсязі. При цьому суд виходив з того, що невизнання відповідачем майнових прав позивача на спірне нерухоме майно, порушує права позивача.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Колегія суддів також враховує, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Саме до такого правового висновку прийшов Верховний Суд України при розгляді 12 листопада 2014 року справи № 6-129цс14. При цьому зазначено, що рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту свого права - визнання права власності на майнові права на об'єкт незавершеного будівництва суперечить наведеному правовому висновку, тому рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленню нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання за нею майнового права на об'єкт інвестування - 3-х кімнатну квартиру НОМЕР_1 на 21-му поверсі, загальною проектною площею 149, 5 м²., в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1

Посилання в апеляційній скарзі щодо недотримання правил підсудності справи є безпідставними, оскільки не узгоджуються з вимогами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, колегія суддів враховує, що Великою Палатою Верховного Суду при розгляді 27 лютого 2019 року цивільної справи № 761/32696/13-ц за аналогічними обставинами було підтверджено, що вказаний спір підлягав розгляду саме в порядку цивільного судочинства, а не господарського судочинства. Також колегією суддів враховується той факт, що питання підсудності уже було предметом розгляду у вказаній справі та ухвалою апеляційної інстанції від 06 вересня 2017 року було скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 07 липня 2017 року про закриття провадження у справі та направлено для розгляду дану справу у порядку цивільного судочинства.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи, з урахуванням вищенаведеного не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував фактичні обставини справи щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, не надав належну оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом ухвалюється нове рішення по суті позовних вимог, тому сплачений позивачкою судовий збір в розмірі 6090 грн, підлягає стягненню з відповідача у справі ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» на її користь.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» про визнання права власності на майнові права задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 майнові права на об'єкт інвестування - 3-х кімнатну квартиру НОМЕР_1 на 21-му поверсі, загальною проектною площею 149, 5 м.кв., в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (юр.адреса АР Крим, м.Сімферополь, вул.. Бородіна, 16 код ЄДРПОУ 20676633) на користь ОСОБА_2 (про. 02140 м. Київ, пр.. Григоренко, 36-А кв. 102) витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 6090,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів.

Мотивований текст постанови виготовлено 26 березня 2019 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв