ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2019

Справа № 910/25480/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Державної іпотечної установи

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС"

2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 20.02.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.09.2015 Державна іпотечна установа (далі - позивач, Установа, ДІУ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" (далі - відповідач 1, Товариство) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - відповідач-2, Дельтабанк) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 9 лютого 2015 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року, та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/25480/15 позов задоволено повністю. Визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015 р. б/н, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" до Публічного акціонерного товариства Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволені, а касаційна скарга Заступника прокурора міста Києва за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервний акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 у справі № 910/25480/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким Державній іпотечній установі відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі № 910/25480/15 касаційні скарги Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволені, а касаційна скарга Заступника прокурора міста Києва задоволена частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/25480/15 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 20.11.2018 касаційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 910/25480/15 скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

18.12.2018 матеріали справи № 910/25480/15 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані для розгляду судді Джарти В. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 прийнято справу № 910/25480/15 до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.01.2019, запропоновано учасникам справи надати суду пояснення по суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 20.11.2018.

08.01.2019 через канцелярію суду надійшли пояснення відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" - по суті спору з урахуванням постанови Верховного суду від 20.11.2018.

14.01.2019 через канцелярію суду надійшли пояснення позивача - Державної іпотечної установи - по суті спору з урахуванням постанови Верховного суду від 20.11.2018 а також відзив на позовну заяву від відповідача 2 - Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 підготовче судове засідання відкладено на 06.02.2019, а також запропоновано позивачу та відповідачу 2 надати суду на огляд оригінали Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д+1.2/2014 від 04.09.2014 та Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014.

25.01.2019 через канцелярію суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення по справі.

У підготовче засідання 06.02.2019 прибули представники сторін та прокурор.

Судом у призначеному засіданні 06.02.2019 були оглянуті примірники оригіналів Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д+1.2/2014 від 04.09.2014 та Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, надані позивачем та Дельтабанком.

За наслідками судового засідання 06.02.2019 була постановлена ухвала, якою закрите підготовче провадження та призначено справу № 910/25480/15 до розгляду по суті на 20.02.2019.

У призначеному судовому засіданні 20.02.2019 представники позивача просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник Товариства проти задоволення позову заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмовій формі та долучені до матеріалів справи.

У свою чергу представник Дельтабанку заперечував проти позову, посилаючись на обставини та факти, викладені у письмовому відзиві, наданому до суду із врахуванням вказівок Верховного Суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2018 між Державною іпотечною установою та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір банківського рахунку № 26/995-070.

04.09.2014 у забезпечення виконання зобов'язань Дельтабанку (заставодавець) перед Установою (заставодержатель, позивач) за вказаним договором банківського рахунку сторонами укладено Договір застави майнових прав № д-1.1/2014 (далі - Договір застави).

04.09.2014 між Дельтабанком та Установою укладено Договір № Д-1.2/2014 відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) (далі - Договір відступлення) з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014.

Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор) відступає, а Державна іпотечна установа (новий кредитор) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору, згідно додатку № 1 до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011, укладеним ПАТ "Дельта Банк" (відповідач-2) та ТОВ "Танк Транс" (відповідач-1) (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору відступлення права вимоги встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Постановою Національного Банку України № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02.03.2015 ПАТ "Дельта Банк" з 3 березня 2015 року віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частині 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що 02.03.2015 до нього перейшли усі права вимоги за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880, укладеним між відповідачами 09.06.2011, а разом з правом вимоги виконання основного зобов'язання, що передається за Договором відступлення права вимоги, до позивача, як нового кредитора, переходять, в тому числі, всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до Договору відступлення права вимоги, тобто, договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.

Відповідно до статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

05.02.2015 між Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк. (Cargill Financial Services International Inc.) (далі - CFSIT) та ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) укладено наступні договори відступлення права вимоги:

- договір відступлення права вимоги № АА8 від 5 лютого 2015 року (далі - Договір відступлення № АА8), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними ПАТ "Дельта Банк" на користь первісного кредитора (CFSIT), як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до них: безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США;

- договір відступлення права вимоги № АА9 від 5 лютого 2015 року (далі - Договір відступлення № АА9), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT) у розмірі відносної частки 10,3963658 % акредитиву; безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT).

09.02.2015 ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог за Кредитним договором в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, направивши ПАТ "Дельта Банк" (відповідачу-2) заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у якій відповідач-1 повідомив про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь відповідача-2 суми боргу за Кредитним договором у розмірі 8 059 033,82 євро, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 9 090 590,15 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати відповідачем-2 (банком) на користь відповідача-1 боргу на загальну суму 9 090 590,15 доларів США, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 8 059 033,82 євро за наступними акредитивами:

1) безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі відступлених прав (10,3963658 % надходжень), що станом на 9 лютого 2015 року складає 571674,33 доларів США (за кpoc-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 506804,48 євро;

2) безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 4431985,82 євро;

3) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 868761,04 євро);

4) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 610666,91 євро);

5) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 699366,67 євро);

6) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 197256,35 євро);

7) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 744193,56 євро).

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору за зустрічним однорідним зобов'язанням.

Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто, їх предметом мають бути речі одного виду, роду тощо.

Зарахування можливе щодо тих вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Можливе також і часткове зарахування, коли одна вимога покриває частину іншої.

Разом з тим, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Предметом спору у даній справі є вимога Державної іпотечної установи (позивач) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за договором Кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

При новому розгляді справи № 910/25480/15 судом враховано вказівки касаційної інстанції, які містяться у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/25480/15, а саме щодо:

- наявності чи відсутність правових підстав, передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для віднесення до нікчемних договору застави майнових прав від 04.09.2014 № д-1.1/2014 та договору відступлення права вимоги від 04.09.2014 № Д-1.2/2014, укладених між банком та позивачем;

- наявності у позивача - Державної іпотечної установи - порушеного права, на захист якого було подано позовну заяву у даній справі;

- відмінності договору застави та договору відступлення прав вимоги в редакції, наданій Державною іпотечною установою, від оспорюваних договорів, наданих ПАТ "Дельта Банк" у справі № 910/6052/16, та впливу такої відмінності правочинів на їх нікчемність з підстав встановлених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо наявності чи відсутності правових підстав, передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для віднесення до нікчемних договору застави майнових прав від 04.09.2014 № д-1.1/2014 та договору відступлення права вимоги від 04.09.2014 № Д-1.2/2014, укладених між банком та позивачем суд відзначає наступне.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом Установа послалась на те, що заяви ТОВ "Танк транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015 суперечить положенням статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, оскільки у ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" не було зустрічних однорідних вимог з огляду на відсутність доказів переходу до останнього від CFSIT прав вимоги за безвідкличними акредитивами, у зв'язку з чим дана заява є недійсною на підставі статті 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, звертаючись з даним позовом до суду та обґрунтовуючи наявність правових підстав вважати порушеними свої права та законні інтереси у зв'язку з укладанням спірного одностороннього правочину, Державна іпотечна установа послалась на те, що свої самостійні вимоги за Кредитним договором були набуті ним на підставі Договору застави майнових прав від 04.09.2014 №Д-1.1/2014 та Договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 №Д-1.2/2014.

З огляду на укладення вказаних правочинів, позивач вважав, що отримав право на оспорювання Заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог АТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк Транс" за Кредитним договором та вимог ТОВ "Танк Транс" до АТ "Дельта Банк" за безвідкличними акредитивами, і саме його суб'єктивне матеріальне право та законні інтереси, які за твердженнями позивача є порушені укладанням спірного одностороннього правочину.

Заперечуючи проти позову. АТ «Дельта Банк» вказував на те, що зазначені вище договори застави майнових прав та відступлення права вимоги є нікчемними на підставі пунктів 1, 5, 7 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та частини 2 статті 215 ЦК України, а встановлені статтями 216, 236 ЦК України наслідки недійсності (нікчемності) правочинів, свідчать про відсутність в Установи будь-якого порушеного права вчиненням спірного одностороннього правочину.

Крім того, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову в цій частині, АТ «Дельта Банк» вказував на те, що Державною іпотечною установою не доведено належними та допустимими доказами порушення саме її суб'єктивного цивільного права у зв'язку з вчиненням оспорюваного одностороннього правочину Вказані твердження Дельтабанк ґрунтував на тому. що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України віл 13.02.2017 Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 визнано недійсним на підставі частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та частини 2 статті 215 ЦК України.

У межах розгляду справи № 910/6052/16 апеляційним судом було встановлено, що 27.02.2013 між Державною іпотечною установою та АТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського рахунка №26/995-070 (далі - договір банківського рахунка, копія міститься в матеріалах справи № 910/25493/15).

Відповідно до п. 1.1 договору банківського рахунка Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26502000000995 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунка згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.

Пунктом 1.2 договору банківського рахунка передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавств України.

04.09.2014 у забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунка між АТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою було укладено Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі - договір застави).

Пунктом 1.1 договору застави передбачено, що заставодавець надає заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами, зокрема за Кредитним договором № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку № 1 до цього договору (далі - майнові права).

У п. 1.2 договору застави сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1 441 396 562,46 грн.

Пунктом 1.3 договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за договором банківського рахунка № 26/995-070 від 27.02.2013 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунки грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції у межах законодавства України.

Абзацом 2 пункту 1.3 договору застави встановлено, що згідно з договором банківського рахунка, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на дату підписання цього договору складає 2 137 858 170,85 грн.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунка заставодержатель отримує право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу" та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього договору та (або) договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).

Відповідно до п. 4.1 договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.

04.09.2014 між Державною іпотечною установою (новий кредитор, заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор, заставодавець) укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014.

Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № Д- 1.1/2014 від 04.09.2014, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за договором банківського рахунка № 26/995-070 від 27.02.2013.

Згідно з п. 1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).

Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1.441.396.562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.

Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору, або п. 2.1.3 цього договору, або 2.1.4 цього договору, зокрема:

- невиконання первісним кредитором зобов'язань за договором банківського рахунка (п. 2.1.1);

- розміщенням новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п. 2.1.2);

- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);

- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті договору (п. 2.1.4).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у AT "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у AT "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у AT "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації AT "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" (копія міститься в матеріалах справи), яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до пунктів 3,4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як передбачено частиною 1 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абзацом 3 пункту 1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (далі - рішення № 2), уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Таким чином статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" від 11.03.2015 № 67 "Про перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк" (копія міститься в матеріалах справи), в Банку була створена Комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

На підставі наданих їй повноважень Уповноважена особа Фонду протоколом № 54 від 22.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (копія міститься в матеріалах справи), призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015, виявила численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, та затвердила результати перевірки, якою було виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України "Про систем'1 гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 в 04.09.2014 та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/203 4 04.09.2014.

Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

24.09.2015 АТ «Дельта Банк» листом № 8951 від 24.09.2015 повідомив відповідача про нікчемність, окрім іншого, договору застави майнових прав № Д- 1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д- 1.2/2014 від 04.09.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Згідно з частиною 13 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Як передбачено частиною 1 статті 66 цього Закону державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Судом апеляційної інстанції у справі № 910/6052/16 було встановлено, що договори застави та відступлення права вимоги були укладені у період, коли в АТ "Дельта Банк" існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, зокрема у зв'язку із виникненням у позивача проблем із ліквідністю.

Як вказано вище предметом спірного договору застави є майнові права за кредитними договорами на загальну суму 1 441 396 562,46 грн. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що Постанова Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії. Незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою, АТ "Дельта Банк" уклав договір застави та договір відступлення права вимоги від 04.09.2014, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам постане Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 та статтям 3,47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 13.02.2017р. зазначила, що постанови Правління Національного банку України №102/БТ та №348/БТ не є нормативно-правовими актами, однак зазначені постанови Правління Національного банку України в даному випадку є обов'язковими для виконання АТ "Дельта Банк", адже спрямовані на стабілізацію банку та підтримання його платоспроможності.

Отже, сторони всупереч вимог постанови Національного банку України №№ 348/БТ, яка була отримана АТ "Дельта Банк" у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, уклали договір застави та договір відступлення права вимоги в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником Національного банку України.

Також під час розгляду справи № 910/6052/16 апеляційним судом було встановлено, що згідно з протоколом № 54 від 22.09.2015 крім спірних договорів між цими ж сторонами було укладено інші договори застави майнових прав, зокрема, №Д-2/2015 від 04.02.2015, Д-3/2015 від 04.02.2015. При цьому загальна вартість за усіма договорами застави перевищує вартість кредиторських вимог Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк". Станом на 04.02.2015 сума коштів, яка обліковувалась на рахунку відповідача, становила 3 448 390 865,43 грн.

Разом з тим загальна вартість заставлених майнових прав за договорами застави, визначена на момент їх укладення, складала 3 870 103 325,61 грн. Державна іпотечна установа є кредитором ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунка від 27.02.2013 № 26/995-070.

У розумінні статті 633 ЦК України, договір банківського рахунка від 27.02.2013 № 26/995-070 є публічним, однак в даному випадку Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунка не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПАТ "Дельта Банк".

Таким чином укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.

Отже, умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Так судом апеляційної інстанції в межах розгляду справи № 910/6052/16 було встановлено, що Державна іпотечна установа фактично отримала право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення своїх вимог відповідно до договорів забезпечення, укладених з ПАТ "Дельта Банк".

Таким чином, оскільки сам факт укладення договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09,2014 та договору відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2016 суперечив Постанові НБУ № 348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів як нікчемних правочинів недійсними з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приписи вказаної статті ГПК України дають підстави для висновку про те, що вищенаведені обставини щодо визнання недійсними договорів застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, в якій беруть участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, постанова суду касаційної інстанції у справі №910/6052/16 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі в даній справі №910/25480/15 не можуть їй суперечити, а тому договори забезпечення, в силу їх недійсності, не створили юридичних наслідків для позивача у вигляді набуття ним права вимоги до ТОВ "Танк Транс" за Кредитним договором , у зв'язку з чим права позивача не можуть бути порушені зарахуванням зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Танк Транс" та АТ "Дельта Банк", проведених на підставі спірної у даній справі Заяви.

Щодо відсутності у Державної іпотечної установи - порушеного права, на захист якого було подано позовну заяву у даній справі.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Як встановлено статтею 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема, шляхом звернення до суду у спосіб визначений законом

Частиною 1 статті 1 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення до суду з позовною, заявою) було встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналогічне положення міститься й у чинній редакції ГПК України, положеннями статті 4 якої встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду , а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Реалізуючи передбачене статтями 55, 124 Конституції України, статтею 15 Цивільного кодексу України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про те, що її права та законні інтереси потребують захисту та спосіб захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та законних інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача (- ів), стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав та законних інтересів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до статті 74 ГПК є доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми (у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України) наявності факту порушення, невизнання або оспорювання його прав та законних інтересів відповідачами в справі.

Підставою для звернення позивача із даним позовом до суду є набуття останнім за договорами застави майнових прав від 14.09.2014 №Д-1.1/2014 та відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 №Д-1.2/2014 прав вимоги, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011.

Тобто, з огляду на укладення вказаних правочинів позивач, виступаючи таким чином замість ПАТ "Дельта Банк" (як новий кредитор у правовідносинах за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011), і отримав право на оспорювання заяви ТОВ "Танк транс" від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличними акредитивами.

Беручи до уваги встановлені судом вище обставини щодо недійсності договорів, слідує що внаслідок визнання недійсними договорів, на підставі яких позивач, як новий кредитор, і набув право на оскарження спірної заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015, обґрунтування наявності суб'єктивного матеріального права позивача, яке б підлягало захисту, відпало. Інші докази, які б свідчили про порушене право позивача вказаною заявою від 09.02.2015 та підстав, що надавали б йому право на її оспорювання, у матеріалах справи відсутні.

Щодо відмінності Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги в редакції, наданій Державною іпотечною установою, від оспорюваних договорів, наданих ПАТ "Дельта Банк" у справі № 910/6052/16, та впливу такої відмінності правочинів на їх нікчемність з підстав встановлених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відмінність договору застави та договору відступлення прав вимоги в редакції наданій Державною іпотечною установою (Позивачем) від редакцій АТ «Дельта Банк» полягає в наявності у договорах пункту 3.1.2 відповідно до якого Установа набула права вимоги за кредитними договорами з дати прийняття рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Проте, переглядаючи справу № 910/6052/16 в порядку апеляційного провадження та досліджуючи обставини справи, зокрема, й в цій частини, Київський апеляційний господарський суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, незважаючи на наявність двох різних редакцій окремих пунктів вказаних правочинів, за результатами розгляду справи № 910/6052/16 встановив їх нікчемність на підставі пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у зв'язку з доведенням факту їх укладання без погодження з Національним банком України всупереч обмежень, встановлених постановою Правління № 348/БТ.

За загальним правилом, визначеним частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, вказані договори визнані судом недійсними з самого моменту їх вчинення, а отже й усі інші в подальшому укладені редакції цих договорів є також недійсними.

При цьому суд критично оцінює доводи позивача про те, що у межах розгляду справи № 910/6052/16 судом були визнані недійсними договір застави майнових прав та договір відступлення права вимоги в редакції Дельтабанку, а не в редакції позивача. Так, суд відзначає, що правочином, у розумінні статті 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Водночас, визнання недійсним внаслідок нікчемності договору, свідчить про визнання недійсною саме дію сторони, яка засвідчена договором. У даному випадку наявність розбіжностей в редакціях договорів сторін не створює таких наслідків, як дійсність таких договорів в відмінних редакції, ніж тих, що були заявлені на визнання недійсними.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення саме його прав заявою ТОВ "Танк Транс" від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог із ПАТ "Дельта Банк" та не обґрунтовано підстав, з яких позивач має право на оспорювання даної заяви, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-234, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Державної іпотечної установи до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС", Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за участю Прокуратури міста Києва про визнання недійсним зарахування однорідних зустрічних вимог, здійснене на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог - відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Державну іпотечну установу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.03.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ