Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду КібенкоО.Р.

у справі № 757/21639/15-ц

Провадження № 14-54цс19

07 лютого 2019 року

1. На розгляд Великої Палати Верховного Суду надійшла справа за позовом ОСОБА_3 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та Національного банку України (далі - НБУ), за участю третіх осіб - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «КБ «Надра» (далі - уповноважена особа, Фонд відповідно), банківських металів у розмірі 37,30 тр. ун. золота.

2. Позовні вимоги у цій справі мотивовані тим, що 04 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» укладено договір строкового банківського вкладу в банківських металах «Золотий», згідно з яким позивач 04 квітня 2013 року передав на вкладний рахунок банківський метал - золото 999,9 проби загальною вагою 1 439,47 грн або 46,280 тр. ун., ставка за вкладом - 1,5 % річних, строк дії вкладу - 18 місяців від дати його надходження. У подальшому 09 жовтня 2014 року він звернувся до банку з платіжною вимогою про необхідність переведення всього розміру вкладу разом з відсотками на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний експортно - імпортний банк України», однак таку вимогу банк не виконав. Наступні його вимоги щодо повернення вкладу також залишені без задоволення.

3. Постановою Правління НБУ від 06 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що унеможливлює повернення вкладу. Позивач зазначив, що згідно з офіційною відкритою інформацією, розміщеною на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і пов'язаною з банком особою є ОСОБА_4

4. ОСОБА_3 вказував на те, що ОСОБА_4 під час придбання ПАТ «КБ «Надра» розумів, що на ньому лежить обов'язок відновити нормальний фінансовий стан банку та відповідно підтримувати його на належному рівні. Однак факт уведення тимчасової адміністрації свідчить про те, що ОСОБА_4 не вдалося налагодити діяльність банку. Крім того, нездійснення належного контролю за банком, зокрема, мало наслідком невиконання банком узятих на себе зобов'язань та порушення вимог законодавства, тому відповідно до статті 58 цього Закону ОСОБА_4 має нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.

5. Позивач у цій справі як на підставу доведеності вини ОСОБА_4, власника істотної участі, посилається на те, що судовими рішеннями, ухваленими в порядку адміністративного судочинства, якими ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні позову до НБУ, третя особа - ПАТ «КБ «Надра», про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, встановлено, що саме власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Установлено, що протягом липня 2014 року банк не дотримувався нормативу миттєвої ліквідності (Н4), значення якого не перевищувало 17,46 % (нормативне значення не менше ніж 20 %). Станом на 05 серпня 2014 року норматив миттєвої ліквідності (Н4) становив лише 7,37 %. Банк порушував вимоги Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, у частині недотримання нормативу миттєвої ліквідності (Н4) починаючи з 20 березня 2014 року та не усунув це порушення. У справі наявна ухвала Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій ідеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами НБУ в особливо великому розмірі. Разом з тим у постанові Правління НБУ від 06 лютого 2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорій неплатоспроможних» основною причиною віднесення цього банку до категорії неплатоспроможних зазначено недокапіталізацію банку відповідно до вимог стрес-тестування та неприведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України. НБУ зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої зумовлене, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_6, який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи.

6. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до НБУ про стягнення банківських металів залишено без розгляду.

7. Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

8. Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 є найбільш опосередкованим власником ПАТ «КБ «Надра» та саме з його вини банк доведено до стану неплатоспроможності. Крім того, ПАТ «КБ «Надра» є неплатоспроможним та перебуває в стані ліквідації, чинним законодавством визначено, що задоволення вимог кредиторів банку в такому випадку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку не передбачено.

9. Судове рішення апеляційного суду обгрунтовано відсутністю доказів на підтвердження того, що діями ОСОБА_4 завдано майнової шкоди ОСОБА_3 у заявленому розмірі. Зазначено, що вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 є передчасними, оскільки їх включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

10. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

11. Касаційну скаргу мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності вини ОСОБА_8 у доведенні ПАТ «КБ «Надра» до стану неплатоспроможності та щодо відсутності підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є необґрунтованими. Відповідальність власників істотної участі, передбачена цією статтею, є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок дій ОСОБА_4 порушується невід'ємне право позивача володіти та вільно користуватися своїм майном. ОСОБА_4 як власник істотної участі банку має нести відповідальність за зобов'язаннями ПАТ «КБ «Надра» перед ОСОБА_3, оскільки саме відповідач не вжив усіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку.

12. Також скаржник послався на те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ, була ризикованою,створювала загрозу інтересам вкладників і кредиторів банку, а також стабільності банківської системи України. Усупереч вимогам статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено обов'язок власників істотної участі вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку, власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Акціонери банку не підтвердили готовності надати реальну йоперативну фінансову підтримку установі, у тому числі для погашення боргів, отриманих попереднім акціонером, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників діяльності банку та неможливості своєчасного виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. При цьому скаржник зазначив, що преюдиційним судовим рішенням Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року доведено протиправність дій ОСОБА_4 як особи, яка є власником істотної участі в банку.

13. Скаржник указав, що суди також не дослідили інформації, розміщеної на сайті НБУ, щодо причин неплатоспроможності ПАТ «КБ «Надра», підстав віднесення його до неплатоспроможних, та не взяли до уваги ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій ідеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами НБУ в особливо великому розмірі.

14. Уповноважена особа Фонду заперечувала проти наведених у касаційній скарзі доводів, посилаючись на те, що законодавством регламентовано чіткий порядок звернення кредиторів з вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема щодо їх включення до реєстру кредиторів на повернення банківських вкладів і відсотків, та правові підстави задоволення Фондом таких вимог. Кредиторська вимога позивача включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у сьому чергу в сумі 932 891 грн 55 коп. (згідно з договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» від 04 квітня 2013 року). ОСОБА_3 має змогу задовольнити свої кредиторські вимоги в черговості, визначеній частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

15. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 також заперечував проти касаційної скарги, вважаючи судові рішення попередніх інстанцій законними й обгрунтованими.

16. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв'язку між невиконанням зобов'язань та заподіяною шкодою та докази вини власника. У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, а також вини.

17. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року) не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних, а також на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ роблять різні висновки, які впливають на єдність судової практики, вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 25 січня 2015 року) або дії та їх наслідки (частина п'ята цієї статті у вказані редакції Закону, тягар доведення вини тощо. Колегія суддів посилалася на те, що у деяких наведених судових рішеннях суд касаційної інстанції вважав, що на власників істотної участі та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, а також вини.

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 лютого 2019 року повернула цю справу для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, посилаючись на те, що аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.

19. З наведеним висновками погодитися не можна з огляду на таке.

20. За змістом частин четвертої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 06 лютого 2015 року, чинній на час віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних) власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

21. Згідно із частиною п?ятою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.

22. Таким чином, стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлюють винятки з основоположного принципу цивільного та корпоративного права про те, що юридична особа самостійно відповідає всім належним їй майном за своїми зобов'язаннями, а учасник юридичної особи не несе відповідальності за її зобов'язаннями (стаття 96 Цивільного кодексу України, стаття 3 Закону України «Про акціонерні товариства»).

23. Стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює виключне право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов'язаннями банку.

24. Немає єдиного підходу і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду. Конституційний Суд України наразі розглядає конституційну скаргу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України щодо того, чи визначення пов'язаних осіб є виключно дискрецією НБУ та чи це питання може вирішуватися судом.

25. Вирішення цього питання тісно пов'язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку: чи така відповідальність солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов'язаною з відповідальністю за зобов'язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв'язку між діями власника істотної участі та збитками.

26. Не однаковою є й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку.

27. У більшості випадків неплатоспроможність банку пов'язана з діями не тільки власників істотної участі, але й менеджменту банку. Негативний вплив на стан банку можуть мати і дії регулятора (НБУ) чи самого Фонду. Більш того, зменшення ліквідної маси, внаслідок чого вимоги вкладника залишилися непогашеними, може бути пов'язане і з неналежним виконанням Фондом своїх обов'язків на стадії ліквідації банку. Тому відкритим залишається питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв'язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками. Ускладнюється вирішення цього питання в разі, якщо банк протягом певного періоду неодноразово перебував у проблемному стані і за цей період відбулася зміна акціонерного складу та менеджменту (як це відбувалося з ПАТ «КБ «Надра» у справі, що є предметом перегляду).

28. Сьогодні суди застосовують декілька різних підходів при вирішенні питання, яким чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником.

29. Проблемним залишаються й питання щодо того, як визначається сума збитків, яку має компенсувати акціонер як власник істотної участі, чи обмежується ця сума збитками банку, яких завдано саме протиправними діями акціонера (наприклад, протиправним виведенням певних активів із банку), чи розміром усієї непогашеної заборгованості банку перед кредиторами, чи така сума взагалі є необмеженою.

30. Втім, означені вище проблеми є похідними від основоположного питання, сформульованого у пунктах 23, 25 цієї окремої думки. Адже якщо вкладник банку взагалі не має права звертатися до власника істотної участі з вимогами про відшкодування шкоди, а таким правом наділений виключно Фонд, то й відповіді на низку інших питань стають очевидними.

31. На сьогодні зазначені проблеми й питання є предметом дискусій у науковій і практичній сферах, що підтверджується значною кількістю статей та монографій з питань проблемного (недостатнього) врегулювання такої відповідальності в законі та відсутності сталої судової практики.

32. З огляду на викладені вище висновки Великій Палаті Верховного Суду слід було прийняти до розгляду справу № 757/21639/15-ц за наявності, крім виключної правової проблеми з указаного питання, значного суспільного інтересу, оскільки вирішення цієї справи має важливе значення для розвитку судової практики, пов?язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, що відбувалося протягом останніх років.

Суддя О. Р. Кібенко