ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа

№ 554/1870/18 Номер провадження 22-ц/814/676/19

у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

учасники справи:

позивач ОСОБА_2

представник позивача ОСОБА_3

представник відповідача Котенко М.М.

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2018 року,ухвалене суддею Материнко М.О., повний текст рішення складено - 20 грудня 2018 року

та на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2018 року,постановлену суддею Материнко М.О., повний текст ухвали складено - дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області, про визнання бездіяльності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області, про визнання бездіяльності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури. Просив визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі ГУНП в Полтавській області) та прокуратури Полтавської області стосовно розслідування кримінального провадження, внесеного 10.10.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180040004244 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 289 КК України, стягнути солідарно за рахунок державного бюджету (Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області, код за ЄДРПОУ 23809514) з відповідачів на свою користь 25 000,00 грн. майнової (матеріальної) шкоди, а також 250 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у його власності перебував автомобіль марки ВАЗ 2109 білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1. У період часу з 21 год. 15 хв. 09.10.2013 року до 06 год. 00 хв. 10.10.2013 року за адресою м. Полтава, вул. В. Тирнівська, 36, корп. 2, було вчинено угон вказаного автомобіля, чим завдано матеріального збитку на суму 25 000,00 грн. Відомості про вказану подію 10.10.2013 року за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180040004244 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 289 КК України. Позивач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні лише 07 жовтня 2014 року, тобто через рік. На даний час досудове розслідування триває та проводиться Полтавським відділом ВП ГУ НП в Полтавській області. Позивач вказує, що з часу внесення відомостей до ЄРДР минуло більш як чотири роки, однак кримінальне провадження триває, автомобіль до теперішнього часу не розшуканий, необхідні слідчі дії, направлені на розшук автомобіля та на встановлення причетних до кримінального правопорушення осіб, не проводяться, у чому позивач вбачає бездіяльність. Доказами бездіяльності є листи-відповіді з ГСУ НП України та прокуратури Полтавської області, а також матеріали кримінального провадження. Керівництвом СВ Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області не організовано належного розслідування, не проконтрольовано виконання наданих контролюючими органами вказівок, не вжито заходів щодо проведення першочергових слідчих (розшукових) дій, що призвело до тривалого розслідування кримінального провадження, до дисциплінарної відповідальності жоден із слідчих, прокурорів та керівників слідства та прокуратури не притягнутий. Бездіяльність прокурора у вказаному кримінальному провадженні виявилась у невиконанні ним повноважень Закону України «Про прокуратуру», нехтування нормами чинного кримінально-процесуального законодавства України, зокрема ст. 36 КПК України. Бездіяльність слідчого полягала у невиконанні повноважень, передбачених Законом України «Про міліцію», а після реорганізації - Закону України «Про національну поліцію» та вимог чинного кримінально-процесуального законодавства України, зокрема ст. 40 КПК України. Розмір матеріальної шкоди позивачем визначено 25 000,00 грн., тобто вартість автомобілю ВАЗ 2109, що є об'єктом кримінального правопорушення. Моральна шкода оцінена у розмірі 250 000,00 грн. Позивач вказує, що моральна шкода спричинена необхідністю звертатися до слідчих, керівників органів, написання чисельних скарг та заяв у зв'язку із розслідуванням, що завдало непоправної шкоди здоров'ю (перенесення операції на серці), порушення нормальних життєвих зв'язків, активного громадського життя.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області про визнання бездіяльності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури - відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять жодного належного доказу (рішення суду про встановлення бездіяльності органу, невиконання ним службових обов'язків, тощо) на підтвердження наявності (факту) протиправної бездіяльності відповідачів у справі. Позивачем невірно ототожнюється матеріальна шкода, спричинена йому вчиненням кримінального правопорушення внаслідок незаконного вибуття із володіння позивача належного йому майна - транспортного засобу, з майновою шкодою, спричиненою внаслідок протиправної бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури. Таким чином, заявлена позивачем до відшкодування матеріальна шкода не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із діяннями відповідачів у справі під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Оцінка ефективності здійснення досудового розслідування (проведення слідчих дій), не може бути покладена в основу доказування протиправної бездіяльності відповідачів в силу того, що не має доказового значення та не підтверджує протиправної бездіяльності органу досудового розслідування. Позивачем не надано жодних належних доказів винної, протиправної бездіяльності органів прокуратури Полтавської області та Головного управління Національної поліції в Полтавській області під час здійснення досудового розслідування та процесуального керівництва. Не є належними доказами протиправної бездіяльності відповідачів листи -відповіді ГСУ НП України та прокуратури Полтавської області, надані в порядку розгляду звернень громадян, що містяться в матеріалах справи, на які посилається позивач, як на письмові докази. Бездіяльність органу досудового розслідування (щодо неповноти вчинення слідчих дій) є предметом оскарження відповідно до статті 303 КПК України рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, є правом сторони кримінального провадження, і за своєю сутністю є механізмом здійснення судового контролю під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України. Такі висновки збігаються з позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі № 554/1870/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області про визнання бездіяльності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури - залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 1167 ЦК України), а тому закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди саме відповідачем та її розмір. Суд не дотримався норм матеріального права та у цій частині обов»язок доказування повністю переклав на нього, що є неприпустимим. На відповідачах лежав обов»язок довести власну правоту шляхом надання належних та допустимих доказів ефективності здійснення досудового розслідування та здійснення належного контролю за проведенням цих дій, проте, доказів, що відповідачі належним чином виконували свою роботу взагалі не надано, отже за таких обставин позов підлягав задоволенню у повному обсязі. Суд першої інстанції безпідставно вказав у тексті оскаржуваного рішення про те, що оцінка ефективності здійснення досудового розслідування не може бути покладена в основу доказування протиправної бездіяльності відповідачів в силу того, що не має доказового значення та не підтверджує протиправної бездіяльності органу досудового розслідування. Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування матеріалів кримінального провадження для проведення їх огляду та дослідження у судовому засіданні, також безпідставно відхилив клопотання про допит свідків. Досудове слідство триває понад п»ять років, тобто з порушенням вимог п.2 ч.1 ст. 219 КПК України, яким передбачено, що строк досудового розслідування до дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 289 КК України становить 12 місяців.

Стосовно заяви про забезпечення позову від 10 грудня 2018 року ОСОБА_2 зазначає, що остання була розглянута лише 14 грудня 2018 року, а це суперечить приписам ст. 153 ЦПК України. З огляду на те, що справу розглянуто і у задоволенні позову відмовлено, суд першої інстанції дійшов висновку про постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду, проте ЦПК України не містить правової норми для ухвалення такого рішення, як залишення без розгляду заяви про забезпечення позову. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що 12 грудня 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави було постановлено ухвалу про задоволення самовідводу судді Материнко М.О. при розгляді заяви про забезпечення позову у даній справі, тобто головуючий суддя Материнко М.О. вже не мала підстав та повноважень ані постановляти ухвалу від 14.12.2018 р., ані складати повний текст рішення суду від 10.12.2018 р.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Полтавській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 10.10.2013 року за заявою ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 10.10.2013 року Полтавським ВП ГУНП в Полтавській області внесено відомості до ЄРДР за фактом того, що у період часу з 21 год. 15 хв. 09.10.2013 року до 06 год. 00 хв. 10.10.2013 року за адресою м. Полтава, вул. В.Тирнівська, 36, корп. 2 невстановлена особа заволоділа автомобілем ВАЗ - 2109 білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, що належить гр. ОСОБА_2, чим спричинила шкоду у розмірі 25 000,00 грн. (а.с. 11).

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється слідчим відділом Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області.

Процесуальне керівництво здійснюється Полтавською місцевою прокуратурою Полтавської області.

Позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області та прокуратури Полтавської області під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, та просить стягнути моральну та матеріальну шкоду в порядку в порядку ч. 6 ст. 1176 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказування факту протиправної бездіяльності, спричинення шкоди (її розміру), причинного зв'язку між ними, в даному випадку, покладається на сторону позивача. Матеріали справи не містять жодного належного доказу (рішення суду про встановлення бездіяльності органу, невиконання ним службових обов'язків тощо) на підтвердження наявності (факту) протиправної бездіяльності відповідачів у справі. Заявлена позивачем до відшкодування матеріальна шкода не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із діяннями відповідачів у справі під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Умовами застосування норм ЦК України про відшкодування шкоди є завдання шкоди (майнової, морально) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв»язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача, відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно- правову відповідальність.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області та прокуратури Полтавської області стосовно розслідування кримінального провадження, внесеного 10.10.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180040004244 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 289 КК України, стягнення солідарно за рахунок державного бюджету (Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області, код за ЄДРПОУ 23809514) з відповідачів на користь позивача 25 000,00 грн. майнової (матеріальної) шкоди та 250 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Заявляючи позовні вимоги, позивач посилається на вимоги ст. ст. 1176 ч. 6, 1192 ч.1, 1167 ч.1, 23 ЦК України.

Апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не доведено належними доказами факти бездіяльності відповідачів під час досудового розслідування за фактом заволодіння автомобілем ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1, яке на даний час триває, а також причинний зв'язок між бездіяльністю відповідачів та втратами позивача немайнового характеру, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

По справі вбачається, що згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 19.01.2018 р. вбачається, що 10.10.2013 року за заявою ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 10.10.2013 року Полтавським ВП ГУНП в Полтавській області внесено відомості до ЄРДР за фактом того, що у період часу з 21 год. 15 хв. 09.10.2013 року до 06 год. 00 хв. 10.10.2013 року за адресою м. Полтава, вул. В.Тирнівська, 36, корп. 2 невстановлена особа заволоділа автомобілем ВАЗ - 2109 білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, що належить гр. ОСОБА_2, чим спричинила шкоду у розмірі 25 000,00 грн. орган досудового розслідування: Полтавський відділ поліції Головного кправляння Національної поліції в Полтавській області, слідчий Пецяк Н.І., прокурор: Пічугін Р.І., ОСОБА_8 (а.с. 11).

З вказаного витягу вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, особа, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї - відсутні, що вказує на те, що особа не встановлена і про підозру їй не повідомлено.

На підтвердження підстав позову позивач надав, як докази бездіяльності відповідачів, листи-відповіді посадових осіб органів поліції (заступника начальника управління Головного управління НПУ, заступника начальника відділу Національної поліції України) та прокуратури (першого заступника прокурора області, заступника прокурора міста, прокурора області, заступника начальника слідчого відділу прокуратури області, начальника управління нагляду прокуратури області) на його скарги, починаючи з грудня 2013 року по листопад 2017 р. (а.с. 16-38), які містять інформацію про хід досудового розслідування та суб»єктивну думку, оцінку цих посадових осіб щодо ходу розслідування, ці посадові особи не є процесуальними керівниками досудового розслідування за фактом незаконного заволодіння автомобілем.

Як пояснив позивач апеляційному суду, за весь час досудового розслідування, починаючи з жовтня 2013 року, він один раз знайомився з матеріалами кримінального провадження та жодного разу під час досудового розслідування не звертався до суду в порядку глави 26 КПК України зі скаргою на дії чи бездіяльність слідчого чи прокуратури.

Згідно ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно ч.1,2 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Матеріали цивільної справи, крім витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 19.01.2018 р., не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 є потерпілим у кримінальному провадженні, пам»ятка потерпілого позивачем до справи не залучена.

Крім цього, позивач не надав суду докази (технічний паспорт тощо) на підтвердження того, що він є власником автомобіля, яким заволоділа невстановлена особа, тому суд позбавлений можливості пересвідчитися чи дійсно на відповідній правовій підставі позивач набув право власності на автомобіль та чи дійсно на час заволодіння ним він був його власником. Посилання позивача на те, що такі докази надані до матеріалів кримінального провадження не звільняють позивача від обов»язку надати докази у цивільній справі на підтвердження підстав позову.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач Головне управління Національної поліції в Полтавській областінадав належно засвідчену ксерокопію облікової картки приватного ТЗ д.н.з. НОМЕР_1 станом на 19.03.2019 р., з якої вбачається, що його власником є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як пояснив позивач ОСОБА_2, ОСОБА_6 є батьком його дружини, на час викрадення автомобіля він вже помер, технічний паспорт перебував у барсетці, яку також викрали з автомобіля, проте, він був вписаний у технічний паспорт та мав право керування, після смерті батька дружина не переоформляла автомобіль в порядку спадкування. ОСОБА_2 вказав, що вважає автомобіль своєю власністю, оскільки він був придбаний за його кошти, але оформлений на ім»я батька дружини з певних міркувань. Доказів родинних відносин, доказів щодо придбання за власний кошт автомобіля, доказів прийняття дружиною спадщини позивач суду не надав.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідачів майнової шкоди у розмірі 25 000 грн., проте матеріали цивільної справи не містять доказів щодо вартості автомобіля на час його заволодіння з урахуванням зносу, отже, визначена позивачем матеріальна шкода у розмірі 25 000 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами по справі (висновком експертизи, довідкою експерта тощо). Крім цього, в апеляційному суді позивач посилається то на наявність у матеріалах кримінального провадження висновку щодо вартості автомобіля, що позбавляє його надати такі докази до матеріалів цивільної справи, то посилається на те, що така експертиза взагалі не призначалася слідчим по справі.

Згідно ст. 222 КПК України, яка передбачає недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Згідно розділу УІ «Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.07.2017 № 570, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 липня 2017 р. за № 918/30786, слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. При виконанні своїх службових обов'язків слідчий зобов'язаний: 1) під час досудового розслідування дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 5) не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу таємницю, що охороняється законом, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень. Службові особи органів та підрозділів поліції, крім безпосередніх керівників органів досудового розслідування, вищих керівників органів досудового розслідування, які діють у межах повноважень, визначених КПК України, не можуть мати доступу до матеріалів кримінальних проваджень, витребувати їх у слідчого для перевірки стану розслідування кримінального правопорушення, вивчення і надання вказівок, визначення кваліфікації кримінального правопорушення чи будь-яким іншим способом утручатися в процесуальну діяльність слідчого. Утручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень, не допускається.

Виходячи із вказаних норм, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що клопотання позивача про витребування із провадження слідчого матеріалів кримінального розслідування для огляду їх у суді, не грунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки у випадку витребовування справи судом (пересилка справи, її реєстрація у канцелярії тощо) може статися розголошення відомостей досудового розслідування, що тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.1-3 ст. 12, ч.1,2 ст.13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави покладення на державу цивільної відповідальності за шкоду, завдану органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування або суду, визначені статтею 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільних правовідносинах, виходячи із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

При цьому, наявність делікту, тобто протиправної поведінки відповідальних осіб та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, - як підстави цивільно-правової відповідальності є предметом доказування у справі.

Позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що законом не покладено на позивача обов»язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, що він лише повинен довести факт задання такої шкоди саме відповідачем та її розмір, не заслуговують на увагу, оскільки вище вказані вимоги ЦПК передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що на відповідачах лежав обов»язок довести власну правоту шляхом надання належних та допустимих доказів ефективності здійснення досудового розслідування та здійснення належного контролю за проведенням цих дій, оскільки відповідачі повинні надати докази на підтвердження своїх заперечень позову, підстави позову (бездіяльність під час досудового розслідування) повинен довести позивач.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про висновок суду, що оцінка ефективності здійснення досудового розслідування не може бути покладена в основу доказування протиправної бездіяльності відповідачів, оскільки суд першої інстанції розглядає позов в межах заявлених вимог, позивач повинен надати свої докази на підтвердження підстав позову, а відповідачів - надати свої докази на заперечення позову, позов не є скаргою на бездіяльність відповідачів у розумінні ст. 303 КПК України, при розгляді позову суд не може давати оцінку діям чи бездіяльності органів досудового розслідування, оскільки законом передбачений спеціальний порядок розгляду скарг в порядку КПК України. У даному випадку позивач повинен довести бездіяльність відповідачів, наслідки цієї бездіяльності, наявність причинного зв»язку та розмір завданої шкоди, що ним не було зроблено.

Доводи апеляційної скарги щодо відмови суду першої інстанції у витребування матеріалів кримінального провадження для огляду у суді не заслуговують на увагу, оскільки кримінальне провадження на даний час триває, законом заборонено втручання у процесуальну діяльність слідчого, незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, факт витребування кримінального провадження під час розгляду судом цивільної справи може бути розцінений як втручання суду у процесуальну діяльність слідчого. Згідно ч. 1 п.п.11-13 ст. 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право: знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження; застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь ; одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом. Позивач не скористався вказаними процесуальними права як потерпілий, не отримав копії процесуальних документів, які вважав за необхідне надати до матеріалів цивільної справи.

Щодо відхилення судом клопотання позивача про допит свідків, то згідно ухвали суду від 10.12.2018 року позивач заявив клопотання про допит свідків на стадії розгляду справи по суті, тобто з порушенням передбаченого законом строку, без поважних причин (а.с. 151). По справі вбачається, що ухвалою суду від 07.06.2018 р. було закрите підготовче провадження (а.с. 110), 09.11.2018 р. позивач подав клопотання про допит свідків (а.с. 143), ухвала суду від 10.12.2018 р. є мотивованою, постановлена з дотриманням вимог ЦПК України.

Щодо доводів відносно майнової та моральної шкоди, то позивачем не надано доказів (висновків експерта тощо) щодо розміру завданої шкоди.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про порушення приписів ч.1 п.1 ст.219 КПК України щодо строку досудового розслідування, який передбачає, що строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості, оскільки законодавець цей строк пов»язує з днем повідомлення особі про підозру, у даному випадку особа не встановлена.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до наступних висновків в частині доводів апеляційної скарги відносно ухвали суду від 14.12.2018 р. про залишення заяви позивача про забезпечення позову без розгляду.

По справі вбачається, що заява позивач про забезпечення позову, датованими ним 10.12.2018 р., надійшла до суду 11.12.2018 р., тобто після проголошення у справі вступної та резолютивної частини рішення суду від 10.12.2018 р. (а.с. 162). У заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешти на грошові кошти відповідачів в межах ціни позову 275 000 грн., що знаходяться на їх рахунках, які обслуговуються та відкрито у Головному управлінні Державної казначейської служби у Полтавській області.

З протоколу судового засідання від 10.12.2018 р. вбачається, що позивач зазначав суду, що він подав заяву про забезпечення позову, заяву подав до канцелярії суду 10.12.2018 р., головуючий суддя зазначила, що даної заяви не має у матеріалах справи, позивач надав суду свої пояснення (а.с. 149). Як вбачається із протоколу судового засідання, у судовому засіданні позивач клопотання про забезпечення позову не заявляв. 12.12.2018 р. головуючий суддя Материнко М.О. подала заяву про самовідвід, в якій вказала, що 11.12.2018 р. згідно з контрольним журналом судових справ і документів, переданих їй для розгляду, надійшла заява ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі, яка не була зареєстрована у системі документообігу суд «Д-3» з відповідним індексом судової справи «2-з», тому з підстав, передбачених п.5 ч. 1 ст.36 ЦПК України, заявляє самовідвід (а.с. 170). Ухвалою суду від 12.12.2018 р. самовідвід головуючого судді задоволено, справа передана до канцелярії суду для реєстрації заяви у передбаченому Інструкцією з діловодства в місцевих загальних судах порядку та для визначення головуючого судді у справі (а.с. 171-172). Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.12.2018 р. в 10 год 43 хв. визначено головуючого суддю Материнко М.О., підстава передачі: забезпечення позову, доказів (а.с. 173).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14.12.2018 р. заява ОСОБА_2 про забезпечення позову у даній цивільній справі залишена без розгляду з підстав того, що цивільна справа розглянута і у задоволенні позову відмовлено (а.с. 175).

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Вбачається, що ЦПК України не передбачає залишення без розгляду заяви про забезпечення позову, таким чином суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням вимог ЦПК України, що є підставою для її скасування.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що головуючий суддя не мала підстав та повноважень ані ухвалювати рішення від 14.12.2018 р., ані складати повний текст рішення суду від 10.12.2018 р., який складено 20.12.2018 р., не заслуговують на увагу, оскільки головуючий суддя мала повноваження на це, порушень не вбачається.

Таким чином, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду від 14.12.2018 р. про залишення заяви про забезпечення позову без розгляду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по ній. Враховуючи те, що позов є недоведеним, задоволенню не підлягає, підстави для скасування рішення суду від 10.12.2018 р., яким у позові відмовлено, відсутні, отже спір вирішено судом по суті, то не вбачається підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у справі, тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім цього, апеляційний суд у складі колегії суддів звертає увагу на наступне, зокрема, позивач, обираючи спосіб захисту порушеного права, самостійно визначив предмет та підстави позову, самостійно визначив відповідачів у справі та третю особу - Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області.

Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 1304.2011 р. 3 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).

Пунктами 1, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 р. № 845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45 передбачено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Отже, збитки, спричинені поліцією та прокуратурою, які здійснюють обов»язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках відповідно Законів України «Про національну поліцію», «Про прокуратуру» компенсуються державою за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, ухвала суду - скасуванню з постановленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 368, 374 ч.1 п.1,2, 375 ч.1, ст. 376 ч.1 п.4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2018 року - залишити без змін.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2018 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Полтавській області, про визнання бездіяльності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Повний текст постанови складено 20 березня 2019 року.

СУДДІ : Дорош А.І. Лобов О.А. Триголов В.М.