ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

м. Київ

справа №817/1151/16

касаційне провадження №К/9901/12796/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 (головуючий суддя - Охрімчук І.Г., судді: Жизневська А.В., Котік Т.С.) у справі № 817/1151/16 за позовом Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області до Комунального підприємства «Дубнокомуненергія» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Дубнокомуненергія» про стягнення коштів у сумі 102267,20 грн.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 30.08.2016 позов задовольнив повністю.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.11.2016 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 скасував та прийняв нову - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи спір, Житомирський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що висновки Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області про те, що відповідачем зайво отримано відшкодування заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню за 2013 рік, на суму 102267,20 грн., є необґрунтованими, відповідно протиправною є вимога про стягнення з Комунального підприємства «Дубнокомуненергія» цих коштів.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.08.2016.

В обґрунтування своїх вимог Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 6 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому наголошує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення не з'ясовано, в чому полягає зміст встановленого порушення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності, зокрема використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та погоджувались відповідними органами державної влади чи місцевого самоврядування в Комунальному підприємстві «Дубнокомуненергія» за період з 01.01.2014 по 31.07.2015, результати якої оформлено актом від 19.10.2015 № 140-16/8.

За її наслідками встановлено порушення відповідачем вимог пункту 6 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок завищення обсягу заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню, що призвело до зайвого відшкодування такої різниці за 2013 рік на суму 102267,20 грн.

У зв'язку зі встановленням зазначеного порушення Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області пред'явлено керівнику Комунального підприємства «Дубнокомуненергія» вимогу від 30.11.2015 № 140-13/1156, згідно з якою зобов'язано усунути виявлені ревізією порушення до 29.01.2016.

Проте, до закінчення вказаного строку порушення відповідачем усунуті не були, що обумовило звернення органу державного фінансового контролю до суду з цим позовом в порядку пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 24 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VII установлено, що в 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 14, 15, 16, 17 і 20 статті 11, пунктом 5 статті 12 та пунктом 10 статті 13 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, за рахунок джерел, зазначених у пунктах 14 - 17 і 20 статті 11, пункті 5 статті 12 і пункті 10 статті 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

За правилами пункту 5 вказаного Порядку обсяг заборгованості визначається надавачами послуг на підставі таких підтвердних документів: 1) розрахунок фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою; 2) копія рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення; 3) звіт про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств, засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою, зокрема: з надання послуг з теплопостачання (за формою № 1С-теплопостачання); з надання послуг з водопостачання та водовідведення (за формою № 1С-водопостачання, водовідведення); 4) звіт про постачання теплової енергії (за формою № 1-теп), звітний кошторис витрат на виробництво теплової енергії (за формою № 23-енерго), довідка про корисний відпуск теплової енергії і розрахунки за неї (за формою № 32-енерго) або звіт про роботу водопроводу (за формою № 1-водопровід) та/або звіт про роботу каналізації (за формою № 1-каналізація); 5) звіт про виконання інвестиційної програми (за формою № 2-інвестиції); 6) довідка про повернення щомісяця основної суми кредиту та інших витрат, передбачених графіком повернення кредиту згідно з кредитним договором, кошти якого залучалися для виконання інвестиційних програм.

Пунктом 6 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що обсяг заборгованості визначається надавачами послуг як різниця між фактичними витратами на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, з урахуванням витрат, пов'язаних з провадженням інвестиційної діяльності, та відрахуванням проведених перерахунків за низькоякісні і надані не в повному обсязі послуги та трансфертів з державного та місцевих бюджетів, отриманих надавачами послуг для відшкодування різниці в тарифах, і фактично погашеної заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за рахунок субвенції, отриманої за минулі роки.

Обсяг фактичних витрат на послуги для населення з постачання теплової енергії, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869.

Згідно з пунктом 6-1 цього Порядку обсяг компенсації розраховується суб'єктами господарювання з урахуванням граничного рівня рентабельності, що не перевищує 21 відсотка, за такою формулою: К = V нас х (Т - Т нас), де V нас - обсяг теплової енергії, виробленої для потреб населення на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, у звітному місяці; Т - тариф на виробництво теплової енергії на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, встановлений НКРЕКП, на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання» від 09.07.2014 № 293; Т нас - тариф на виробництво теплової енергії для потреб населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу.

У разі коли рівень рентабельності перевищує 21 відсоток, обсяг компенсації визначається суб'єктами господарювання за такою формулою: К = (С х 1,21) - (V нас х Т нас), де С - собівартість теплової енергії, виробленої на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, у звітному місяці.

Відповідно до пункту 7 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розрахунок обсягу заборгованості складається за формою згідно з додатком 4, погоджується відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади або виконавчого органу ради та подається разом з документами, зазначеними у пункті 5 цих Порядку та умов, учасниками розрахунків територіальним комісіям з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 190, для прийняття рішення про узгодження обсягу заборгованості.

Як з'ясовано судом першої інстанції, відповідачем подано розрахунок обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на послуги теплопостачання, що надані населенню, згідно з яким різниця між фактичними витратами та фактичними нарахуваннями за 2012 рік складає 617704,51 грн., за 2013 рік - 2448404,00 грн., за одинадцять місяців 2014 року - 218330,00 грн.

Цей розрахунок складено на основі розрахунків фактичної собівартості теплової енергії для населення, звітів про постачання теплоенергії за формою № 1-теп та даних бухгалтерського обліку суб'єкта господарської діяльності.

Звітом про постачання теплоенергії за формою № 1-теп за 2013 рік також підтверджується, що обсяг відпущеної теплової енергії споживачам становив 27807,5 Гкал (рядки 24, 25), у тому числі населенню - 16485,8 Гкал (рядок 26), що складає 59,29 відсотка від загального обсягу.

За змістом пункту 12 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів її виробництва, транспортування та постачання, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням ставок податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Відповідно до пункту 18 наведеного Порядку до складу планованої виробничої собівартості включаються прямі матеріальні витрати, зокрема, витрати на придбання палива (газу, мазуту, вугілля, торфу, інших видів технологічного палива) та електричної енергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з планованого обсягу виробництва теплової енергії згідно з пунктом 13 цього Порядку, норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси.

Розподіл витрат паливно-енергетичних ресурсів на виробництво теплової енергії, яка реалізується споживачам, здійснюється за двома методами - із застосуванням усереднених показників або пропорційно фактично реалізованих Гкал для відповідних споживачів.

Водночас, як встановлено Рівненським окружним адміністративним судом, за 2013 рік розподіл витрат газу здійснювався відповідачем не за усередненим показником у цілому по підприємству (59,29 відсотка), а пропорційно фактично реалізованих Гкал для населення та інших споживачів, вироблених із газу, тобто 63,78 відсотка.

В свою чергу, розподіл витрат твердого палива проведено навпаки за усередненим показником у цілому по підприємству - 59,28 відсотка, а не пропорційно фактично реалізованих Гкал для населення, вироблених з твердого палива, що становить 39,68 відсотка.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції як свідок головний економіст Комунального підприємства «Дубнокомуненергія» ОСОБА_1 пояснив, що такий розподіл витрат зумовлений наявністю на балансі підприємства котелень, які працюють на різних видах палива.

Утім, судом встановлено, що вищезазначений розподіл відповідачем витрат паливно-енергетичних ресурсів не відповідає фактично використаному їх обсягу. Так, Комунальним підприємством «Дубнокомуненергія» за 2013 рік використано твердого палива для виробництва теплової енергії на суму 254153,91 грн., у той час як до розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню за 2013 рік, включено вартість твердого палива на рівні 377076,56 грн.

Наведений неправильний розподіл витрат на паливно-енергетичні ресурси призвів до їх завищення за 2013 рік на 122922,65 грн., що мало наслідком зайве включення до розрахунків обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню за 2013 рік, цієї суми витрат та обумовлює обґрунтованість заявленого Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області позову.

Судом апеляційної інстанції, в свою чергу, не встановлено інших обставин та не досліджено будь-яких нових доказів, а відтак Верховний Суд дійшов висновку, що Житомирський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.08.2016, яка відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 у справі № 817/1151/16 скасувати.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 у справі № 817/1151/16 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк