ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №819/1500/16

адміністративне провадження №К/9901/27540/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 (головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Тернопільській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2016 №0042641403, згідно якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 адміністративний позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про ненадання судом апеляційної інстанції оцінки всім обставинам та доказам у справі. Як вказує позивач, постановою Тернопільського міського суду, яка набрала законної сили констатовано, що відпуск товару здійснено не суб'єктом господарювання ОСОБА_2, а фізичною особою ОСОБА_3 самовільно, поза межами провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 Позивач посилається на норми адміністративного права, згідно яких, обставини, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ. На думку позивача, обставини, що були предметом розгляду Львівським апеляційним адміністративним судом є аналогічними з тими, що розглядалися Тернопільським міськрайонним судом у справі щодо притягнення ФОП ОСОБА_2 до відповідальності згідно частини першої статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.01.2017.

У свою чергу, відповідач не скористався своїм правом на заперечення та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 у справі №819/1500/16.

Ухвалою від 11.03.2019 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 12.03.2019.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 29.08.2016 працівниками ГУ ДФС у Тернопільській області проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 При проведенні перевірки встановлено, що найманим працівником позивача 28.08.2016 порушено порядок проведення розрахунків за готівку, зафіксовано факт непроведення розрахункової операції на повну суму покупки через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням відповідного документу, що підтверджує виконання розрахункових операцій, а також видачу особі яка отримала товар розрахункового документа на повну суму проведеної операції.

Податковим органом встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 №0042641403, згідно якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1грн.

Позивачем податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку, за наслідками оскарження - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції встановив, що ФОП ОСОБА_2 здійснює придбання паливно-мастильних матеріалів та зберігання їх на складах належних йому на праві приватної власності з метою забезпечення вказаним продуктом автомобілів, що використовуються при провадженні господарської діяльності для власних потреб. Реалізація товару зі складу здійснена не суб'єктом господарювання, а самовільно фізичною особою поза межами провадження господарської діяльності позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд посилався на обставини, які в силу положень частини першої статті 72 КАС України не підлягають доказуванню, оскільки встановлені у постанові Тернопільського міскрайонного суду у справі від 21.10.2016 №607/10025/16-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що набрала законної сили.

Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, відмовляючи в позові констатував, що реалізацію палива здійснив працівник ФОП ОСОБА_2, прийнятий на роботу на підставі наказу на посаду вантажника. Вказаний працівник здійснив заправку автомобіля, який не перебуває у власності ФОП ОСОБА_2 Таким чином, перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_2 вимог пункту 117.3 статті 117 Податкового кодексу України.

Приписи статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1. статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 ПК України платником акцизного податку є особа, яка реалізує пальне.

Підпункт 212.3.4 пункту 212.3 статті 212 ПК України передбачає, що особи, які здійснюють реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб-підприємців, до початку здійснення реалізації пального.

Відповідно до преамбули Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно положень статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (надану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Так, реалізація пального через АЗС повинна здійснюватись із застосуванням спеціалізованих комп'ютерно-касових систем, які включені до Державною реєстру реєстраторів розрахункових операцій та відповідають Технічним вимогам до спеціалізованих контрольно-касових апаратів для автозаправних станцій, затвердженим протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом від 27.06.2002 №13, і забезпечують відпуск пального в єдиному циклі з друкуванням фіскального касового чеку.

Відповідно до пунктів п. 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продаж товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Стаття 15 передбачає, що контроль за додержанням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції:

у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: вчинене вперше - у розмірі 1грн.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, згідно свідоцтва про реєстрацію ФОП ОСОБА_2 основними видами діяльності є оптова торгівля продуктами харчування, надання в оренду будівельних машин та устаткування, надання інших допоміжних комерційних послуг, вантажний автомобільний транспорт, складське господарство, транспортне оброблення вантажів, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.08.2016 Тернопільською ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області проведено позапланову виїзну перевірку господарської одиниці (АЗС), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та належить ФОП ОСОБА_2 Під час перевірки проведено контрольну розрахункову операцію, встановлено факт реалізації на АЗС за готівкові кошти 7 літрів дизельного палива та 20 літрів газу пропан-бутан без реєстрації платником акцизного податку. Найманим працівником позивача на складі порушено порядок проведення розрахунків за готівку, а саме, розрахункові операції за готівкові кошти на повну вартість покупки, не проведено через реєстратор розрахункових операцій та розрахунковий документ встановленої форми - вартість покупки скрапленого газу на суму 200грн. та розливного палива на суму 100грн. - не роздруковано на РРО.

За результатами перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно якого застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в сумі 1грн.

Відповідно до пояснень, які долучені судом до матеріалів даної адміністративної справи, найманий працівник ОСОБА_3, перебуваючи на складі, що знаходиться в АДРЕСА_1 самовільно привласнив паливно-мастильні матеріали, а саме 20 літрів скрапленого газу та 7 літрів дизельного палива без відома ФОП ОСОБА_2 з метою власного збагачення.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що реалізацію палива здійснив працівник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3, прийнятий на роботу на підставі наказу від 23.08.2016 №10 на посаду вантажника. Вказаний працівник здійснив заправку автомобіля, який не перебуває у власності ФОП ОСОБА_2

Позивач у доводах касаційної скарги посилається на ненадання судом апеляційної інстанції оцінки постанови Тернопільського міськрайонного суду від 21.10.2016, що набрала законної сили, згідно якої адміністративну справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 155-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 29.08.2016 №150 ухвалено закрити.

Приписи статті 155-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачають відповідальність за порушення проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Згідно положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положення частини четвертої статті 78 КАС України передбачають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 78 КАС України).

В той же час, передбачене приписами статті статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку.

При цьому, суд також повинен враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доводам позивача щодо значення постанови про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу адмінправопорушення, яка набрала законної сили, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Сторона у справі може заперечувати преюдиційні факти належними та допустимими доказами і суд повинен ці заперечення розглянути та належно їх оцінити.

Суд повинен надати правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційний суд можливості перевірити юридичну оцінку, надану судом попередньої інстанції всім обставинам справи.

Верховний Суд зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду